Чому не іржавіє російська броня. Як Європа рятує зброю і техніку РФ від корозії

Олександр Тартачний, журналіст медіапроєкту Trap Aggressor аналітичного центру StateWatch

Ключові тези

• Антикорозійні фарби рятують російські танкери, літаки й нафтопроводи від перетворення на брухт.
• Росія майже повністю залежить від імпортних смол і затверджувачів — власного виробництва в неї немає.
• Попри вихід багатьох учасників із ринку, хімічну сировину постачають через Сербію, Польщу, Туреччину, Китай та фірми-прокладки.
• Продукцію західних брендів AkzoNobel, BASF, Evonik, Allnex і далі постачають до Росії напряму або через посередників.

Роль антикорозійного покриття

Коли ви бачите танкер у морі, військовий корабель у порту чи величезні резервуари на нафтопереробному заводі, то насправді дивитеся не лише на метал. Усі вони вкриті ще й промисловою емаллю. Без неї російські крейсери, танкери, літаки і нафтобази поступово перетворювалися б на купу брухту.

Антикорозійні лакофарбові матеріали (ЛФМ) — це складна хімічна індустрія, і ключову роль у ній відіграють смоли (епоксидні, поліуретанові тощо) і затверджувачі. Дуже спрощено це працює так: смола створює сполучну основу, а затверджувач запускає реакцію, яка перетворює рідину на полімер, стійкий до води, хімікатів і температур. Тому антикорозійні покриття — це така собі хімічна «броня», що продовжує життя російській військовій та економічній машині, інакше метал швидко деградує, особливо у вологому, солоному або хімічно агресивному середовищі.

Цю сировину використовують і для виробництва зброї, що робить її легшою, швидшою і смертоноснішою. Епоксидні смоли є частиною вуглецевого волокна та композитів. За даними Ради економічної безпеки України, це складники російських ракет «Іскандер-М» та ударних дронів, які тисячами використовують в атаках проти України.

Шлях фарби з Європи до Росії

Якісні компоненти для фарб складні у виробництві. І до сьогодні Росія не здатна виготовляти їх повністю самостійно, тому здебільшого імпортує з Європи та США. Після виходу деяких іноземних компаній із російського ринку виробників промислових антикорозійних покриттів залишилося небагато, а спеціальних, таких як авіаційні чи морські ЛФМ, ще менше. Тому майже всі вони прямо чи опосередковано співпрацюють із російським ВПК або підсанкційними компаніями.

Із західних країн до Росії товари потрапляють різними способами, а виробники вигадують хитромудрі схеми.

Спосіб 1: купити через посередника

Цим найпростішим методом користується компанія «Русские краски». Фірма належить до сотні найбільших світових компаній у своїй галузі й має оборот понад 10 млрд руб. на рік. Раніше акціонерне товариство мало спільне підприємство з американським концерном DuPont — однією з найбільших хімічних корпорацій у світі.

«Русские краски» активно інвестують у розробку спеціальних лаків, ґрунтовок і фарб для оборонної індустрії. Ще у 2017-му компанія почала розробляти матеріали для ВМФ Росії за грантові кошти від Міністерства освіти і науки РФ. За два роки ця робота була завершена і підприємство отримало сертифікат відповідності для морських ЛФМ під брендом ®РK-Marine. У 2018-му фірма отримала також сертифікат для авіаційних ЛФМ і до повномасштабного вторгнення активно постачала продукцію на льотні підприємства ВПК: Воронезьке акціонерне літакобудівне товариство, АТ «Спектр Авиа» та Авіаційний комплекс ім. Іллюшина (матеріали на літаки морської авіації РФ).

Окрім ВМФ останніми роками «Русские краски» співпрацюють із дочірніми компаніями Газпрому, а також підсанкційною риболовною компанією «Норебо» (її використовували для шпигунства і диверсій на обʼєктах інфраструктури в морях Європи). А ще з Новинським заводом металоконструкцій та «ПТО Машин-Системс». Ці компанії випускають крани та підіймальне обладнання, а серед їх клієнтів Росатом і Військово-будівельна компанія (підрозділ Міноборони РФ, відповідальний за будівництво всіх стратегічних оборонних об’єктів).

«Русские краски» отримують західну сировину через Сербію. Згідно з митними даними найбільшим постачальником стала сербська компанія AVL Investments doo, ділові відносини з якою почалися з травня 2022 року. Відтоді компанія поставила «Русским краскам» продукції на майже $11 млн. За винятком кількох із 200 контрактів, усе це продукція інших хімічних компаній (BASF, Evonik тощо). Переважно полімери та пігменти, зокрема діоксид титану.

У компанії BASF відповіли, що не мають офіційного партнерства з AVL Investments doo.

«Русские краски» належать Якову Якушеву, «єдиноросу», багаторазовому (2000−2023) депутатові Ярославської обласної думи і довіреній особі Володимира Путіна на президентських виборах у 2000-му й 2004-му. У декларації за 2021 рік Якушев вказав 407 млн руб. доходів, велику кількість нерухомості, квартиру у Швейцарії та елітне авто.

Спосіб 2: знайти лояльного виробника

Ще простіший метод обрала науково-виробнича компанія «ЯрЛИ», яка знайшла одразу двох зговірливих виробників в Італії. Лише за 2024 рік через низку юридичних осіб заводу вона придбала поліестерної смоли на $1,92 млн у фірми Novaresine S.R.L. і ще на $1,66 млн епоксидної смоли в Sir Industriale S.p.A.

У 2024 році в інтерв’ю директор Sir Industriale Марко Бенчіні розповідав, що 65% обороту компанії забезпечує торгівля за кордоном, а фірма зосереджується на нових ринках у США та на Близькому Сході. Однак жодним словом не згадав про бізнес у Росії. Ми надіслали листи до обох компаній. Утім, ні Novaresine, ні Sir Industriale нам не відповіли.

Коли домовитися напряму не виходить, компанія «ЯрЛИ» також вдається до послуг посередників. Наприклад, експортує продукцію через польську логістичну компанію Bildex Europe sp. z o.o., яка належить росіянину Дмитрові Кочергіну. Фірма уклала з підрозділами «ЯрЛИ» контрактів на $4,8 млн — усі на постачання епоксидних смол (виробники французька фірма Arkema і німецька Evonik) та діоксиду титану, якого гостро потребує вся російська індустрія і який надає стійкості антикорозійному покриттю. «ЯрЛИ» отримала діоксид титану під брендом Ti-Pure™, виробником якого є американська корпорація The Chemours Company. У відповідь на запит Trap Aggressor корпорація заперечила ділові відносини з Bildex Europe sp. z o.o.

«ЯрЛИ» в різні роки постачала лакофарбові матеріали підсанкційним компаніям, таким як «КамАЗ», «РЖД», «Северсталь», «Татнефть», Уралвагонзавод (виробник танків), автомобільний завод «УРАЛ», Тихвинський вагонобудівний завод, АТ «Изумруд» (розробник радіолокаційного обладнання).

Власник компанії — 79-річний Володимир Манєров. Він серед найбагатших людей російського Ярославля. Підприємство, на якому працює понад 600 осіб, у 2021 році забезпечило 1,29 млрд руб. чистого прибутку.

Спосіб 3: продублювати виробництво в ЄС

Більш вигадлива стратегія в петербурзького виробника «Эмлак». Власник компанії Михайло Полковников разом із Євгеном Ткаченком заснували в естонській Нарві виробництво ще у 2015 році, яке урочисто відкривали з мером міста.

Нарва розташована впритул до російського Івангорода, а відстань від естонського підрозділу до кордону з РФ менш ніж 4 км. Філія заводу з естонською реєстрацією Emlak Eesti OÜ постачає головному офісу в Санкт-Петербурзі епоксидну смолу. Обсяги торгівлі у 2023–2024 роках становили близько $1,3 млн.

Замовниками «Эмлаку» також є ВМФ РФ, Росморпорт (частина Федерального агентства морського і річкового транспорту), «Газпром Марин Бункер», Канонерський судноремонтний завод і Кронштадтський морський завод (частина холдингу «Об’єднана суднобудівна корпорація»). Усі ці підприємства беруть безпосередню участь у веденні війни проти України.

Окрім бізнесу Михайло Полковников, як пише місцева російськомовна преса, має низку хобі, зокрема колекціонування та реставрація старовинних автомобілів. Також Полковников планував прилітати в Нарву на власному вертольоті й просив відкрити аеропорт для малих приватних літаків росіян у населеному пункті О́лгіна на місцевому невеликому летовищі (досі не функціонує), попри те що депутати естонського парламенту вважали, що така ідея може спричинити загрози національній безпеці Естонії.

Спосіб 4: купити в китайської/турецької «дочки»

ГК «Литум», виходячи з російського ринку, скупила активи іноземних компаній Jotun, Hempel і PPG. Менеджер «Литума» запевняв своїх клієнтів, що після цих змін якість продукції залишиться на тому самому рівні. Директор департаменту морських покриттів Володимир Кравцов розповідав в інтерв’ю, що «постачальники сировинних компонентів залишилися незмінними, ми їх добре знаємо і зараз переукладаємо з ними договори».

Це не зовсім так. Велику кількість компонентів компанія імпортує тепер із Туреччини та Кореї. Але купує і реактиви від інших підрозділів американського хімічного гіганта PPG Industries. Зокрема, китайська фірма Beijing Yierte Technology Co Ltd постачає «Литуму» реактиви з філії PPG, що міститься в Тяньцзіні (Китай). Тобто та сама продукція, але вже не із «зарегульованих санкціями» західних країн, а зі Сходу, хоча це теж частина американського бізнесу.

Окрім активів придбаних західних компаній ГК «Литум» отримала в спадок і їх контракти. Наприклад, придбаний російський бізнес норвезької компанії Jotun (ТОВ «Йотун Пэйнтс») був одним із ключових гравців на ринку і працював із великою кількістю верфей. У результаті ГК «Литум» стала правонаступницею їх ділових відносин і намагається стягти кошти з конструкторського бюро «Нептун» та Амурського суднобудівного заводу, які отримували фарбу.

Останній, як відомо з ухвали суду, намагається звільнитися від примусових виплат постачальнику, мотивуючи це тим, що «виконує державні контракти з оборонних замовлень і перебуває у складному фінансовому становищі, спричиненому, зокрема, санкційним тиском».

Конструкторське бюро «Нептун» було постачальником катерів для Росгвардії і належало концерну «Оборонные технологии», пов’язаному з родиною Олександра Безкровного.

Катери виявилися бракованими, а менеджмент викрили на розкраданні коштів і засудили. Зараз арбітражний суд Санкт-Петербурга взяв до розгляду заяву ТОВ «Литум» про банкрутство суднобудівного підприємства.

Також продукцію «Литума» зараз можна помітити на калінінградському суднобудівному заводі «Янтарь». Тут побудували більшість флагманських суден Чорноморського флоту РФ, та й нині активно виконують держзамовлення на спорудження військових кораблів.

Залежність від «західної» хімії

Попри те що РФ видобуває величезні обсяги нафти, які є основою майже всіх цих компонентів, щоб виготовляти їх, у росіян бракує наукових знань у так званій малотоннажній хімії. Про це відкрито говорять навіть учасники ринку.

Наприклад, основними постачальниками епіхлоргідрину (основа епоксидних клеїв і смол) стали дві китайських компанії, хоча раніше найбільшими закордонними постачальниками реагенту були Німеччина, Бельгія, Республіка Корея, Чехія.

Було кілька спроб налагодити імпортозаміщення. Так, спроба виробництва хромату стронцію (антикорозійний пігмент) у Новотроїцьку провалилася через санкції та дефіцит хромової руди. Загалом без імпортних смол, затверджувачів і добавок РФ не здатна виготовляти високоякісні морські, авіаційні та інші спецпокриття, попри наявність базової сировини.

До того ж компоненти становлять 80–85% вартості продукції. Дійшло до того, що місцева асоціація виробників та постачальників «Центрлак» писала «чолобитну» до міністра економічного розвитку РФ Максима Решетникова з проханням скасувати мита на ці складники.

Business as usual

Через напад Росії на Україну Європейський Союз запровадив низку санкцій, які обмежують експорт хімічних речовин до Росії. Наприклад, восьмий пакет санкцій від 6 жовтня 2022 року заборонив вивезення з ЄС товарів, які можуть зміцнити російську промисловість, зокрема деяких хімікатів. А дванадцятий пакет від 18 грудня 2023 року поширився вже на смоли, фарби, лаки та інші матеріали, які використовуються в будівництві й лакофарбовій галузі. Попередній (одинадцятий) пакет посилив контроль за товарами подвійного призначення і мав на меті не допустити їх реекспорт через інші країни.

Ці обмеження значно ускладнили роботу дочірніх компаній західних хімічних виробників у Росії. Саме вони раніше постачали сучасні технології та якісну сировину. Через це, а також через ризик ведення бізнесу в Росії більшість із них вирішили піти з ринку, хоча й не всі.

Фінська компанія Tikkurilla (частина PPG Industries), найбільший учасник ринку, оголосила про намір вийти з країни в липні 2022 року через «нездатність стійко працювати навіть на мінімальному рівні». Однак завершила вихід лише в лютому 2025-го.

Норвезьку компанію Jotun, данську Hempel та американську PPG (усі належать PPG Industries) викупила російська група «Литум».

У травні 2024 року з дозволу Володимира Путіна один із найбільших виробників лакофарбових матеріалів «Лакра Синтез» купив 100% ТОВ «БАСФ Схід» — російської «дочки» німецької хімічної компанії BASF.

Є й такі, що залишилися досі. Наприклад, нідерландська AkzoNobel. У 2007 році компанія відкрила власний завод в Орєхово-Зуєво і вже у 2008-му стала найбільшим виробником порошкових фарб у Росії. Це підприємство забезпечувало антикорозійне покриття під час будівництва Кримського мосту.

Після початку повномасштабного вторгнення AkzoNobel опублікувала пресреліз, у якому обіцяла припинити співпрацю з авіаційною галуззю в Росії, а також заморозити інвестиції й призупинити маркетингові активності. Обидві обіцянки не дотримані. Наприклад, телеграм-канал одного з брендів AkzoNobel Dulux активно рекламується. Також на початку 2024-го видання The Insider повідомляло, що у звіті російської авіакомпанії S7 Airlines за 2022 рік йдеться про те, що вона закуповує фарби в AkzoNobel. Її дочірня фірма S7 Technics обслуговує не лише літаки S7, а й борти авіакомпаній «Аэрофлот», «Россия», Zoom Air, «Уральские авиалинии» тощо. Інша компанія LUXEIR, яка займається обслуговуванням яхт і літаків, стверджує, що використовує матеріали, схвалені для використання в цивільній авіації: Akzo Nobel, PPG тощо.

Хоча AkzoNobel не отримує держзамовлення безпосередньо, її продукцію використовують мало не всі державні структури Росії.

До середини 2024 року російський підрозділ отримував частину сировини від шведських та італійських структур AkzoNobel. А тоді AkzoNobel врешті припинила постачання через свої іноземні підрозділи. Відтепер більшість хімічних речовин російське ТОВ «Акзо Нобель Лакокраска» імпортує через низку турецьких фірм або ж через підрозділи німецької корпорації Allnex, яка також не вийшла з російського ринку.

У відповіді на наш лист AkzoNobel фактично відхрестилася від діяльності російського підрозділу.

«Операції, що залишилися, зосереджені навколо нашої діяльності з виробництва декоративних фарб, повністю локалізовані й обмежені. Вони працюють самостійно, без фінансової підтримки з боку Akzo Nobel N.V. (материнська компанія). Ми не беремо участі в розробці продуктів чи маркетинговій діяльності. Крім того, ми не постачаємо продукцію компаніям чи особам, які перебувають у списку санкцій, незалежно від того, чи вони в Росії, чи за її межами», — йдеться у відповіді компанії.

AkzoNobel запевнила, що суворо дотримується санкційних обмежень і регулярно контролює своїх посередників, але не змогла пояснити, як російські компанії отримують авіаційні фарби їх виробництва. Також компанії начебто невідомо про використання продукції російськими військовими частинами та про торгівлю в Криму, хоча її увагу на це звертали щонайменше двічі.

«Мирні» фарби допомагають Росії воювати

На перший погляд, західна хімія в російській фарбі — звичайна комерційна історія. Але саме ці, здавалося б, мирні постачання допомагають Кремлю вести війну: качати нафту, фарбувати кораблі, ремонтувати літаки й запускати ракети. Завдяки складним схемам використанням компаній-посередників Росія досі отримує необхідні матеріали, які підтримують її військово-промисловий комплекс. Це означає, що боротьба з обходом санкцій потребує не лише політичних рішень, а й суворішого контролю з боку західних компаній та державних органів.

Справді ефективною відповіддю на російське «промислове маскування» стане лише цілковита секторальна заборона експорту ключових хімічних продуктів, які застосовуються для виробництва антикорозійних покриттів, композитів і фарб.

P. S. Компанії Novaresine S.R.L. та Sir Industriale все ж таки відповіли на наші запити, але відповіді були неповними або не стосувалися ключових питань щодо постачання продукції до Росії та процедур перевірки контрагентів (due diligence). Ці відповіді надійшли лише після повторного звернення в межах підготовки окремого матеріалу. Оскільки листування велося на ту саму електронну адресу, що й первинні звернення, а також з огляду на відсутність будь-якої реакції з боку компаній впродовж місяця ми припускаємо, що перші запити на коментарі були проігноровані.

впк рф економіка рф санкції проти рф