«З війни у війну». Киянка розповіла, як евакуювалася з Ізраїлю, не дочекавшись допомоги посольства
Киянка Вікторія Шубіна, яка поїхала в Ізраїль у відпустку на кілька тижнів, опинилася в епіцентрі війни між Іраном та Ізраїлем. Вона розповіла, як їй вдалося повернутися в Україну через Єгипет, коли аеропорти вже не працювали, а морське сполучення було перекрито, і як їй у цьому не допомогли українські дипломати.
Це мала бути звичайна відпустка. Ми поїхали з донькою і мамою. Я хотіла нарешті обійняти рідних в Ізраїлі, побачити маленьку племінницю, поспати без звуків сирен. Ми з донькою і мамою вирвалися з Києва, де постійні обстріли стали тлом життя, і приїхали на кілька тижнів до міста Бат-Ям. Але через кілька днів і тут вже сиділи в укритті, чекаючи на удар іранських ракет.
Обстріли й укриття
Просидівши в укритті три ночі, вирішили повертатися до Києва. Не тому, що стало страшно. Ми й удома вже звикли до обстрілів. В Ізраїлі скрізь є укриття, але там дуже мало часу на те, щоб сховатися, бо ракети долітають швидко і збивати починають уже за півтори хвилини після того, як лунає сигнал тривоги.
А ще ми зрозуміли, що аеропорти закриті й навряд чи швидко відкриються. А треба було повертатися: у дитини вже оплачений табір в Україні, у мене робота. Життя в орендованій квартирі тут коштувало 500 шекелів (близько 5500 гривень) за добу. До того ж одна з ракет влучила зовсім поруч, на сусідній вулиці.
(14 червня внаслідок іранського ракетного обстрілу в ізраїльському місті Бат-Ям загинула українська родина з Одеси. Семирічна Настя приїхала до Ізраїлю в грудні минулого року лікуватися від онкології. Разом із нею загинули двоє її двоюрідних братів і бабуся. Мама Насті Марія серед зниклих безвісти. — Ред.)
У посольстві не допомогли
Я двічі телефонувала в українське посольство. Відповідь була така: слухайте вказівки ізраїльських служб, ховайтеся в укриття. Анкету для збору даних мені надіслали тільки на третій день, але й досі ніхто не звʼязався.
Жодної допомоги з пошуком житла чи організацією евакуації нам не запропонували. Понад те, відмовляли їхати через Єгипет: мовляв, арабська країна, небезпечно, ще й конфлікт загострюється. Також сказали, що чартерні рейси, які літають у Єгипет, не беруть пасажирів в один бік. Тобто повернутися таким рейсом неможливо, якщо ви не прилетіли цим чартером, але це теж виявилося неправдою.
Врешті ми вирішили вибиратися самотужки, дізналися в телеграм-каналах про досвід тих, хто вже виїхав.
Маршрут через Синай
Прочитавши про досвід інших, я сама склала маршрут, яким ми й виїхали.
Спочатку замовили таксі з Тель-Авіва до Ейлата, міста на ізраїльсько-єгипетському кордоні, бо рейсові автобуси не ходили (близько 15 000 гривень).
Потім пішки перетнули кордон, щоб потрапити в єгипетську Табу. Довелося йти близько кілометра в спеку при температурі +42, але сам процес був організований і швидкий.
Багато хто лякав нас Синаєм. Ми теж боялися — і мама, і рідні в Ізраїлі. Але насправді подорож через єгипетську частину пройшла спокійно. Було кілька блокпостів, на яких перевіряли, хто в машині. Ми пояснили, що туристи, і спокійно поїхали далі.
Українців на переході я не бачила, переважно були росіяни. Але в телеграм-каналах багато хто зі співвітчизників питав, як виїхати. Тож, можливо, ми просто розминулися.
Переліт Шарм — Кишинів
На тому боці кордону нас чекало заздалегідь замовлене таксі до Шарм-ель-Шейха (приблизно 4100 гривень), у дорозі ми провели близько трьох годин.
Ночівля в готелі в єгипетському Шарм-ель-Шейху обійшлася в 35 доларів (близько 1500 гривень) за трьох разом із харчуванням, у ньому було чисто і тихо. Номер я також забронювала заздалегідь через Booking — вибір там великий, ціни нижчі, ніж в Ізраїлі.
Наступного дня ми вилетіли чартером до Кишинева, квитки допомогла купити українська турфірма. Українське посольство переконувало, що нас не посадять, бо «в один бік не можна». Насправді ж посадили без жодних питань. Ми просто показали квиток і все.
Заночувавши в Кишиневі, наступного дня повернулися автівкою до Києва.
