Росія почала програвати війну в Україні, — Foreign Policy
Ситуація з війною Україні, вочевидь, обернулася проти Путіна, пише в статті для Foreign Policy Майкл Кіммейдж, директор Інституту Кеннана при Центрі Вільсона у Вашингтоні. Texty.org.ua публікують переклад аналітики експерта.

Президент Росії Володимир Путін вміє уникати оптики поразки. Він прийшов до влади у 2000 році, демонструючи рішучість у війні проти сепаратистського регіону — Чечні, війні, в якій Росія з часом таки перемогла. Путін позиціонував себе як рішучого лідера в Грузії (війна 2008 року), в Україні (анексія Криму у 2014-му та повномасштабне вторгнення у 2022-му), а також у Сирії (воєнне втручання Росії у 2015-му). Проте в жодному із цих воєнних конфліктів Путін не здобув тривалої перемоги. Ситуація в Грузії нестабільна, а вплив Росії в Сирії згасає. Водночас Путін ніколи не визнає відповідальності за провали на світовій арені — він завжди виступає в ролі переможця.
У війні проти України Путін також здатен інсценувати ілюзію успіху. Так було 9 травня, у День перемоги, коли Росія вшановує капітуляцію нацистської Німеччини у 1945 році. Путін стояв поруч із очільником КНР Сі Цзіньпіном, спостерігаючи за парадом російських військ на Красній площі. Цим вони намагалися передати сигнал: Росія не в ізоляції і не переможена. Саме Україна, за версією російських ЗМІ, має ось-ось упасти. Це Європа втратила себе в постнаціональній кризі. Це Сполучені Штати нібито поступилися Росії, визнавши, що розширення НАТО стало причиною війни, а непримиренність України — причиною її продовження. І що саме Джо Байден у 2022 році наблизив світ до межі Третьої світової.
Україна — це катастрофа для Москви
Але для Росії Україна — це не Сирія і не Грузія. Сирія була віддаленою авантюрою, і вийти з неї можна було тихо. Грузія застрягла в підвішеному становищі між Росією та Заходом, і це не катастрофічно для Москви. Тоді як Україна для Москви — це катастрофа.
В Україні російська армія зайшла в глухий кут, а втрати зростають. У Путіна немає виходу із цієї війни, окрім як визнати ту чи іншу форму поразки. Кремль може намагатися приховувати плачевні наслідки війни від росіян, але лише настільки, наскільки здатний контролювати її наратив. Путін уже не може так само легко приховувати ознаки падіння економіки. І не може запропонувати громадянам жодної зрозумілої політичної перспективи, окрім нескінченного путінізму.
Повільно, але невідворотно Росія починає програвати війну.
Читайте також: Мовою цифр. Як міжнародні аналітики документують нашу війну, перевіряють російську брехню і чому це складно
Затяжні війни потребують комплексних зусиль. Воєнні цілі спираються на дипломатичні можливості та економічну міць, які, своєю чергою, залежать від політичної волі. Росія має проблеми в кожній із цих сфер.
Проблема для Путіна в тому, що воєнні й дипломатичні труднощі лише посилюють одна одну, як і економічні та політичні виклики. Якби війна була для нього успішною або очевидно оборонною, дипломатію можна було б відсунути на другий план, економічні труднощі перетерпіти, а політичне невдоволення відкласти. Саме так діяла радянська влада під час Другої світової війни.
З арсеналом автократа Путін може лише відкласти розплату, але не уникнути її
Але у своїй масштабній війні проти України Путін опинився в зовсім іншому становищі. Він не може відтягнути неминуче, намагаючись «переписати» ситуацію на свою користь. З арсеналом автократа він може лише відкласти розплату, але не уникнути її.
Перед Росією стоїть дві серйозні воєнні дилеми. Перша — її нездатність просуватися вперед. Формально, з технічного погляду, ініціатива начебто на боці Росії — вона займає кілометри української території. Але ця інерція нікуди не веде.
До кінця 2025 року втрати Росії перевищать один мільйон людей, при цьому стратегічна ситуація залишиться такою самою, як у 2022-му
Вже кілька місяців російські війська намагаються взяти місто Покровськ, але безрезультатно. Цю поразку супроводжують величезні втрати: приблизно 790 000 убитих і поранених від початку війни (плюс 48 000 зниклих безвісти), з них понад 100 000 лише у 2025-му. Якщо тенденція збережеться, до кінця 2025-го втрати Росії перевищать один мільйон людей, при цьому стратегічна ситуація залишиться такою самою, як у 2022-му.
Путін не має легкого способу змінити цей курс, що фактично веде до воєнного глухого кута. А території, які Росія на сьогодні контролює в Україні (здебільшого зони бойових дій), не дають їй жодної матеріальної вигоди.
Українці мають високий бойовий дух і вражаючу здатність до інновацій
Друга воєнна дилема Росії — Україна. Коли Росії не вдалося завдати нищівного удару в 2022 році й розділити Україну навпіл, Путін мав вибирати між скороченою війною та війною проти цивільного населення по всій Україні. Російський диктатор обрав війну проти цивільних, щоб не склалося враження, ніби він відступає, і щоб змусити українців здатися. Це рішення також мало зворотний ефект.
Жорстокість російської окупації, а також незліченні атаки на мирне населення та цивільну інфраструктуру переконали більшість українців, що вони мусять боротися. Україна бідніша і менша за Росію, не ідеально пристосована для війни на виснаження і на полі бою діє наодинці. Ці обставини, звісно, мають значення, але не таке велике, як український бойовий дух і вражаюча здатність армії до інновацій (наприклад, у війні дронів).
Росія може сприяти виходу США з війни та спробувати розсварити європейські держави
У Росії є можливості здобути перевагу в тривалій війні на виснаження. Вона може сприяти виходу США з війни, що серйозно вплине на моральний дух українців, обмежить можливості української армії і дасть потужний сигнал усьому світу, що Україна не здатна підтримувати найважливіші двосторонні відносини.
Якби Сполучені Штати відмовилися від участі у війні, Росія могла б спробувати розсварити окремі європейські держави, підштовхуючи їх або до нейтралітету, або до активної підтримки її у війні. Вбиваючи клин між Сполученими Штатами та Європою, Росія могла б не лише поліпшити свої позиції в Україні, а й наблизитися до своєї мрії про російський вплив у Європі та цілковитий безлад у трансатлантичному альянсі.
Читайте також: Деза для світових лідерів та інші методи КДБ, які використовує Росія. Розмова з експертом епохи Рейгана
Але Росія погано керувала своєю дипломатією із Заходом. Змарнувала можливості, надані відверто проросійською адміністрацією Трампа в лютому, березні та квітні, бомбардуючи свій шлях через численні домовленості про припинення вогню. Це підштовхнуло Трампа до України та Європи. Москва не знайшла способу відокремити Європу від України.
Путін перешкоджає російським дипломатам у пошуках компромісів
Новообраний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який має чудові відносини з Великою Британією, Францією та Польщею, рішуче налаштований на підтримку України. Він зобов’язався виділити в Німеччині приблизно пів трильйона доларів на оборону. Російська дипломатія не може сконструювати дружній або нейтральний до неї Захід. І не в останню чергу це пов’язано з тим, як Росія воює в Україні. Путін також перешкоджає російським дипломатам у пошуках компромісів, що могли б урятувати Росію від жахіть воєнного часу, які він створив для своєї країни.
Одержимість Путіна тим, щоб не програти війну проти України, завдала шкоди російській економіці
Одержимість Путіна тим, щоб не програти війну проти України, завдала шкоди російській економіці. Ейфорія від військових витрат минула, і економічне зростання зменшилося з 5% на початку війни до нуля. Перегрітий ринок праці спричинив інфляцію, що становить близько 10%.
Падіння цін на енергоносії через торговельні війни Трампа та економічний спад у Китаї можуть знищити державний бюджет Росії, який значною мірою залежить від продажу нафти й газу. Росіяни, які далеко не голодують, мають замислитися над доцільністю дій свого уряду саме тепер через високі ціни та похмурі економічні перспективи задля затяжної, безрезультатної та непотрібної війни. Єдина річ, що є небезпечнішою для політичного лідера, ніж війна за власним вибором, — це війна за власним вибором, яка йде погано.
Диктаторський привілей Путіна — це не лише сила, а й уразливість
Путін попросив російський народ довіритися йому щодо війни в Україні. Багато хто довірився, а багато хто довіряє й досі. Ті, хто не довіряє Путіну, можуть стикатися з репресивними методами поліцейської держави, хоча Росія не тоталітарна держава. Її суспільний договір — це химерне поєднання воєнної мобілізації (у деяких частинах країни) та відсторонення суспільства від політики (по всій країні), тобто переважно аполітичного суспільства, яке, як стверджується, веде «священну війну».
Реальна політична влада зосереджена в руках Путіна. Але його диктаторський привілей робить його одноосібним керівником, що водночас є і силою, і вразливістю: силою настільки, наскільки він може виграти війну, і вразливістю настільки, наскільки він її програє. Можливо, саме з цієї причини після років мовчання на цю тему російський президент заговорив про наступника. Як він сам, можливо, це усвідомлює, Путін зробив ставку на безглузду війну, і він у ній не виграє.