«Просто викинув ключі». Як окупанти забирають квартири в Маріуполі і як українці намагаються їх відстояти

Роман і його трикімнатна квартира

Роман Амелякін погодився відкрито розповісти про долю свого майна в захопленому росіянами Маріуполі лише тому, що вирішив не боротися за нього і викинув ключі.

У трикімнатній квартирі п’ятиповерхового будинку неподалік центру Маріуполя Роман прожив усе своє життя. Спочатку це була квартира його батьків, пізніше батько переїхав жити в приватний будинок і тут оселилася вже родина самого Романа.

У них із дружиною не було достатньо грошей, щоб найняти бригаду і швидко зробити ремонт, тому багато що робили власними руками. Друзі допомогли з дизайн-проєктом, а потім Роман і Галина самі до глибокої ночі тягнули нову проводку, клеїли шпалери, а вранці йшли на роботу. Отак спільними зусиллями поступово квартира перетворювалася на місце, де хотілося жити.

Ранок 24 лютого 2022 року Роман із родиною зустрів саме в цій квартирі.

«Я, звісно, розумів, що насувається війна. Проте був переконаний, що вона буде така, як і в 2014-му, що Маріуполь — фортеця, тому не збирався виїжджати. Ми з дружиною дуже легковажно поставилися до ситуації. Не запаслися продуктами, водою. Єдине, що зробили, — наповнили каністри і бак машини пальним», — розповідає Роман.

Тож, коли місто почали обстрілювати, Роман сів за кермо, поїхав до гуманітарного хабу «Халабуда» і включився в роботу.

5 березня він забрав до себе батька, родина зібрала речі й готувалася виїжджати з міста, бо оголосили, що буде евакуація. Проте замість припинення вогню для евакуації росіяни обстріляли пункти збору та евакуаційні автобуси.

15 березня Амелякіни прийняли рішення виїжджати з міста самотужки. Він, дружина, діти, батько і сусідка влізли в авто й поїхали спочатку на Бердянськ, а далі на Запоріжжя. У цей час росіяни інтенсивно обстрілювали район площі Свободи, там точилися вуличні бої, палали багатоповерхівки.

У будинок Романа було кілька влучань, у сусідні під’їзди. Від ударної хвилі двері у квартиру перекосило і вони не відчинялися, але сама квартира вціліла.

Коли в місті відновився зв’язок, Роман спробував вийти на контакт зі своїм знайомим, який залишився в Маріуполі, й попросив його піти подивитися на квартиру. Потрапити всередину чоловік не зміг через перекошені двері. Роман перевів йому на картку гроші, щоб він замінив замок і полагодив двері.

У квартирі все було на місці. Брудно, деякі речі попадали від ударної хвилі, але порівняно з тим, що було в інших, тут, можна сказати, був повний порядок.

Сусідка, яку Роман вивозив із Маріуполя, донесла на нього російським спецслужбам, коли повернулася

Через кілька місяців у Маріуполь вирішила повернутися сусідка Романа. Та сама, яку він вивіз із палаючого міста. Перше, що зробила ця жінка, коли приїхала в окупований росіянами Маріуполь, — пішла й донесла російським спецслужбам на Романа, який зростав на її очах, вчився в одному класі з її сином і врешті-решт урятував їй життя.

«Так забавно, її син, мій однокласник, давно вже живе в Москві, звісно, ми не спілкувалися. Але коли я вивіз його матір, він став писати мені, що буде вдячний все життя, що він мій боржник і все в цьому дусі. А потім його мама так вчинила», — розповідає Роман.

Роман Амелякін був хорошою кандидатурою для доносів. Колишній військовослужбовець ЗСУ, український активіст, депутат Маріупольської міської ради, одним словом, ідеальний ворог.

Тож після доносу до нього у квартиру прийшли з обшуком російські ефесбешники. Можливо, шукали «Майн Кампф» Гітлера чи портрет Степана Бандери, проте ні того, ні іншого Амелякіни вдома не мали. А те, що могло б засвідчити зв’язок Романа із ЗСУ, історичні книжки і все, що було пов’язане з Україною, напередодні від’їзду він виніс і закопав.

Замість «українського компромату» ефесбешники знайшли колекцію радянських машинок та іграшкової військової техніки часів Другої світової війни. Досить ідеологічно правильно з погляду росіян.

Тож зачепитися окупантам не було за що, і вони просто забрали те, що їм сподобалося: телевізор, пральну машинку, іншу техніку. Ну а пізніше до мародерства вже долучилися й сусіди. Двір потім довго ще гудів, обговорював вчинок сусідки, яка привела російських спецслужбовців у квартиру того, хто врятував її життя.

Після цього у квартиру Романа заселилися російські будівельники, які приїхали відбудовувати Маріуполь.

«Я хотів через якийсь час попросити свого знайомого, який мені двері ремонтував, щоб він пішов і ще раз подивився, хто зараз там мешкає, а тоді подумав, що коли вже квартирою цікавилися ефесбешники, то, напевно, для знайомого це буде небезпечно», — пояснює Роман.

У 2023 році до Романа подзвонив один чоловік із окупованого Маріуполя, якого він близько не знав, ніколи з ним не товаришував, знайомий та й усе. І запропонував оборудку. Роман має продати йому квартиру за російськими законами, а якщо буде деокупація Маріуполя, то поверне отримані гроші.

«Я відмовився. По-перше, не довіряв цій людині. А по-друге, у 2023-му ми всі чекали на контрнаступ, вірили у швидку деокупацію нашого міста. Я хотів повертатися, тому й відмовив».

Сьогодні Роман Амелякін у повернення Маріуполя не вірить, тому вирішив закрити цей гештальт. Одного дня він просто викинув ключі від своєї квартири.

Одного дня він просто викинув ключі від своєї квартири

«Насправді це було непросто. Але я подумав, що нічого не можу вдіяти з цією ситуацією. Не можу поїхати в Маріуполь, не можу вплинути на ситуацію, переоформити, продати квартиру — нічого не можу. Поки Маріуполь окупований, у мене немає квартири. Все, той етап життя в минулому. Буде місто деокуповане, я квартиру поверну, але судячи з того, яка ситуація на фронті, сподіватися, швидше за все, немає на що. Я й на компенсацію не дуже сподіваюся, бо ж очевидно, що в держави немає грошей на всіх нас. Може, хоча б якусь пільгову доступну іпотеку для таких, як ми, придумають. Інших сподівань не маю».

Роман принципово не дивиться на списки «безхазяйних» квартир, які регулярно оприлюднюють окупанти.

А от Вікторія К. розповіла, що для неї побачити свою квартиру в тому списку було справжнім шоком. Вона дуже не хотіла говорити про це, побоюючись, що публікація будь-якої інформації в ЗМІ може завадити їй вирішити проблему. Тому ми змінили не тільки ім’я жінки, а й деякі деталі її історії.

Вікторія К. і її двокімнатна квартира

Вікторія придбала житло 2011 року, коли в неї народилася дитина. Квартира в Приморському районі, невеличка, але там був хороший ремонт, і, що головне, вона вціліла. Під час ракетного обстрілу обвалився балкон, від вибухів повилітали всі вікна, але стіни вціліли.

Під час блокади родина перебувала в місті. Наприкінці березня вони виїхали через Крим до Європи. Нині оселилися в Німеччині. Мати Вікторії категорично відмовилася виїжджати з Маріуполя разом з усіма, сказала, що залишиться вдома і доглядатиме за квартирами — своєю і доньчиною.

Вона наводила у квартирі лад, сплачувала комунальні, коли стали надходити квитанції. Вікторія дуже сподівалася, що це буде підставою для окупантів не чіпати порожню квартиру. Але під час чергового обстеження хтось із сусідів повідомив комісію про те, що власники за кордоном. І квартиру внесли до списку «безхазяйних».

Отут і починається історія про порятунок квадратних метрів.

«Я звернулася до російського консульства й оформила консульське доручення на свою матір, щоб вона могла виступати від мого імені. Заплатила чималенькі гроші — 148 євро, плюс витрати на дорогу до консульства, плюс гроші на перевізника, який погодився передати документи в Маріуполь. Усе це разом мені обійшлося більш як у 500 євро.

Мати отримала доручення, пішла з ним до адміністрації, а її не прийняли. Сказали, що я маю приїхати тільки особисто і написати заяву, щоб квартиру вивели з «безхозу». Я приїхати не можу — мене не пропустили в Шереметьєво. Що саме їм не сподобалося, не пояснили. Ну хоча б штамп про заборону на в’їзд у паспорт не поставили. Може, колись спробую вдруге проїхати. Але що робити з квартирою, було абсолютно незрозуміло», — каже Вікторія.

Жінка в розпачі стала писати в різні групи в телеграмі, питати в людей. Одні казали, що нічого зробити не можна, тільки особиста присутність, інші пропонували переробити консульське доручення, мовляв, воно якесь не таке, треба їхати в Білорусь і там переробляти. Хтось переконував, що в нього документи за дорученням прийняли, хтось заперечував, мовляв, усе це маячня, може, хтось «за бабло» і візьме документи в роботу, але потім усе одно буде відмова.

Зрештою жінці вдалося отримати відповідь від адвоката, який нині працює в окупації. Він пояснив ситуацію і сказав, що треба робити далі.

Адвокат Віталій Басівський був відомий у Маріуполі ще до повномасштабної війни. Вів багато кримінальних справ, навіть допомагав місцевим журналістам. Тепер повністю перекваліфікувався на роботу з нерухомістю. Тільки на це і є попит в окупації, каже він.

Чи можна довіряти думці цього експерта, ми не можемо оцінити, проте іншого пояснення Вікторія отримати не змогла.

Що радить адвокат

Розкладаємо по пунктах поради адвоката.

Якщо квартира потрапляє до списку «безхазяйних», вивести її звідти справді може лише власник особисто з повним пакетом документів на право власності на руках.

Діяти треба оперативно, поки окупаційна адміністрація не внесла вашу квартиру до російського реєстру нерухомого майна як муніципальну, а не вашу. Якщо до цього моменту ви не встигли (не змогли) з’явитися особисто, владнати справу простим викресленням квартири зі списку «безхазяйних» вже не вдасться — треба буде звертатися до суду.

Звертатися до суду можна самостійно (це може робити довірена особа). Або чекати, доки до суду звернеться окупаційна адміністрація, і вже тоді взяти участь у процесі з доказами права власності на майно.

Консульське доручення важливе саме на цьому етапі. Це в окупаційному муніципалітеті довірену особу власника не візьмуть до уваги, а от у суді людина з офіційно оформленим консульським дорученням матиме слово і вплив на ситуацію. Головне не пропустити дату судового засідання.

Щоб не пропустити дату засідання, треба звернутися в спеціальний кабінет, у Маріуполі він діє в будинку 301 на бульварі Шевченка. Подати заяву про те, що ви маєте інтерес до певної квартири. Вас мають поінформувати про дату судового розгляду. Проте адвокат радить і самим стежити за оголошеним розкладом суду, щоб не пропустити засідання.

Тільки суд зможе зняти квартиру з російського реєстру як муніципальну і перереєструвати як вашу. Іншого способу немає. Добра новина, що ви можете брати участь у засіданнях через свою довірену особу.

Вікторія, точніше її матір, зараз на етапі звернення в спеціальний кабінет на бульварі Шевченка. Вона дуже нервується через ризик втратити вціліле майно, сподівається на те, що матері вдасться в суді отримати «опіку» над квартирою і що після цього зможе її продати. Але все дуже хитко, жодної впевненості, каже жінка.

До речі, адвокат Басівський стверджує, що такий порядок привласнення квартир, який діє на всій окупованій території, суперечить федеральному російському законодавству та конституції країни-агресора, і пропонує юристам в окупації звернутися до суду з колективним позовом.

Якщо суд ухвалить рішення про скасування незаконних положень регіональних постанов, юристам вдасться захистити права тих, хто намагається зараз урятувати своє житло. Проте постраждають ті, хто вже заселився в «безхазяйні» квартири, бо їхнє право власності також буде скасоване.

Утім, слабо віриться, що окупанти підуть на такі кроки, зважаючи на їхню велику зацікавленість у процвітанні системи безкарного грабунку.

маріуполь нерухомість окупація півдня