Коні проти дронів. Чому ЗСУ мають використовувати в’ючних тварин на фронті
Попри всю технологічність російсько-української війни, коні та інші вʼючні тварини можуть бути корисними для української армії навіть в епоху безпілотників. Принаймні росіяни активно використовують віслюків, а робота з мулами є складовою щорічного навчання морської піхоти в США.
Вʼючних тварин у своєму розпорядженні офіційно мали як мінімум два підрозділи ворожої армії: 55-та мотострілецька бригада зі складу 41-ї загальновійськової армії Центрального військового округу та 34-та окрема мотострілецька гірська бригада зі складу Південного військового округу.
Крім того, російські військові ще до війни проводили навчання з використання гужового транспорту, а їхні пропагандисти навіть заявляли, що спеціальний кінний підрозділ є в Рязанському училищі повітряно-десантних військ. Такі підрозділи готувалися до виконання бойових завдань у складних гірських умовах. Ця практика збереглася ще з часів Радянського Союзу.
Особливості сучасної війни
Російсько-українська війна — це війна нового покоління з дронами та сучасними засобами ураження, проте вона поєднує в собі й відголоски воєн попередніх: стабільна лінія фронту, яка на більшості ділянок тримається з 2022 року, дуже повільне просування ціною значних людських втрат, як у Першу світову, тактика лобових атак піхоти і техніки, як у Другу світову.
Через тотальний контроль лінії фронту (на кілька, а іноді й десятки кілометрів у глиб території супротивника), масове використання РЕБ і дронів на оптоволокні (ще однієї інновації цієї війни) треба постійно вигадувати нові засоби та способи протидії ворогу.
Одним із таких способів, хоч як дивно, є використання гужового транспорту. Може здаватися анахронізмом, але кілька військових (різного звання та з різних ділянок фронту) підтвердило, що це доволі результативно.
Легше переносити вантажі
Кінь, мул чи віслюк може пройти там, де й людина. Тварини стають у пригоді, якщо треба більш-менш тихо подолати відстань кілька кілометрів (наприклад, з одного кінця посадки в інший). Вони можуть іти вузькими стежками, а отже, загроза підірватися на міні чи розтяжці менша.
Згідно з російськими та й американськими нормами вʼязка з чотирьох коней може перевозити 800 кілограмів вантажу (по 200 кілограмів на одну тварину), тоді як людина здатна ефективно переносити до 50 кілограмів. Тобто один кінь може розвантажити три-чотири людини. І бійці, яким часто доводиться йти на позиції пішки пʼять чи більше кілометрів, дістаються на місце не такі виснажені.
Важливо, що «перемолоті» тривалими обстрілами та військовою технікою ділянки під постійним контролем дронів дуже важкопрохідні, особливо наприкінці осені, взимку і на початку весни, коли все перетворюється на болото. Там, де автомобіль може застрягнути, використання гусеничної техніки недоцільне (або її просто немає в розпорядженні), а людині йти довго і важко, у пригоді стає саме вʼючний транспорт.
Чималий плюс використання тварин для логістики — економія пального. 70% запасів (за винятком зброї, звісно), які витрачали американські війська в Афганістані, становило пальне, а це 83 літри на людину в день.
Війна — це ще й економіка: коні банально дешевші, ніж автомобілі.
Які мінуси
Використання коней і віслюків, звісно, має й недоліки. Найперший — вони потребують постійної уваги. Кінь — це не авто, яке можна десь замаскувати і не підходити до нього кілька днів. Тварини потребують їжі й догляду, вони помітні в тепловізор.
Крім того, не всі військові можуть і вміють поводитися з тваринами. До того ж їх треба десь знайти і «мобілізувати». Коні лякаються гучних вибухів, можуть запанікувати й стати неконтрольованими. Їх потрібно спеціально тренувати для бойових умов. А ще тварин просто шкода, адже в умовах війни їхня смертність зростає.
Мули на Гаїті
У 1950–1960-х роках кінні армійські загони поступилися місцем механізованим підрозділам. Коні залишилися переважно як засоби для рейдів — патрулювання кордону в гірській місцевості.
Проте їх також використовують на полі бою — для логістики, транспортування поранених, особливо в складній для проїзду місцевості.
Корпус морської піхоти США ще з 1960-х років зберіг 16-денний навчальний курс Animal Packers Course (курс для «пакувальників» тварин) у своїй Гірській школі в Бриджпорті, Каліфорнія. На ньому морські піхотинці вчаться поводитися з мулами та кіньми: нав’ючувати їх провіантом, транспортувати зброю та евакуювати поранених у горах. Це навчання підтримувалося «на всякий випадок», адже морпіхи готувалися діяти по всьому світу, зокрема й у районах бездоріжжя.
Одним із таких епізодів стала операція Uphold Democracy на гірській острівній місцевості на Гаїті в 1994 році. Американські військові використовували місцевих мулів, щоб доставляти провіант і спорядження невеликим підрозділам, розкиданим по схилах. Історики зазначають, що в горах Гаїті вʼючні тварини забезпечили морській піхоті вирішальну перевагу в маневреності.

Коні в Афганістані
Після терактів 11 вересня 2001 року США розпочали операцію «Нескорена свобода» в Афганістані. У країні таємно приземлився загін із 12 «Зелених беретів» — американських спецпризначенців. Їхнім завданням було координувати дії з антиталібськими загонами. Не маючи змоги використовувати транспорт, вони пристали на пропозицію місцевих командирів пересуватися верхи. Протягом перших тижнів війни спецпризначенці долали на конях великі відстані через афганські гори. Здійснювали глибинні рейди, переслідуючи противника, наводили авіаудари, патрулювали важкодоступні райони, тобто виконували бойові завдання фактично як кінна розвідка минулих часів. Ці сцени — американські солдати в сучасному спорядженні верхи на конях — стали знаковими для початку війни в Афганістані.
Досвід 2001 року показав: у специфічних умовах гористої місцевості навіть надпотужна армія вимушена вдаватися до методів часів кавалерії. Ця місія стала першою у ХХІ столітті спецоперацією із залученням кавалерії.
Через 10 років військовим поставили пам’ятник у Нью-Йорку поруч із монументом жертвам теракту 11 вересня. Пізніше про цю спецоперацію зняли фільм «12 мужніх».
«Мабуть, саме це гарантувало нам успіх. Коні забезпечили нам мобільність. Якби ми були на танках, джипах чи БТР, то не змогли б піднятися високо в гори. А з кіньми ми були дуже мобільними: піднімаючись на висоту, бачили все як на долоні. І вже звідти викликали авіапідтримку і несли із собою розгром», — розповідав Боб Пеннігтон, командир загону «Зелених беретів», які першими виконували завдання в Афганістані у 2001 році.

Мули для морських піхотинців
Іншим епізодом використання коней і мулів були бойові дії на афгансько-пакистанському кордоні у 2002 році. Загони «Аль-Каїди» і «Талібану» перетинали кордон і ховалися в горах Пакистану. Щоб дістати, їх коаліційні сили мали перетнути кордон із Пакистаном, що було заборонено міжнародним правом і правилами ведення бойових дій. Військові зосередилися на позбавленні ворога притулку та обмеженні його свободи пересування на території Афганістану.
Особливо американські війська прагнули не допустити того, щоб противник скористався «щурячими стежками» (rat-lines) через афгансько-пакистанський кордон — саме цими маршрутами часто користувалися контрабандисти. Через складний рельєф ті шляхи можна було пройти лише пішки або верхи. Також американці активно шукали сховки зі зброєю та боєприпасами, вилучали їх у ворога і передавали Афганській національній армії.
На сайті Військово-морського інституту США (USNI) у квітні 2022 року була опублікована стаття капітана Корпусу морської піхоти США Вокера Д. Міллса «Marines Need a Few Good Mules» («Морські піхотинці потребують кількох хороших мулів»).
Порушені в статті питання доволі чіткі: військове командування США приділяє особливу увагу різним засобам, завдяки яким морські піхотинці можуть висадитися на берег або постачати військам припаси (підводним човнам, риболовним суднам тощо).
Проте під питанням залишається, а що ж робити далі? Використовувати легку бронетехніку? Джипи? Як забезпечувати всім необхідним підрозділи, які відійшли від берега у глиб суходолу? Коли треба непомітно висадитися на берег і після цього так само непомітно подолати десятки кілометрів, ще й на незнайомій пересіченій місцевості, у пригоді може стати гужовий транспорт.
Спецпризначенці-кавалеристи
Американська армія навіть формалізувала надобутий в Афганістані досвід. У червні 2004 року було видано спеціальний польовий статут під назвою «Special Forces Use of Pack Animals» («Використання в’ючних тварин Силами спеціального призначення»).
У статуті йдеться про використання лам, верблюдів і слонів, проте найбільше уваги приділено мулам, коням і віслюкам. Детально описані біологія й анатомія тварин, їхні характеристики, критерії відбору.
Окремі розділи розповідають про догляд та утримання тварин у польових умовах, способи їх тренування. Є також розділи, присвячені психології тварин, лікуванню та спорядженню: як навантажити (навʼючити) тварину в похідних умовах.
Американські військові вчаться поводитися з вʼючними тваринами на спецкурсі, що триває від 16 до 21 дня. Зокрема, споряджати тварин, навантажувати й обслуговувати їх для військового використання на складній місцевості, перевозити поранених, організовувати каравани.

В’ючний мул Корпусу морської піхоти США зупиняється попастися. Як бачимо, на мулі закріплено для перевезення дві протитанкові ракетні установки. Бриджпорт, 2023 рік. Джерело: www.dvidshub.net

Мули здатні перевозити досить великі вантажі. Важливо правильно їх навʼючувати, щоб вантаж не нашкодив тварині, був надійно закріплений, навіть якщо тварина впаде, і водночас легко знімався. Бриджпорт, 2022 рік. Джерело: www.dvidshub.net

Навʼючування на мула під час навчання металевої труби, що імітує протитанкову керовану ракету з дротовим наведенням. Бриджпорт, 2015 рік. Джерело: www.dvidshub.net

Збройні сили України в сучасних умовах також могли б перейняти російський та американський досвід ефективного використання вʼючних тварин.