«Робимо людей щасливішими, а світ чистішим». Як відкрити бізнес під час війни в Харкові
«Коли дивишся вранці з вікна, а там внизу окопи, це так моторошно, так страшно», — каже харків’янка Інна Посунько.
До повномасштабного вторгнення вона жила в багатоповерхівці на Салтівці. Готувалася виходити з декрету на роботу в банк. Але війна кардинально змінила плани і все її життя. Інна стала заробляти на життя, відкривши власний успішний бізнес із прибирання приміщень у Харкові.
Евакуація
Наприкінці березня 2022 року мешканців багатоповерхівки, де жила Інна, евакуювали. 30 березня їхній будинок потрапив під обстріли. Внаслідок прямого влучання з артилерії повністю вигоріла квартира на другому поверсі. Іннина, на шостому, вкрилася чорною кіптявою, стіну розпанахала тріщина.
«Страшно, коли отак поїхала з дому, а потім сусіди тобі надсилають фото, на якому видно, що сталося з твоєю квартирою», — каже Інна.
Разом із двома дітьми вона оселилась у Кіровоградській області. Пробули там близько дев’яти місяців.
«Я зрозуміла, що не можу без рідного міста», — ділиться жінка.
Вони повернулися до Харкова. Інна хотіла виходити на роботу, але відділення банку працювало тільки онлайн.
«Для мене це зовсім неприйнятно. Дитячі садочки в Харкові не працюють. І тоді я побачила оголошення про навчання для тих, хто хоче стати підприємцем. Я завжди мріяла мати власну справу, бо це зовсім інше життя, це розпоряджання власним часом. Почала вчитися, виконувала домашні завдання, потім дивлюся, а в мене вже бізнес-план готовий», — каже Інна.
Клінінг
Інна — фанатка чистоти. І власну справу вирішила присвятити тому, щоб робити чужі оселі й офіси чистішими. Відкрила клінінгову компанію.
«От готувати я не люблю. А чистота завжди на першому місці. Холодильник може бути порожній, зате я скрізь прибрала. Це моє. Це те, що мені подобається», — ділиться Інна.
«От готувати я не люблю. А чистота завжди на першому місці»
Спочатку були сумніви, чи відкривати ФОП. А що як нічого не вийде? На навчальній програмі коучі та наставники переконали, що можна відкрити і закрити в разі чого. Інна наважилася, а потім відчула, що не має бажання закривати, що треба рухатися далі, якщо вже назвалася підприємицею. Подалася на грант і отримала 110 тисяч гривень на розвиток бізнесу. Закупила перше обладнання. Згодом придбала автомобіль, адже потрібно перевозити техніку й засоби, та й за місто зручніше добиратися.
«Згадала, як це їздити за кермом. У мене не було варіантів узагалі. Я сіла і поїхала на перше замовлення. Хоча до цього в мене були права і я не їздила. Часу на роздуми не було. Треба було працювати», — розповідає Інна.
Клієнти
Колишні клієнти з банку стали першими клієнтами клінінгової компанії.
«Я в банку раніше працювала з юридичними особами, підприємцями. От вони потім, бувало, запитували мене: “Інно, як справи?”, а я кажу: “У мене клінінг”. “О, мені треба”. І так поступово “сарафанне радіо” спрацювало», — згадує жінка.
Каже, що спочатку було лячно. Де брати клієнтів? Чи вкладати кошти в рекламу? А якщо не спрацює? А вийшло так, що ні копійки в рекламу не вклала. Самотужки веде сторінки в інстаграмі й тіктоці.
Спочатку Інна прибирала приватні квартири та будинки. Замовляли клінінг мами з маленькими дітьми, які не встигають. Часто кличуть прибрати квартиру після ремонту, перед продажем чи здачею в оренду.
«Ми вже маємо постійних клієнтів, які нас чекають. Так, у Харкові, буває, щось летить, але люди хочуть жити вдома. Зараз на плечі жінок лягло багато завдань, і якщо є фінансова можливість, то вони запрошують нас, щоб зняти із себе хоча б прибирання», — розповідає підприємиця.
А потім про Інну дізналися благодійні фонди і також стали запрошувати. Якось в інстаграмі їй написала дівчина й спитала, чи не хоче вона взяти участь у тендері. Інна заповнила заявку і забула. Через кілька місяців надійшло повідомлення, що вона виграла в тендері і з нею підпишуть договір на рік прибирання складського приміщення. Потім інший благодійний фонд звернувся із запитом на прибирання дитячого центру. Бувало, що прибирали дитячі центри й після ворожих прильотів.
Мами
Спочатку Інна працювала сама. Тепер залучає помічниць — жінок, які перебувають у декретній відпустці, які не можуть працювати весь час. Зараз найманих працівниць п’ятеро, але вони виходять на роботу залежно від своїх можливостей та стану здоров’я дітей.
Підприємиця впевнена, що все можливо. Якщо є хоча б маленький шанс покращити життя своєї родини, треба це робити.
Часто чує на дитячому майданчику, як жінки скаржаться, що немає роботи. Мовляв, чоловік сидить удома, бо ТЦК, бо боїться служити, боїться виходити. Тоді Інна запрошує жінку до себе працювати. Однак іноді чує відмови, бо дитину нікому вкласти спати.
«Для мене це дико, коли мені кажуть, що чоловік не може вкласти дитину. Тоді живіть так, як ви живете, якщо не хочете виходити із зони комфорту. Мені також іноді не хочеться вставати о шостій ранку і вантажити пилососи в машину, збирати по Харкову дівчат і бути з ними по 12–13 годин. Але я встаю, роблю це, тому що мені хочеться кращого життя. Я хочу дітям дати те, чого не могла дати раніше», — міркує Інна.
Тривоги
Тривоги в Харкові можуть лунати з ранку до вечора. Інна зізнається, що для них це фоновий звук. Життя триває. Магазини працюють, громадський транспорт їздить, до того ж безплатний, а вона з дівчатами прибирає.
«Колись ми прибирали триповерховий будинок. Підійшла господарка, каже: “Спускайтеся зі мною, у мене є підвал”, а дівчата відповідають: “Ні, а коли ж ми тоді закінчимо?”».
Підлаштовувалися навіть під час вимкнень світла і не припиняли роботу. Поки не було зрозумілих графіків, Інна дзвонила в обленерго, дізнавалася, чи за певною адресою в певний час буде світло.
«Вода закінчилася — біжу до автомата купувати питну воду»
«Мені казали: “Боже, Інно, що ти робиш? Дітей схопила — і за кордон”. Але ми працювали. От у вересні 2023-го я відкрила ФОП, а в листопаді ми вже працювали. Бувало, їдеш до клієнта, а світло вимкнули, потім воду відключили. Ми й тут підлаштувалися. Поки немає світла, прибираємо, що можемо, коли світло з’явилося, бігом вмикаємо пароочисники, пилососи. Вода закінчилася — біжу до автомата купувати питну воду. Викручувалися. Бо клієнт ні при чому», — згадує Інна.
Браслет
Інна каже, що під час війни та з появою власної справи змінилося й ставлення до грошей. Якщо раніше хотілося купити якусь спідницю чи блузку, то тепер важливо, щоб були заощадження, щоб у будь-який момент можна було сісти в машину і врятувати дітей.
«Коли почалося вторгнення, у мене було 100 гривень у кишені. З кредитної картки не знімеш, бо нічого не працює. Чоловік у мене поліцейський, був на роботі, його не відпускали. Це страшно, коли в тебе двоє дітей, немає грошей, немає авто і ти поруч із кільцевою дорогою. Бачиш із вікна, чуєш, що прилітає вже зовсім близько. Тому тепер стараюся, щоб були якісь кошти, а вже усі ці блузочки, спіднички на другий план відійшли», — розповідає підприємиця.
«Зараз вже усі ці блузочки, спіднички на другий план відійшли»
Особливу незалежність відчула, коли змогла сама відремонтувати дорогу для себе річ. Коли Інна з дітьми була ще в Кіровоградській області, чоловік приїхав їх провідати й привіз у подарунок браслет із сердечками, на зворотному боці яких були написані імена доньок і дати їхнього народження. Він розумів, що в Харкові небезпечно, і тому йому захотілося подарувати дружині цю річ, майже всю зарплату витратив на подарунок. Сказав: «Хай діти будуть завжди поруч, ніколи їх не залишай, бережи їх».
«Три роки я той браслет не знімаю. І ось недавно зачепилася за стілець і він порвався. Я так засмутилася. А коли принесла в ремонт, майстер здивувався: “Ви що його не знімаєте? У вас перетерлося золото”. Ремонт коштував три тисячі гривень. Я заплатила, приходжу, а чоловік каже: “О, а ти вже зробила? Ти навіть не попросила в мене гроші”. Це така впевненість для жінки. Мені сказали ціну, я дістала гроші й віддала», — розповідає Інна.
Відгуки
Найбільше мотивують Інну відгуки задоволених клієнток.
«Як я вас без вас жила?» — пише одна.
«Я боялася, що мене засудять, що я засранка», — зізнається інша.
«Я витрачала цілий день на прибирання. Потім гавкала на чоловіка, на дітей, бо втомлена. Краще я не вип’ю кави і не викурю сигарету, а цю тисячу віддам, нехай мені приберуть, а я буду в ресурсі й щаслива», — ділиться ще одна жінка.
«Не бійтеся, ми як лікарі. Все зробили і пішли далі»
«У дуже багатьох жінок багато енергії забирає прибирання. Я інколи виходжу в сторіс і кажу: “Не бійтеся, ми як лікарі. Прийшли, все зробили і пішли далі”. Я не могла б займатися ритуальними послугами, наприклад, тому що для мене це про сум, про плач. А ми робимо людей щасливішими, а світ чистішим», — підсумувала Інна Посунько.
