Мова путінізму. Концепція «держава-цивілізація»

31 березня 2023 року в Росії було оновлено Концепцію зовнішньої політики РФ. У документі Росія вперше на такому офіційному рівні описується як «держава-цивілізація».

Ухвалення цієї концепції стало сигналом для пропаганди різного штибу: російські ЗМІ, експерти на телешоу, телеграм-канали та представники наукових кіл стали в унісон запевняти, що Росія — це «держава-цивілізація».

Хто має право називати себе окремою цивілізацією?

Це залежить від книжок, які ви читаєте, і вчених, чиї ідеї вам близькі.

Єдиного визначення терміна «держава-цивілізація» не існує, як і загальноприйнятого визначення цивілізації.

Одна з інтерпретацій вказує, що цивілізація — це людська спільнота, яка протягом певного часу зберігає стійкі особливості в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), а також спільні духовні цінності, ідеали та ментальність.

Теорії цивілізацій активно розвивалися з XIX століття, а в XX столітті їх популяризували Освальд Шпенґлер, Арнольд Тойнбі й Самуель Гантінгтон.

Саме поняття «держава-цивілізація» активно проштовхувалося в книжці британського дослідника Мартіна Жака «Коли Китай править світом: кінець західного світу і народження нового світового порядку» (When China Rules the World: The End of the Western World and the Birth of a New Global Order, 2009). Автор протиставляє класичну національну державу і державу-цивілізацію. Ознаками останньої він називає безперервну історичну й культурну наступність різних форм держави, яка виступає ядром цивілізації. У книжці ця характеристика застосовується передусім до Китаю, хоча з певними застереженнями до цього поняття наближається й Індія.

Концепція Жака поступово увійшла в науковий і публіцистичний обіг.

Оскільки поняття «держава-цивілізація» часто пов’язують з «альтернативним полюсом сили», його активно використовують прихильники багатополярного світу

На практиці це здебільшого риторика. Індія і Китай використовують цей термін у політичних заявах, але не закріплюють у документах.

Натомість Росія вирішила піти особливим шляхом та офіційно закріпити його в нормативних актах.

Поширювачі візії

Концепція «держава-цивілізація» в Росії активно розвивалася після приходу Путіна до влади, спершу в колах псевдонауковців та псевдоінтелектуалів. Її популяризують прихильники «русского міра», євразійства, антизахідники, консерватори та ревізіоністи.

«Антизахідники» й традиціоналісти спиралися переважно на своїх попередників та слов’янофілів із XIX століття.

Передусім це робота російського соціолога Миколи Данилевського, який у своїй праці «Росія і Європа» (1869) протиставляв старіючій європейській цивілізації, яка не була прогресивною, молоду слов’янську. Він поділяв народи на творців, руйнівників та «етнографічний матеріал», що використовується народами-творцями.

Кожен народ може творити й кристалізувати себе так, як це передбачено його характером. Копіювання способу життя іншого народу означає визнання власної непотрібності й загалом непотрібності свого історичного існування.

Данилевський вважав, що саме слов’янська цивілізація, основою якої є російський народ і культура, має стати особливим типом цивілізації. На його думку, російський народ релігійний, общинний за характером (ставить на перше місце общину, а не індивідуалізм), вміє коритися, а отже, не агресивний і не схильний до насилля. Росія має єдність на рівні влада — народ, церква — держава.

Слов’яни на чолі з Росією можуть оновити світ і вирішити проблеми всього людства.

Праця Данилевського акумулювала всі наративи XIX століття антизахідників і слов’янофілів, які заявляли про особливий шлях розвитку Росії. Зокрема, це месіанські ідеї про богообраність російського народу й правителів, що особливо утвердилося після перемог над Наполеоном 1812 року, і критика модерних суспільно-політичних течій у Європі (лібералізму, демократизації).

це месіанські ідеї про богообраність російського народу й правителів

Революції у Франції, Бельгії дали підстави монархістам і консерваторам говорити, що в Європі неспокій і лише Російська імперія є місцем стабільності й захисту старих порядків. Загроза намагається проникнути в імперію (рух декабристів, повстання поляків 1830–1831 років), але російський імператор має волю та помазання Боже захистити російський народ.

Паралельно запроваджувалася цензура на ідеї, що відходили від усталеного уявлення про імперію та її устрій. Наприклад, цензори забороняли навіть вживати слово «демос» у книжках про Давню Грецію, оскільки воно могло наштовхувати на думки про демократію.

лише Російська імперія є місцем стабільності й захисту старих порядків

Поряд із цим почали розроблятися ідеї про «стовпи величі Росії».

У 1833 році міністр просвітництва Російської імперії Сергій Уваров проголосив нову ідеологічну формулу «православ’я, самодержавство, народність», яка стала підґрунтям теорій про особливий шлях розвитку російської держави і народу.

До речі, Уваров свою концепцію проголосив французькою мовою, оскільки не міг писати російською.

Євразійці вказують, що перші теоретики їхніх ідей і були головними рушіями концепції Росії як «держави-цивілізації».

Уродженець Чернігова, поборник Білого руху, а пізніше один із головних теоретиків євразійства Петро Савицький розробив концепт держави-світу, або російського світу. Євразійці вважали географічний простір і ландшафт (велика Росія) першою необхідною умовою формування Росії як самобутньої цивілізації. Другою необхідною умовою, на їхню думку, було формування сильної державної влади, яку вважали сакральною.

Сучасні «євразійці» розвивають ці ідеї далі. Вони також вказують, що Росія отримала два великі історичні спадки: євразійську державність від монголів і православну державність від Візантії.

Друга умова формування сильної державної влади, яку вважали сакральною

Філософ і політолог, уродженець Горлівки Олександр Панарін підкреслював, що Росія є православною цивілізацією, тому спроби західницьких радикалів втягнути її в орбіту Заходу він вважав підступами «п’ятої колони».

Панарін наголошував, що головними рисами російської цивілізації є сильна держава і громадянське суспільство, яке відрізняється від західного тим, що російська людина общинна і ставить інтереси спільноти вище за власні.

Очільник сучасних «євразійців» Олександр Дугін вважає, що цивілізації створюються прагненням окремих особистостей та соціальних груп до влади, вони структуруються географічним середовищем як особливий просторовий світ. На його думку, у Заходу немає майбутнього, адже його цінності руйнуються. Тому «інтеграція з глобальним Заходом не має для Росії ніякого майбутнього».

Не дивно, що ці ідеї імпонують Путіну.

Погляди нішевих, маргінальних, сумнівних із наукового погляду дослідників та філософів знайшли відображення в офіційній концепції зовнішньої політики Росії

Путін про російську цивілізацію

Сам Путін став називати Росію окремою цивілізацією на початку свого правління. Ще в січні 2000 року, вітаючи вірян із Різдвом він зазначив, що саме православ’я визначило характер російської цивілізації: «Основанное на идее любви к ближнему, на заповедях добра, милосердия и справедливости, православие во многом определило характер российской цивилизации». Цікаво, що цей опис цілковито суперечить російському життю, сповненому насильства.

Путін на початку правління підкреслював, що Росія — це частина західної, або європейської, цивілізації

Однак такі заяви були рідкістю в перші роки його президентства. Путін у той час підкреслював, що Росія — це частина західної, або європейської, цивілізації: «Россия всегда ощущала себя неотъемлемой частью европейской цивилизации» (заява 2001 року). Крім того, він навіть створював собі образ захисника західної цивілізації, коли активно заявляв про боротьбу з ісламськими терористами.

У 2007 році він відкрито почав критикувати Захід, зокрема критично висловлювався про західні цінності й «цивілізаційні» підходи США та Європи: «Ведь в последние годы нам как бы говорят: мы вас ждём, мы хотим принять вас в нашу семью, в нашу цивилизованную западную семью. Но, во‑первых, почему вы решили, что ваша цивилизация самая лучшая?».

Потім була перерва на президентській посаді. Його тимчасовий замінник Дмитро Медведєв окрім висловлювань про російську цивілізацію наполягав на тому, що РФ — це частина західної цивілізації.

З поверненням на посаду Путін привніс у свою риторику новий термін. У посланні до Федеральних зборів у грудні 2012 року він вперше назвав Росію «державою-цивілізацією»

у грудні 2012 року Путін вперше назвав Росію «державою-цивілізацією»

Тепер цей концепт частіше з’являтиметься в промовах Путіна. Наприклад, лише у 2023 році він шість разів назвав Росію державою-цивілізацією.

Чому державна влада проштовхує новий концепт?

Тому що він зручний.

По-перше, він підмінює поняття «національної ідеї». Яка національна ідея Росії? Це питання, на яке влада не може дати чітку відповідь. А концепт «держави-цивілізації» частково її замінює — залишатися такою самою державою з її головними рисами: великою територією, сильною державною владою, православ’ям і консервативними традиціями.

Також цей концепт має бути об’єднавчим фактором. Адже незрозуміло, чи включати, скажімо, калмиків до російської нації. З одного боку, начебто вони частина політичної російської нації, а з другого боку, це може обурювати етнічних росіян. Тому в поясненнях пропаганди калмики — частина російського народу, яка допомагає російському етносу будувати російську «державу-цивілізацію».

По-друге, це спроба знайти своє місце у світі й позбутися комплексу меншовартості. Російська влада заявляє, що воює за багатополярність, стверджуючи, що США втрачають позиції і тепер центри сили зміщуватимуться. Баланс сил має перейти від національних держав до так званих держав-цивілізацій, однією з яких є Росія.

Баланс сил має перейти до так званих держав-цивілізацій, однією з яких є Росія.

Найочевидніше цей підхід сприймається у випадку Китаю — його визнають окремим «полюсом сили» в Азії. Китай відрізняється від умовного Заходу, має потужну економіку, сильний державний апарат і конфуціанство, як систему цінностей.

Путін вважає, що й до Росії повинно бути особливе ставлення як до окремого суб’єкта. Росія, на його думку, теж має унікальні риси: суверенність (принаймні на словах), територіальну масштабність, сильну державну владу і православ’я.

По-третє, це спроба відірвати російський народ від Заходу. Після розпаду Радянського Союзу російське керівництво намагалося інтегруватися в західний світ, шукаючи своє місце за спільним столом. Але при цьому воно вимагало для себе особливих прав у деяких питаннях: невтручання у внутрішню політику Росії, ігнорування консолідації влади в руках Путіна та його оточення, ігнорування прав людини і невтручання у справи тих країн, які Росія вважала зоною свого впливу.

На початку свого правління Путін відкрито заявляв, що Росія — це Захід. Однак після початку війни проти України у 2014 році Захід запровадив санкції та обмеження. І саме тоді російська риторика стала змінюватися — з’явилися поняття «традиційних цінностей» і «скреп».

Після лютого 2022 року, коли конфлікт із Заходом сягнув критичної точки, Росія почала заявляти, що Захід завжди був її противником. Західна цивілізація з її цінностями й принципами стала для кремлівської пропаганди втіленням усього чужого й ворожого.

Виявилося, що Росія нібито завжди була «незаходом» і мала свій особливий шлях

Таким чином, пропаганда закріплює концепт «фортеці в облозі», яка бореться із Заходом. Це вже не просто геополітичне протистояння — це війна цінностей, традицій та культури, тобто «цивілізаційна війна».

По-четверте, це спроба відірвати російські еліти від Заходу. Довгий час російські бізнесмени та управлінці були тісно пов’язані з європейськими фінансовими та діловими структурами. Тепер Путін каже їм: «Ви не частина Заходу, ви частина російської цивілізації, що має новий орієнтир — протистояння із Заходом. Тому вибір за вами: або ви зі мною в цій війні, або ви вороги зі всіма наслідками».

Послання зрозуміле: як раніше вже не буде, повернення до колишніх відносин із Заходом неможливе.

Що не так із російською концепцією?

Російська пропаганда дає таке визначення концепції «держава-цивілізація»:

«Государства-цивилизации — это сущности, совмещающие в себе признаки государства и цивилизации. На основе этой идеи, а также современных теоретических изысканий в этой области сформулируем несколько признаков, которые позволяют их так идентифицировать: цивилизационная уникальность, истоическая наследственность, единство, географическое и культурное разнообразие».

Унікальність. Цивілізаційна унікальність означає, що «держава-цивілізація» не може бути частиною іншої цивілізації. Саме тому Путін проголошує, що в Росії свій особливий шлях, цілковито відкидаючи попередні заяви про те, що вона частина західної цивілізації.

Хоча насправді Росія останні 300 років хотіла бути з Європою. Культовий російський цар Петро перший актовно впроваджував реформи за західним зразком (але в російському стилі) Росія залучала європейський бізнес для своєї модернізації, але завжди на словах доводила, що вона вище за Європу.

Історична спадкоємність. Погляд на власну історію в Росії викривлений. Кремлівська пропаганда намагається завищити тривалість існування російської державності. Тому концепція «держави-цивілізації» передбачає, що Росія — це не лише князівство, царство та імперія, а й спадкоємиця Візантії (через православ’я і концепцію «Москва — Третій Рим»).

Пропаганда також стверджує, що Росія увібрала елементи монгольської та радянської цивілізацій. Таким чином, прибічники цієї концепції малюють ідею безперервного розвитку Росії від давнини до сучасності.

Насправді Росія не може заявляти про лінію свого існування від часів Київської Русі.

Географічне та культурне різноманіття, внутрішня єдність. Цей аспект передбачає, що «держава-цивілізація» складається з різних етносів і традицій, які нібито добровільно гуртуються навколо головного етносу та його культурних досягнень. Насправді сьогодні Росія є колоніальною імперією зразка XXI століття, яка пригнічує і заперечує будь-які прояви інших національних ідентичностей.

Для написання матеріалу ми використовували стенограми з виступами Путіна, розміщені на офіційному сайті Кремля, і транскрибовані матеріали з російських політичних ток-шоу, зібрані нашими партнерами з проєкту Архів Війни за допомогою їхнього інструменту Lenses.

дезінфомонітор дезінформація мова путінізму промова пропаганда путін