Що буде з нами у 2025-му і далі. Несподівано оптимістична візія майбутнього України

Олександр Зінченко, Ігор Семиволос

Матеріал зі збірки «Українська миротворча школа — 10-річний досвід миротворчості в Україні», підготовленої командою Центру близькосхідних досліджень та Асоціації Української миротворчої школи.

13–14 липня 2024 року в межах стратегічної сесії Асоціації Української миротворчої школи відбувся форсайт. Стратегічна сесія УМШ передбачає планування діяльності в середньостроковій перспективі. Для цього треба мати візію майбутнього: на які виклики повинна відповідати діяльність УМШ. І саме для цього Асоціація УМШ використовує метод форсайту — передбачення.

Значна частина історичних процесів надається для прогнозування. Достатньо зібрати групу людей доволі широкого кола професійних зацікавлень, яких об’єднує інтерес до майбутнього та включене спостереження над теперішнім часом, — і результати мозкового штурму цих людей здивують. Зазвичай команда складається з двох-трьох десятків учасників із різним професійним та життєвим досвідом: журналісти і редактори, історики і політологи, вояки і громадські активісти.

Спочатку ми коротко розповімо про принципи організації форсайту і попередні прогнози, а далі повернемося до передбачень на 2025–2026 роки.

Вперше такий метод експерти УМШ використали в лютому 2016 року. Попри певний скепсис частини учасників щодо спроб спрогнозувати тренди і формати розвитку майбутнього, метод захопив усіх, хто був присутній на тогорічному стратегуванні. Результат насправді здивував: протягом наступних місяців і років збулася значна частина прогнозів того форсайту. Наприклад, серед прогнозів на 2016 рік була перемога України на Євробаченні. Це складно пояснити, адже на момент проведення форсайту не були навіть висунуті всі учасники майбутнього пісенного конкурсу, тобто для аналізу не вистачало інформації. Але напівжартівливий прогноз справдився: перемогу Україні подарувала пісня «1944» Джамали.

Саме під час проведення першого нашого форсайту у 2016 році було визначено й основні тренди розвитку. Таких трендів зазвичай багато, але немає сенсу брати більш як три, якщо команда прогнозистів хоче втриматися в розумних межах і не намагатися осягнути неосяжне.

Перший тренд, який наша група визначила у 2016 році, — складна консолідація українського суспільства. Доволі часто шлях до єдності пролягає через конфлікти, поляризацію думок та політичну турбуленцію. Тому, хоч він і є одним із визначальних, коли йдеться про безпеку, ми говоримо тут більше про ідентичність, про процеси всередині самого українського суспільства, про конфлікти й проблеми співпраці. У 2016 році ми виходили з припущення, що складна консолідація українського суспільства буде ієрархічно головним трендом у наступному десятилітті й визначатиме більшість інших подій та процесів у ньому.

Другий за значенням тренд — російсько-українська війна. Цей тренд очевидний, адже йдеться про безпеку в рафінованому вигляді: питання безпеки визначальне, коли йдеться про обмеження можливостей суспільства, і водночас усвідомлення загроз пришвидшує велику кількість процесів у суспільстві. Зокрема, російсько-українська війна пришвидшила процеси консолідації українського суспільства. У форсайті на 2025-й і наступні роки в межах зазначеного тренду ми зосередилися на міжнародній ситуації та процесах, які в цій сфері спричиняє ця війна.

Третій тренд — розвиток громад у контексті децентралізації. Оскільки УМШ працює з громадами, для нашої команди важливі процеси децентралізації та набуття громадами більшої суб’єктності. Після початку повномасштабного вторгнення говорити про децентралізацію якось не випадає, особливо на тлі вимушеної централізації та появи військових адміністрацій. Утім, ми виходимо з розуміння, що сам тренд залишається стабільним і українське суспільство повернеться до цього після перемоги у війні. З огляду на зазначені обмеження ми зосередилися на особливостях урядування у воєнний час.

Упродовж останніх кількох років увага до визначених трендів змінювалася.

У 2019-му ключовим питанням були результати виборів. Тоді учасники форсайту аналізували три сценарії: перемога Порошенка, перемога Тимошенко і перемога Зеленського. Цікаво, що у випадку перемоги Зеленського сценарій передбачав високу ймовірність ескалації російсько-української війни, адже російський диктатор Путін не міг не сприйняти обрання Зеленського інакше, як симптом слабкості України, як симптом «неспроможної держави». Попри це, найбільшу увагу учасників форсайту привернув тренд децентралізації.

У 2021 році форсайт відбувся влітку, коли весняне напруження на кордоні з Росією зменшилося, а осіння концентрація військ ще не почалася. Тому тренд російсько-української війни не привертав до себе стільки уваги, дискусії відбувалися переважно довкола проблем, пов’язаних зі складною консолідацією українського суспільства та українською ідентичністю. А коли мова заходила про децентралізацію, то дискусії більше фокусувалися на проблемі феодалізації громад, у яких розподіл ресурсів захоплював місцевий нобілітет, а також проблемі вимивання кваліфікованих управлінців із місцевого самоврядування.

Тим часом саме влітку 2021 року вдалося сформулювати, що в найближчому майбутньому Путін діятиме в межах своєї ідеї-фікс про відновлення СРСР з огляду на його акцентуацію на пам’ятних датах: у грудні 2021-го відзначалося 30 років від розпаду СРСР, а в грудні 2022-го — 100 років від створення СРСР.

Цікаво, що після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну кілька форсайтів мали доволі посередній результат: нам не вдавався прогноз більше ніж на пів року вперед, візія майбутнього просто не складалася.

По суті, у своїй роботі команда зосередилася на подіях, загрозах і форматах, які існують на момент проведення форсайту і не виходять за його межі. Їх так багато, що працювати з перспективою два-п’ять років втрачає будь-який сенс: вогким сірим запиналом усе закривав туман війни.

І лише форсайт, що відбувся в липні 2024 року, несподівано відкрив віддаленіші горизонти: команді вдалося скинути обмеження минулих форсайтів і побачити майбутнє.

Зазвичай форсайт відбувається в доволі невимушеній атмосфері. «Давайте проголосуємо за смерть Кадирова!» — такі формулювання періодично звучать під час обговорень. Важливо сприймати таку інтелектуальну вправу не надто серйозно, не втрачаючи почуття гумору.

Дуже часто ідеї одного з учасників підштовхують до справжніх осяянь в інших. Саме тому вкрай важливою є мультидисциплінарність групи.

У цьогорічному форсайті ми фокусувалися насамперед на тому, щоб вибудувати хронологію викликів, які постануть перед українським суспільством у перспективі кількох найближчих років за кожним із основних трендів: складна консолідація українського суспільства, російсько-українська війна, урядування/децентралізація в умовах воєнного часу. Тому для зручності сприйняття прогнозу краще описати його саме в хронологічному порядку, зупиняючись на перетинах і взаємодії згаданих трендів.

2024-й: складна консолідація та її впливи

Вісім років тому, коли ми вперше практикували цей метод, в українському суспільстві ще відбувалися дуже суперечливі процеси: величезна кількість питань спричиняла поляризацію, гострі дискусії та політичні турбуленції: ставлення до державної мови, ставлення до світоглядних та ціннісних маркерів, опрацювання травм минулого.

Почнемо не з прогнозів, а з констатації: після майже трьох років від початку повномасштабного вторгнення консолідація українського суспільства (на підконтрольних уряду України територіях) відбулася! І це стало додатковим чинником стійкості українського суспільства перед загрозами війни.

Питання єдиної державної мови тепер предмет національного консенсусу в усіх вікових групах, в усіх регіонах на підконтрольній Україні території. Українську мову вважають рідною 80% респондентів, російську — 16%. Відносно недавно мовне питання ділило українців майже навпіл: у 2012 році 42% вважали російську мову рідною, українську — 57% (СГ «Рейтинг», 2022).

Абсолютна більшість українців (92%) вважає Голодомор геноцидом (СГ «Рейтинг», 2023). Абсолютна більшість українців (87%) не має жодної ностальгії за СРСР (у РФ серед молоді, яка народилася після розпаду СРСР, тих, хто ностальгує за совком, більше, ніж серед старшого покоління українців, де таких, природно, найбільше (СГ «Рейтинг», Левада-Центр, 2023).

Після того як Путін і кремлівські пропагандисти намагалися обґрунтувати російську агресію боротьбою з «неонацистами» та «бандерівцями», позитивні оцінки Степана Бандери зросли з 34% у 2021-му до 84% у грудні 2022-го (СГ «Рейтинг, КМІС, 2022). В абсолютних цифрах це означає, що за Зеленського Бандера став популярнішим від Зеленського. Почасти завдяки Путіну.

Сталін, навпаки, сприймається як найбільш негативний персонаж в історії (84%, СГ «Рейтинг», 2022). Ще у 2020 році Віктора Ющенка більшість респондентів сприймали як найгіршого президента. Після початку російської агресії ставлення до третього президента України радикально змінилося як до автора курсу на приєднання до ЄС і НАТО, на зміцнення національної ідентичності: 6% позитивних оцінок у 2020-му (СГ «Рейтинг»), 51% позитивних оцінок у 2022-му (КМІС).

Так само змінилося ставлення до НАТО: у 2005 році до Альянсу позитивно ставилося лише 16%; у 2015-му, після початку російської агресії, 48%; у 2022-му, після початку великої війни, 73%; у 2023-му позитивно оцінювали НАТО вже 89% респондентів на підконтрольних Україні територіях. За той самий час негативні оцінки зменшилися з 57% до 8% (КМІС, 2023).

Відбулося усвідомлення, що в нас є спільні цінності з європейцями та американцями, які надають допомогу, та відмінні цінності з росіянами. Суспільство чітко усвідомило, хто друзі, а хто вороги. Ще недавно це було предметом бурхливих дискусій.

Отже, консолідація українського суспільства відбулася на тлі викликів, що постали внаслідок російської агресії, і визначатиме як тренд багато процесів, які ми спостерігатимемо в наступні роки.

Зростання консолідації та довіри до співгромадян було зумовлене також досвідом взаємодії та взаємодопомоги у перші місяці великої війни. Спільний досвід переживання війни об’єднав нас як націю.

Водночас різність досвідів переживання війни формуватиме майбутні конфлікти в українському суспільстві: між тими, хто залишився в країні, й тими, хто виїхав; між тими, хто перебував в окупації та виїхав, і тими, хто залишився на окупованих територіях.

Одне з ключових конфліктогенних питань майбутнього — ставлення до вимушеної колаборації на окупованих Росією територіях.

Інший потенційно конфліктогенний чинник — обмеження в ресурсах, що характерно для воєнного часу. Це стосується і перерозподілу фінансових ресурсів (наприклад, коли йдеться про зменшення виплат внутрішньо переміщеним особам у зв’язку зі зменшенням фінансування цих програм зовнішніми донорами України), і мобілізаційних заходів, коли брак мобілізаційного ресурсу намагаються компенсувати «бусифікацією» ухилянтів. Учасники форсайту назвали цей формат «голодними іграми».

Окрім нових ліній конфліктів у суспільстві більшість учасників форсайту, втім, відзначили дуже високий рівень стійкості, вітальності українського суспільства, готовність переносити тяготи війни (80%), що накладається на результати соціологічних досліджень на той момент (73% у лютому й 63% у жовтні 2024 року, КМІС, 2025). Прикладами громадянської солідарності й стійкості стала реакція на ракетний обстріл росіянами лікарні Охматдит, а перед тим на наслідки підриву окупантами Каховської греблі.

Стійкості сприяє також швидкість опрацювання досвіду війни — у книжках, музиці, художніх та документальних фільмах, в інших видах мистецтва.

У 2024 році проявилося і закріпилося кілька форматів, у яких відбувається суспільна активність: адаптивність до умов війни, збільшення активності різних груп інтересів в умовах згортання простору демократії, що зумовлено обмеженнями воєнного стану.

Ми не зациклюємося на кінці війни — суспільство адаптувалося до умов воєнного часу. Те, що вводило в ступор ще рік тому, вже не бачиться життям в умовах постійної катастрофи.

Під час російсько-української війни атомізація суспільства не відбувається в тих масштабах, які спостерігалися під час Другої світової — посилення атомізації суспільства в ті часи було зумовлене смертю державних інституцій. На окупованих територіях атомізація суспільства під впливом окупаційної влади відбувається активно, на підконтрольних уряду України територіях залишається високий рівень підтримки українцями одне одного.

Певне наближення моделі влади в Україні до авторитарної створює загрозу для зворотного зв’язку, що, своєю чергою, сприятиме розгортанню управлінської кризи в багатьох ключових сферах держуправління.

Учасники форсайту констатували, що вже влітку 2024 року проявилися ознаки паралічу системи влади в Україні, що позначилося на спроможності ухвалювати швидкі й ефективні рішення як на рівні законодавчої влади (розпад монобільшості, формування ситуативних коаліцій), так і на рівні виконавчої (наслідком чого стали ротація в Кабінеті Міністрів та низка інших управлінських проблем у сфері енергетики, мобілізації, оптимізації бюджетних видатків).

Законодавча заборона УПЦ МП у серпні 2024 року стала одним із перших прогнозів, що справдився трохи більш як через місяць після форсайту.

Інші прогнози, які вже збулися, стосувалися інших двох трендів: міжнародного контексту російсько-української війни та управління в умовах воєнного стану.

Одним із перших у міжнародному контексті війни постало питання результатів президентських виборів у США. Учасники форсайту передбачили, що перемога Трампа ймовірніша, ніж перемога Байдена. А також зауважили, що заміна кандидата демократів може зменшити гостроту громадянського протистояння, але мало вплине на результат виборів.

Зима-весна 2025-го: ідеальний шторм

Українців очікує ідеальний шторм.

Влітку 2024 року в умовах постійних знеструмлень надзвичайно високою видавалася ймовірність інтенсивних ракетних обстрілів енергетичної інфраструктури. Неефективність у протистоянні енергетичній кризі могла суттєво посилити кризові процеси в країні.

Очікування учасників форсайту були значно песимістичнішими, ніж можна констатувати тепер, на початку 2025 року. Водночас загрозу блекауту неможливо повністю зняти з порядку денного: РФ і далі намагатиметься пошкодити енергетичну інфраструктуру, спричинити нові економічні проблеми та підірвати стійкість українців.

Також учасники форсайту значно песимістичніше оцінювали здатність українських державних інституцій до швидких та ефективних змін у цей період.

Лінія фронту і далі «відповзатиме», що водночас не призведе до катастрофічних наслідків. Проблеми з мобілізацією виходять на перше місце, що визначатиме і ефективність спротиву, і ефективність українських держінституцій.

Імовірність нових наступальних дій ворога з Півночі у цей період учасники форсайту оцінювали в 30–50%. Цей прогноз не справдився.

Російська інформаційна війна проти світу триває. Зростає загроза нав’язування Україні «миру будь-якої ціною».

Згадані вище тенденції балансуватимуться адаптацією українців до умов війни та досить високим рівнем консолідації, проте хронічний стрес, зумовлений війною, брак успіхів у зимовій кампанії, незадоволення діями уряду та парламентської більшості, вплив російських ІПСО на частину українського суспільства, сумніви частини українців у спроможності влади вирішувати проблеми можуть призвести до повноцінної кризи влади наприкінці зими — навесні 2025 року.

Попри це, парламентські й президентські вибори у 2025 році малоймовірні (до 30%).

Сценарій, коли проактивна опозиційна меншість нав’язує свій порядок денний деморалізованій, політично збанкрутілій правлячій більшості (за прикладом 1991, 2004 та 2014 років), учасники форсайту оцінюють із таким самим рівнем імовірності, як і можливість проведення виборів в умовах воєнного часу (30%). Водночас створення уряду національної єдності навесні 2025-го може стати сценарієм розширення легітимності влади в умовах, коли передбачені законодавством можливості для проведення виборів так і не з’являються.

Залужного учасники форсайту назвали кандидатурою, яка потенційно спроможна об’єднати суспільство, але ймовірність появи уряду національної єдності на чолі із Залужним оцінили як доволі низьку (10%).

Що буде з фронтом, армією, економікою? Ці питання визначатимуть як рівень конфліктності в суспільстві, так і подальші сценарії. У цій точці навесні-влітку 2025 року українці опиняються в сценарній виделці: або ми рухаємося в бік затяжного конфлікту без вирішення, або ми мобілізуємося, вистоїмо і почнемо швидкий рух до НАТО і ЄС.

В умовах, коли президентські вибори в США виграє Трамп, є висока ймовірність того, що країни ЄС візьмуть на себе основну ресурсну підтримку української боротьби проти російської агресії.

Перемога Трампа консолідує популістів по всьому світу. Це може створити додаткові турбуленції для отримання Україною фінансової та військової допомоги від країн ЄС та інших наших союзників. І водночас перемога Трампа мобілізує ті сили в Європі, які більше відчувають загрозу (Балтійські країни, Польща, Скандинавські країни, Нідерланди, Велика Британія). Якщо в цих обставинах європейські країни переусвідомлять свою роль у північноатлантичній безпековій моделі, залишатимуться високими шанси, що їх зусилля компенсують на певному етапі зменшення американської підтримки протидії російській агресії.

Щоб спрогнозувати події 2025–2026 років, потрібно передбачити перебіг війни, а для цього важливо розуміти динаміку економічних і суспільно-політичних процесів у РФ.

24 лютого 2025 року виповнюється три роки путінському сценарію «Київ за три дні».

Стратегічний розрахунок Путіна полягав у тому, що на повномасштабну агресію не буде спротиву. У Кремлі дістали з архівного пилу сценарії Прага-1968 і Кабул-1979, щоб повторити для Києва-2022. Ця спроба провалилася. Київ вистояв. Українська держава не впала. Руйнування інституцій не сталося. Це перетворило російський бліц на конфлікт на виснаження, якого РФ не планувала, не очікувала і тому не підготувала необхідних ресурсів. Путіну не вдалося відновити СРСР «до 100-ї річниці створення».

Три роки — це психологічна межа, за якою неможливо і далі повторювати, що «СВО йде за планом». Втрати російської армії за ці три роки на порядки перевищили втрати радянської армії за 10 років війни в Афганістані. Це повний провал. І 2025-й стане роком усвідомлення більшістю росіян, що Путін втягнув країну в програшну авантюру. Незадоволення ситуацією в РФ зростатиме.

У Росії починаються свої «голодні ігри»: ресурси зменшуються.

Економічні процеси в РФ дуже подібні до тих, що відбувалися перед розпадом СРСР. І в СРСР в останні роки його існування, і в РФ сьогодні спостерігаються проблеми з покриттям дефіциту бюджету, попри номінальне зростання ВВП. Наявні проблеми розпалять інфляційну свічку наприкінці зими — навесні 2025 року.

Другий процес — інфраструктурне зношення РФ через постійне недофінансування в умовах пріоритетного фінансування потреб війни. Зграї локальних «чорних лебедів» — лісові пожежі, які не гасять, бо бракує ресурсів, криза ЖКГ, «замерзлі міста» — є проявами цього процесу. І все це посилюватиме втому росіян від війни. Можуть почати падати літаки чи ставатися інші техногенні катастрофи. Крихкість системи зростає. Збільшуються зони крихкості, які можуть почати об’єднуватися і на якомусь етапі спричинити ефект доміно і в економіці, і в соціально-політичній сфері.

Вже навесні стане помітно, що економічні проблеми впливають на спроможність РФ продовжувати війну.

Натомість очікується зростання ресурсної підтримки України з боку ЄС, яка компенсує зменшення підтримки США.

Літо-осінь 2025-го: світло в кінці тунелю

Уже навесні 2025 року легко можна уявити реалізацію сценарію, коли Трамп перетворюється з голуба миру на розлючену фурію. Сценарій передбачає, що зусилля Трампа домовитися з Путіним зазнають фіаско: Путін «кидає» Трампа, той почувається приниженим і надає Україні після цього додаткову допомогу.

8 травня 2025 року на Саміт миру та відзначення Дня перемоги над нацизмом до Києва з’їжджаються лідери колишньої антигітлерівської коаліції: президенти Франції та Польщі, Балтійських країн, прем’єр-міністр Британії, президент США. До Путіна на парад прибувають Ким Чен Ин, Лукашенко, Орбан і Фіцо. У цій компанії російський диктатор має блідий вигляд.

Повітряна тривога примушує Путіна і його гостей ретируватися з трибуни Мавзолею. На Червону площу сідає український безпілотник у вигляді літака Матіаса Руста. Усе це разом посилює деморалізацію російського суспільства. Про такі сценарії учасники форсайту висловлювалися з великою часткою гумору, але не наважилися їх відкинути.

Натомість подальші економічні проблеми РФ із кожним місяцем стають деделі серйознішими.

«Гробові» гроші інтенсифікували інфляційні процеси в Російській імперії в 1916 році після Брусиловського прориву. Чи спрацює це сьогодні в подібний спосіб? Така ймовірність є. Грошей в економіку РФ вкинули дуже багато (включно з «гробовими», «контрактними», на підтримку воєнпрому тощо), але парадокс полягає в тому, що грошей стає більше, а товарів і послуг більше не стає: імпорт перекритий за багатьма товарними групами, спроможності власної економіки випускати потрібні товари та послуги обмежені через брак робочих рук. І коли грошей стає більше, а товарів і послуг більше не стає, все це створює додаткові ризики для зростання інфляції.

Процеси, які відбуваються в РФ протягом 2025–2026 років, подібні до тих, що відбувалися в економіці СРСР у 1989–1990-му, коли номінальний ВВП зростав водночас з емісійним покриттям дефіциту бюджету. Разом з іншими проблемами тоді це спричинило економічний крах.

Помилки в системі накопичуються повільно, а потім система починає лавиноподібно руйнуватися: так було з Російською імперією в 1917–1918 роках, так було з СРСР у 1990–1991-му.

У другій половині 2025 року проблеми російської економіки поглиблюються, проблемні кредити й криза на іпотечному ринку здатні спричинити глибоку кризу банківської системи та фінансової системи загалом.

Паралельно виникають проблеми із сільським господарством: неврожаї та труднощі із закупівлею імпортних насіннєвих матеріалів, інкубаторських яєць, зростання цін на пальне тощо призводять до того, що восени 2025-го в деяких регіонах РФ починаються проблеми з харчами.

Економічні проблеми спричиняють соціальні хвороби: зростає злочинність.

Дотаційні регіони починають відчувати постійний брак коштів через припинення федеральних трансфертів: усі ресурси спрямовуються на війну. Зростає образа регіонів на Кремль.

Позаяк Кремль доклав усіх зусиль, щоб знищити опозицію й запобігти солдатським бунтам, прояви протестних настроїв набувають стихійного безлідерного характеру.

На межі 2025-го і 2026-го в РФ очікуються обвальні економічні процеси, які супроводжуються масовими протестами у великих містах та найбідніших регіонах (Дагестан, Тива). У подальшій перспективі це відкриває шлях до її фрагментації.

Імовірність краху економіки РФ на початку 2026 року учасники форсайту оцінюють у 50%.

Інші події та процеси, які надаються для прогнозування до кінця 2025-го, пов’язані зі складною консолідацією українського суспільства та урядуванням у воєнний час.

2025-й може стати роком переформатування інформаційного ринку: олігархічні телеканали втрачають ресурси й проводять суттєву оптимізацію.

Ефективний контрнаступ ЗСУ протягом першої половини 2025 року малоймовірний. Параліч влади в Україні й зміна влади в США спроможні загальмувати процес підготовки до ефективних воєнних операцій. Картина літа 2025 року — ефективне стримування, активна оборона, насичення ресурсами українського війська. Осінь 2025 року — більш імовірний термін для ефективних воєнних операцій ЗСУ.

Протягом цього часу українській владі вдається вирішити основні проблеми з мобілізацією, накопичити необхідні ресурси для посилення тиску на ворога.

Наступ ЗСУ восени 2025 року, економічні та соціально-політичні проблеми в РФ відкривають вікно можливостей для повернення Криму (ймовірність 25–30%), що, своєю чергою, може спричинити повномасштабну політичну кризу в РФ наприкінці 2025-го й у 2026-му.

2026-й: вікно можливостей

Повернення Криму наприкінці 2025 року може спричинити в РФ ефект доміно в політиці, економіці, безпековій ситуації.

Смерть Путіна може призвести до появи світоглядного близнюка, своєрідного Путіна-2, допоки його імперська та авторитарна політика остаточно не збанкрутує в очах більшості підданих. Політичне банкрутство імперських ідей і деморалізація росіян означатимуть появу на політичній сцені в Росії анти-Путіна, тобто його світоглядного антипода.

Криза в Росії та її ослаблення відкривають нові можливості для України у 2026 році: укладання перемир’я і наближення остаточної перемоги над агресивним кремлівським режимом.

Навесні 2026-го відкриваються можливості для проведення «великого виборництва» — водночас президентських, парламентських та місцевих виборів. Україну очікує радикальне перезавантаження.

Стабілізація безпекової ситуації означатиме відновлення політичних процесів в Україні, запустить економічні, міграційні процеси, перерозподіл ресурсів на відновлення у 2026–2027 роках.

Війна завжди сприятиме подальшій емансипації та посиленню політичної ролі жінок, збільшенню жіночого представництва в органах влади та місцевого самоврядування.

Новий політичний цикл приведе до збільшення частки жінок у владі. Учасники форсайту передбачають досягнення гендерної паритетності в представницьких органах влади. Це буде викликом насамперед для самих жінок.

Натомість на тлі очікувань виборів імовірною є загроза політизації нових інститутів громадянського суспільства та девальвації їх впливу через втрату репутації.

Новий суспільний договір стимулюється порядком денним виборів у 2026 році й ініціює зміни до Конституції, які його відображають. Ми невідворотно змінюватимемо Конституцію перед вступом до ЄС.

Усі ці процеси відбуватимуться на тлі зростання конфліктності українського суспільства під час і після виборів, адже певні гальма стриманості, які працювали в роки війни, будуть розблоковані, емоції через старі образи вируватимуть і впливатимуть на суспільні та політичні процеси в Україні. Реінтеграція звільнених територій стане ще одним джерелом напруження і конфліктів у суспільстві.

Величезний суспільний запит на справедливість і необхідність трансформації конфліктів зумовлять проведення реформи судів і прокуратури, а також створення бази для перехідного правосуддя.

Зміни стосуватимуться оптимізації освітньої системи (злиття вишів), яка розпочнеться ще у 2025-му й триватиме в наступні роки. Повернення українців, які навчалися в Європі, відкриває нові можливості для змін в Україні (2026–2027). Висока ймовірність створення хабів нової технічної освіти в регіонах (2026–2027).

Очікується зростання політичного значення п’яти ключових метрополій (Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів) — спочатку як реакція на спроби центральної влади обмежити можливості місцевого самоврядування цих міст. Поступово відновлюватиметься і посилюватиметься децентралізація.

Після стабілізації безпекової та політичної ситуації починається міграція в Україну: як повернення українців з-за кордону, так і трудова міграція з інших країн (2026).

2026–2028 роки — фіналізація переговірного процесу щодо членства в НАТО.

2027–2028 роки — вступ України до НАТО.

2026–2032 (2034) роки — переговірний процес щодо вступу до ЄС, гармонізація українського законодавства.

У період між 2032-м і 2034-м відкриваються можливості для вступу України до ЄС.

Висновки

Протягом 2025–2026 років складна консолідація українського суспільства, яка вийшла на новий рівень після початку повномасштабної агресії РФ, пройде випробування новим етапом турбуленції спочатку навесні 2025-го, а потім перед імовірними виборами у 2026-му.

Попри ймовірну кризу навесні 2025-го, Україні протягом року вдасться сконсолідувати необхідні ресурси, які в умовах дедалі більших економічних та соціально-політичних проблем Росії відкривають вікно можливостей для перелому мілітарної ситуації та укладення мирної угоди.

Проведення виборів у 2026-му відкриває можливості для приєднання України до НАТО та ЄС у середньостроковій перспективі.

Загалом в учасників форсайту сформувалася доволі оптимістична візія майбутнього. Політичні цикли стають видимими, тоді як раніше майбутнє після умовної «перемоги» не проглядалося в подробицях. Майбутнє перестає здаватися загрозливим, якщо розібрати його на «запчастини»: події, процеси, тренди.

війна майбутнє прогнозування