Що відбувається в Ірпені. Чому арештували мера і що це означає для громади

Арешт Маркушина набув суспільного резонансу, оскільки він був одним із небагатьох лідерів громад в Україні, який у перший день повномасштабного російського вторгнення не втік і не сховався, а почав діяти. У лютому 2022 року він створив добровольче формування територіальної громади й, очоливши його, став на захист свого міста. Олександр Маркушин був нагороджений десятками відзнак, зокрема й президентом України.

Звідки така неадекватність правоохоронної та судової систем? Чому за гірші правопорушення, коли, наприклад, чиновники п’яними вчиняють ДТП з потерпілими, дають адмінштраф, а за відвідини сина батьком-одинаком, який і без системи «Шлях» мав право відвідувати свого сина і вільно виїздити за межі України, — 60 днів у СІЗО або 30 мільйонів гривень застави?

Сьогоднішні події в Ірпені мають передісторію, яка важлива для розуміння всіх процесів, що відбуваються в одному з найпопулярніших передмість столиці.
Цю історію для Texty.org.ua докладно описав Тимур Нагалевський, колишній журналіст, нині військовослужбовець бригади «Буревій» Нацгвардії та депутат Ірпінської міськради від партії «Європейська Солідарність».

За даними руху «Чесно», він один із небагатьох депутатів, які не підтримали жодного скандального рішення про забудову в Ірпені.

Як усе починалося

Олександр Маркушин народився і виріс в Ірпені. Тут він закінчив школу, здобув освіту й почав свій шлях як місцевий політик. У 2012-му був обраний депутатом Ірпінської міської ради від партії «Удар». Того самого року став заступником директора комунального підприємства «Ірпіньводоканал».

Після Революції гідності, коли мер міста регіонал Володимир Скаржинський достроково склав повноваження, були призначені дострокові вибори міського голови одночасно з парламентськими виборами 26 жовтня 2014 року. Тоді переміг Володимир Карплюк, на той час кум мера Бучі, підприємець-забудовник, але ще мало кому відомий поза межами Ірпеня.

Ставши мером, йому довелося працювати зі старим складом міської ради. Очевидно, між депутатом міськради Олександром Маркушиним і новообраним мером Володимиром Карплюком саме в той час зав’язалися тісніші стосунки. Адже на наступні місцеві вибори 2015 року Маркушин балотується до Ірпінської міської ради вже від партії Карплюка «Нові обличчя». Ця партія має локальний характер, і її осередки не поширені в інших регіонах та громадах України, окрім Київщини.

З погляду кар’єрного зростання Маркушин зробив правильну ставку. Уже 2016 року він очолює Ірпіньводоканал. Виводить його на прибуткову діяльність. А із серпня 2018-го стає першим заступником міського голови і фактично керує містом. Водночас Карплюк складає повноваження мера через низку кримінальних справ, порушених проти нього.

Утім, формально тимчасово виконувачами обов’язків міського голови були секретарі міської ради. Спочатку Анастасія Попсуй (нині дружина одного із сенаторів США), а згодом Андрій Літвинов (теперішній депутат міської ради).

19 грудня 2018 року, саме в час керування «временщиків», ухвалюється скандальний Генеральний план Ірпеня, який фактично скасовує його статус міста-курорту і відкриває шлях до тотальної багатоповерхової забудови.

Процесом ухвалення Генплану навіть дистанційно керував Володимир Карплюк. І така модель забезпечення бізнес-інтересів його цілком влаштовує. Тобто залишатися за кулісами. Натомість усі необхідні рішення приймає підконтрольна йому міська рада, а всі підписи на документах ставлять його призначенці.

2019 року Карплюк вирішує балотуватися в народні депутати України на дострокових виборах. Він проводить надзвичайно дорогу виборчу кампанію, але з тріском програє висуванцю від «Слуги народу» Олександрові Горобцю. І тут немає нічого дивного, адже в більшості мажоритарних округів на тих виборах перемогли саме представники на той час новоствореної пропрезидентської партії «Слуга народу» завдяки надзвичайно високому рейтингу довіри до новообраного президента Володимира Зеленського.

Маркушин стає мером

2020 року ситуація змінюється вже кардинально. Рейтинг пропрезидентської партії стрімко падає. Місцеві вибори в Ірпені виграла партія Карплюка «Нові обличчя», отримавши 14 мандатів із 39-ти. Список очолював сам Володимир Карплюк. І після оголошення результатів виборів він одразу ж відмовився від мандата.

Мером став Олександр Маркушин від цієї самої місцевої партії. Він виграє з великим відривом від своїх найближчих опонентів. Окрім містечкової партії «Нові обличчя» до Ірпінської міської ради проходять «Європейська Солідарність» (7 мандатів), «Батьківщина» (6), «Голос» (4), «Слуга народу» (4) і «Свобода» (3 мандати). ОПЗЖ так і не подолала бар’єр проходження.

Маркушин став мером від партії Карплюка

Активісти громади очікували спочатку, що буде створена депутатська більшість на основі фракцій «Нові обличчя» та «Європейська Солідарність», оскільки до останнього було невідомо, чи проходить до міської ради партія «Свобода». Та й Володимир Карплюк в офісі Петра Порошенка був не зовсім чужий. Він допомагав п’ятому президентові на виборах 2019 року.

Але Карплюку-бізнесмену така більшість в Ірпені не давала «доданої вартості». «Європейська Солідарність» — найбільш опозиційна до президента Володимира Зеленського партія. А Карплюку та його бізнесу потрібно було налагоджувати мости до нової влади. І тут у колишнього мера все зрослося: тодішній очільник Київського обласного партосередку «Слуги народу» Олександр Дубінський виявився доволі згідливим.

А тут ще «Європейська Солідарність», куратором якої на виборах був Дмитро Христюк, теж колишній перший заступник Карплюка на посаді мера, раптом розвернулася в бік «Батьківщини», «Голосу» та «Свободи» й утворила альтернативну коаліцію «Успішна громада».

У підсумку переміг підхід Карплюка — Дубінського. Більшість була створена на основі фракцій «Нові обличчя» і «Слуга народу» та двох перебіжчиків із фракцій ЄС і «Батьківщини». Так було обрано секретаря міської ради від «Слуг» Анжелу Макеєву.

Непрозорість ухвалення рішень

У громад Київської області в пристоличній смузі є одна особливість — найдорожча земля. Земельні оборудки на межі із законом тут почалися задовго до того, як запустився ринок землі й сільськогосподарські угіддя стали товаром. Річ у тім, що з огляду на природну міграцію населення всередині країни пристолична агломерація містечок і міст стала найпопулярнішою для внутрішніх трудових мігрантів і не тільки.

У столиці історично житло було й поки що залишається найдорожчим. У передмісті його можна було придбати значно дешевше. Спочатку люди купували житло в старих радянських багатоквартирних будинках і приватному секторі. Згодом пішли в хід земельні ділянки. А далі будівельний бізнес почав пропонувати нові рішення: котеджі, таунхауси та багатоквартирні будинки. Ірпінь і Буча стали лідерами будівництва сучасного житла на початку 2010-х років.

Під забудову пішли сільськогосподарські угіддя і рекреаційні території

Але, як відомо, для будівельного бізнесу потрібні землі. Ось і пішли під забудову колишні сільськогосподарські угіддя, а за ними й лісовий фонд і рекреаційні території, адже в Приірпінні були десятки санаторіїв та дитячих оздоровчих таборів. Земля під забудову переводилася всіма правдами й неправдами.

Саме на цей період припадає становлення Володимира Карплюка як підприємця-забудовника. 2003 року він закінчив Державний податковий університет. Був головою студентського парламенту й виріс під крилом скандального ректора-регіонала Петра Мельника. У 2010-му він начебто перемагає на виборах мера Ірпеня. Але перемогу в нього забирають на користь регіонала Володимира Скаржинського. Кажуть, із цього приводу телефонував сам прем’єр Микола Азаров, ставлячи на місце Петра Мельника та його юного орла-вихованця.

Коли Карплюк 2014 року нарешті став міським головою Ірпеня, він уже добре знав, що і як робити в питанні його забудови. Далі в нього був внутрішній конфлікт: хто він — бізнесмен чи міський голова? Зрештою Карплюк обрав бізнес, але з тотальним впливом на міську раду через свого мера і фракцію своєї партії.

Тож коли 2020 року Маркушин сів у крісло мера, Карплюк став головою Інвестиційної ради Ірпеня — почесне звання, на перший погляд, але фактично він сам визначав стратегію, що, коли, з ким і як забудовувати в місті. Мер і міська рада мали штампувати відповідні рішення на підтримку.

Почалося щось на кшталт «скаженого принтера» по-ірпінськи

Тобто почалося щось на кшталт «скаженого принтера» по-ірпінськи. Проєкти рішень — «пустушки». Тобто в такому проєкті рішення пишеться, наприклад, про відведення земельних ділянок (або зміну їх цільового призначення, або передачу в оренду) згідно з додатком 1. А самого додатка 1 немає. Тобто його немає ні на сайті міської ради, ні в депутатів. І більшість депутатів за це голосує. Голосує фактично за назву рішення без його основного змісту й суті. На голій довірі до Карплюка.

Ось у такому режимі працювала Ірпінська міська рада з осені 2020-го плюс-мінус до квітня 2024-го.

Хочу додати, що я раніше вже був депутатом Житомирської міської ради і був секретарем регламентної комісії. З 1998 по 2002 рік. І я не з розповідей знав, як повинні працювати рада, виконком, структурні підрозділи. Є певна процедура, і її треба чітко дотримуватися. На сесії кожне питання має доповідатися, обговорюватися і тоді голосуватися.

В Ірпені депутати збиралися на сесію, щоб просто тиснути на кнопки пультів за те чи інше рішення.

Як голова регламентної комісії в Ірпінській міській раді я не раз виходив на трибуну й попереджав міського голову і депутатів, що така нечиста гра може зле пожартувати насамперед із порушниками закону і регламенту. На мене дивилися як на місцевого дивака.

Згодом так воно і сталося.

Війна породжує війну

На початку повномасштабної війни Маркушин проявив себе як справжній лідер громади. Він не сховався і не втік. Він залишився в місті і якщо не організував його оборону та евакуацію цивільних мешканців, то принаймні був співорганізатором разом із командирами підрозділів ЗСУ, ГУР, НГУ, НПУ та СБУ.

Легендарна Ірпінська тероборона — це його дітище. Хоча, по суті, це було добровольче формування територіальної громади. Про це написано багато публікацій і навіть книжок, знято документальні фільми.

Я визнав це лідерство й особисто написав міському голові навесні 2022 року, що він діяв відповідально і мужньо. На той час я був уже мобілізований. І побажав йому чимдалі ставати політично самостійнішим.

Мене дивувало, чому не показують усіх проєктів рішень

Час минав. Війна тривала. Коли я мав змогу, то відвідував сесії. Знову наполягав на прозорості й колегіальності ухвалення рішень. Мене дивувало, чому не показують усіх проєктів рішень. Чому забудовники не приходять на сесію і з трибуни не переконують депутатів і заодно громаду підтримати їхні інвестиційні проєкти. Адже, на мій погляд, це так просто. Соціально відповідальний бізнес показує свій проєкт, розказує, скільки він створює робочих місць, скільки податків буде сплачено до бюджету тощо.

Але навіть незважаючи на війну й на актуальну потребу відбудовувати зруйновані соціальні об’єкти і житло, все якось відбувалося через одне загальновідоме місце, на якому сидять.

Приміром, міська рада дає згоду на зняття родючого ґрунту з якоїсь ділянки на заплаві. Їдеш на ту ділянку, а там ґрунту вже давно немає і ведеться будівництво. Питаєш: а чому так? Чому ми голосуємо за дозвіл на зняття ґрунту аж тоді, коли там вже щось будують? Жодної відповіді.

Зазвичай то були об’єкти будівництва компаній, афілійованих із Володимиром Карплюком, його бізнес-партнерами чи найближчим оточенням. І він як забудовник на правах господаря міста, мабуть, був упевнений, що може там чи деінде починати будівництво, а міська рада з часом підтягнеться і понаухвалює все, що буде потрібно.

Тобто не місцеве самоврядування, а такий собі придаток до бізнесу головного забудовника Ірпеня і Приірпіння. Це мало жалюгідний вигляд. Особливо на тлі війни. За що ми тоді воюємо з Путіним, якщо не можемо собі зарадити з демократією на локальному рівні?

Крім того, після введення в експлуатацію таких об’єктів згодом вилазили всілякі проблеми загальноміського значення. Приміром, в одному з ЖК роками були проблеми з енергопостачанням, на іншому масиві, як виявилося, не було каналізації — все йшло у вигрібну яму й вивозилося автоцистернами. А якщо це не встигали робити, то нечистоти з будинків скидалися в річку. Цей самий мікрорайон Синергія створив проблеми для всього міста зі світлом. Блекаути в Ірпені почалися задовго до повномасштабного вторгнення.

Щодо вигоди громади, то будівництво не стало вповні локомотивом зростання. Схематоз із пайовою участю забудовників і схема спільної діяльності давали змогу виводити великі обсяги коштів у готівку й ховатися від сплати податків. Інакше кажучи, місто віддавало під забудову ресурси: землю, воду, мережі, а натомість майже нічого не отримувало, окрім проблем.

І загалом пришвидшене житлове будівництво призвело до того, що населення зросло у два з половиною рази. У місто приїхали переважно сім’ї з дітьми, середній клас з авто. А садочків, шкіл і навіть паркінгів немає. Школярі навчаються в Ірпені вже багато років у дві зміни. Жодної нової школи не збудовано. Новий медичний центр будується з 2017 року. Екологічна ситуація із забрудненням повітря катастрофічна.

Інакше кажучи, за сучасними яскравими фасадами нових будинків в Ірпені криється ціла низка соціальних проблем громади. Під час повномасштабної війни старі проблеми наклалися на нові: тисячі квартир і будинків у місті були знищені російськими окупантами. Крім того, до Ірпеня переселилося понад 10 тисяч внутрішньо переміщених осіб уже нової хвилі.

Керувати містом так, як до війни, вже не можна було. І ось нарешті сталося.

1 квітня 2024 року Олександр Маркушин оголосив про те, що виходить із партії «Нові обличчя» і що не хоче бути інструментом у руках Карплюка й звільнить від нього громаду. У відповідь Карплюк і партія звинуватили Маркушина у виплаті завищених зарплат деяким працівникам виконавчих органів міської ради.

Утім, зарплатгейт не дав жодних правових наслідків. Тож колишні однопартійці стали методично скорочувати штатний розпис виконавчих органів міської ради. І скоротили його зі 138 осіб до 108, щоб заощаджені кошти спрямувати начебто на Сили безпеки та оборони. Хоча це смішні суми на тлі того, якими грошима оперують забудовники, що працюють непрозоро. І навіть на тлі тих сум, які почали витрачати на просування в соцмережах публікацій, спрямованих на дискредитацію Маркушина.

Міська рада нарешті почала дискутувати. Проєкти рішень тепер були найпрозоріші з прозорих. Навіть бюджет міста і зміни до нього були розжовані й пережовані по кілька разів. Але колишнім однопартійцям мера того було замало. Починаючи з липня минулого року вони стали зривати сесії міської ради.

Через недотримання законів і регламенту, тобто через роботу за принципом «скаженого принтера», вийшло так, що на момент конфлікту Карплюка і Маркушина «підвисла» ціла низка масштабних об’єктів будівництва, які по факту були зведені чи майже зведені, але відповідних рішень міської ради на них не було. Причому починаючи з оформлення земельних ділянок на підставі підроблених рішень міської ради аж за 2010 рік і закінчуючи зміною цільового призначення й рештою.

Маркушин пообіцяв і зробив. Будівництво цих об’єктів було оскаржене в судах. Суди міська рада виграла. І тепер забудовник має власним коштом знести ці об’єкти. Крім того, паралельно в суді оскаржується скандальний Генплан міста 2018 року, ухвалений за кілька секунд під улюлюкання тітушків у попередньому скликанні. Оскаржували його місцеві громадські активісти, а захищали юристи міської ради. А тепер вони, зрозуміла річ, не захищають.

Ну й триває аудит щодо решти не менш скандальних питань, які були наголосовані в режимі «скаженого принтера» за попередні роки. Звісно, такий радикальний поворот подій Карплюку і Ко не сподобався. І він разом із головою його фракції в міськраді Олександром Пащинським вдався до суду.

Далі розвиток подій усім відомий. Карплюк і Пащинський заявили, що Маркушин організував для них виїзд за кордон на святкування дня народження свого дворічного сина Марка, скориставшись системою «Шлях».

Поїздка начебто була оформлена як волонтерська з метою зібрати допомогу для ЗСУ. Натомість заявники стверджують, що цим Маркушин увів в оману відповідні органи. Бо насправді повіз їх святкувати день народження. А далі в підозрі прокуратура і ДБР трактували вже це як організацію незаконного перетину кордону групою осіб.

Олександра Маркушина, героя-захисника і батька-одинака, Печерський суд узяв під варту на 60 діб. А групу осіб-заявників чомусь залишили в статусі свідків. Узяття під варту мера Ірпеня сколихнуло інформаційний простір. В Ірпінській громаді Маркушин має безумовний авторитет. Його рейтинг довіри перевищує 50%. У місті почалися акції протесту на підтримку мера.

Що далі

Наразі Печерський суд відсторонив Ірпінського міського голову від посади. Адвокати і прихильники Маркушина стверджують, що рішення про його усунення вкрай упереджене і, ймовірно, замовне. Для мене це також очевидно.

Звісно, це повинні доводити тепер адвокати в судах і відповідні антикорупційні органи, у яких є на те повноваження і які мали б тримати в полі своєї уваги суддю, яка ухвалює такі рішення.

Олександра Маркушина тепер взялися захищати юристи Miller Law Firm на чолі з Масі Наємом. І я щиро бажаю їм успіху.

Війна багатьох змінює. Особливо тих, хто бачив смерть в обличчя. Мене не переконаєш, що Маркушин святий і правильний. Але сам його вчинок — і щодо захисту Ірпеня, і щодо відходу від старих довоєнних практик непрозорої і скандальної роботи міської ради в інтересах одного із забудовників — заслуговує на повагу. Бо для цього потрібна мужність. Він міг би спокійно й далі собі сидіти в кріслі й виконувати вказівки, почуваючись далеко не бідним. Та не схотів. Почав змінювати ситуацію й опинився за ґратами.

Тож постає питання: за яку країну ми воюємо? Якого майбутнього ми хочемо для себе, своїх дітей та онуків? Дуже багато крові пролито і життів покладено, щоб усе залишалося так, як є.

Справа Маркушина стане лакмусовим папірцем: куди ми підемо далі, чи зробили ми правильні висновки і чи маємо ми майбутнє як європейська правова держава.

місцеве самоврядування ірпінь