50 вибухів за день. Мешканці півночі Чернігівщини масово евакуюються через посилення російських обстрілів
Мешканці містечка Семенівка Новгород-Сіверського району на півночі Чернігівщини, що за 10 кілометрів від російсько-українського кордону, їдуть із міста й оселяються в модульних містечках у Чернігові. Люди почали виїжджати після 4 січня, коли росіяни скинули чотири КАБи на центр Семенівки.
Вибухи в навколишніх селах у новому році чути майже щодня. Працюють ворожі міномети, ствольна артилерія, летять «Шахеди» та інші дрони зі скидами.
Села Грем’яч, Мурав’ї в цьому самому районі, поблизу Десни, на північному кордоні з Росією, приблизно за 50 кілометрів на схід від Семенівки, поступово спорожніли ще восени. Хоч би хто туди зайшов чи заїхав, будь-яку автівку супроводжує дрон. Можуть обстріляти.
15 листопада 2024 року кілька російських військових влаштували там провокацію, встановивши російські прапори неподалік українського кордону, на зруйнованому мосту через річку Судость.
Тепер ось неспокійно стало і в Семенівці. 4 січня дев’ятьох семенівців поранено, з них двоє дітей: восьми й тринадцяти років. Від уламків і вибухової хвилі постраждали лікарня, житлові будинки (п’яти- і двоповерхівки), приватний сектор, кафе, перукарня, СТО, горіли автівки.
Ввечері 6 січня почався обстріл із «Градів». 7 січня обстріл продовжився, обстріляли лісництво. Троє працівників лісництва потрапило в лікарню з пораненнями.
Міномети, дрони, КАБи
Валіза, дві сумки і тазок
Семенівці заселили два блоки порожнього модульного містечка, розміщеного на лижній базі на околиці Чернігова, а також поселилися в іншому, вже обжитому містечку в Новоселівці.
За словами Володимира Грабини, старости села Вознесенське під Черніговом, із 5 по 14 січня в містечках на лижній базі та в Новоселівці розмістили близько сотні семенівців. Перші з них почали приїздити ще в жовтні. На сьогодні в “модульках” проживає близько 300 осіб, з них 170 із Семенівки.
В одній із кімнат модуля на лижній базі обживається 32-річна Юлія Мерц. Їй допомагає подруга, 34-річна Оксана Довбиш.
«Душ є, можна покупатися, — Юлія називає плюси. — Туалет. Пральні машини. Ми ж на всяк випадок і тазок прихопили. У Семенівці в нас зручності були на вулиці. Із собою взяла валізу й дві сумки дитячих речей, трохи продуктів на перший час. Та нам учора місцеві мешканці все необхідне привезли. Консервацію, крупи. Узяли кілька тарілок, по ложці. Каструлі, сковорідки, ножі теж привезли. Навіть біговели дітям».
Модульні будинки обігріваються електрикою, тому треба стежити за вимкненнями світла. Але із суботи, 11 січня, відколи жінки приїхали, світло ще не вимикали.
«Учора приїхало ще дев’ятеро, — розповідає далі Юлія. — Заселили в сусідній модуль. Думаю, поживемо тут недовго. Але час покаже».
Юлія з її подругою Оксаною жили поруч, на околиці Семенівки. Їхні доньки гралися разом.
«Коли бабахнули КАБи, малі дуже злякалися, — згадує Юлія. — У п’ятницю, 10 січня, подзвонили Кравцову (Олександр Вікторович, заступник міського голови Семенівки). Він сказав: “Збирайтеся, завтра є місця”. Везли мікроавтобусом, як маршрутка Семенівка — Чернігів, тільки на нашій був напис “Евакуація”».
Матір Юлії, 60-річну Марину Анатоліївну, везли на швидкій. Оксанин чоловік залишився вдома. Він працює кочегаром на комунальному підприємстві, вивозить сміття. Також доглядає вдома трьох кіз, які ось-ось мають народити козенят.
«Як треба буде допомога йому, там ще є сусіди. Ті, хто виїжджає, віддають свою птицю, котів, собак тим, хто лишається».
Перші дні дітей на новому місці насилу вклали спати — незвично їм. «Але тут хоч не бахкає», — додає Оксана.
За кілька днів на новому місці вони вже обжилися. Вже варили борщ і суп на кухні, постелили килимки, розклали подаровані дітям іграшки. Шкодують, що немає телевізора, щоб дорослим дивитися новини, а дітям мультики.
Місцева влада пропонує переселенцям перебиратися в гуртожиток у Чернігові. Дітей віддати в садочок. Мами задумалися над пропозицією.
«У Семенівці в нас садок був онлайн, — пояснює Юлія. — Вихователі через інтернет надсилали відео: як ліпити з пластиліну овочі, як малювати».
Тиждень у підвалі
У дитячу кімнату забігає дворічна Аміна. За нею придивляється мати, 32-річна Лілія Дегтяренко. У їхній квартирі у двоповерхівці в Семенівці після прильоту російських КАБів повилітали шибки.
«Порівняно з підвалом, де ми тиждень жили, тут лише плюси, — каже Лілія. — Спочатку тут було незвично, наче в лікарні: все біле кругом. Потім освоїлися. Але людно, шумно. Старшим людям доводиться миритися з малими галасливими дітьми, які граються поруч».
Лілію з дітьми змусили виїхати соціальні служби. Вона ніколи в житті нікуди далеко не виїздила із Семенівки. Має чотирьох дітей, двох із них, восьмирічних двійнят, віддала в прийомну родину, вони живуть в Іспанії. Каже, не могла сама дітей підняти, спілкується з ними по відеозв’язку. Її чоловік повісився на початку великої війни:
«Хотів іти воювати. Я не пускала. Просила, щоб із дітьми допомагав. Не міг знайти роботу, не вистачало грошей. Не міг із цим змиритися й оце таке зробив».
Старожили і новосели
При заселенні волонтери Артем Скоробогатов і Діма Висоцький кожному новоприбулому видали продукти: крупи, консерви м’ясні, рибні, олію, згущене молоко, борошно, цукор, чай, борщову заправу. «Добрі пакети, — каже 63-річна Ніна Фесенко, комендантка модульного містечка в Новоселівці. — Вони ж і гарячі обіди та вечері привозять щодня. Речей уже стільки навезли».
Між новоселівськими старожилами і семенівськими новоселами в містечку часом виникають тертя. Мешканці Новоселівки, які втратили своє житло і майно у 2022 році й відтоді живуть у модульних містечках, ображаються на недовіру новоприбулих: мовляв, вони гуманітарну допомогу фотографували і рахували на ніч, ковдрами накривали.
«Та в нас за три роки нічого ніде не зникло, двері майже ніколи не замикали», — додають вони.