Тбіліський «майдан» мирний. Протестувальники щовечора приходять, але на побиття не відповідають

Біля грузинського парламенту серед учасників протестів проти відмови від європейської інтеграції можна щовечора побачити літнього чоловіка з українським прапором на плечах. Коли я зустрів його вперше, то запитав, чому він його носить.

З’ясувавши, що я українець, він дорікнув мені:

— Що ж ти за українець, якщо такі питання ставиш. Хіба це й так не зрозуміло?

— Можливо, мені зрозуміло, але я хотів би, щоб ви озвучили це для моїх читачів.

— Тому що переможе Україна — переможе і Грузія. Без України нам перемоги не бачити.

На тому він попрощався.

Під час наступної зустрічі він був привітнішим. Назвався Васо Берніцанідзе. Йому 70 років, родом з Абхазії. У нього лишився там будинок. Каже, що воював під час громадянської війни на початку 90-х років минулого століття.

— Ми самі купували собі зброю. Нас ніхто не забезпечував. Там були й українські хлопці — воювали за нас.

Він не добирає слів. Росіян називає свинями. А абхазців, які воювали проти грузинів, — дерев’яними.

— Свині перекаламутили дерев’яних, і вони повстали. Без свиней ніхто не повставав би й Абхазія залишалася б із Грузією. Поки головну свиню не заріжеш, нічого не буде.

Не всі учасники протестів висловлюються так відверто. Але всі вони говорять про свою нелюбов до Росії і небажання, щоб Грузія потрапляла під її вплив. Потужні антиросійські настрої зародилися після війни 2008 року, коли Москва окупувала частину території Грузії.

«Ніч Гаврилова»

Сутички з поліцією почалися не сьогодні. У червні 2019 року сталася так звана ніч Гаврилова. Тоді в приміщенні грузинського парламенту відбувалося засідання Міжпарламентської асамблеї православ’я, у якому брали участь і представники України тодішній нардеп Вадим Новинський та єпископ Баришівський УПЦ Московського патріархату Віктор Коцаба.

Керував цим заходом російський комуніст Сергій Гаврилов. Він вирішив порулити з крісла спікера грузинського парламенту. Це обурило грузинів, і вони вийшли на вулиці. Тоді поліція вперше застосувала гумові кулі, сльозогінний газ, водомети та кийки. Постраждало близько 250 громадян, серед яких було 80 поліцейських. Двом учасникам видалили травмовані очі. З’явилися плакати «Окупацію видно й одним оком».

Це був натяк на російську окупацію. Опозиція й учасники протестів звинувачували владну партію «Грузинська мрія» у відмові від європейської інтеграції й переведенні країни під вплив Росії. Відтоді сутички з поліцією відбувалися регулярно. Зокрема, раніше цього року вони сталися через ухвалення закону про прозорість іноземного впливу, який критики називали законом про іноземних агентів і наголошували, що він є копією російського закону й використовуватиметься для боротьби з незгодними.

Президентка країни Саломе Зурабішвілі наклала вето на закон, але воно було подолане парламентом.

Між 2019-м і 2024-м

Нинішні протести почалися 28 листопада після того, як грузинський уряд оголосив, що призупиняє переговори з Європейським Союзом про вступ до нього до 2028 року. Торік Грузії було надано статус кандидата на членство. Оголошення про перенесення переговорів стало відповіддю на рішення Європарламенту не визнавати результати жовтневих виборів до парламенту Грузії через «численні порушення, які мали місце під час виборів, зокрема залякування виборців, маніпуляції голосуванням, втручання в роботу спостерігачів і журналістів».

Поліція розігнала протести в перші кілька днів, використовуючи водомети, сльозогінний газ і кийки.

35-річний айтівець Деметрій Хурцилава спершу сказав, що віддає перевагу англійській, а потім перейшов на російську. Він говорить, час від часу перекладаючи забуті російські слова через онлайн-перекладач.

— Давно не практикував російської, — каже, — слова забулися.

Він не прихильник конкретних можновладців або партій. Коли бачить, що влада робить щось не так, виходить на протест. Робив це ще за часів Михеїла Саакашвілі. І тим більше робить це в роки правління партії «Грузинська мрія», яка керує країною з 2012-го. Він каже, що нинішня влада під гаслами миру веде країну під російський вплив. Коли він 2019 року з новин почув, що в кріслі голови грузинського парламенту сидить росіянин, то навіть не поснідав, написав друзям, що йде до парламенту, одягнувся й пішов на проспект Шота Руставелі — живе неподалік.

— Це було справою честі для нас. Росія для нас ворог. І російський депутат у нашому парламенті — це зрада, це національне приниження, — каже Деметрій.

Він тоді не постраждав від агресивної поліції. А 28 листопада був серед кількох сотень постраждалих.

«Я не міг пройти повз»

Коли прем’єр-міністр Іраклій Кобахідзе оголосив про призупинення перемовин про вступ до Європейського Союзу, то він одразу пішов до парламенту на проспекті Шота Руставелі. Ходив туди щодня.

— І вони почали кидати димові гранати. Весь натовп кинувся тікати. І я теж. Але побачив, що на тротуарі робокопи (так називають поліцейських. — Ред.) б’ють дитину.

— Скільки років?

— Близько 20. Може, 24. Для мене це дитина. Він був на землі. Я не міг пройти повз. «Для чого ви його б’єте?» — закричав я. Вони схопили мене і теж почали бити. Кулаками. Їх було, може, п’ятеро. Повалили мене на землю. Я кричав: «За що ви мене б’єте?». А вони просто знущалися з мене й казали: «Ну який ти мужик!». Навколо мене на землі розтеклася калюжа крові. Потім вони потягли мене до поліцейської машини.

У КПЗ Деметрію викликали швидку. За його словами, все обличчя було розбите, ніс удвічі більший, ніж зазвичай, його нудило, він насилу тримався на ногах. Після отримання медичної допомоги його передали до рук кримінальної поліції.

Його судили за статтею непідкорення поліції й оштрафували на 2800 ларі, що еквівалентно 41 646 гривням. Середня зарплата в Грузії — 1588 ларі (25 542 гривні). Хоча Деметрій не вірить такій статистиці й вважає, що реальна середня зарплата вдвічі нижча.

Хапають усіх

Лія Чахунашвілі, голова грузинського відділення Хартії журналістської етики, каже, що таким чином влада залякує і громадян, і журналістів, яких теж б’ють. Щоб народ боявся ходити на протести, а журналісти боялися висвітлювати.

Юристка правозахисної організації Rights Georgia Маріам Магарадзе, яку сестра Деметрія знайшла через гарячу лінію, каже, що це типова практика, коли протестувальників звинувачують у непідкоренні поліції. За її словами, таких справ понад 500, і всі правозахисні організації залучені до захисту учасників протестів.

Маріам розповідає, що арештовують не лише учасників протестів, а й тих, хто опинився десь поруч. Вона називає Або Ачешвілі, який неподалік проспекту Руставелі побачив жінку, яка плакала через те, що поліцейські брутально поводилися з її сином. Він зупинився, щоб їй допомогти. Поліція заарештувала і його.

Маріам каже, що в кожній другій справі суди стають на бік Міністерства внутрішніх справ і присуджують людям величезні штрафи навіть тоді, коли немає належних доказів.

— Суддя не бере до уваги факти, докази, які ми показуємо суду, а також очевидців, тих людей, які реально бачать, що насправді відбувається. Підсумовуючи, можу сказати, що судова система сьогодні дійсно зруйнована. У нас у Грузії немає справедливого суду, — констатує Маріам Магарадзе.

Суди

Адвокат правозахисної організації «Асоціація молодих юристів Грузії» Йосеб Едішерашвілі вважає, що Грузія все більше рухається в бік авторитаризму.

— А до цього ми були просто гібридною демократією. Найбільшою проблемою, очевидно, є наша судова система, яка повністю кооптована особливими інтересами й правлячою партією. У нас немає надії на якісь справедливі рішення в судах, — каже він. — Жорстокість поліції щодо мирних громадян є абсолютно непропорційною, і суди у своїх рішеннях покладаються лише на заяви поліції.

Вдень поліція проводить обшуки в офісах політичних партій і заарештовує активістів просто за місцем їхнього проживання.

Міністерство внутрішніх справ Грузії звинувачує в насильстві протестувальників.

Заступник міністра внутрішніх справ Олександр Дарахвелідзе 8 грудня заявив:

«Громадськість чітко побачила низку насильницьких інцидентів під час мітингів, зокрема й насильницькі інциденти, які мали місце вчора і внаслідок яких постраждали журналісти. Міністерство внутрішніх справ засуджує будь-які форми насильства, і кожне відомство докладе всіх зусиль, щоб усі винні були покарані за всією суворістю закону. За кожним фактом насильства як МВС, так і відповідні органи розпочали розслідування й проводять інтенсивні слідчі дії з метою встановлення осіб, причетних до злочину, та притягнення їх до відповідальності».

Щовечора на площі

Удень площа біля парламенту порожня. Протестувальники збираються щовечора. Ще 18 листопада вони поставили намети з вимогою провести справедливі вибори. Але поліція їх знесла. У Тбілісі немає чогось схожого на український Майдан.

Ще одна відмінність від Майдану — протестувальники не відповідали насильством на насильство поліції. Вони поводяться мирно, і єдина відповідь на сваволю силовиків — обурення.

Після кількох розгонів поліція не застосовує силу. Хоча водомети час від часу з’являються на площі Свободи, яка прилягає до проспекту Руставелі.

Вхід до парламенту закритий металевими плитами. Молодші учасники протесту грюкають у них каменюками. Це створює шум, але нічим не загрожує поліції, яка спостерігає за площею з-за щитів, стоячи збоку від металевих плит. Фасад парламенту замальований чорною фарбою. Стіни були розписані антиурядовими гаслами. Вдень комунальні служби змивають фарбу зі стін.

Петарди спрямовують не проти поліції, а в небо

Час від часу вибухають петарди. Але їх спрямовують не проти поліції, а в небо. У кілька шеренг стоять поліцейські, але не в спеціальному спорядженні. Схожі на патрульну поліцію. З ними розмовляють громадяни. Біля них розсілися колом дівчата.

Розклали багаття просто на асфальті. Охочі можуть погрітися.

Серед протестувальників бігають дикі собаки. Їх багато в місті. Тбілісці їх підгодовують. Собаки не агресивні й мають на вухах жовту «сережку», яка означає, що вони стерилізовані.

У натовпі ходять люди, які роздають сендвічі, яблука, мандарини, чурчхелу, каву, чай тощо. Атмосфера була б майже домашня, якби не свистки, скандування гасел і вибухи петард. А ще час від часу емоційні спічі в гучномовець. Сцени, як на київському Майдані, тут немає.

Коли з’являється інформація про обшуки в офісах опозиційних партій, у протестувальників це не викликає жодного збурення. Адже в них немає яскравого лідера. Політичні партії до організації протестів не причетні. Громадяни Грузії самоорганізувалися.

Молоді жінки Салама Летадіні й Ніні Бегішолі роздають сендвічі, які купили за власні гроші. Розмовляють англійською. Кажуть, купили їх, бо вважають, що треба підтримувати протести, адже Грузія рухається в неправильному напрямку, і що уряд треба зупинити.

Він вважає, що треба тиснути на всіх у політиці, щоб примусити рухатися до Європи

18-річний студент Лука Мікеладзе емоційно посилає до біса і Михеїла Саакашвілі, і «Грузинську мрію», і чотири опозиційні партії. Він не бачить альтернативи нинішній владі. Але вважає, що треба тиснути на всіх у політиці, щоб примусити рухатися до Європи, а не під Росію.

— Як це можна зробити, коли «Грузинська мрія» вибере свого президента і продовжить свою політику?

Він на мить замислюється і говорить далі про тиск на владу.

Втім, і вдень активність не вщухає. Містом ходять колони демонстрантів, які часто об’єднуються за професійною ознакою. Артисти тбіліських театрів ходили, вимагаючи звільнення всіх заарештованих, зокрема й свого колеги актора «Нового театру» Андро Чічінадзе. Його заарештували вдома і висувають звинувачення в організації групового насилля — так силовики кваліфікують участь у протестах.

Ходили колони священників різних конфесій, архітекторів, IT-фахівців. Автор цих рядків навіть побачив групу учнів біля школи № 24, які мітингували на знак протесту проти того, що вчителі забороняють їм брати участь у масових акціях.

Активіст партії «Ахалі» Ніка Парулава налаштований оптимістично. Він вважає, що мирний опір разом із тиском західних партнерів змусить «Грузинську мрію» провести чесні вибори й тоді зміниться влада.

Виборники обрали президента

Протестувальники не змогли перешкодити обранню нового президента. 14 грудня вперше президент був обраний не всенародно, а колегією виборників, яка складається з 300 осіб. Такі зміни внесла до Конституції керівна партія «Грузинська мрія». Президентом став колишній успішний футболіст Михаїл Кавелашвілі, якого висунула керівна партія і в якого не було суперників. Опозиція дорікала йому тим, що він не має вищої освіти. Влада каже, що він надійний і відповідальний.

Перед голосуванням зранку біля парламенту зібралися громадяни. Їх було менше, ніж зазвичай. На площі Свободи, метрів за триста від парламенту, стояли без діла водомети. Серед невеликого натовпу виділялися люди, які демонстрували свої дипломи. Це був флешмоб «Покажи Кавелашвілі диплом».

«Він не наш президент»

46-річна Ніна Чвелідзе показувала аж три дипломи про вищу освіту.

— Іванішвілі сказав, що він (Кавелашвілі. — Ред.) красиво виглядає. Подивіться на мене. Я європейська грузинська жінка. Я теж виглядаю непогано і маю дипломи.

— Ви хотіли б стати президентом?

— Чому ні? — вона розсміялася. — А якщо без жартів, то я хочу показати, що нам не потрібний президент без освіти, який буде іграшкою в руках олігарха Іванішвілі.

Нана Амішунашвілі тримала в руках два дипломи про юридичну освіту.

— Він кілька років тому не міг стати президентом Федерації футболу Грузії, — каже Нана, — бо там треба мати вищу освіту. Виходить, президентом федерації не можна, а президентом країни — будь ласка. Він не наш президент.

Протестувальники, стоячи в колі, футболяли м’яча, грали у волейбол у колі, жартували й сміялися. Можна було випити чаю і з’їсти бутерброд.

Розливала чай 47-річна Крісто Алахадзо, власниця ресторану грузинської кухні «Езо», що в перекладі означає двір. Вона усміхалася, жартувала, обіймалася зі знайомими.

Крісто розповіла, що з початком війни проти України (широкомасштабного вторгнення. — Ред.) у меню її ресторану на першій сторінці з’явився маніфест для росіян, які приїхали в Грузію, де сказано: якщо вони не визнають, що їхня країна є окупантом в Україні й у Грузії, їх «не вітають ні в нашому ресторані, ні в нашій країні». Зараз вона зачинила свій ресторан і прийшла допомагати протестувальникам.

— Сьогодні вибрали президента, якого ви не хотіли бачити на цій посаді. Ви де-факто програли. Але радісна й усміхнена. Чому?

— Я усміхаюся, бо бачу, що сила в суспільстві, в людях. Я усміхаюся, тому що подаю чай, бо людям потрібно розігрітися як фізично, так і своєю душею, і це дуже важливо. Я бачу тут людей і вірю, що ми це зробимо, ми нарешті переможемо, — відповіла Крісто й усміхнулася.

Читайте далі нашу добірку «Механізм Майдану» про те, як в Україні була організована Революція гідності.

революція протести грузія