Чому бійці йдуть у СЗЧ, як зупинити це явище та як повернутися на службу

Випадків СЗЧ усе більше

Іван Афонін: Займаючись рекрутингом 71-ї бригади, ми почали все частіше стикатися із СЗЧ. До нас звертаються СЗЧшники як із нашого підрозділу, так і з інших. Вони хочуть повернутися на службу. І якщо ще влітку це були якісь поодинокі випадки, то вже восени таких звернень дедалі більше. Ми стали вивчати це явище глибше, тим більше що самі СЗЧшники йдуть на контакт, тож ми маємо унікальний доступ до першоджерел.

— І чому кількість СЗЧ стала зростати?

Наприкінці 2023 року дуже активно обговорювалося і у військових колах, і в суспільстві питання тривалості служби чинних військовослужбовців. Це було недарма.

Причина номер один більшості кейсів СЗЧ — втома. І фізична, і моральна. Ця втома з часом має серйозні наслідки, бо людей не вистачає, мобілізація буксує, на заміну приходить все менше людей.

Фото ілюстративне

Як наслідок дефіциту людей — багато командирів перестає відпускати бійців у відпустки, а з лінії бойового зіткнення часто вас узагалі нікуди не відпустять. Може так трапитися, що вас не відпустять, навіть якщо у вас хтось вдома помер.

А на втому ще накладаються інші причини. Сімейні обставини, непорозуміння з командиром. Плюс, звісно, починаються, проблеми зі здоров’ям. Люди запитують: “Де наша підмога, де поповнення?”.

Люди запитують: “Де наша підмога, де поповнення?”

Ще нагадаю, що 2023 рік закінчувався дуже важкими боями, люди вимоталися. Відповідно в них стало з’являтися відчуття, що свій обов’язок вони виконали, а прав так і не здобули. І ось на тлі цієї несправедливості виникає бажання залишити частину.

І тут, як і в будь-якій груповій динаміці, з’являються “піонери”, які роблять отой перший крок, який ніхто ніколи не робив. А за ними вже підтягуються наслідувачі. Вони побачили, що в “піонерів” прокатило, то чому ж їм не зробити так само.

І вже ближче до весни — літа 2024 року склалася ще низка факторів. Мобілізація нікуди не рухалася, поновлення даних ні до чого для бойових частин не привело. Натомість ситуація на фронті ще більше загострилася. Куди рухатися?

Нікуди, заміни немає, якісь ротації відбуваються на дуже короткий час, відновлення відбувається в дуже формальному режимі.

І тут ще починається “бусифікація", причому тотальна. Хто ж “по бусифікації” приходить до Збройних сил України? Люди, у яких нуль бажання або, я б навіть сказав, від’ємне бажання служити. Вони приходять до ЗСУ з однією метою — втекти звідси.

Тобто не питання — скрутили, заламали, повезли в навчальний центр, видали амуніцію і зброю, як-небудь навчили, хоча чого там можна навчитися з таким ставленням до служби. А далі вони потрапляють у підрозділ. Ну й тікають звідти.

Що вже казати про новобранців, коли я чув від військових із досвідом, як вони інструктували новоприбулих: “У тебе тут є два шляхи — на нуль або в СЗЧ”. Я кажу їм: “Як ви так легко про це говорите?” А мені у відповідь: “А що, про це всі говорять”.

У бійців стало з’являтися відчуття, що свій обов’язок вони виконали, а прав так і не здобули

На третьому році війни військові, зневірившись через усі ці проблеми, які не лише не вирішуються, а й зростають у геометричній прогресії, говорять про СЗЧ як про звичайне явище. Ну хтось кудись втік. Говорять так спокійно, ніби за кавою, у робочому порядку.

Тоді як про перші випадки, які траплялись у 2022 році, говорили як про якусь трагедію, надзвичайну подію: ви що, це ж ганьба для підрозділу, хіба таке може бути?

Відсутність аналізу причин

Ну й реакція у підрозділах на СЗЧ досить цинічна: списали з особового складу, зняли з грошового забезпечення, з усіх видів забезпечення зняли, коротко кажучи, умили руки, нехай ним тепер займаються компетентні органи.

Утікач десь перебуває, у якійсь прострації, швидше за все, на шляху до ДБР. А в підрозділі сподіваються, що на цю вакантну посаду дадуть якогось супердобровольця, який виконуватиме всю роботу, захищатиме Україну. І який вже точно нікуди з підрозділу не дінеться.

Є така собі процедура АПД, аналіз проведених дій (докладніше читайте тут), тобто коли відразу після бойових дій проводиться їх аналіз.

А от щодо СЗЧ чомусь такого аналізу ніхто не проводить. Що було зроблено не так, які треба в майбутньому зробити висновки, щоб мати успіх. Ніхто чи майже ніхто не аналізує, чому це сталося. А було б непогано проаналізувати, зокрема, й дії кадрових військових.

— Чи можна якось описати портрет типового СЗЧшника?

Підозрюю, буде дуже строката картина. Так, до нас зверталися люди, щоб поновитися на службі, які в СЗЧ кілька місяців, але зверталися й такі, які в СЗЧ уже більше ніж два роки — з березня – квітня 2022-го. Хтось так і не знайшов себе в мирному житті, по комусь уже на фініші слідство, а комусь представники ДБР, слідчі, прокурори пропонують закрити справу в обмін на повернення у військо. І таких випадків у нас все більше.

Хтось із СЗЧшників так і не знайшов себе в мирному житті й проситься назад у військо

До нас звертаються і люди, яких уже затримали, кажуть: я в такому-то СІЗО чи під домашнім арештом, мені сказав слідчий, якщо я отримаю відношення до іншого підрозділу, мою справу закриють, мене помилують. Я готовий у вас служити.

Те, що ми маємо зараз, — це наслідок цього всього: проваленої мобілізації, тотальної втоми військових, відсутності у військових нормального відпочинку, навіть дозволеного. “Бусифікація” призвела до того, що в нас маси людей зайшли до Збройних сил з одним наміром — будь-яким чином втекти звідси.

Так, у нас почалося обговорення на вищих рівнях проблеми СЗЧ, щось намагаються законодавчо зробити, але корінні причини так ніхто й не дослідив, не розібрався.

— Давайте ще раз озвучимо основні причини.

Перша причина — втома.

Друга причина зводиться до анекдотичного “кругле носимо, квадратне катаємо”, бо так вчили старші командири. У нас такі статутні відносини: одні до цього не звикли (мобілізовані), інші, навпаки, адепти цього (кадрові військові). Ось тут і виникає конфлікт. Проблема не втому, що ієрархія і дисципліна — це погано для нещодавно мобілізованих, а в тому, що далеко не завжди це правильно доноситься кадровими військовими.

Третя причина — неправильна мобілізація. Ось такі три ключові кити, на яких базується все це наше СЗЧ.

— А що зі статутними відносинами не так?

Є нарікання на конфлікти з командиром, причини яких можуть бути абсолютно різні. Одна з них — у нас відбулося таке собі схрещення культур. Тобто в нас є кадрові військові, які мають 10–20 років досвіду і які в нас на оперативно-стратегічному рівні.

І тут заходить учетверо-вп’ятеро більше людей, які до цієї ієрархії не звикли, у яких дуже різна освіта, які мають дуже різне бачення того, як можна вирішувати проблеми в конкретній ситуації. І це дуже сприятливий ґрунт для конфлікту, який вистрілить як не сьогодні, то завтра.

На бійців з усіх боків тиск. То що ж ми хочемо від людей? Вони ж не цвяхи, вони сірники, які просто вигорають

А ще командування тисне, вимагає бойових дій, противник тисне. З усіх боків тиск. Ніхто це ніяк не розряджає, бо відпусток мінімум. А тут ще може бути колективне покарання, коли хтось із підрозділу пішов у СЗЧ, а інших через нього позбавляють відпусток. І всі ці фактори навіть не плюсуються — вони множаться.

То що ж ми хочемо від людей? Вони ж не цвяхи, вони сірники, які просто вигорають.

Новий суспільний договір

— І як увесь цей вузол суперечностей і проблем ми маємо розв’язати?

Варто по-іншому пояснювати, чому потрібно мобілізуватися. Треба всім втлумачувати, що і як відбувається й що нас чекає, якщо ЗСУ не триматимуть фронт. Казати людям, що так, ви боїтеся, але вибачте, немає в нас зараз іншого вибору. Ну й так далі. Але цього всього не відбувається. Щовечора з телевізора чуємо зовсім іншу комунікацію.

Донедавна одна з проблем, з якою ми стикалися під час рекрутингу, полягала в тому, що ми не могли людині гарантувати, що вона потрапить до нас.

Добре, що це змінилося. Кілька тижнів як були внесені зміни до алгоритму мобілізації (приєднання на службу за контрактом), коли ми зараховуємо на службу безпосередньо до нашої військової частини і вже від нас направляємо на базову підготовку без участі ТЦК.

Але і ті, хто є цільовою аудиторією для потенційної мобілізації, теж мають поводитися трішки по-іншому.

Ми на межі нового суспільного договору.

Я сподіваюся, що ми все ж таки домовимося, умовно, що “бусифікація” припиниться. Але натомість ми чекаємо не куплених довідок чи ще якихось відмазок від мобілізації, не тотально заброньованих молодиків, вибачте, качків, розмальованих різними патріотичними тату, які ховають їх, бо їхні дії не відповідають татуюванням.

Ми чекаємо, що всі вони чи хоча б більшість із них прийдуть і почнуть заміняти ось цих сьогодні втомлених військових, частину з яких, з мого досвіду, вже треба демобілізувати за станом здоров’я.

Іван Афонін. Фото з його фб-сторінки

— А якщо піти шляхом підвищення грошової винагороди? Це може якось виправити ситуацію?

Ми вже йдемо таким шляхом. Місцеві органи влади намагаються виплачувати якісь суми тим, хто йде в ЗСУ за контрактом. У Рівному, наприклад, це 30 тисяч гривень, у Львові вже 50 тисяч дають. Поки що і в них вихлоп невеликий. Кількість звернень до нашого центру досить велика, а от конверсія цих звернень у результат поки що мала.

Але оцей “лагідний” рекрутинг, коли можна прийти, поспілкуватися, вільно собі піти, матиме свій позитивний вплив. Понад те, сама держава платить 25 тисяч незалежно від того, звідки ви мобілізувалися, за перший контракт.

Двадцять бригад

— Озвучена зараз цифра більше ніж 100 тисяч випадків СЗЧ — це ще не межа?

Остання цифра, за якою я ще стежив, — це був початок року, і там було спершу три тисячі, потім вже п’ять тисяч, потім сім. Вона вже тоді почала збільшуватися в геометричній прогресії. Тому я не здивуюсь, якщо зараз ми матимемо таку цифру СЗЧ.

Але уявіть, який це ресурс. Ми шукаємо якихось сторонніх людей, які прагнуть мобілізуватися, добровольців, які хочуть мобілізуватись і які ще не встигли це зробити з різних причин. А тут ми маємо такий резерв — більш як 100 тисяч людей. Це 20 бригад, або нових, або доукомплектованих. І ці люди щонайменше вже чогось навчені, а хтось із них має неабиякий досвід.

Повернення СЗЧшників у стрій може переломити ситуацію на деяких ділянках фронту

Я не ідеалізую, що в один момент ми всі ці 100 тисяч повернемо. Але просто уявіть собі, навіть якщо це буде 20–30 тисяч. Це дуже суттєва величина. Вона може на окремих ділянках фронту стати переломною.

— Якщо до вас звертається СЗЧшник не з вашого підрозділу, що ви йому зазвичай відповідаєте?

Звісно, я цікавлюся, на якій стадії розслідування щодо нього. Якщо там не світить якийсь конкретний термін, то рекомендую ставити крапку, йти на мирову зі своїм підрозділом, а тоді вже переводитися до нас. Ми таких приймаємо, з такими кейсами ми працюємо.

— Чи звертаються до вас ті, проти кого ще не порушено справу?

Був такий кейс, провадження ще не встигли відкрити, бо документи на втікача не встигли дійти з частини до відповідних органів. Рекомендація від нас така сама: йдіть на мирову з теперішнім командуванням, якщо ви справді прагнете повернутися на службу, хоч і в інший підрозділ. Розгляд справи з огляду на кількість кейсів може розтягнутися на місяці. Тож не гайте часу.

— Як ви оцінюєте кроки української влади, зокрема законодавчі, з повторного залучення СЗЧшників? Наскільки вони можуть вплинути на ситуацію?

Вони можуть вплинути лише в комплексі з іншими заходами. Коли ми почнемо міняти культуру командирів, міняти сприйняття людей, міняти можливості в прийнятті рішень, зокрема розширити можливості переведення з одного підрозділу в інший. Міняти підходи.

Наприклад, у нас замало часу дається на відновлення після поранення. Особливий кейс, який потребує змін, — це коли замість мотивації починають погрожувати покаранням.

Це коли спочатку “я тобі догану вліплю”, а як не послухаєш, “повішу всіх собак на тебе”. Ось цю культуру треба міняти, усі ці підходи й процедури.

Рада сержантів (колегіальний орган, покликаний вирішувати питання життєдіяльності солдатського та сержантського складу в частині/угрупованні) нарешті має запрацювати на повну, щоб насправді почати вирішувати питання солдатського та сержантського складу і звільнити офіцерів від вирішення низки питань, але для цього треба вносити зміни до керівних документів, потрібні зміни в ставленні офіцерів до сержантів як до своїх перших помічників.

війна сзч кадрова політика хід війни дискусія рекрутинг зсу мобілізація