Корупцію породжують обставини і погане держуправління. Несподівані висновки наукового експерименту
Ключем до боротьби з корупцією є підвищення якості державного управління. Без цього антикорупційні стратегії приречені на провал. А гучні корупційні викриття, які потрапляють у медіа, породжують нову хвилю корупційних дій. Про ці та інші висновки науковців, які досліджували психологію корупції, читайте далі.
Явище корупції дуже залежить від обставин: суспільних настроїв, ситуації в країні, від того, кому саме ви даєте хабар чи від кого отримуєте. Це підтверджує експеримент із хабарництвом, у якому брали участь люди з 18 країн. Пропонуємо переклад матеріалу іспанського видання El País про те, що і, головне, хто керує рішенням стати корупціонером.
Заразлива корупція
У двох містах Італії, Модені та Феррарі, на касах самообслуговування мережі супермаркетів протягом року проводився експеримент, щоб перевірити, чи існує зв’язок між корупційними скандалами та чесністю покупців у звичайних супермаркетах.
Аналізуючи дані випадкових перевірок візків у супермаркетах, дослідники виявили, що ймовірність не пробити всі покупки зростала від 16% до 30% після того, як місцевий корупційний скандал потрапляв у заголовки медіа. Ефект сягнув свого піка через чотири дні після виходу новин, а потім пішов на спад. Це було визначено як заразлива корупція.
На думку науковців, корупція — це зловживання владою заради особистої вигоди, але вона може набувати різних форм: хабарництво, розкрадання, вимагання та шахрайство.
Авторитетний дослідник Роберт Клітґаард підсумував це твердження, зазначивши, що корупція — це не злочин пристрасті, це злочин розрахунку. І люди, які обирають бути корумпованими, роблять дуже чіткі розрахунки, а саме скільки прибутку вони можуть отримати, яка ймовірність того, що їх спіймають, і які будуть наслідки, якщо це станеться.
Корупція — це не злочин пристрасті, це злочин розрахунку
В останнє десятиліття методи поведінкової економіки та соціальної психології були використані для тестування і вимірювання цього твердження в поєднанні з поведінковими даними. Якщо я посилю покарання, чи зменшиться корупція? Якщо я збільшу пільги, чи зросте вона?
«Ми отримуємо суперечливі результати: іноді так, іноді ні», — каже Нільс Кобіс, професор німецького Університету Дуйсбург-Ессен і науковий співробітник Інституту людського розвитку імені Макса Планка.
Корупція часто залежить не від нас, а від оточення
Нільс Кобіс, засновник глобального антикорупційного подкасту, створив ігрові моделі хабарництва насамперед для того, щоб з’ясувати психологію, яка стоїть за цими явищами. Чи це форма корупції, яку я вчиняю для себе, тобто крадіжка, перебуваючи при владі, чи це міжособистісна форма, тобто хабарництво, коли ми повинні координувати свої дії, щоб разом порушити правило? Кобіс пояснює, що ці дії абсолютно різні.
Одне з досліджень, опубліковане в американському науковому журналі PNAS, передбачало масштабний експеримент із хабарництва, у якому дослідники об’єднали людей із 18 країн у пари й проаналізували, чи їхня країна походження має більшу вагу в їхньому рішенні пропонувати або брати хабарі, ніж країна походження людини, з якою вони були в парі. Результати виявилися несподіваними.
«У літературі про корупцію існує думка, що деякі країни корумповані, а деякі ні. І якщо, наприклад, хтось із Нової Зеландії, яка вважається одним із найменш корумпованих суспільств, поїде в країну з високим рівнем корупції, як-от Сомалі, яка часто перебуває внизу рейтингу, то новозеландець матиме імунітет до корупції і ніколи не братиме в ній участі. І навпаки, якщо хтось із Сомалі приїде до Нової Зеландії, він постійно намагатиметься порушувати правила», — каже Нільс Кобіс.
Але дослідники виявили, що національність іншого гравця була важливішою за їхню власну. І всі — новозеландці, нідерландці та британці — були готові пропонувати хабарі тим, кого вони вважали корумпованими, у тому, що вони визначали як умовний хабар.
Хто вважає себе невразливим до корупції, може легко стати корупціонером
Хто вважає себе невразливим до корупції, може легко стати корупціонером
Якби існувала певна корумпована особистість, пояснює Кобіс, то корупція була б передбачуванішою. Корумпована людина була б корумпованою весь час, а чесна людина не була б втягнута в це незалежно від того, з ким вона зв’язалася.
«Те, що ми побачили, — це залежність дій від опонента в парі. Отже, це видається набагато динамічнішим і гнучкішим, і це не лише питання стабільної, непідкупної особистості», — додає він. Погана новина полягає в тому, що навіть ті, хто вважає себе невразливим до корупції, можуть легко стати корупціонерами.
Хороша ж новина полягає в тому, що це має значно більше спільного з оточенням, ніж із самою людиною.
Емоції та корупція
«Якщо помістити людей у правильне середовище з правильними інституціями, можна суттєво знизити рівень корупції, можливо, через швидку адаптацію до того, що відбувається в їхньому оточенні», — пояснює Кобіс.
Окрім того, що, на нашу думку, відбувається навколо нас, є ще ціла низка психологічних установок, які слід ураховувати. Наприклад, чи ви категорично проти корупції, чи ви більш-менш гнучко ставитеся до неї.
«Проблема в тому, що багато форм корупції відносно легко раціоналізувати, бо особа отримує вигоду не лише для себе, а й часто для когось іншого, і ми схильні ігнорувати той факт, що є жертва», — пояснює Кобіс.
«Ми не можемо ігнорувати той факт, що насправді це безпрограшна ситуація. Завжди є інша сторона».
Емоції можуть спонукати нас утримуватися від корупції, але можуть і підштовхувати до неї
З психологічного погляду проблема полягає в тому, що ця третя сторона часто дуже абстрактна. Наприклад, суспільство.
«Ти думаєш: ну кому я завдаю шкоди? І не відчуваєш провини. Отже, емоції — це ще один фактор, який впливає на наші рішення. Якщо я швидко відчуваю провину, я менш схильний до корупційних дій. Тож це не завжди прорахований злочин. Іноді пристрасть справді спрацьовує в обох напрямках: емоції можуть спонукати нас утримуватися від корупції, але можуть і підштовхувати до неї», — підсумовує він.
Прикладом може слугувати кумівство, коли члени сім’ї або друзі влаштовують інших на роботу, а прихильність і зобов’язання ставлять під загрозу доброчесність.
Хабарництво і держава
За словами Фернандо Хіменеса, професора Університету Мурсії (Іспанія), де він очолює кафедру належного врядування та публічної доброчесності, щоб пояснити корупцію, треба враховувати інституційний аспект.
«Ключем до боротьби з корупцією є підвищення якості державного управління. Без цього антикорупційні стратегії приречені на провал», — каже він. На думку Хіменеса, коли хтось при владі підпорядковується ефективному законодавству, це не тільки дає змогу краще контролювати корупцію, а й «забезпечує кращий рівень процвітання, більше рівних можливостей, а також вищий рівень інституційної та соціальної довіри».
