«Модульки», гроші та електроскутер. Як живеться в селі під опікою американського благодійника
Жителям села Слобода під Черніговом американський підприємець і філантроп Делл Лой Хансен подарував вісім модульних будинків, відбудував зруйнований клуб, щомісяця виплачує гроші малозабезпеченим людям.
Кожен будинок коштує 35 тисяч доларів. «Модульки» дісталися тим, чиї оселі були повністю знищені під час окупації села.
Ми побували в гостях у мешканців цих будинків і поспілкувалися з іншими жителями села, якими опікується Делл Лой Хансен.
Містер Хансен для мешканців Слободи наче добрий чарівник, який помічає знедолених, розчулюється і не втомлюється допомагати. Це одна з багатьох добрих справ, які він робить в Україні з початком великої війни.
70 тисяч гривень на електроскутер
26-річний Сергій Чух тепер їздить селом на електроскутері. Американець якось побачив, як хлопець ледве ходить із двома палицями, і дав грошей на власний транспорт.
«Сергій — інвалід із дитинства, ДЦП, — пояснює його мати 56-річна Тетяна Чух. — Лікарі сказали, що безнадійний, лежачий. Ноги були викривлені, не міг стояти».
Але Тетяна не здавалася. Сергієві зробили операцію на суглобах. У два роки дали першу групу інвалідності. У п’ять він потрапив до Чернігівського реабілітаційного центру «Відродження». І спеціалісти допомогли йому стати на ноги. Зараз Сергій живе в Чернігові у родичів, щодня на таксі їздить у «Відродження» на масажі. Він старший із трьох дітей Тетяни. Насті 22 роки, Іванові 20. Чоловік помер.
«Лой приїхав у наше село після деокупації, випадково побачив Сергія, який із двома паличками йшов до сільради по допомогу, — продовжує Тетяна. — Він потім приїхав до нас додому, подивився, як живемо, поспілкувався із Сергієм. Тоді сказав вибрати техніку, яка йому підійде. Сергій вибрав електроскутер. З великими колесами, щоб міг їздити нашими дорогами. Гроші містер Хансен скинув на картку, ми потім відзвітували про покупку.
Я переживала, чи зможе Сергій на ньому їздити. До цього в центрі син бував рідко — не міг дістатися сам, хоча йому й хотілося. А потім уперше поїхав у магазин на електроскутері — все вдалося. Дівчата-продавчині в нас хороші, тепер завжди виносять продукти Сергію на вулицю, бо йому важко всередину заходити».
«Скутер зараз без колеса стоїть, — веде в сарай мати і виправдовується. — Пробив. Відремонтували, але ще не поставили. Хазяїн повернеться — нехай ставить».
Лой регулярно допомагає селянам грішми. Постраждалим, багатодітним, людям з інвалідністю. Тетяна каже, що її син Сергій на ці кошти купив борошномельню, щоб перебивати зерно на борошно.
З буржуйкою і кондиціонером
Родина Олега і Наталії Говорух готується до другої зими в модульному будинку. У їхній будинок 6 березня 2022 року прилетів снаряд. 90 квадратів вигоріло до фундаменту.
«О пів на восьму вечора був приліт. Вжу-у-у-ух — і тут, — розповідає про ті події 63-річна Наталія Говоруха».
Жінка згадує, як донька кричала: «Мамо, виходь, бо сусідський сарай уже горить», як вискочили з дому «всі 20 душ із котами і собаками, які в нас пересиджували, а я остання». Наталії пощастило — вона також встигла заскочити в погріб до прильоту боєприпасу.
Після деокупації американський благодійник вперше приїхав у село зі своїми представниками. Об’їжджали вулиці, спілкувалися з постраждалими. У серпні минулого року Олегу і Наталії вручили ключі від модульного будинку.
«Онуку дуже подобається в нас, — розповідає вона. — Малий каже: “Бабушка, хочу до тебе в сельчік”. Село так називає».
Наталія відчиняє двері, щоб показати свій модульний будинок: 53 квадрати, коридор, дві спальні, кухня-студія, ванна. Усі кімнати умебльовані.
«Без кондиціонера та буржуйки було б важко тут вижити, — каже господиня. — Будинок обшитий металом. Улітку дуже нагрівається, встановили кондиціонер. А взимку опалюємо буржуйкою. Дрова заготували самі. Ще до війни взяли дозвіл у старостаті на розчищення сухостою, — веде до буржуйки. — Спочатку кладемо маленькі тріски, можна клаптик паперу. Наверх товстіших дровець. Вимикаємо витяжку, — повертає гачок на трубі, що виходить із будинку. — Розпалюємо буржуйку туристичним пальничком. Житло прогрівається до 25 градусів. Коли лягаємо спати, підкидаємо кілька полінець, щоб тліли. До ранку вистачає».
«Чи не пахнуть димом речі? Три дні тому, як почали опалювати, то спершу дим повалив. Подумали, щось у трубу потрапило, але зараз усе добре. Топимо в’язом, акацією. Береза, сосна не підходять — димлять, і смоли лишаються в трубі».
Говорухи також отримали сертифікат на придбання нового житла за державною програмою «єОселя» — купили квартиру в Чернігові.
«Виплатили нам 1 мільйон 400 тисяч гривень, — розповідає Наталія. — Ми відразу купили однокімнатну квартиру в новобудові. З оформленням допомагала фірма забудовника. На ремонт ще стільки само грошей треба. Хай діти вирішують, що робити з квартирою. А ми житимемо тут, у модульному будиночку, доки не розвалиться».
Два будинки від благодійників
65-річна Антоніна Піщур із котом Арчі цього року вперше зимуватиме в модульному будинку, який подарував американець.
Два роки вона жила в односельчанки. Тепер в Антоніни дві «модульки». Друга — двокімнатна з газоблоку від благодійного фонду «Добробат». Там є невеличка кухня, вбиральня і грубка. Але жінка в ній не живе, лише зберігає речі й городину.
«Коли робили ремонт, поклеїли білі шпалери, — заводить у будинок. — На підлозі плитка і ламінат. Тоді було дуже гарно. А зараз трохи брудно, розумію: світлі стіни для села не варіант».
Її будинок площею 104 квадратних метри згорів у березні 2022 року. Друзі приїхали туди з Чернігова ховатися від війни і потрапили під обстріли, мусили сидіти в погребі. Саме тоді й прилетіло в будинок.
Антоніна згадує про нього із сумом: «Це було моє єдине житло, так гарно оздоблене. Німецька система опалення, іспанська та італійська сантехніка, дорогий посуд — все знищено».
Жінка жила сама, працювала викладачкою в педуніверситеті, медучилищі, у кооперативному технікумі. У село приїхала доглядати батька. З чоловіком розлучилася. За свій сертифікат купила трикімнатну квартиру в Чернігові.
«У п’ятиповерхівці площею 57 квадратів, — уточнює Антоніна. — У квартирі був хороший ремонт, мені залишилися техніка й меблі. Думаю здавати її в оренду, бо мені надто дорого платити за опалення.
По сто доларів щомісяця
«Містер Хансен приїхав у Слободу навесні 2022 року, одразу після деокупації, — згадує Світлана Карпенко, староста села. — Ще навіть електрику не встигли полагодити. Люди були налякані, не знали, що робити. Він пішов до родини Святкунів. Їхній п’ятирічний син показав, де був їхній знищений дім, його кімната, іграшки. Це розчулило гостя. Через рік Лой приїхав до нас удруге. Постраждалим давав по 200 доларів щомісяця. З нового року по сотні доларів від нього отримує 121 людина».
Біля клубу філантроп установив свій памʼятний знак — дві білі руки. Це його логотип «Честь і гідність», який він розміщує там, де допомагає людям. У Тарасівці на Київщині також побудував модульне містечко — його називають «містечко Хансена». Там є школа, клуб.
Востаннє приїздив у село 21 вересня на відкриття будинку культури, який він збудував. Поруч облаштував зону для відпочинку. Там чекають на пересувне поштове відділення. У клубі є кімнати для дітей, підлітків, а також кімната для старшого покоління, щоб люди могли вчитися комп’ютерної грамотності.
За словами старости, керівництво села щомісяця спілкується з благодійником по відеозвʼязку за участю представників Благодійного фонду «Місія Хансена в Україні», які знають англійську.
Делл Лой Хансен допомагає не лише Чернігівщині. Він підтримує благодійні програми в Україні з 2022 року: зводить житло для тих, хто його втратив. Зокрема, для переселенців із південних і східних регіонів будує модульні містечка на Київщині. Він годував людей на Харківщині й роздавав благодійну допомогу на Херсонщині. Фонд Хансена у вересні цього року звозив 70 українських дітей у Діснейленд.
