«У вас все добре». Як у Хмельницькій МСЕК вимагали гроші в пораненого ветерана
«Вона глянула на мене понад окулярами, згори вниз, і спитала: “А чого ви знову прийшли?”» — згадує Віталій із Хмельниччини спілкування з очільницею тамтешньої обласної МСЕК (медико-соціальної експертної комісії) Тетяною Крупою.
Приблизно через рік після цієї розмови під час обшуку в неї знайдуть шість мільйонів доларів готівкою і звинуватять у хабарництві. Також стане відомо, що вона ухвалила рішення про присвоєння інвалідності десяткам місцевих прокурорів (законність цих рішень перевіряють правоохоронці).
Тоді, у 2023-му, щойно звільнений з армії за станом здоровʼя військовий двічі звертався до МСЕК після поранення і тривалого лікування, щоб отримати групу інвалідності. Йому двічі відмовили.
«Медсестра шепнула тещі на вушко, мовляв, пʼять тисяч доларів — і буде вам “група” сьогодні ввечері», — розповідає він і обурено додає, що втратив здоровʼя на війні, не має таких грошей і взагалі не збирався нікого дурити й давати хабаря.
У Віталія після важкого поранення практично не рухається нога через ушкоджені мʼязи, нерви і сухожилля: він не може ступити на неї, не відчуває стопи, хоча продовжує розробки і реабілітацію.
Врешті ветеран отримав третю групу інвалідності строком на два роки, але вже рішенням Центральної МСЕК, домогтися якого йому допомогла Марина Кіптіла, адвокатка з Правозахисної групи «СІЧ».
ВЛК
До великої війни Віталій працював водієм вантажівки у рідному містечку Чемерівці на Хмельниччині. У березні 2022-го його мобілізували. У серпні того самого року він дістав важкі поранення під час штурмового бою на Донеччині.
Через рік, у серпні 2023-го, уже після звільнення з армії за станом здоровʼя повернувся на своє підприємство, але на посаду вагаря, бо керувати вантажівкою не може. Документи для оформлення інвалідності збирав наприкінці травня в місцевій Чемеровецькій лікарні — там було простіше, бо військові госпіталі в Україні переповнені.
По лікарях ходив на милицях, здебільшого заходив до кабінетів без черги — люди поступалися. Хоча, зізнається, були й такі, що відмовлялися пропустити без черги і казали «ми тебе туди не посилали».
Лікарі ставилися уважно, довго вивчали його документи, оглядали, призначали додаткові обстеження. Травматолог, невролог, окуліст, терапевт, лор, хірург, рентген, аналізи, результати УЗД, КТ, ще якісь обстеження. Щоб зібрати висновки всіх лікарів у картці ВЛК, Віталію знадобилося три дні.
Лікарка, яка опікувалася подачею документів на МСЕК, допомогла йому все зібрати докупи, сказала, що донести, зробила копії, потім надіслала пакет до Хмельницького. І сказала чекати дзвінка — виклику на засідання комісії, яка мала ухвалити рішення про призначення йому інвалідності.
МСЕК
«Я майже два місяці чекав, — згадує Віталій. — Вже з армії мене списали, на роботі відновився, а дзвінка все не було. Потім пішов на лікарняний, їздив на процедури до лікарні, побачив лікарку, яка готувала документи на МСЕК. Вона спитала, чи я добився чогось. Відповів, що ніхто ще не дзвонив. Вона здивувалась і подзвонила туди сама, але ніяк не могла додзвонитися. То було зайнято, то ніхто не брав трубку, то когось там не було на місці, то казали зателефонувати пізніше. Врешті порадила мені туди поїхати».
На початку вересня Віталій із самого ранку приїхав до Хмельницької МСЕК. У реєстратурі спочатку сказали чекати дзвінка й пообіцяли, що йому, як військовому, мають подзвонити поза чергою. Але Віталій пояснив, що чекає з червня.
Тоді вже стали шукати його документи. Шукали хвилин сорок. Потім повідомили, що не могли додзвонитися ні йому, ні лікарці, яка готувала документи (її номер також був записаний у справі).
«Це було дивно, бо я чекав дзвінка, тому уважно стежив за вхідними: ніхто не дзвонив, — розповідає Віталій. — Як знайшли документи, зареєстрували для проходження комісії, сказали чекати».
«У коридорі було багато людей, може, сорок, ніде було приткнутися, — згадує він. — Але мені дали десь присісти, поступилися місцем, я з милицею був».
У черзі довелося сидіти години три, доки нарешті покликали. У кабінеті було кілька лікарів, один із них велів стати на ногу. Я зауважив, що лікарі сказали поки що не ставати на неї. А вони відповіли, що бути такого не може. Я обурився: ну я ж не придумую!
Потім подивилися рентгенівські знімки й підозріло запитали, чи вони точно мої. Врешті таки не повірили, направили переробляти в обласній лікарні, вона там поруч. Але направлення не дали, довелося в сімейного лікаря просити.
Повернувся на МСЕК уже під вечір, почекав у черзі ще, потім зазирнув у кабінет, а медсестра сказала, що в них робочий день закінчився. Врешті очільниця комісії мене таки покликала, подивилася новий знімок і сказала: «У вас все добре, ви не потребуєте групи інвалідності». І порадила прийти ще раз через кілька місяців (свідоцтво про хворобу видали на шість місяців із подальшим переглядом).
Лікарка в районній лікарні вкрай здивувалася такому рішенню: «Як так? Навіть часткову втрату працездатності не написали? Та не може такого бути! Треба їхати знову добиватися». Те саме сказала адвокатка Марина з правозахисної групи «СІЧ», до якої тещі Віталія порадили звернутися родичі.
Оскарження
І Віталій поїхав знову. Чекав пʼять годин у черзі. Вже по обіді зайшов у кабінет, де засідала та сама лікарська комісія.
Головна їхня лікарка приспустила окуляри на носа й глянула так суворо-здивовано на мене з-під лоба: «А чого ви знову прийшли?».
— Тобто це була та сама Тетяна Крупа?
— Так-так, вона.
Я кажу, мовляв, радився з лікаркою, з адвокаткою… Вона здавалася невдоволеною:
«Ото ви такі розумні, що по юристах ходите. А що ви хочете?». Ну, кажу, я хочу хоча б запису про втрату відсотків працездатності.
Вона звеліла зачекати в коридорі. Покликала через годину, показує на мене хірургу й травматологу і невдоволено каже: подивіться ось, чоловік від нас щось хоче. Ті перезирнулися й знову відправили мене чекати в коридор.
Близько 17-ї медсестра винесла довідку про втрату 20% працездатності, направлення в Інститут медико-соціальних проблем інвалідності в Дніпро на реабілітацію і перегляд діагнозу й сказала прийти через пів року на повторну комісію.
У грудні 2023-го Віталій десять днів проходив реабілітацію в тому інституті, де отримав підтвердження свого діагнозу.
«Коли оформляли мене, то казали: “Ми не знаємо, хто така Крупа у вас там, але з Хмельницької області вона багатьох до нас направляє для уточнення діагнозу”».
Тим часом Марина Кіптіла з правозахисної групи «СІЧ» підготувала скаргу на рішення Хмельницької МСЕК і надіслала йому.
«Звернення військових у нас буквально йдуть потоком, — ділиться адвокатка враженнями з Texty.org.ua. — Найчастіше нам скаржаться на проблеми з проходженням ВЛК, на те, що губляться рапорти та інші документи у військових частинах і дорогою до медзакладів. Коли запрацював застосунок «Армія+», стало трохи легше, але проблем все ще багато».
22 грудня Віталій надіслав скаргу поштою до Центральної МСЕК.
Не особливо сподіваючись на результат оскарження, у середині січня поїхав знову до Хмельницької МСЕК. Але там його справу не знайшли, довго шукали, порпалися в паперах і даних, доки зʼясували, що його справу таки забрали на розгляд до Центральної МСЕК.
25 квітня на пошту Віталія надійшов лист із рішенням про призначення йому третьої групи інвалідності на два роки: «З урахуванням наявних патологічних змін і функціональних порушень з боку опорно-рухового апарату та нервової системи, що виникли внаслідок поранення, отриманого під час захисту Батьківщини».
Одночасно з історією Віталія в його сімʼї розвивалася історія походів на ту саму обласну МСЕК його тестя, який має діагноз рак горла. Хмельницька МСЕК у січні 2024-го скасувала призначену йому раніше другу групу інвалідності — сказали, що в нього все добре (хоча його діагноз чинний).
За словами Віталія, і того разу тещі шептали про пʼять тисяч доларів, щоб чоловік за результатами перегляду справи знову отримав другу групу. Але вони нічого не платили.
