Починав із Курщини. Як Сагайдачний ходив на Москву: головні битви і карти

Причини походу

На початку XVII століття в Московському царстві настає період Смути. Федір Іванович, останній із синів Івана Грозного, помирає бездітним. За владу змагаються самозванці та бояри.

У 1610 році бояри визнають царем польського королевича Владислава IV — за договором між його батьком королем Сигізмундом III та московськими послами. Щоб посісти престол, королевич має прийняти православ’я. Однак він не поспішає.

Тож московити порушують угоду із Сигізмундом III, а Земський собор обирає царем 16-річного Михайла Романова, який, по суті, виконує вказівки бояр.

6 квітня 1617 року королевич Владислав рушає з Варшави в похід на Москву, щоб отримати обіцяну йому царську корону. До кінця року польські підрозділи беруть Дорогобуж, Рославль, Мещовськ, Козельськ, Серпейськ.

Військо стає поблизу Вязьми і чекає на підкріплення. Проте ані людей, ані грошей, ані провізії не надходить. Через хвороби і затримки з виплатами більша частина війська рушає додому.

Щоб урятувати похід, польський уряд просить допомоги в козаків під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного.

Запорозькі сотники зустрічаються з королевичем Владиславом і обіцяють йому привести 20-тисячне військо. Звісно, на вигідних для себе умовах. Козаки вимагають зупинити утиски православних українців польською владою, збільшити козацький реєстр, хочуть нових територій. Перебуваючи у відчайдушному становищі, поляки пристають на вимоги козаків.

Водночас гетьман Сагайдачний розуміє: сила поки що на боці Польщі, а запорожці можуть добре збагатитися в цьому поході.

Шлях Сагайдачного на Москву

Влітку 1618 року гетьман Сагайдачний збирає 20-тисячне військо в складі піших та кінних козаків, озброєне 17 легкими гарматами.

Запорожці розробляють план походу: вони лишають поляків під Вязьмою без підкріплення і йдуть власним шляхом на Москву. Задля ефекту раптовості Сагайдачний тримає все в таємниці від Речі Посполитої.

Козаки стрімко вриваються на землі московитів через територію сучасної Сумської області. Рухаються на Рильськ і Курськ уздовж річки Сейм. Саме так, козаки йшли приблизно тим самим шляхом, що й воїни ЗСУ під час нинішньої Курської операції.

Путивль

Запорожці Сагайдачного починають свій похід на Москву через Путивль — велику прикордонну фортецю московитів (нині Конотопський район Сумської області). Козаки під командуванням київського каштеляна Юрія Вишневецького раптово підходять під місто й штурмують його за допомогою пересувних башт і драбин, обстрілюють будівлі запалювальними снарядами. Однак після двотижневої облоги фортеця встояла, і Вишневецький, полишивши марні спроби, рухається далі.

Лівни

Після атаки Путивля козаки з наскоку оточують Рильськ, проходять через Курськ, а далі Сагайдачний зі своїм військом бере в облогу місто Лівни. Завдяки раптовій атаці козаки руйнують залогу. Того самого дня вони захоплюють цю добре укріплену фортецю.

Єлець

Захопивши Лівни, козаки Сагайдачного йдуть на Єлець. Запорожці кілька днів тримають це місто в кільці. Зрештою знищують місцевий гарнізон, вриваються до фортеці й вбивають московитського воєводу Андрія Полєва. Інших беруть у полон. Під Єльцем війська Сагайдачного зустрічають московських послів, які везуть данину кримському хану. Разом із 30 тисячами рублів козаки ще й беруть у полон 50 кримських татар.

Лебедянь, Данков і Скопин

На початку серпня Сагайдачний відправляє 10-тисячний полк майбутнього гетьмана Михайла Дорошенка в бойовий рейд на шляху до Москви. Під час цієї операції запорожці грабують населення, безжально вирізають ворогів, палять житла. Тож Дорошенку спочатку швидко здаються нажахані захисники Лебедяні, а згодом і гарнізони міст Данков та Скопин.

Михайлів

17 серпня запорожці оточують Михайлів. Козаки два дні палять застави й будинки на підступах до фортеці. Та зрештою Сагайдачний бачить, що облога затягується. Він вирішує залишити це місто і продовжує свій похід на Москву.

Коломна

Головні сили Сагайдачного минають вже оточений Зарайськ, а далі йдуть під Коломну, де збираються форсувати річку Ока. Московити виставляють проти запорожців військо Гришка Волконського, який має наказ завадити їм перейти на інший берег. Однак Сагайдачний обходить ворога вище за течією. І після перших сутичок загони Волконського розбігаються. За свідченнями самих московських літописців, їх охоплює невимовний жах.

На підступах до столиці

6 жовтня 1618 року козаки вже стоять під Донським монастирем (нині майже центр Москви). Тут ворог вирішив їх атакувати. Запорожці відбивають першу хвилю московських ратників. Війська шикуються одне проти одного, а на герць із Сагайдачним виходить воєвода Василь Бутурлін. Галопом на коні козацький гетьман вириває спис із рук московита й ударом буздигана валить його на землю. Бутурліна рятує від смерті лише міцний обладунок. За свідченнями літописців, після цього двобою московські ратники наспіх ховаються за столичними мурами.

А Сагайдачний їде повз Москву в Тушино, де його з почестями зустрічає королевич Владислав, який доходить сюди зі своїми військами, поки тривав похід козаків.

Штурм Москви

Ще до приїзду Сагайдачного під Тушино польсько-литовський гетьман Ян Кароль Ходкевич розробляє план захоплення Москви. Польським офіцерам дають наказ висадити Арбатські ворота вибухівкою. Натомість козакам відводять другорядну роль: імітувати напад навколо міста й відволікати головні сили ворога.

Напередодні атаки Ходкевичу доповідають, що московити знають план прориву в місто від перебіжчиків. Однак він залишає все без змін і 10 жовтня 1618 року йде вперед, а бої точаться до світанку наступного дня.

Московити відбивають наступ, оскільки розуміють наміри ворога. Зокрема, ранять польського офіцера, який закладає вибухівку під Арбатські ворота. Провалюються й відволікаючі маневри запорожців, які кружляють навколо укріплень острогу за Москвою-рікою та поблизу Петровських і Чертольських воріт. Тож згодом атакуючі підрозділи з малими втратами відходять до свого табору.

Зрештою оточені московити просять про перемир’я. Сагайдачний переконує Владислава не поступатися і добити ворога. Та все ж таки 11 грудня 1618 року сторони укладають мирний договір у селі Деуліно неподалік Сергієвого Посаду. За цією угодою Речі Посполитій відходять Смоленщина та Чернігово-Сіверщина. А Владислава називають московським царем і вручають йому коштовну корону.

Сагайдачний був правий, коли просив королевича не підписувати мирний договір із московитами. Адже в 1632 році ті за своєю традицією порушують Деулінське перемир’я і хочуть повернути на престол Михайла Романова. Вони перетинають кордон Речі Посполитої, оточують Смоленськ. Проте Владислав не тільки знімає облогу міста, а й розбиває ворожу армію в березні 1634 року.

Чому польсько-козацьке військо не захопило Москву — версії істориків

Росіяни люблять поширювати доволі дивну версію українського вченого XIX століття Михайла Максимовича. Згідно з нею штурм Москви зупиняється нібито через бій церковних дзвіниць на Покрову, який вражає козаків. Почувши дзвони, запорожці буцімто різко складають зброю, хрестяться і відмовляються вбивати своїх православних «братів». Проте раніше ані дзвони, ані московські попи не заважали їм безжально нищити тих самих «братів» дорогою на Москву.

Згідно іншими версіями Сагайдачний у майбутньому планує рейди на території Кримського ханства за підтримки московитів. А ще не хоче повного домінування Речі Посполитої, яка може урізати права як самого козацтва, так і православних українців, та й узагалі відмовитися від своїх обіцянок за воєнною угодою.

Та найочевидніше пояснення — полководці королевича Владислава розробили слабкий план прориву в місто. У ньому козаки відсунуті на задній план: лише п’ять тисяч запорожців імітують атаки, інші десять тисяч стоять у резерві. Тож після виснажливих невдалих штурмів польський Сейм укладає мирну угоду з позиції сили, поки не настала холодна зима.

курськ московія історія козацтво