Б

Битва за владу в Ірпені. Які є ризики і можливості для громади (погляд)

З квітня в Ірпені під Києвом триває гучне протистояння між колишнім і нинішнім міськими головами Володимиром Карплюком та Олександром Маркушиним, що свідчить про розкол у місцевій політичній команді, яка визначала розвиток міста впродовж десяти років. За цей час населення Ірпеня через стрімку житлову забудову зросло втричі.

Володимир Карплюк та Олександр Маркушин за рік і три місяці до публічного скандалу. Фото: ірпінський сайт itv.ua
Володимир Карплюк та Олександр Маркушин за рік і три місяці до публічного скандалу. Фото: ірпінський сайт itv.ua

Обоє фігурантів у різний час і на різних посадах ухвалювали ключові рішення, маючи переконливу підтримку в міській раді.

Забудовник Володимир Карплюк очолював міську громаду у 2014–2018 роках, потім подав у відставку, очолив Інвестиційну раду Ірпеня та зберіг свій вплив у місті.

У 2020-му міським головою за активної підтримки Карплюка став його соратник та однопартієць Олександр Маркушин, колишній директор місцевого водоканалу, а на момент виборів перший заступник мера.

Вочевидь, розкол — закономірний етап бурхливого розвитку місцевих політичних та управлінських еліт, що з’явилися і набули впливу з реформою децентралізації України, отримавши вагомі важелі для ухвалення рішень і використання ресурсів на місцях.

Що означає ця політична боротьба для громади та які є сценарії вирішення конфлікту, на прохання Texty.org.ua описав Тимур Нагалевський, колишній журналіст, нині військовослужбовець бригади «Буревій» Нацгвардії та депутат Ірпінської міськради від партії ЄС.

За даними руху «Чесно», він один із небагатьох депутатів, які не підтримали жодного скандального рішення про забудову в Ірпені.

Скандал

1 квітня пристоличний регіональний медіапростір сколихнула заява ірпінського міського голови Олександра Маркушина про вихід із партії «Нові обличчя», від якої він був обраний на посаду і яку незмінно очолює колишній мер Ірпеня Володимир Карплюк.

У відповідь той раптом звинуватив колишнього висуванця своєї партії в зловживанні службовим становищем та виплаті надвисоких зарплат підлеглим.

В Ірпені середня зарплата посадовців місцевого самоврядування станом на весну цього року становила близько 20 тисяч гривень, у той час як по Київській області в середньому 15 тисяч.

Численні спроби обговорити цю тему на засіданні депутатської комісії та в міській раді були безуспішними, публічні звинувачення набирали обертів.
Врешті депутати урізали зарплатний фонд працівникам виконкому (11 мільйонів зекономлених гривень вирішили віддати на армію). Через зменшення зарплат службовці почали звільнятися. У результаті в Прозорому офісі, що надає адмінпослуги, замість електронної черги утворилася жива. Працівників стало менше, і вони не встигають обслуговувати потік людей.

Окрім скорочення зарплатного фонду Володимир Карплюк із групою депутатів, фракцією «Нові обличчя», секретарем ради Анжелою Макеєвою та деякими депутатами від «Слуги народу» і ЄС зажадали скорочення штатного розпису працівників виконкому приблизно на третину (42 із плюс-мінус 120 посад).

Заяви про правопорушення міського голови та звинувачення на його адресу робляться начебто за результатами державного аудиту, але не підкріплені висновками правоохоронних органів. Спроби конструктивного обговорення нівелюються, що створює атмосферу політичної інформаційної атаки.

Хто переможе в цьому протистоянні, поки що невідомо. Хотілося б, щоб це була Ірпінська громада. 

Причини

Мені здається, що справжня причина претензій до нинішнього мера з боку його вчорашніх соратників полягає в чомусь іншому. 

Зі спілкування з колегами по міській раді, зокрема й із партії «Нові обличчя», я дізнався, що Маркушин уже понад рік «непідвладний» Карплюкові. Відповідно дає тепер згоду далеко не на всі бізнес-забаганки останнього, який залишається найбільшим забудовником у громаді й формально очолює Інвестиційну раду міста. 

Крім того, у багатьох питаннях мер став діяти самостійно. Володимирові Карплюку таке «подорослішання» свого колишнього підопічного, звісно, не подобається. 

Це стосується і кадрових питань, і земельних, і видачі містобудівних умов, і ставлення до війни, підтримки ветеранів та сімей загиблих, навіть відбудови житла ірпінців. 

Якщо раніше суперечки точилися за лаштунками, то 1 квітня греблю прорвало. Конфлікт вилився в публічний простір, у чому є й своя перевага. Бо кожна криза — це нова можливість, новий шанс.

Розглянемо два сценарії того, як розвиватимуться події далі. Намір кожної зі сторін — утримати владу в своїх руках та усунути конкурента. 

Сценарій радикальний

Якщо Володимирові Карплюку вдасться сформувати нову більшість і оголосити недовіру нинішньому міському голові, це стане кроком до втілення в майбутньому плану заміни його на наступних виборах на іншого, лояльнішого.

Серед імовірних претендентів інсайдери сьогодні називають Андрія Кравчука — першого заступника Маркушина та родича Карплюка.

Але коли будуть вибори, не знає ніхто. До завершення війни цього точно не станеться. Отже, планується поставити свого виконувача обов’язків. У разі оголошення недовіри чинному мерові та його відставки згідно із законом виконувачем обов’язків міського голови стає секретар міської ради (нині це Анжела Макеєва, яка діє в унісон із партією Карплюка «Нові обличчя»). 

Таким чином може бути відновлена модель ручного управління міською владою, а отже, й містом, уже апробована Карплюком п’ять-шість років тому. Після його відставки з посади мера (за власним бажанням) влітку 2018-го аж до осені 2020-го він фактично контролював і команду депутатів, і бізнес-середовище, формально не маючи жодних повноважень.

Ця модель дає змогу зосередити реальну владу у своїх руках і водночас уникнути відповідальності. Адже «тіньовий» керівник не підписує жодних документів і не обіймає жодної посади, окрім, наприклад, карнавальної ролі голови Інвестиційної ради міста на громадських засадах.

У 2018–2020 роках міськрада ухвалила найбільш «зашкварні» рішення. Зокрема, було затверджено Генплан міста, який скасував статус міста-курорту й відкрив шлях до тотальної висотної забудови. Так, під забудову віддали заплаву річки Ірпінь, яка належить до Смарагдової мережі Європи, що охороняється Бернською конвенцією, до якої у 2014 році приєдналася й Україна. 

Заплава річки Ірпінь. Фото: агенція «Погляд»
Заплава річки Ірпінь. Фото: агенція «Погляд»
Червоним обведено зону заплави, яку ірпінська влада віддала під забудову. Зображення: «Наші Гроші»
Червоним обведено зону заплави, яку ірпінська влада віддала під забудову. Зображення: «Наші Гроші»

Щоб втілити свої плани, Карплюку потрібно для початку зібрати щонайменше 26 голосів місцевих депутатів із 39. Поки що з великою натяжкою виходить 18–19. 

Сценарій оптимальний

У чинного міського голови Олександра Маркушина є шанси об’єднати депутатський корпус навколо альтернативного плану. Не навколо себе, а навколо нової стратегії та нових підходів. 

Від початку повномасштабного вторгнення Маркушин відомий у країні та світі як мер-захисник, герой і найпопулярніший лідер громадської думки серед мешканців Ірпеня (з рейтингом довіри в громаді на рівні 65–75%). 

У нього склалися ефективні робочі відносини з центральною державною владою, його знають міжнародні партнери. 

Але, як на мене, цього також замало. Бо над Маркушиним все одно тяжіє токсичне довоєнне минуле в команді Карплюка — непрозоре ухвалення рішень в інтересах тих чи інших забудовників. Щоб встояти зараз, йому треба раз і назавжди зректися й відкинути це минуле. І не словами-заявами, а конкретними рішеннями й діями.

Перше — цілковита прозорість і відкритість міської влади в ухваленні ключових рішень. Публікація всіх проєктів рішень перед кожною сесією міської ради, їх широке обговорення і тільки тоді ухвалення й обов’язкова публікація рішень на офіційному сайті міської ради. Це можна було б навіть реалізувати як спільний проєкт із такою міжнародною інституцією, як, наприклад, Transparency International. 

Треба віддати належне, що за чотири місяці нинішнього протистояння робота виконкому та апарату міської ради стала чи не найпрозорішою якщо не за весь час незалежності, то за останні десять років точно.

Друге — ревізія і кадрова ротація (якщо хочете, своєрідна люстрація) складу виконкому, його підрозділів, заступників міського голови та керівників комунальних підприємств. Вона також триває. І тут варто було б прозоріше працювати з конкурсами на ці посади. 

Але для заміни заступників міського голови, які відчувають за спинами підтримку Карплюка, потрібні юридичні підстави. Мер уже відсторонив свого першого заступника, але суд його поновив на посаді. Судова тяганина може тривати роками і забирати колосальну кількість ресурсів, часу і нервів.

Третє — скасування скандального Генплану Ірпеня 2018 року й розробка та ухвалення нового. Нинішній мер пішов дещо іншим шляхом — шляхом розробки та ухвалення просторового плану громади, який потрібно мати вже до наступного року. Це вимога законодавства і можливість переглянути ухвалений Генплан.

Саме в цьому контексті потрібно осмислювати і відбудову міста. Проте опоненти міського голови з усіх сил гальмують процес, блокуючи навіть дозвіл на його розробку.

Четверте — повна ревізія/аудит і перегляд ухвалених земельних рішень, які стосуються масштабних проєктів забудови в Ірпінській громаді. Тут уже навіть тривають певні судові слухання. Чим вони закінчаться, зважаючи на стан судової системи в нашій державі, спрогнозувати важко. Але сам факт, що такі історії стають публічними, — це вже 50% успіху.

П’яте — демонополізація місцевого бізнес-середовища, створення умов для вільної конкуренції. Це стосується і ринку зовнішньої реклами, і ринку оренди комерційних приміщень (вона вища, ніж у столиці), і роздрібної торгівлі, зокрема й через кіоски та павільйони (МАФи — малі архітектурні форми). 

Немає належного бізнес-хабу, який навчав би бізнесу й допомагав би підприємцям, ніяк не комунікуються на рівні міста державні програми 5%, 7%, 9% із доступних кредитів, міжнародні програми залучення грантів для підприємців, зокрема щодо енергоефективності в умовах тривалих блекаутів. 

Ну й головне — підтримка Ірпінською громадою Сил безпеки та оборони України (запровадження шефства над низкою підрозділів Сил оборони, зокрема й тих, де служать мешканці нашої громади). 

Це мені болить особисто, бо сам зараз перебуваю у війську і розумію, що вистояти в цій війні й захистити Українську державу — завдання номер один. Без цього решта буде неможлива і втрачає будь-який сенс. 

Треба визнати, що ці витрати від початку повномасштабної війни нинішній мер поставив на постійну основу. Рада їх підтримує майже одностайно.

Хотілося б, щоб це робилося завдяки зростанню справжньої бізнес-активності в місті, створенню нових робочих місць, збільшенню надходжень до бюджету, а не в результаті популістичного урізання і без того невисоких зарплат бюджетникам і працівникам виконавчих органів міської ради.

Звісно, це не повний перелік того, що треба було б зробити. Але якщо Ірпінь на чолі з міським головою і сталою депутатською більшістю у міській раді піде таким шляхом, то матиме шанс на сталий розвиток справді стійкої громади навіть в умовах війни.  

Загрози і можливості

Головна загроза — ескалація війни та ймовірний намір ворога повторно піти з півночі на Київ. Ми повинні мати інженерні укріплення для оборони міста, щоб лютий 2022 року не повторився, укриття для цивільних та систему евакуації з міста на випадок імовірного вторгнення з півночі.

Друга загроза — суб’єктивна — це особиста позиція Володимира Карплюка, побудована на його бізнес-інтересах і власних амбіціях. Він сильний лідер та організатор. Ірпінь справді за останні десять років суттєво змінився. У громаді надаються доволі якісні комунальні та медичні послуги. Благоустрій міста точно обганяє столичний, хоча й за вищими тарифами.

Проте розвиток міста невпорядкований і незбалансований. Міська рада з 2015 року працювала як скажений принтер, обслуговуючи забудовників. Ні прозорості, ні дотримання регламенту. 

Уже навіть у нашому скликанні міської ради нерідко траплялися проєкти рішень про дозвіл знімати шар родючого ґрунту з ділянки на заплаві річки Ірпінь. А по факту торф’яного шару там вже давно не було, натомість стояли будівельні вагончики, техніка забивала палі в землю й заливала фундамент. 

Те саме з дозволами на розробку детального плану території: поки в проєкті рішення стоїть опція «дозволити», на ділянці під садибну забудову вже завершується будівництво багатоповерхівки. Забудовник починав роботи, не дочекавшись рішення міськради, бо хтось йому вже гарантував це рішення. І всі в Ірпені знають, хто цей «хтось».

Тотальна забудова Ірпеня призвела до зростання населення міста з 40 тисяч до 100–120 тисяч мешканців. Це спричинило неймовірне навантаження на всі мережі: електричні, водопостачання, каналізації. 

Як наслідок — навіть до повномасштабного вторгнення в мешканців нових мікрорайонів Ірпеня, на 100% залежних від електрики, постійно були проблеми з електропостачанням. 

Каналізація з деяких нових багатоквартирних будинків досі зливається просто в річку, бо немає каналізаційно-насосної станції. Фекалії відпомповують із вигрібної ями і возять бочками на станцію аерації. Але це не вихід, і нечистоти далі течуть у річку Буча, де стоїть неймовірний сморід. 

По обидва боки річки Ірпінь, на заплаві, триває масштабне будівництво. Це погіршує екологічний стан річки, яка в лютому 2022 року врятувала Київ від російської окупації.

Після вже фактичної втрати заплави важливо не дати забудувати Біличанський ліс — «легені» столиці та довколишньої агломерації, а також Ірпінське лісництво.

Коли збудоване житло на заплаві буде заселене, Ірпінь остаточно стане в заторах. Бо більшість новосельців — середній клас, сім’ї з дітьми і з авто. Вони переважно працюють у Києві й користуються особистим транспортом. 

Громадського транспорту в сучасному розумінні в Ірпені практично немає. Також через порушення стандартів і правил будівництва в місті досі немає схеми дорожнього руху. 

Укрзалізниця теж не пропонує сучасних альтернатив приміського сполучення між Ірпенем і столицею, окрім кількох вічно набитих ранкових і вечірніх
електричок.

У місті катастрофічно бракує дитсадків. Школи навіть в умовах війни працюють у дві зміни. Багатьом дітям доводиться їздити до Києва або навчатися в місцевих приватних закладах. 

Проблеми можна ще називати й називати, але очевидно, що для збалансованого розвитку громади потрібно змусити забудовників зважати на її інтереси. 

Бізнес має усвідомлювати, що окрім житлового будівництва є й інші прибуткові проєкти. Наприклад, зелена енергетика — сонячна і вітрова. У моєму рідному Житомирі саме такий підхід у довоєнні часи врятував місто від теперішніх блекаутів уже під час війни. 

Зрештою, бізнес — це творчість. І він повинен також розвиватися, адаптуватися до нових умов. Як і його власники. Тому хочеться вірити, що й Володимир Карплюк як підприємець відкоригує свої стратегії і плани, скорелює їх з інтересами громади. 

Повномасштабна війна, яка наразі триває, розпочата ворогом з однією метою — знищити Україну та українців. Нам головне вижити в цій війні. Тож не відкриваймо собі внутрішніх фронтів, будьмо не тільки мужніми, а й мудрими. 

влада місцеве самоврядування скандал ірпінь

Знак гривні
Знак гривні