Просування росіян за три місяці: нова тактика і детальні карти гарячих ділянок
Російська армія змінила тактику. Після програшу на першому етапі війни вона відмовилася від концепції проривів, стрімких наступів і оточення наших військ. Тепер ворог тисне по всій східній лінії фронту й на півдні, де намагається відбити території, звільнені під час українського контрнаступу.
Тактика росіян проста й складається з кількох компонентів. Перший і, мабуть, головний — це КАБи, потужні авіабомби, які знищують укріплення і роблять навіть не поранених бійців у радіусі близько 100 метрів небоєздатними на деякий час. Ми не можемо збивати КАБи, також не можемо дотягнутися до літаків, які їх запускають.
Поки ми чекали на літаки F-16, росіяни збільшили дальність польоту КАБ, тож ці кілька американських літаків, які нам нещодавно передали, не вирішують проблеми. На удари в глибину Росії по аеродромах, де базуються СУ-34, які запускають КАБи, союзники ніяк не наважаться дати дозвіл. Сподіваємося, з часом наші Повітряні сили зуміють дотягнутися до “сушок”.
Після обстрілів КАБами включається російська арта, яка й досі має більше снарядів, ніж українська, а потім FPV-дрони.
Після цього починається “м’ясний” штурм. Він добре описаний тут. Процитуємо частину цієї розповіді:
“Спочатку група приблизно з 30–40 піхотинців збирається на вихідній позиції, звідки починає рух до наших позицій. Кінцева мета цього руху — заскочити в нашу посадку.
Всю цю дистанцію росіяни йдуть під постійними прильотами з мінометки та АГС. Також по них працюють скидами та FPV (якщо ті є в наявності). Коли вони підходять ближче, по них починає працювати наша піхота зі стрілецької зброї та кулеметів. Але рух не зупиняється ні на хвилину, і кінцевої мети досягає від трьох до п’яти тушок, які одразу ховаються в тому, що залишилося від посадки.
Після того як у нашій посадці збирається 10–15 росіян, вони починають купкуватися. Іноді вони в пошуках своїх виходять на наші позиції і їх беруть у полон (хоча дуже часто вони не здаються, вступають у бій і дуже швидко помирають). Іноді вони підриваються на власних пелюстках і лежать по кілька днів, заважаючи своїм стогнанням спати нашим бійцям. Але рано чи пізно вони збирають групу і починають штурм.
Якщо штурм не вдався, ті, хто вижив, відкочуються по своїх норах, де ховаються і чекають наступну групу”.
Також росіяни мають перевагу в розвідувальних дронах, які коригують їхні ударні безпілотники та артилерію. Тому наші логістичні шляхи під постійними ударами. До недавнього часу ми не могли нічого протиставити російським розвідувальним безпілотникам, але в останні тижні стали з’являтися відео, як наші FPV збивають російські “крила”, а великі фонди почали збирати кошти на це. Сподіваємося, здобутий досвід і цю технологію вдасться швидко масштабувати на всі наші війська.
Оскільки в росіян багато і FVP-дронів, нашим бійцям складно заходити і виходити зі своїх позицій.
При цьому, за словами Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, росіяни зазнають утричі більших втрат, ніж ми. Але, схоже, їх така математика влаштовує. Як і швидкість просування, яка, до речі, може змінитися, коли на певній ділянці в нас складеться катастрофічна ситуація і не буде резервів. Тому єдина українська виграшна стратегія — знищити якомога більше росіян, максимально зберігаючи живими своїх бійців. Співвідношення втрат 1:6 дало б нам шанс на більш-менш прийнятні умови закінчення війни.
Також Україні дуже допомогли б:
— дозволи бити по російських аеродромах американськими й британськими ракетами;
— допомога військами від союзників, про що свого часу гучно заявляв президент Франції Емманюель Макрон;
— радикальне збільшення поставок американських бронетранспортерів “Бредлі”, які добре себе зарекомендували й добре зберігають життя бійцям, які всередині броні.
Наразі нам дали близько сотні таких машин, а ми потребуємо близько 500.
