Р

Ракети і пропаганда. Удари по цивільних Росія завжди супроводжує інформкампанією. Що кажуть цього разу?

“...Невже Зеленський міг наказати ЗСУ вдарити по дитячій лікарні під час російської ракетної атаки, щоб отримати більше систем ППО і літаків?” — риторично запитує у себе в телеграмі російський пропагандист. І одразу ж собі відповідає: “Зеленський на прикладі Бучі показав, що готовий на будь-які злочини проти людяності…” Ще поки диміли завали, російська пропаганда запустила широку і явно заздалегідь продуману інформаційну кампанію. Вона складалася зі звичних для таких випадків елементів, але було й дещо нове: хвиля дописів про те, що потрібні мирні переговори з Росією.

Read in English

Розмивання реальності 

Головна мета російської дези в таких випадках — розмити реальність, посіяти сумніви, пропонуючи якомога більше різних версій як серед українців, так і серед іноземців.

Базове правило пропаганди в сучасному світі — що більша кількість версій однієї події (навіть за умови, здавалося б, домінуючої правдивої), то менше бажання в людей розбиратися в тому, що там насправді сталося. Тому одразу після ракетного удару по Києву російські пропагандисти, військкори, блогери стали публікувати версії про те, що в лікарню влучила ракета, випущена українською ППО, що українська армія зайняла лікарню, прикриваючись дітьми, що це була спланована Зеленським операція з метою випросити якнайбільше грошей у Заходу.

Про цю подію написали в соцмережах провідні світові медіа. Коментарі під такими дописами рясніють російським пропагандистським спамом, у якому поширюються різні версії та пояснення того, що сталося. Усі версії, крім простої і правдивої: росіяни свідомо поцілили в дитячу лікарню, українська ППО, виснажена масивною атакою ракет різних типів, не змогла збити їх усі.

Факти у світі постправди важать все менше, ніж апеляції до емоцій та особистих переконань. Багато людей піддає істину інтерпретаціям, які збігаються з їхніми упередженнями.

До цього додаємо ідею, що правий той, хто потрапив на очі читачеві першим (тому спростування фейків менш ефективне за їх першопричину). Тому одразу після атаки в усіх без винятку соцмережах, на всіх рівнях — від російського Міноборони до анонімного коментатора, керованого ШІ, — увімкнувся режим спаму й генерування російських версій та інтерпретацій, щоб максимально заповнити інформаційний простір.

Нижче 11 універсальних тез, які російська пропаганда поширює після кожного гучного обстрілу мирних об’єктів. 

1. Вічна шарманка “росіяни не стріляють по цивільних”

Немає такої російської терористичної атаки, яку не можна було б списати на українську ППО. Цього разу деякі російські блогери навіть примудрялися в межах трьох дописів поєднати вкид, що це ракета ППО прилетіла в Охматдит і що ракету не збили, бо всі ППО вивезли з Києва, щоб захистити F-16 (тому українці, за схибленою логікою російської пропаганди, мають бути проти поставок в Україну дорогої та ефективної зброї, бо це не допомагає нам протидіяти ворогові, а натомість робить наші міста беззахисними перед російськими ракетами). 

Окремо звертаємо увагу на фейк, що на відео безпосереднього влучання не російська ракета, а ракета Patriot — саме його з пруфами та скриншотами тиражують більшість російських каналів, іноземні російські посіпаки й тисячі англомовних ботів у коментарях під новинами про обстріл від CNN, Guardian та Financial Times.

1. Вічна шарманка про “не стріляють по цивільним” – приклад

2. По цивільних не стріляють, але ЗСУ прикриваються ними, мов живим щитом

Удар по Охматдиту не виняток — цього разу теж писали, що “Генштаб ВСУ прятался рядом с детской больницей” або що поруч із лікарнею був склад боєприпасів і влучили саме в нього. Жодних аргументів чи доказів. А тому й спростовувати такі вкиди складно.

2.  По цивільним не стріляють, але ЗСУ прикриваються ними мов живим щитом – приклад

3. Підозріло мало загиблих і поранених

Так, росіяни всерйоз писали, що, наприклад, харківський “Епіцентр” був складом боєприпасів, бо після удару посеред білого дня там мали б загинути сотні людей, а ніяк не 19. Цього разу вони обурюються, що жодна дитина не загинула. Скажу чесно: у мене немає жодних моральних сил це якось коментувати чи спростовувати. 

3 Підозріло мало загиблих та поранених – приклад

4. Але росіяни можуть теж співчувати, особливо коли пишуть про те, що “ми всі рускіє, однієї крові, сестри і брати”

Зазвичай десь поруч ще тези про американців, які воюють із Росією руками українців та ціною їхньої крові. В Україні ця теза, вочевидь, не надто “заходить”, але непогано підтримується російським населенням — вони раді асоціювати себе з миротворцями, а ніяк не з терористами.

4 Але росіяни можуть теж співчувати – особливо коли пишуть про “ми всі рускіє, однієї крові, сестри і брати”  – приклад

5. “Київський режим” / Зеленський / “українська хунта” радіють смертям як успішним інформаційним приводам

Якщо вірити російській пропаганді, Зеленський особисто радіє кожній фотографії з постраждалою дитиною. Адже це розпалює ненависть до росіян (у й без того русофобній Європі) та допомагає просити більше зброї й грошей на війну з Росією.

5. “Київський режим” / Зеленський / “українська хунта”, радіють смертям як успішним інформаційним приводам – приклад

6. Це все постановка й гра акторів! (з відсилкою до Бучі)

Зеленський добре знається на акторській грі й на тому, як привести на місце трагедії розфарбованих кетчупом акторів у лікарських халатах. Я щиро сподіваюся, що тут не треба ставити посилання на спростування російського фейку про “постановку” в Бучі.

6  Це все постановка та гра акторів! (з відсилкою до Бучі) – приклад

7. Це свідомий український акт тероризму проти своїх же. Все заради піару та допомоги Заходу

Так, деякі пропагандисти всерйоз припускали, що це українська ракета могла бути цілеспрямовано запущена по українській лікарні заради гучного інфоприводу. Коментувати таке не хочеться. Для росіян, певно, це цілком нормальна частина їхньої реальності (ні, не співчуваю).

7 Це свідомий український акт тероризму проти своїх же. Все – заради піару та західної допомоги – приклад

8. Постановка чи ні, але це сталося дуже вчасно 

Саме після візиту Орбана, напередодні саміту НАТО та засідання Радбезу ООН. І поки ми в Україні готуємося морально до кожного свята, річниці чи міжнародної події (бо знаємо, що часто в ці дні можуть бути масовані обстріли), росіяни не втомлюються писати про “збіг” та українську гру на публіку. 

8. Постановка чи ні, але це відбулось дуже вчасно  – приклад

9. Кожен акт тероризму привід нагадати про попередні фейки та інтерпретації

Таке собі загравання з лояльною аудиторією та вибудовування розмежувальної лінії свої – чужі. Достатньо згадати ту саму Бучу, чи ринок у Костянтинівці, чи залізничний вокзал у Краматорську. Добре підсилює набуту ідентичність і створює ілюзію спільноти, яка бореться на одному боці заради правди. 

9. Кожен акт тероризму – привід нагадати про попередні фейки та інтерпретації – приклад

10. Росія має право на захист і помсту в цій війні

Так і пишуть: “В ответ на попытки нанесения ущерба объектам российской энергетики и экономики ВС РФ этим утром нанесли групповой удар по объектам военной промышленности Украины и авиационным базам ВСУ”. А ще по Охматдиту. Але про нього зазвичай згадують уже в окремому дописі разом із однією з попередніх тез.

10. Росія має право на захист та помсту у цій війні – приклад

11. А українці теж регулярно бʼють по цивільних і російських дітях!

Якби тут була хоч якась логіка, то повідомлення про те, що українці теж мало не щодня бʼють по цивільних і дітях, скидалися б на зізнання в прицільному ударі росіян по дитячій лікарні. Та у світі пропаганди й маніпуляцій це лише ще один яскравий приклад вотебаутизму (від англійської “what about...”, “а як щодо...” ) — переведення стрілок і дискредитації опонента без спростування чи заперечення самого аргументу. Який до того ж непогано залякує російське населення, натякаючи на помсту: “Белгороду сегодня быть максимально на чеку”.

11. А українці теж регулярно бʼють по цивільним і російським дітям! – приклад

Шарій та інші “українці”

Хочеться виділити окремий табір російської пропаганди — тих, хто з-за кордону пробує вдавати із себе “справжню” українську опозицію. 

Маємо на увазі публіку від Шарія до Арестовича — більшість із них так само цілком свідомо поширюють російські тези. Але з деякими відмінностями, що допомагають органічніше й ефективніше залучати українську аудиторію. Ось характерні ознаки їхніх постів:

1. Зберігають маску “проукраїнськості” та співчувають жертвам російського терору

І співчувати в них виходить трошки краще, ніж у росіян. Насамперед завдяки відсутньому розмежуванню ми – вони. 

1. Зберігають маску “проукраїнськості” та співчувають жертвам російського терору – приклад

2. Шукають винних і відповідальних. В Україні, звісно

Я не бачила в жодного росіянина чи Z-блогера запитань про те, чи було розроблено план евакуації дітей в укриття на випадок обстрілу, а от шарії вдають, ніби цим переймаються. До речі, обстріли в “української опозиції” теж часто якісь абстрактні, у вакуумі, а той, хто ці обстріли спричинив, часто залишається неназваним (такий прийом використовують росіяни у формуванні наративу про відбудову Маріуполя, про це читайте тут). Так, вони теж пишуть про Росію-агресора, проте набагато рідше за реальних українців.

2. Шукають винних та відповідальних. В Україні звичайно – приклад

3. У всьому завжди винні українська влада та особисто Зеленський

Навіть коли росіяни бʼють по Охматдиту. Бачте, якась абстрактна місцева влада під час обстрілів заробляє на евакуації автівок (цьому “українські опозиціонери” присвячують окремі емоційно-маніпулятивні дописи), а Зеленський піариться (себто повідомляє на міжнародну аудиторію про наслідки російських обстрілів). І це працює набагато ефективніше на українців — знову ж таки тому, що вони і далі асоціюють себе з нами. І навіть з-за кордону говорять ніби зсередини українського суспільства.

3. В усьому завжди винна українська влада та особисто Зеленський – приклад

4. Орієнтовані на аудиторію, яка знає контекст

Їм не треба пояснювати, хто така Безугла. Або інші відомі українцям (але не росіянам) прізвища українських активістів, політиків та високопосадовців. А отже, теж певною мірою заграють з аудиторією, з її впізнаванням та відчуттям, що вони все ще “свої”. 

4. Орієнтовані на аудиторію, яка знає контекст  – приклад

5. Не спростовують російські атаки, проте переводять стрілки

Ще один приклад вотебаутизму — написати про зраду, бо начебто ніхто не говорить про Кривий Ріг. І на основі цього “спостереження” почати генерувати пояснення, чому все “замовчують” (а вже тут можна підставити більшість тез російської пропаганди). 

5. Не спростовують російські атаки, проте переводять стрілки – приклад

6. У будь-яких умовах закидають тезу про мир і “треба домовлятися”

Цитата: “Поганий мир кращий за хорошу війну”. Проблема лише в тому, що Росія не готова відмовитися від своїх намірів знищити українців повністю. Тому розмови про мир — це лише ворожа пропаганда, щоб здобути перевагу на полі бою, поки Україна дотримуватиметься чергового перемир’я. Таке вже було. Тому ці розмови про мир мають на увазі ефективніше вбивство українців. 

6. І в будь-яких умовах закидають тезу про мир та “треба домовлятись” – приклад

Але схоже, що згаданий наратив цього разу поширювався значно більше, ніж зазвичай. І вчора після удару по Охматдиту його підхопили чи взяли замовлення на його просування, зокрема, деякі українські блогери та блогерки, які мають велику аудиторію і продукують переважно розважальний контент. І почали виплескувати свої емоції, звинувачуючи тих, до кого легше дотягнутись, — українську (а не російську) владу.

Тут варто нагадати: будь-які емоції зменшують нашу уважність і знижують рівень критичного ставлення до інформації. Емоції виснажують і роблять нас слабшими. І на емоції працюють не тільки російські ракети, випущені по українських лікарнях, а й людиноненависницькі російські пости з пропозиціями вдарити туди ще раз. І саме емоції спричиняють нашу вразливість до більшості російських тез, а разом із ними недовіру до всієї інформації та до української влади й суспільства.

пропаганда обстріл дезінформація охматдит

Знак гривні
Знак гривні