Менше текстів, більше думок. Якими мають бути уроки літератури

Українські діти мають читати десятки творів на рік, але чи кількість переростає в якість? 59% учнів, які взяли участь у дослідженні PISA-2022 (Program for International Student Assessment — Програма міжнародного оцінювання учнів), показали лише базовий рівень із читання. Тобто читати вміють, а ось розуміють тексти не дуже. Причина не тільки у війні, епідемії та суцільній діджиталізації, а й у переповненій творами шкільній програмі та поверховому підході до вивчення літератури.

Якість проти кількості

Потрібно читати менше, але якісніше, впевнена Лідія Поворознюк, вчителька української мови та літератури, методистка, фіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine-2021, тренерка Нової української школи з інклюзивної освіти.

Кількість творів у шкільній програмі треба зменшувати, щоб був час їх глибше проаналізувати. Так набагато цікавіше. Саме на глибинному розумінні тексту ґрунтуються завдання PISA, покликані перевірити читацьку компетентність, тобто рівень розуміння тексту.

“Не потрібно плутати читацьку компетентність із читацькою культурою. Читацька грамотність і PISA — це про вміння інтерпретувати прочитане, аналізувати, робити висновки і приймати рішення”, — коментує Катерина Молодик, заслужена вчителька України, викладачка української мови та літератури, заступниця директорки ліцею, методистка ГО “Смарт Освіта”.

У США, за словами експертки, вивчають 6–10 творів на рік. У нашій шкільній програмі лік іде на десятки залежно від класу. У результаті, як пише у своєму пості Артур Пройдаков, переможець Global Teacher Prize Ukraine, вчитель української літератури Всеукраїнської школи онлайн, “шкільне оцінювання на уроках літератури спрямоване на знання фактажу, але, коли потрібно зіставити прочитане з власними думками, стає важко”.

Завдання із зірочкою

За словами Катерини Молодик, експерти PISA, отримавши результати дослідження й проаналізувавши наші підручники, розробили рекомендації для українських вчителів.

У них, зокрема, йдеться про те, що в підручниках поширені типи завдань і запитань на зразок “сформулюйте тему якогось матеріалу чи тексту”. Трапляються спрощені завдання, що взагалі не потребують прочитання тексту. Бракує практичної інтерпретації прочитаного.
З “пізівськими” завданнями такий фокус не пройде: щоб їх виконати, текст потрібно дуже вдумливо читати. У своїй роботі Лідія Поворознюк використовувала зошити з “пізівськими” завданнями попередніх років. Для кращого розуміння, що таке “пізівські” завдання, вчителька наводить такий приклад:

“Був художній текст про жінку, яка перебуває в підтопленому будинку й намагається про себе подбати. Раптом вона бачить пантеру. В учнів не просили розповісти, що сталося. Але було, наприклад, запитання про те, у яких умовах була жінка на початку твору. У тексті ніде не йшлося про повінь, але це можна було зрозуміти з певних деталей. Або запитували, чому автор використовує саме такий опис пантери. Деякі учні казали: “А я не знаю, для чого автор пише про пантеру”. На що я уточнювала: “Вас не питають, чому автор пише про пантеру. Питають, чому автор саме так її описує”.

Інше завдання — уявити перед собою двох людей. Одна людина каже, що ось ця жінка жорстока, а друга стверджує, що, навпаки, дуже добра. Потрібно написати аргументи, за допомогою яких кожен із цих співрозмовників обґрунтовував би свою думку”.

Такі багатошарові завдання дають змогу перевірити читацьку компетентність, тобто те, наскільки добре людина зрозуміла текст. І саме таких завдань бракує в підручниках з української літератури, впевнена Лідія Поворознюк. На жаль, більшість із них спрямована на відтворення інформації: що відбувалося у творі, хто що кому сказав, хто який вигляд мав тощо.

Вчителька уточнює, що багато колег додає на своїх уроках завдання на глибинний аналіз. Але є й ті, які працюють, не виходячи за межі підручників. Це вирішується на рівні школи, і в цьому полягає “академічна свобода вчителя”.

“Якщо ж на рівні країни буде вирішено, що діти повинні глибше розуміти тексти, тоді варто глобально змінювати підхід до вивчення української літератури в школах”, — вважає Лідія Поворознюк.

Ближче до життя

Катерина Молодик зауважує, що підхід PISA компетентнісно орієнтований.

“Ми повинні не просто вчити дітей відтворювати знання, а дати інструменти, щоб вони могли застосовувати їх у різних умовах та обставинах. Розвивати навички, які будуть потрібні їм у житті”, — уточнює експертка.

“Сучасна людина повинна вміти проаналізувати бюджет міста, заповнити анкету на візу”, — наводить приклади Катерина й зазначає, що на уроках мови та літератури потрібно вчити працювати і з такими типами текстів. Це знадобиться в сучасному житті. Як і вміння працювати з текстами в цифрових форматах, із таблицями, інфографіками, діаграмами, яких мало в сучасних українських підручниках.

Гаджети й соцмережі можна і потрібно використовувати на уроках літератури. Дуже багато навчального контенту зараз є в тіктоці, інстаграмі, на ютубі. Учні можуть записати й викласти в тіктоці коротке відео за мотивами прочитаного твору. Або створити й наповнити сторінку письменника чи літературного героя у фейсбуці.

Для опанування фотошопу на уроках літератури можна, наприклад, створити літературну мапу пройденого матеріалу: де народилися, де жили вивчені автори. А також робити фотоколажі або грати в кроссенс — це головоломка з дев’яти картинок, між якими потрібно встановити асоціативні зв’язки.

За допомогою QR-кодів можна проводити різні вікторини й квести, а за допомогою простих сервісів разом з учнями створювати інфографіки на основі пройденого матеріалу.

Використання цифрових інструментів допоможе зробити уроки літератури набагато цікавішими, а головне — навчить працювати із цифровими текстами. Це одна з головних навичок життя сучасної людини.

Задовгі тексти

Як засвідчили результати дослідження на замовлення Українського інституту книги у 2020 році, 57% українських дітей віком від 6 до 17 років читають тому, що їх змушують батьки або вчителі.

На думку Катерини Молодик, одна з причин того, що читання стає примусовим, — дитина лякається великих текстів. А їх у нашій шкільній програмі багато. Великі тексти викликають у дітей спротив і небажання туди заходити.

І до війни з великими за обсягом творами було непросто впоратися, а тепер ще складніше. Адже через постійний стрес знижуються когнітивні здібності людини, впевнена Лідія Поворознюк:

“У мене є багато знайомих, які з початком війни перестали читати, тому що їм важко зосередитися на тексті. Це освічені люди, які обіймають високі посади і для яких раніше читання було нормою життя”.

А ще в сучасних дітей через перевантаження в школі (це стосується не тільки української літератури, а й інших предметів) просто немає вільної пів години, щоб почитати улюблену книжку.

“Моя донька змалку любила читати, — розповідає мама 15-річної школярки Олена Дудник. — У дворічному віці я записала її до дитячої бібліотеки, куди ми регулярно заходили по нові книжки. Була традиція щовечора щось читати. Але зараз у школі занадто багато задають читати, зокрема й нецікавих творів. Врешті читання стало для доньки примусовим заняттям. Вона запитує: «Навіщо це мені?». А на книжки, які їй хочеться почитати, не вистачає часу”.

Читати в класі

“Моя порада колегам — не боятися багато читати саме в класі. Якщо читатимемо 10–15 хвилин на кожному уроці, то запустимо потрібні механізми. Деякі діти на моїх уроках були здивовані: «В сенсі? Я просто читаю і ніхто від мене нічого не хоче?». Але саме це допоможе сформувати читацьку культуру в класі”, — каже Лідія Поворознюк.

На думку вчительки, не варто прагнути постійно бути аніматором у класі, хоча без цього інколи ніяк. Але на уроках літератури потрібно, власне, читати. Сильні тексти самі по собі, без додаткових “танців із бубнами” спроможні справити сильне враження.

“Ніколи не забуду урок літератури, на якому вчителька прочитала нам трагічну новелу Василя Стефаника «Новина», у якій ішлося про те, що батько втопив свою доньку, бо не міг її прогодувати. Поки вона читала, клас сидів затамувавши подих. Від почутого по шкірі бігали мурашки й неможливо було стримати сльози”, — згадує киянка Ірина Литвиненко.

Читати перед сном

Якщо Міносвіти візьме курс на “пізівський” підхід до навчання, у шкільній програмі з літератури буде чимало змін. Але не школою єдиною. Щоб у дитини не було проблем із читанням, потрібно, щоб воно стало частиною сімейної культури, впевнені наші співрозмовниці. Відвідуйте з дітьми книгарні, бібліотеки, книжкові клуби, створюйте атмосферу задоволення від читання та власні ритуали.

Наприклад, у Великій Британії така міцна традиція читання перед сном, що, навіть організовуючи якусь дитячу вечірку, там обов’язково дбають про те, щоб після її закінчення був час на книжку, перш ніж лягти спати. Це розвиває і заспокоює дитину. Психологиня Світлана Ройз наводить дані дослідження, опубліковані Інститутом психологічного здоров’я: відеоігри знижують стрес на 21%, прогулянка — на 42%, чай і кава — на 54%, прослуховування музики — на 61%, а читання — на 68%.

навчання освіта читання