С

"Секрет виживання — саперна лопатка й постійне навчання". Але після "учебки" не всі про це знають

ТЕКСТИ взяли інтерв’ю в офіцера одного з батальйонів 241-ї бригади територіальної оборони, який попросив не називати свого прізвища. Військовий брав участь майже в усіх військових кампаніях після повномасштабного вторгнення, а зараз його частина воює з росіянами на сході.

Бійці просять масок через сморід трупів росіян

— Зараз ваша частина перебуває під Бахмутом. Скажіть кілька слів про ситуацію там.

У Бахмуті дуже важко — там залишилися тисячі, можливо, десятки тисяч трупів росіян. Наші хлопці дуже добре попрацювали на тому напрямку, втрати у ворога колосальні. Але трупи росіяни не прибирали. Тому там зараз не потрібно жодної хімічної зброї — трупи розкладаються і смердять так, що наші бійці, які стоять за кілька кілометрів під Бахмутом, просять масок, щоб якось уберегтися від смороду. Це справжня екологічна катастрофа.

— “Вагнерівців” під Бахмутом, здається, змінили регулярні російські війська. Чи можна говорити про іншу тактику й стратегію ворожих військ?

“Вагнерівці” діяли як зграя шакалів, яка йде вперед без перебору. Вони брали нахрапом і кількістю, постійно штурмували, не давали жодної секунди спокою.

Ми не можемо сьогодні собі дозволити так розкидатися дронами, як росіяни

З теперішніми російськими підрозділами, які прийшли їм на заміну, все інакше. Вони не йдуть уперед і не так штурмують, але в них добре артилерійське прикриття. Мають багато “ланцетів” і FPV-дронів. Щодо “ланцетів” видно, що їх у них поставлено на потік.

Та й FPV-дронів вони використовують багато, до того ж різних типів. Ми не можемо сьогодні собі дозволити так розкидатися дронами, як росіяни. Досить чітко у росіян зараз працює й артилерія. Зазвичай спочатку вони встановлюють цілі "Орланами", а потім по них працює їхня арта. Снарядів у них теж, здається, поки що вистачає, “снарядного голоду” я там не помічав.

Але за цим я бачу й іншу тенденцію — всі, хто з росіян хотів добровільно воювати, “мочити укропів”, вони вже, напевно, закінчилися. І зараз більшість особового складу російських військ становлять оці самі “чмобіки”, які воювати, за великим рахунком, узагалі не хочуть.

Усі росіяни, які хотіли добровільно “мочити укропів”, уже, певно, закінчилися

У них немає жодної ідеї, основне для них — вижити, тому вони здаються нам у полон. Зараз наші бійці захоплюють їх десятками — на обмін. І кількість полонених росіян з кожним днем лише зростає. Але поки що, на жаль, солдатів у росіян вистачає. Вочевидь, у них таки відбувається прихована мобілізація, живої сили з тієї сторони лінії фронту ще багато.

— Як у росіян зараз справи з бронетехнікою?

Я не можу говорити за весь фронт, але конкретно на моїй ділянці постійно виникають один-два російські танчики. Вони нас кошмарять, ми їх шукаємо й раз на два дні точно один нищимо. Десь його в кущах знайшли, дроном побачили, арту навели — й немає танчика. Але на його місці з’являється інший танчик — і все це повторюється знову й знову.

Основна проблема — брак спеціалістів

— А як загалом у вас сьогодні справи з FPV-дронами?

У нас є один тямущий хлопець, якому ми поставили завдання постачати в частини дрони, ну й відповідно дещо звільнили від виконання інших бойових обов’язків. Він домовився з волонтерами, знайшли фінанси й виробляємо ці дрони самі. Це, звичайно, затратно, але більша проблема навіть не в самих дронах, а в їх пілотах.

Бо спеціаліста треба навчити. Щоб вивчити одного пілота, треба зробити не менш ніж тисячу годин нальоту. Тому найбільша проблема — це фахівці. Так само як і зі всією іншою технікою: "Градами", гарматами, МТЛБ, танками. Проблема у водіях, механіках, навідниках тощо. Їх ніхто не виховував уже багато років, і нині вони або старі діди, або якісь кадрові офіцери, або якісь молоді люди, які якось навчилися від старшого покоління.

Той самий танк Т-80. Зараз їх затрофеїли дуже багато й ними треба якось керувати, їх треба ремонтувати. Тому ми вчимо людей прямо на ходу.

До речі, наша бригада з усіх бригад ТрО в України має найбільшу кількість трофейної техніки: танків, гармат, "Градів", САУ, БТРи, БМП, МТЛБ і багато іншого. Ці трофеї ми взяли на Харківщині. Ось чому нам украй необхідні спеціалісти: водії, механіки, навідники, командири і багато інших.

— Зараз багато українських військових навчаються у країнах НАТО, після чого вони повертаються у свої частини. Як ви, людина, яка безпосередньо перебуває на передовій, оцінюєте здобутий там досвід?

По-різному. Наприклад, була в нас така історія. Забирають наших бійців, відривають їх від попереднього місця дислокації, знімають з “передка” й везуть на навчання за кордон. Там до них виходить поважний полковник і каже: ви зараз будете проходити курс молодого бійця.

На що наші відповідають: який курс молодого бійця — ми вже рік воюємо, з окопів нас дістали, а ви хочете нам розповідати, як автомат правильно тримати. А їм кажуть: ні, ви щось переплутали, у нас написано, що ви маєте пройти курс молодого бійця, тому будете проходити курс молодого бійця.

Ще одна історія. Їдуть наші офіцери, там їм роблять начитку, а потім ставлять завдання: ось вам, припустімо, шість танків, два гелікоптери, гармати й ракети — вам необхідно виконати таке завдання.

Про помилки Заходу в підтримці України, зокрема про проколи з навчанням, детальніше читайте тут.

Наші офіцери на це лише плечима стенають — які танки й гелікоптери, якщо іноді ворожа арта так обкладає, що голову підняти не можеш, а головний засіб для виживання — МПЛ-50 (мала піхотна (саперна) лопатка з держаком 50 см). Що глибше закопаєшся — то живішим залишишся. Але водночас якісь корисні навички хлопці привозили. Щось брали з тактики, якісь цікавинки звідти таки виносили.

Ну й, безумовно, артилеристи й танкісти — вони там отримують справді цінні навички: їздять на танках чи бойових машинах піхоти, здобувають конкретне цільове навчання. Це ефективне навчання.

— Сучасну російсько-українську війну люблять порівнювати і з Першою світовою війною, і з Другою. Чи коректні такі порівняння, чи справді ми зараз воюємо останню війну ХХ століття, чи вже першу війну ХХІ?

Річ у тім, що кожна кампанія цієї війни кардинально відрізняється одна від одної. Ми були з перших днів в Ірпені — там була одна кампанія, війну вели за власними правилами.

Потім ми були на півдні — зовсім інша тактика, все зовсім не так. Коли ми потрапили на Харківщину — знову все інакше. Далі був Куп’янськ — ще раз зміна тактики, далі Луганщина — і знову все по-новому.

Кожна кампанія цієї війни кардинально відрізняється одна від одної

Тепер у Бахмуті — це вже шоста наша кампанія і знову щось нове. І в кожній кампанії є певні елементи минулих воєн разом з новітніми технологіями. Але саперну лопатку ніхто не скасовував. Що глибше зарився — то краще.

Саперна лопатка — понад усе

— А який рівень навчання забезпечують українські “учебки”?

Зараз усі новобранці мають проходити курс молодого бійця — для цього їх на місяць чи два відправляють у навчальні центри. Потім вони приїжджають після цього курсу і я питаю: чого вас навчили? А вони кажуть, що так і не зрозуміли, чого їх там навчали.

Ну постріляли два рази з автомата по два магазини, походили строєм, повивчали щось там. Питаю їх: а де ваші саперні лопатки, які вам життя збережуть? Немає. А як копати окоп, якої довжини, ширини він має бути й за скільки його треба викопати? Ніхто цього не знає. Ну але це мій досвід, з чим я особисто зіштовхувався — можливо, у когось усе значно краще.

А потім починаються проблеми. Нас міняв на позиціях батальйон ТрО, який сім місяців просидів під білоруським кордоном. Ніхто там нічого не вчився, до того ж, вочевидь, їхній офіцерський склад абсолютно без бойового досвіду, “піджаки”. То вони не витримали й місяця, за перших три дні їх просто розмолотили. Покращується підготовка лише тоді, коли сам навчаєш бійців.

— Як думаєте, чи є певне нерозуміння між тими українськими військовими, які вже були на передовій і мають якийсь бойовий досвід, і тими, хто прийшов з цивільного життя вже з офіцерськими званнями?

Давайте для розуміння я розкажу маленьку історію з життя, яка розставить все на місця. Є один гаражний кооператив, у якому я був учасником. Роздавали свого часу там ділянки можновладцям — власне, всім, хто був при владі. І ось усі ці учасники з часом стали дідусями, які сидять і квасять у тих самих приміщеннях. Не пройдеш повз них, щоб не випити сто грамів, бо ж образяться.

А син одного з них служив у міліції, потім ще десь. І ось у ті роки, коли формували ТрО, роздають посади. І він якось вліз у цю систему. Приходить до батька й каже: мені терміново треба набрати штат у ТрО. І ось уся ця компанія з кооперативу записується в територіальну оборону, тягне за собою дружин, дітей, невісток, зятів тощо.

Це стосується й інших різних спілок і асоціацій та громадських організацій. Потім починається повномасштабне вторгнення й усі ці персонажі-пенсіонери віком сімдесят з копійками років стають командирами. І нічого не вдієш. Бо він там з якогось ще року вже був начальником.

— Чи можливо, не змінюючи цю ситуацію, все ж таки перемогти?

Це буде дуже важко. Особливо в умовах війни. І на це потрібен час. Але ми все одно переможемо.

— Чи могло б тут допомогти, коли бійців з частини з багатим бойовим досвідом переводили в частини, де менший досвід? Чи готові ви, щоб ці люди переходили в інші підрозділи на вищі посади?

Ніхто зараз не віддасть гарного спеціаліста. Вони нині на вагу золота. Ми ось своїх, які були заступниками та взводниками, підтягнули на ротних. Тому — лише самовиховання своїх людей, які розуміють внутрішню кухню й на війні не перший день. Така практика нашого батальйону, про інші говорити не можу.

— Ще кілька слів, як зараз у армії з бюрократією, хоча, звичайно, про це певно можна говорити вічно…

А що тут говорити. Ось зараз у нас триває перевірка — перевіряють бухгалтерію, вогнегасники, інструкції, чи є надрукований папірець на ящику тимчасового зберігання зброї, чи заповнено журнал реєстрації журналів. Певно, знайдуть якісь недоліки. Це тоді, коли ми самі собі робимо і збираємо дрони, купуємо автомобілі, самі замовляємо запчастини, самі шукаємо інструменти, самі їх ремонтуємо.

— Можливо, ви щось могли б порадити командирам тих підрозділів, які не мають досвіду, але відповідають за життя своїх солдатів?

Треба вчитися. І не соромитися спитати в когось, якщо не знаєте .

Солдат читає книжку в окопі. З Twitter Тімоті Снайдера
Солдат читає книжку в окопі. З Twitter Тімоті Снайдера

Бо коли людину без досвіду ставлять на керівну посаду й вона починає кричати “я — начальник, ти — дурак!” — до добра це точно не приведе. А горизонтальний обмін досвідом — він допомагає, до того ж чимало.

війна вторгнення РФ бахмут окопна правда зсу тро навчання

Знак гривні
Знак гривні