Г

Гучна тиша. Уроки останнього тижня, які варто засвоїти

Поки Міноборони закликає мовчати про початок українського контрнаступу, новини все одно поступово наповнюють українське інформаційне поле. Та оскільки офіційна позиція України — мовчання, люди беруться читати й дивитися те, що повідомляють росіяни, а там — зрада. Західні оглядачі й журналісти за браком інформації й офіційних повідомлень з боку України також користуються російськими джерелами й формують викривлену картинку світу. Певний сенс у мовчанні є, але інформаційну тактику супроводження боїв потрібно змінювати.

Людська цивілізація виникла завдяки обміну інформацією. Сидіти біля вогнища й розповідати історії та плітки — це те, що дало давнім людям змогу перейти від життя в печерах до життя в будинках. Тобто ділитися інформацією — природна потреба людини. Тому просити помовчати — це те саме, що просити не дихати. Хтось затамує подих на скільки зможе, а хтось узагалі не зважатиме на таке прохання.

Але сенс у притримуванні воєнної інформації також є. Офіційні особи неодноразово говорили, що коли в медіапросторі з'являлася інформація про те, що наші військові зайняли певні позиції, ворог починав їх масовано обстрілювати. З одного боку, це дивно, бо російські командири мали б краще, ніж медіа, знати, що відбувається на фронті. Так воно часто і є, але не завжди.

Через російську культуру “очковтіратєльства” молодші командири можуть не доповідати про реальний стан справ “нагору”. Тому передчасна публікація в медіа здатна прояснити картину для керівництва. Також російська доктрина передбачає медійність війни, тому в них особливе прагнення зіпсувати позитивні новини. І їм це часто вдається.

Тому наш Міноборони має діяти гнучкіше й інформувати громадян України та наших симпатиків за кордоном, а не допомагати росіянам, граючись у мовчанку.

Розгляньмо, як у нас відбувається інформування.

Офіційний телемарафон підвищує градус очікувань від контрнаступу ЗСУ, а військове керівництво паралельно красномовними роликами закликає до інформаційної тиші.

Українці розуміють: щось таки відбувається – й одразу починають самотужки робити те, що робили всі люди впродовж усіх тисячоліть, відколи виникла мова: шукати інформацію. І знаходити її на російських ресурсах.

Українці зрозуміють: щось таки відбувається – й одразу починають самотужки робити те, що робили всі люди впродовж усіх тисячоліть, відколи виникла мова: шукати інформацію. І знаходити її на російських ресурсах

Звільнені села, втрачена західна техніка, розбиті підрозділи – зрадна зрада й переможна перемога змішуються та несуться телеграм-каналами вже кілька днів, залишаючи непоміченим красномовне мовчання Буданова на відеоролик від ГУР.

Які висновки варто зробити з цієї ситуації комунікаційникам ГУР, МО та ЗСУ, журналістам і звичайним споживачам інформації?

Уроки для комунікаційників МО, ЗСУ та ГУР

Після натхненного відеоролика про український наступ, який показали навіть на російському телебаченні (завдяки хакерам), ГУР, МО та ЗСУ почали комунікаційну кампанію “інформаційної тиші”. Але інформаційне середовище в сучасному світі навряд чи можна контролювати лише мовчанням і закликами замовкнути для всіх навколо.

Росіяни вміють працювати з інформацією, і їхня пропагандистська машина, користуючись людським потягом до хоча б якоїсь інформації, почала розганяти тему, наче український контрнаступ провалився. Їхні військові блогери звітували про успіхи своїх військ, публікували фото знищеної техніки українців, зокрема танків Леопард, дорогих інженерних машин і Бредлі.

На тлі інформаційного вакууму чи, як казали офіційні особи, “тиші” з нашого боку, російські наративи швидко просочилися в розігріте очікуваннями на новини українське інфополе й підживили традиційну українську зраду.

І тут розгойдану війною психіку українців трохи рятували від нападів страху й безнадії і відповідно "всепропальщини" лише меми з акулами й кенгуру, від яких потерпали росіяни.

Урешті комунікаційникам Міноборони таки довелося повідомити про успіхи української армії впродовж минулого тижня та про звільнення семи населених пунктів і успіхи на різних ділянках фронту.

Ще одним результатом красномовного мовчання українського МО стало те, що західна преса почала писати про контрнаступ і робити прогнози, насамперед спираючись на російські джерела.

Звісно, неможливо й не потрібно вимагати від МО повної прозорості та звітування щодо дій на фронті. Інформаційні підрозділи МО та Генштабу повинні навчитися розповідати громадянам історії, які можуть хоч частково втамувати споконвічне прагнення дізнаватися інформацію і одночасно не розкривати всієї картини.

Розповідь про те, як надійна броня Бредлі врятувала життя бійців, яку поширили відразу після розгону хвилі зради про втрачену західну техніку, швидко цю хвилю погасила б і додала б гордості за власний військпром споживачам новин на Заході.

Добре, що в українській інформполітиці офіційні особи здебільшого уникають невиправданих переможних реляцій. Але й про проблеми не говорять. А вони є, і приховувати їх неможливо. Це і фаховість середньої командної ланки, і постачання боєприпасів. Але наша перевага в мотивації та в більшій, ніж у росіян, свободі дій командирів у полі. Можна навчитися чесно говорити і про переваги, й про недоліки.

Уроки для суспільства

Загроза не зникла. Ця війна за нашу незалежність – не битва гладіаторів у Колізеї, а ми не глядачі, які після бою розходяться по домівках. Наше спільне майбутнє виборюється на фронті кров'ю та потом. У вирі подій забуваються трагедії Бучі, Ірпеня й Бородянки. Але насправді ризики не зменшилися, загроза не зникла, Росія не відмовилася від намірів повністю окупувати Україну. І те, що багато міст можуть жити відносно цивільним життям, — заслуга ЗСУ, які тримають фронт. За 16 місяців вони заслуговують на довіру від суспільства й зараз потребують нашої підтримки — можливо, навіть більше, ніж раніше.


Якщо ви чогось не знаєте, це не означає, що цього не відбувається. Майте терпіння. МО веде дуже жорстку політику та обмежує контент, який продукують солдати у соціальних мережах, адже це вже ставало причиною трагедій — коли після знятих тіктоків “прилітало” по позиціях і операції зривалися. Ворог здобуває інформацію навіть тоді, коли боєць телефонує додому і щось розповідає про приготування у своїй частині.

ЗСУ – не “бог з машини”. Відстежуючи мапу просування українських військ, виявляйте терпіння. Уявіть, що в кожному батальйоні, у кожній бригаді служить ваш друг, брат, чоловік чи батько, який зараз іде на ворожі позиції під обстрілами, ризикуючи наступити на міну. Така розумова вправа дасть вам змогу впоратися з нетерпінням прочитати хорошу новину про звільнення чергового села. Гляньте на карту й подумайте, скільки ще таких сіл потрібно звільнити, щоб на півдні дійти до Азовського моря.

Уявіть, що в кожному батальйоні, у кожній бригаді служить ваш друг, брат, чоловік чи батько, який зараз іде на ворожі позиції під обстрілами, ризикуючи наступити на міну

Російські джерела. Їм ніколи не можна довіряти. Російські воєнкори чудово вміють робити начебто правдиві й дуже оперативні репортажі та водночас дезінформувати — видавати бажане за дійсне. Залежно від своїх планів вони часто змінюють власні прогнози й кут зору. Деякі населені пункти було звільнено за кілька днів до офіційної заяви МО України, але на російських пабліках до останнього були переможні реляції про ці території.

Наші втрати. На жаль, втрати на війні є. Краще, коли це втрати техніки, але ми вже понад 16 місяців зазнаємо й важких людських втрат. Жодна військова операція не може бути легкою прогулянкою.

Наші союзники та партнери розуміють що західну техніку може бути втрачено або вона може потрапити до ворога – саме тому, перш ніж нам її передати, з неї знімають найбільш таємні та інноваційні розробки.

Жоден Леопард не вартий життя солдата. Саме тому західна техніка краща. У бронемашин, які нам передають, головна мета – довезти солдата з пункту А в пункт Б живим і неушкодженим, а якщо її буде атаковано – то насамперед вона має зберегти життя.

На фото, яке ми всі бачили, – з підірваною на мінах українською технікою — немає людських тіл та її не знищено повністю, тобто екіпажі, найімовірніше, вижили. Радянські танки й БМП перетворилися б на купи згорілого металолому. Саме тому сучасною технікою озброїли бригади, які мають іти в наступ. Заради цього українські війська більше ніж 6 місяців утримували лінію фронту наявними засобами — щоб бригади наступу можна було “нормально” укомплектувати.

Уроки для журналістів

Занурюватися в клоаку російських джерел – це наша робота. Але важливо після цього “якісно мити руки”, не забруднюючи російською пропагандою український інфопростір.

Занурюватися в клоаку російських джерел – це наша робота. Але важливо після цього “якісно мити руки”, не забруднюючи російською пропагандою український інфопростір

Ми, і цивільні, й журналісти, не знаємо, що насправді відбувається, які плани в командування ЗСУ.

Ми не можемо оцінити, чи вдалими були дії СОУ впродовж останнього тижня, чи ні, лише тому, що не знаємо, де реальний наступ, а де відволікальний маневр. Військові командири іноді помиляються, іноді ставляться халатно до наказів, правильної організації бойової роботи та життів своїх бійців. Але щоб зрозуміти, чи це так, у кожному конкретному випадку потрібно опитати чимало свідків. Наприклад, наступного дня після втрати перших Бредлі неможливо точно сказати, що насправді відбулося. Тому краще мовчати. Бо саме по собі повідомлення про те, що військова техніка, нехай і нова, наїхала на міну, жодної цінності не має, а лише вселяє панічні настрої і страх читачу.

Сподіваємося, ми всі засвоїмо уроки з минулого тижня.

Чи це “великий анонсований контрнаступ” — певно, що ні. Чи це його початок — так.

війна контрнаступ

Знак гривні
Знак гривні