“Кайдашеве” ОСББ. Беззмістовні дискусії і сварки в будинковому чаті
"Верните свет, злобные казюли", — це не вередлива п’ятирічна дівчинка тупає ніжкою на дитячому майданчику, а доросла жінка пише у чат ОСББ у січні 2023-го. І звертається вона не до тих, хто випускає ракети по енергетичній інфраструктурі, а до електриків, яких немає в цьому чаті.
Велика війна лише ненадовго стишила знамениті “срачі” у сусідських чатах. Ворог і досі на нашій землі, люди помирають щодня, а будинкові чати вже давно повернулися до “довоєнного” стану.
Здається, це середовище, у якому можна побачити певний зріз суспільства без спеціальних соцопитувань і вибірок. Ті, хто не потрапив у горнило воєнних дій, іноді хочуть воювати в тилу — зі своїми сусідами.
…І тут із чату постукали
Нова шпаклівка на стінах, гарненький ліфт та ідеальний двір з дитячим майданчиком, лавками й деревами.
Я думала, що схопила бога за бороду: все буде новим і чистим, та й люди, мабуть, будуть при роботі й не матимуть часу на срачі та бурчання. Як згодом виявилося — я сіла в калюжу.
Спочатку мене додали в інформаційний чат ОСББ й застерегли: у чат мешканців краще не додаватися.
"Нащо воно вам? Ось гляньте", – працівник компанії показав мені переписування, де о другій ночі якась жінка питає в чаті на 150 людей поради, де їй купити плитку.
Але згодом два чати вирішили звести в один, тож коли я заїхала в нове житло, довелося в’їжджати і в правила нового чату, де раз на місяць з’являються важливі повідомлення, а в інший час постійне бринькання чату нагадує, що там розгортається черговий знаменитий український срач. Менш як за два місяці почалася повномасштабна війна.
Читайте також: "Таке враження, що хтось вирішив пересварити ЖК". Роздуми з 25-поверхової печери
Недовге затишшя
"Ви, перш ніж нападати на Україну, хоч поцікавилися б, як українці воюють за межу на городі", — жартують у соцмережах.
У будинковому чаті в нас понад 200 людей, але активістів, готових до балачок, – до 30 осіб. Ще частина – такі, як я, мовчазні читачі, які дивуються й обурюються мовчки.
У перші дні повномасштабного вторгнення чат переважно мовчав або ж бринькав конструктивними повідомленнями. Керівна компанія просила повідомляти, якщо в будинок поселяться нові мешканці, адже мали про це повідомити СБУ. Мешканці скинулися грошима й облаштували під укриття цокольне приміщення будинку, яке поки не встигли здати в оренду.
Коли за кілька місяців стало зрозуміло, що Кропивницькому відносно пощастило — окупантів утримали у сусідніх областях і ми у відносній безпеці — чат знову ожив.
(Не)потрібний фінансовий звіт
В ОСББ почали вимагати подати фінансовий звіт. Крапали на мозок, просили підготувати, питали, у чому затримка. А потім дружно заспокоїлися, коли менеджерка скинула вордівську таблицю з видатками: на зарплату одному працівнику за рік пішло скільки-то гривень, на благоустрій двору стільки-то тощо. Скільки грошей надійшло, скільки на рахунках, чи відкладають щось на бюджет розвитку або в резервний фонд, показники ефективності роботи підприємства? Нічого такого в таблиці не було.
Якби такий звіт подало комунальне підприємство, його вже взяли б на вила громадські активісти й журналісти. Але в чаті стало тихо. Не виникло жодного питання. Або серед "вимагачів" звіту немає жодної людини, яка тямила б у бюджетуванні та фінзвітах, або завданням ініціаторів було не зрозуміти цифри, а задовбати працівників ОСББ.
Читайте також: Агресія та байдужість у Viber. Що не так зі спілкуванням у сусідських чатах і як це виправити
Блекаути, вікна і штори
Коли в місті, як і в усій країні, розпочався період відключень електрики через бомбардування росіянами енергоінфраструктури, у нашому будинку блекаутів не було. Ми каталися як сир у маслі – без відключень, бо виявилися на одній лінії з лікарнею.
Звісно, світло у вікнах дратувало людей навпроти, які жили за графіком чи то 2 на 2, чи то 2 на 4. Тому в міську раду й у міські чати сипалися скарги на нерівність.
У січні атракціон небаченої щедрості таки прикрили й будинок почали відключати, як і інші, в ручному режимі.
У будинковому чаті одразу виявили винних: це мешканці, у яких вікна виходять на дорогу. Якби вони всі купили штори-блекаут, щоб не бісити інших, то і світло було б.
Якби всі купили штори-блекаут, щоб не бісити інших, то і світло не вимикали б
"Як тепер на роботу збиратися? Дітей у школу?”, — бідкається одна з мешканок.
Інші закликають знайти якісь “связі в горісполкомє”, щоб розвʼязати питання.
“Ви дійсно думаєте, що в тих, у кого світло вимикають уже третій місяць, немає дітей і роботи? У країні війна, нас просто поставили в рівні з усіма умови”, — проривається в чаті голос розуму.
Паркування розбрату
Класика жанру в будинкових чатах – тема паркування. Традиційно місць не вистачає на всіх мешканців будинку і декому доводиться паркуватися не за шлагбаумом і не на паркомісцях, а по-старому – біля дороги.
Купуючи квартиру, я усвідомлювала, що моїй автівці може не вистачити місця у дворі. Але частина мешканців, здається, сподівалася, що як тільки заселяться, хрещена-фея подарує їм приватне паркомісце.
У процесі дискусій почали з’являтися “конструктивні” пропозиції. Наприклад, вимоги до ОСББ розвʼязати проблему. Як вони мали б це зробити, ідей не було, ну але ж вони в ОСББ, тому "должны что-то делать".
Потім з’явились ідеї власним коштом викупити розташований неподалік монолітний бетонний недобуд на чотири поверхи.
"Якась 1000 доларів з квартири – і ми його викупимо, знесемо і зробимо стоянку".
Не знаю, якій святій людині вдалося вгамувати ці фантазії: чи то поясненням ціни знесення недобуду, чи то цільового призначення ділянки, але це питання, що порушували кілька разів, нарешті заглухло.
Коли згас ентузіазм розвʼязати все легко і просто, залишилися лише невпинні сварки про те, хто як став, хто кого підпер, а хто довго не виїжджає.
Найбільше нарікали на вантажний білий бус, який кілька місяців без руху стояв на паркінгу.
“Білий бус – людей із Бахмута. Вони орендують у нас квартиру. У тому бусі – все їхнє майно”, — лише це повідомлення трохи стишило обговорення.
Хто не здав грошей, той не грається
За 10 хв пішки від будинку – великий парк з білками й атракціонами.
Через 1 рік і 2 місяці після повномасштабного вторгнення у ранок вівторка в чат прилетіла раптова пропозиція: зробімо дітям новий ігровий комплекс! Ціна питання — лише 200 тис. грн, хіба слабо скинутися? Пропозиція від мами малюка, яка каже, що нині мусить водити дитину гратись аж у парк, бо однієї гірки геть не вистачає й дитина у дворі має чекати на свою чергу покататися.
Окрім згаданої гірки у дворі є альтанка з лавочками, нехитра спортивна зона, пісочниця, гойдалка, якісь кольорові гойдалки на пружинах для найменших. Більшість жителів нашого міста дружно водили б хороводи на радощах, якби це все було біля їхньої багатоповерхівки. Але моїм сусідам мало.
Ініціаторка обговорення вже все порахувала: якщо розкидати вартість ігрового комплексу на квадратний метр житла, вийде 16 гривень. Тобто кожна квартира має заплатити по 700—4000 грн залежно від площі. Водночас наявності дітей вона не враховувала.
Хотілося запропонувати скинутися грошима на ЗСУ, щоб ми мали хоч цей майданчик, що є. Але не втручаюсь. Я тиха спостерігачка.
"До речі, у мене двоє котів. Коли ОСББ встановить для них у дворі якусь которозвивашку?", — зіронізував хтось у відповідь.
Організаторці натякають – ідея подобається не всім і якщо вже думати, то треба подумати про обладнання двору і для потреб старших дітей, і дорослих. Стає зрозуміло, скидатися сусіди не планують. Ну що ж, не проблема, розмірковує авторка ідеї у відповідь: просто зробимо сегрегацію дітей, щоб гралися на майданчику ті, чиї батьки скинулися.
"У нас у будинку, наприклад, живуть пенсіонери, а до них регулярно приходять внуки і граються тут", — пише вона. Каже, треба буде подумати, як не пускати гратися дітей, батьки яких не здали.
"Давайте просто дошку ганьби організуємо", — іронізує інший. Але чи можна жартувати на таку серйозну тему?
"Не демонізуйте мої слова", — пише організаторка.
"Це все нам за те, що не молилися", — жартує третій.
Згодом вирішують ставити два комплекси: для малюків і старших дітей. Батьки починають уточнювати, чи можна здати гроші лише на один комплекс і чи можна буде їхнім дітям гратись у куточку "для старших", якщо вони скинуться лише на куточок для малюків, які через кілька років виростуть.
Мангал проти дитмайданчика
За два дні читання чату почуваюся Мелашкою з повісті “Кайдашева сім’я” – тією невісткою, яку так усе задовбало, що вона пішла пішки на Київ, щоб змитися з повної скандалів хати. У результаті набралося лише 30 охочих скинутися грошима.
Настрій підняли хлопці, яких, певно, теж дістали безплідні дискусії.
“Ну що, маємо, що маємо. Виносимо мангал, басейн і крісла”, — констатує один з мешканців.
“Кому кошти на мангал скидати і скільки?” — підхоплює інший.
“Роблю групу “BBQ-Club” — додає третій і створює опитування: “Хто за встановлення мангала”.
Мама-вболівальниця за створення додаткової ігрової зони бідкається: опитування про мангал за 15 хв набрало більше вподобайок, ніж її ініціатива за два дні.
“Можна встановити мангал прямо біля газорозподільного пункту” — жартує хтось.
“Малим можна буде дати якісь віяла, щоб освіжити мангальників”, — пише інший. Жарти хоч трохи рятують цей чат і нагадують про здоровий глузд.
Але на третій день у чаті всохли фонтани ініціатив, як у повісті Нечуя-Левицького всохла груша, за яку сварилися дві родини.
28 квітня кількох тижнів без “тривог” у багатоповерхівку в Умані на Черкащині серед ночі прилетіла ворожа ракета.
Розбірки знову припинилися, чат затих. Але чи надовго?
