Мокрі стіни й запліснявілі матраци. Як живеться в модульних містечках
25 листопада, 14:00. У блоці №4 модульного будиночка в Новоселівці під Черніговом увімкнули світло. У коридорі смачно пахне смаженим м’ясом. Поки є електрика, жінки на кухні готують їжу. Працюють пральні машини. Тепло. 3,5 місяця люди живуть у польських модульних будинках, де всі комунікації працюють від електрики.
У березні в Новоселівці точилися важкі бої за Чернігів, після яких від ошатного приміського села залишилися руїни. Хто може, відновлює житло самотужки. Ті, кому ремонтувати нічого, переїхали в тимчасові модульні містечка. Але російська армія дістала їх і тут — після обстрілів енергетичної інфраструктури в модульних містечках часто немає електрики. А це означає відсутність тепла, світла й води. Як вони виживають? Чи рятують їх генератори й газові балони?
— Бачили б ви нас два дні тому, коли добу світла не було, — сміються господині й ведуть показувати своє житло.
— У четвер приїжджали спеціалісти й робили дірочки в дерев’яних каркасах ліжок під матрацами. Щоб була хоч якась вентиляція, — каже 47-річна Гаяне Нечипоренко й підіймає матрац на одному з ліжок у своїй кімнаті. — Через місяць після того, як заїхали, дівчата з третього блоку почали жалітися — поцвіли матраци. У Тані Маніної взагалі стали чорними. Перевірили свої — така сама історія. Через різкі перепади температури вода тече по стінах, мокнуть плінтуси. Щодня протираю тряпкою. Добу не було світла, у блоках стало холодно. А коли ввімкнули й почали прогрівати, то з’явився конденсат. Вода була всюди.
— Чохли з матраців випрали, але чорні цятки залишилися, — продовжує вона й веде в загальний коридор, де на сушках сохнуть чохли сусідки. Поролонові матраци стоять поруч. — В ігровій потекло. Ось і вирішуй: або відчинити вікно, щоб провітрити, й сидіти в холоді, або грітися й дихати пліснявою.
— А як грієтеся, коли немає електрики?
— Ходимо додому до фельдшерки. У неї на крайній випадок є генератор. Ось у знайомих попросила кемпінговий газовий балон. Можна приготувати їжу. Виносимо на середину кухні, відчиняємо вікно й готуємо. Але його треба повернути власникам.
Діти на дистанційному навчанні у вознесенській школі (тепер Вознесенське, була Улянівка). Їм видали хоумбуки (те саме, що ноутбуки). У мене двоє дітей, а хоумбук один на родину. Донька в четвертому класі, син у дев’ятому. Уроки починаються о 9:00. І як їм ділитися?
Генератори не “тягнуть”
— Як хропуть сусіди, уже почули, і як ногами б’ють у стіну — теж, — дає оцінку модульному будинку 62-річна Ніна Фесенко, старша в модульному містечку в Новоселівці. Вона прожила там два місяці. — Представники ОВА привезли два генератори. Один вивантажили в нас, другий повезли на лижну базу. У нас його ще навіть не запускали. На 100 кіловат. Працює на солярці. За годину бере 30 літрів палива. Грошей з нас за солярку поки не здирають. Але всі чотири блоки він не потягне. Треба або три генератори, або один на 300 кіловат. Спілкувалася з людьми, які живуть на лижній базі. Вони запускали генератор. Увімкнули плити, щоб приготувати їсти, його й вибило. Волонтери привезли газову плитку. Заправляємо балон і гріємо воду. Щоб можна було хоч чай зробити. Сьогодні (25 листопада — ред.) встала о 12 ночі, до 2:00 варила розсольник.
У кого маленькі дітки, ті виїхали. Чи до родичів, чи на зйомні квартири. Лишилася одна маленька дитинка й тяжко хвора лежача жінка.
— Яка температура в кімнатах?
— Градусників немає. Температуру на електропанелі кожен виставляє сам. Коли світла не було, то “гарні” ходили. У шапках і куртках. Я в довгому халаті спала, всю війну в ньому рятувалася, — сміється.
— За комуналку платите?
— Ні. Але в нас є общак. Раз на місяць скидаємося по 200 грн з кімнати. Гроші йдуть на зарплату прибиральниці (7 тис. грн), мені й на дрібні витрати. Віниками-совками обзавелися. Сніг випав, а чистити нічим. Поїду, куплю чотири лопати для кожного блоку. Усе миюче-чистяче теж купуємо з цих грошей. Зламався унітаз. Наче дрібничка, якась штучка маленька. Поїхали шукати, а вона 600 грн коштує. Теж з общака брали.
— Ваші будинки ремонтують чи так і стоять розбитими?
— Ті, в кого є що ремонтувати, ремонтують. Переважно за свої гроші. Скудно, але допомагають з матеріалами. Хтось будує тимчасові времянки. Нам обіцяють: коли закінчиться війна, тоді почнеться відбудова.
"Коли світло є — жити можна"
— Але його майже ніколи немає. Ходимо і спимо отак, — 70-річна Анна Довбиш показує шапку, куртку, штани, чоботи-”дутики”. Вона переїхала в модульний будинок на території лижної бази місяць тому. Жила у двоповерхівці на Любецькій, 34 у Чернігові. Зараз будинок ремонтують.
— Чекаємо, коли відбудують, щоб переїхати у свої “квадрати”. Закутуємося в ковдри й так спимо, – розповідає вона. – Сьогодні всю ніч просиділа скручена на ліжку. Не могла заснути. Коли електрика є — усі вискакують на кухню. Хтось картоплю чистить, хтось суп варить. По черзі. У наших модулях 120 людей живе в чотирьох блоках. Сьогодні якраз балакали, що якби електрика була частіше, то жити можна.
Для блоків на лижній базі генератор такий самий, як у Новоселівці. Тягне лише два блоки.
Ми всі жили на своїх руїнах, поки можна було. Холодно, волого, цвіль. Усе тече. Третя бригада вже змінилася. Годину роблять, дві сидять. У кімнаті живу одна. Дві години світло є, шість немає. Ходимо з ліхтариками, як привиди.
Мешканцям модульного містечка іноді привозять хліб. Але їм дуже не вистачає маршрутки, яка їздила хоча б раз у день до міста, щоб можна було виїхати в магазин чи в поліклініку.
“Летіло з усіх боків”
— Живу з донькою і внучкою, — ділиться своєю історією війни 82-річна Марія Саволій. — Дім на горі, як їхати на кладовище "Яцево". Наш куток "Кукушанкою" звуть. Майже всю війну там просиділи. Як надумали виїжджати, добралися до мосту, а його немає. Повернулися додому, а дім уже горить. Біля лісу, за церквою, стояли наші "Гради". Летіло з усіх боків. Я стою й молюся, дякую Богу, що не пускає тих у місто. Над головою літає. Сусідський бульдог, я раніше його побоювалась, приткнувся до моєї ноги й не відходить.
Добралися до мосту, а його немає. Повернулися додому, а дім уже горить
Сусіди виїхали за кордон. Хата здорова, дозволили нам там жити. Платили комунальні. А коли вони повернулися, ми переїхали сюди.
…І модульний медпункт
Неподалік модульних будинків стоїть такий самий модульний медпункт. Стаціонарне приміщення розбите, там зараз роблять ремонт. Тимчасовим ФАПом завідує 40-річна Алла Телень, фельдшерка:
— Ремонт там уже з місяць роблять. Працівники з Одеси, — розповідає вона. — Модуль привезло керівництво чернігівської районної лікарні. До цього працювала в розбитому приміщенні. Мій чоловік Юра трохи його підлатав. Вікна плівкою забив, дах замазав. А місяць тому привезли цей. Він схожий на модульний будиночок, у якому живуть наші люди. Модульна кімната. Є стіл, є умивальничок, щоб руки помити, шафка. Світла немає, холод страшенний, волого. Опалення немає.
— Мій будинок — недалеко від ФАПу. 20 років працюю. Усі знають, де я живу. То приходять додому. І більшість моїх пацієнтів у модулях живе. Ось зараз піду перев’язки зроблю. Увечері крапельниці поставлю. Як стаціонарний ФАП відремонтують, переїду туди.
Усі фото — авторки.
