Н

Нічні зміни та ранкова кава в Нікополі. Як живе місто під обстрілами

Щовечора вулицями Нікололя, які нещадно обстрілюють, їздять великі пасажирські автобуси без маршрутних табличок. Вони везуть працівників заводів на нічні зміни.

Посеред темного міста ці автобуси схожі на світлячків у високій траві.

У Нікополі громадський транспорт зупиняється з настанням темряви — в місті дотримуються світломаскування через постійні обстріли російської артилерії, яку коригують безпілотники.

Заводи й далі працюють у нічну зміну навіть тоді, коли містяни виїздять ночувати за межі Нікополя – місто найчастіше обстрілюють саме вночі. Нещодавно компанія Interpipe, яка належить Віктору Пінчуку й володіє кількома підприємствами в Нікополі, заявила, що переводить основні потужності саме на нічні зміни для економії енергії.

– У перші дні обстрілів було трохи лячно, – розповідає Юрій Соловко, працівник одного з нікопольських заводів. – "Гради" прилітали й на завод. Шокувало, коли повертався з нічної зміни й бачив наслідки вибухів: дірки в асфальті та гільзи від снарядів. Зараз уже звикли – думаю, якщо прилетить, то й прилетить. Артобстріли міста почалися ще в середині липня. Відтоді згадки про жертв, постраждалих, зруйновані будинки після нічних обстрілів у Нікополі майже щодня з’являються в новинах.

Наслідки обстрілів у Нікополі
Наслідки обстрілів у Нікополі

Юрій каже, що на заводі йому спокійніше, ніж удома. Під час тривоги на роботі він спускається в бомбосховище, де почувається захищеним. А вдома ховається між стінкою й диваном. Коли снаряд розірвався за 7 м від його оселі, він не міг знайти собі місця, щоб заспокоїтись.

— Деякі працівники перестали ходити на роботу в нічні зміни, – додає Юрій. — Ті, чиї дружини й діти не виїхали з нашого та сусідніх міст, хочуть під час обстрілів бути з родинами. Їм так спокійніше.

Але вечірні колони досі їдуть на завод — працівники з’їжджаються на роботу автобусами, власними автівками й навіть велосипедами. Проте велосипедистів істотно поменшало через суцільну темряву ввечері.

Дружина Юрія та двоє дітей евакуювалися з Нікополя до Польщі влітку, одразу після початку обстрілів міста російською армією. Він сумує за ними й хоче якнайшвидше возз'єднатися з рідними. Каже, що якби обстріли припинилися цієї миті, одразу помчав би забирати близьких. Але поки що може допомагати їм лише фінансово, тому й далі працює на заводі. Державних виплат для біженців сім’ї не вистачає.

“Ми прибрали й відкрилися”

Також далі працює й відомий у місті ресторан Grill pub. У перші дні повномасштабного вторгнення там готували їжу для військових, пізніше повернулися до обслуговування відвідувачів.

Уночі з 9 на 10 жовтня в асфальт біля літнього майданчику ресторану поцілив снаряд від російського “Граду”. Більшість вікон у будівлі вилетіли від вибуху, розбилася скляна обшивка мангала на кухні, осколки посікли фасад і пошкодили інтер’єр.

— Як тільки охоронець тієї ночі подзвонив власникам і розповів про приліт, ми почали переписуватися в чаті колективу, — згадує адміністраторка Grill pub Наталія Гармор. — І кожен тоді це пропустив через себе, адже цей ресторан для нас — особливе місце, як рідний дім.

Наталія згадує ту мить, коли вона вперше побачила заклад після обстрілу, та не стримує сліз:

— До обстрілу ми щодня приходили на роботу й дякували Богу, що не постраджали й можемо далі працювати, заробляти гроші й дарувати людям радість. Того дня усвідомили, що й до нас дійшла біда.

Наступного ранку весь колектив зібрався біля ресторану — навіть ті офіціанти і кухарі, які не мали працювати того дня. Прийшли ще о 6 ранку, хоча зазвичай приходили на роботу о 9:00-9:30.

Працівники зафіксували пошкодження й одразу взялися до роботи: прибирали розбите скло й осколки, зносили розбиті меблі з літнього майданчика. Вибиті вікна невдовзі затулили плитами з дерев’яної стружки. Зазвичай світлий ресторан тепер схожий на підпільний — руді плити не пропускають світло, але зберігають у будівлі тепло.

Продавчиня й далі торгує біля ринку, який згорів після обстрілу
Продавчиня й далі торгує біля ринку, який згорів після обстрілу

Адміністраторка розповідає, що після обстрілу постійні відвідувачі заходили до ресторану, запитували, чим допомогти, коли знову відкриють кухню, надсилали гроші на відновлення.

Табличка з крейдяним написом “Ми працюємо!” з’явилася біля входу до закладу вже наступного дня після обстрілу.

— Ми й досі відчуваємо страх через артобстріли, до такого не звикнеш, – визнає адміністраторка. — Але треба жити далі, на цьому життя не закінчується.

Діти в Києві, мама в Нікополі, тато на фронті

Наталія, яка живе біля Каховського водосховища, також не змогла покинути свою справу — вона вирощує овочі і фрукти на продаж.

— Тут усе моє, рідне, — каже жінка. – Та й батьків не хочу залишати самих.

З вікон її будинку видно Кам’янку-Дніпровську — окуповане росіянами місто, з якого вони обстрілюють Нікополь.

Іноді вона бачить, як відлітають снаряди з протилежного берега та уже навіть навчилась орієнтуватись по звуку “відльотів”: якщо снаряд не впав через 15 с, отже, ракети полетіли в інший район. Але навіть від “відльотів” у будинку жінки дрижать вікна та двері.

Одного разу снаряд розірвався за 20 м від її оселі — вибухова хвиля вибила скло в гаражі, але будинок залишився неушкодженим. Іншим разом від запальних снарядів постраждала теплиця у дворі.

— Після початку обстрілів діти спали в підвалі, бо їм було страшно, – розповідає вона. — Ми дочекалися дня народження сина в кінці липня — того дня чоловік приїхав з фронту побачитися з дітьми — і після цього малі переїхали в Київ до сестри.

Син і донька Наталії й далі навчаються в нікопольській школі онлайн. Мама провідує їх раз на кілька тижнів. Каже, що молодша донька, першокласниця, сильно сумує за домом.

Через малу кількість відвідувачів в супермаркеті працює лише одна каса
Через малу кількість відвідувачів в супермаркеті працює лише одна каса

Багато містян, як і Наталія, вивезли своїх дітей з Нікополя. За весь день у місті я побачила лише двох дітей: одну дитину біля садочка, іншу в супермаркеті. Немає також підлітків, які раніше гасали по АТБ шумними компаніями та співали пісень у місцевому парку.

Ночувати за 30 км

Улітку через обстріли нікопольчани часто виїздили за місто ночувати у своїх машинах. З приходом осені спати в автівках стало холодно. Але дехто досі їздить на ніч у сусідні міста та села.

Анна, яка живе в багатоповерхівці на березі водосховища, щовечора їздить з чоловіком ночувати за 30 км у місто Покров, куди не долітають російські артилерійські снаряди. З вікон її квартири видно енергоблоки Запорізької АЕС. У липні влада порадила жителям таких будинків за змогою евакуюватися.

— Коли почались обстріли, я чомусь була впевнена, що росіяни обстрілюватимуть тільки промислові об’єкти і “прильоти” будуть одиничними, — каже Анна. — Але перші жертви, розбиті оселі людей швидко повернули мене до реальності. Ми перебралися до батьків в район подалі від берегової лінії. Здавалося, що там безпечніше, але в серпні там також обстріляли “Градами”.

Снаряд влучив у житловий будинок у Нікополі
Снаряд влучив у житловий будинок у Нікополі

Після того вони з чоловіком через знайомого орендували дім у Покрові – щоб ночувати там, перевезти туди батьків і кішку.

— Після обстрілів Нікополя там виник великий ажіотаж щодо оренди, ми довго шукали і знайшли тимчасове житло лише через знайомого. Там можемо нормально поспати, не зістрибуючи постійно з ліжка, і зберегти роботу, що дуже важливо в час війни, – розповідає Анна.

Тепер вона мусить прокидатися раніше, щоб устигнути добратися до роботи в Нікополі, а ввечері повернутися назад. Про зустрічі з друзями, прийом гостей, заняття спортом уже не йдеться. Щодня Анна моніторить ЗМІ та пабліки в телеграмі — сподівається побачити хороші новини з фронту. Хоча Нікополь не окупований, багато місцевих кажуть, що чекають, коли “їх звільнять”, маючи на увазі окуповані населені пункти з протилежного берега, звідки їх обстрілюють.

Кава попри обстріли

Нікопольчани швидко адаптуються до нової реальності. Комунальники відновлюють пошкодження на важливих дорогах у місті, допомагають місцевим затуляти розбиті вікна стружковими плитами. Бізнеси намагаються не припиняти роботу.

Кав’ярня “Добра кава” в центрі Нікополя — наче оазис з цілими склом серед посічених снарядами будинків з тирсоплитами у вікнах.

Бариста “Доброї кави” готує напій для постійних клієнтів
Бариста “Доброї кави” готує напій для постійних клієнтів

У “Добрій каві” вже три роки працює усміхнена бариста Юлія, яка чудово пам’ятає смаки своїх постійних клієнтів і пропонує їм їхню улюблену каву раніше, ніж вони її замовлять. Вона працювала й 31 серпня, після нічного обстрілу.

— Уранці все навколо було у склі й сиропі для кави, — згадує Юлія. — Ми саме взялися прибирати, але прийшов наш клієнт і попросив зварити каву. Сказав, що не може почати день без неї. Потім підтягнулися й інші, дуже нас підтримували. Тому довелося одразу й починати працювати.

Секрет цілих вікон у тому, що їх уже замінили. А на розбитих дверях залишили плити замість скла й розмалювали їх кольоровими маркерами. Клієнтів запрошують залишати там відгуки — і вони дякують за “добру каву” та бажають “триматися”.

Двері з побажаннями
Двері з побажаннями

Біля будинку, де живе Юлія, також кілька разів прилітали артилерійські снаряди. Але вона залишається – вважає своєю місією готувати людям каву і дуже цінує постійних клієнтів.

У її кав’ярні затишно гуркоче кавомашина, пахне кавою, солодким сиропом і випічкою, а на поличках мерехтять пурпурові гірлянди. Якщо не виглядати у віконечко, здається, ніби я знову приїхала до Нікополя на вихідні, як у 2020-му, коли вперше тут побувала. Ніби зараз я візьму каву, піду в стару частину міста до водосховища гуляти по набережній, годувати чайок і чекати на захід сонця.

Послання росіянам у вікні нікопольського будинку
Послання росіянам у вікні нікопольського будинку

обстріли російсько-українська війна Нікополь

Знак гривні
Знак гривні