Кров і пил. Замальовки з наступу ЗСУ

Підготовка

За цим "говорити не можу" — сотні безсонних годин і тисячі намотаних кілометрів. Про підготовку наступу під Харковом знали одиниці, й те, що жодного журналіста не допустили до зони бойових дій, усі військові одностайно визнають правильним.

В умовах повної секретності та радіомовчання було підтягнуто тонни пального й постріли до танків та артилерії, зібрано значну кількість військ.

Командири підрозділів отримали завдання й рушили вперед. Без звичної для радянської людини канонади, без промов замполітів і палких закликів звільняти рідну землю від знахабнілих загарбників. Усі знають, що свою землю треба вичистити від непотребу з триколорами, і це робота, яку необхідно виконати.

Точкові злі удари по росіянах завдавали зброєю, отриманою від союзників, і за даними всіх видів розвідки – від супутникових знімків до коротких смс від патріотів. У потрібний момент ворогу розбили пункти управління, склади, мости й позиції артилеристів.

Засідка

Танки йдуть полями, вискакують на дороги в найнесподіваніших місцях і розносять на тріски колони росіян.

Доповідь від командира бронегрупи, яку вислали вперед, навперейми колоні росіян, що відходить, пролунала під ранок. Танкісти на малошумливих трофейних танках Т-80 ішли всю ніч, орієнтуючись супутниковими системами. Під ранок в ефірі пролунала коротка доповідь:

— Вони втікають. Ти чуєш? Орієнтир***, координати***… Насипай!

У ранкових сутінках ішла колона російської техніки – тягачі з гаубицями, бортові машини, БТРи, МТЛБ, паливозаправники, БМП. Ішли без звичних триколорів над баштами, йшли щільно.

Командир танкістів нетерпляче повторив у рацію:

— Та що ти пораєшся, насипай!

Свист ОФС (осколково-фугасних снарядів – О.Ш.), що летять, — і "Камаз" із Z на дверцятах та кузові буквально розлітається на частини: пряме влучення, клапті тенту ще пурхають у хмарі диму, а за мить на дорогу валиться пекло. Яскраві спалахи, клуби диму й обвальний гуркіт, що долітає за мить. Горять вантажівки, лопаються паливозаправники, рідкий вогонь розтікається дорогою. "Урал" з гаубицею на причепі намагається задкувати та складається, у нього врізається такий самий "Урал", що йде позаду, і тут починають працювати танки.

Обидва "Урали", які зіткнулися, огортає те саме гаряче багаття, яскраво-димне навіть у ранкових сутінках. У кузовах рвуться снаряди, а "ведмедики" (танки на армійському сленгу — ред.) додають до цієї какофонії свої шпаркі й із присвистом постріли.

На прицільній марці танкового прицілу – російський БТР-82, він повзе вздовж колони, на ходу крутить баштою, намагаючись зрозуміти, звідки б'ють танки. Мабуть, хтось дуже розумний, якщо зумів розрізнити в гуркоті артнальоту постріли танкових гармат.

— Постріл!

Бронебійний снаряд розквітає іскрою на борту бронетранспортера, той завмирає й одразу отримує ОФС від другого танка — вибух під колесами відчиняє люки, зриває башту з довгою гарматою, і труна на колесах перетворюється на похідний крематорій. Звідти вивалюється постать в одязі, що палає, але пробігає буквально кілька кроків і падає. По колоні б'ють з кулеметів, і раптом стає тихо — чути тільки тріск патронів і снарядів, що рвуться у вогні. Зверху долітає свербіння безпілотника — він робить кілька кіл над тим, що залишилося від колони, й іде в бік наших позицій.

День приносить спеку та пил. Пил скрізь. На броні, на зубах, на зброї. Пил, пил, пил. Гуркіт артилерії й кинута на узбіччях ба навіть посеред дороги техніка з ненависною Z.

Трупи в російському камуфляжі.

Українські танки під час наступу

Полонені

В одному з подряпаних кулями й осколками будинків – група полонених. Росіяни в брудній формі. Поранені. Приголомшені. Перекошені страхом обличчя. З ними ніхто не розмовляє. До групи полонених підходить міцний офіцер у мультикамі. Запитує про щось у бійця, який стоїть поряд з ними, той знизує плечима. Тоді питає в натовпу:

– Офіцери є? Не чую, суки! Є офіцери?

— Ні немає. Виїхали… — неохоче відповідають.

— Армія, твою мать… — спльовує й відходить до машини.

Накочується гуркіт танкових моторів.

Поранений

Танкісти в бляшаних від поту куртках і замаслених до майже шкіряного вигляду шоломофонах махають із башт. Танки в пилу. Вищерблені, побиті кулями й уламками коробочки динамічного захисту. Вони викидають клуби чорного диму й ідуть у хмару пилу. На гусеницях шматками висять ганчірки, колір яких неможливо розгледіти.

Біля крайнього будинку, перед виїздом на дорогу, стоїть Т-64БВ. Йому прилетіло до башти. Прилетіло так, що кулемет загорнуло штопором. Заклинені люки відчиняли з ломом і якоюсь матір'ю. Оглушені, обпалені, але живі – найголовніше, що живі танкісти тільки хитають головами – пощастило. Запитань не чують, але намагаються залишитись у бою. Комбат непохитний – "до шпиталю, ви мені потрібні живими й здоровими".

Поруч зі скрипом гальмує "таблетка" — медична машина.

З опущеного вікна червоноокий водій щось кричить, але його неможливо розчути – поряд проходить колона броні, хитаючи довгими стволами й розкидаючи дим.

Нарешті з'ясовують, чого водієві треба, — десь тут на нього чекають поранені, але в цій плутанині знайти потрібну вулицю складно. Йому навперебій показують, хоча всі в різні сторони.

Він щось репетує в радійку, дивиться на всі боки, потім кидає "плюс", і таблетка зривається з місця.

Поранений солдат у термоковдрі схожий на закривавлену пачку ескімо. Голова й обличчя – зі слідами змитої та розмазаної крові. Поранений відверто "поганий". Біля нього медик із "системою", розкрита сумка з червоним хрестом лежить поруч. Носилки, на які поклали пораненого, просочені кров'ю. Машина із пробуксовуванням стартує.

У стабпункті пораненого приймають лікарі. З нош звисає рука, яку хтось швидко вкладає на місце — у ній система, міхур з розчином тримає на онімілій витягнутій руці той самий бойовий медик.

Поранений не стогне, він ледве хрипить, на губах пузириться кров.

Ножиці шматують фольгу термоковдри та брудний камуфляж. У ніс шибає запах поту, бруду, крові.

"Оклюзіонка" (матеріал для накладення на місце поранення, щоб, наприклад, у легені не потрапляло повітря ззовні — ред.) на місці – це вже добре. Пульсоксиметр на палець. Новий флакон у системі.

Поранений сіпається й затихає. Хтось кидає:

— Марно...

Його вкривають з головою залишками термоковдри.

Біля дверей стабпункту обривається рев мотора й різко скриплять гальма. Привезли ще одного бійця.

Прапори

Місцеві мешканці зустрічають наших збереженими прапорами України.

На капоті "Хаммера" також розстелено прапор, і танкісти з піхотинцями розписуються на ньому – поряд стоїть літня жінка з хлопцем і невідривно дивиться, як солдати пишуть короткі слова.

Запорошені, пошматовані жовто-блакитні прапорці – скрізь. На броні, на будинках, на машинах.

Збройні сили йдуть уперед.

харкіщина наступ війна