Сміливі на словах. Росіяни погрожують НАТО тільки тоді, коли загрози прямого зіткнення немає
Російські медіа вже понад десятиліття розпалюють ненависть до НАТО та країн умовного Заходу. Вони використовують потужну емоційно забарвлену лексику й регулярно торочать про загрози для "безопасноти" РФ. Але як свідчить практика, щойно з’являється реальна загроза зіткнутися з Північноатлантичним альянсом – отруйне полум’я російської пропаганди миттєво згасає.
Червневий саміт НАТО в Мадриді став без перебільшення історичним. До лав Альянсу готуються прийняти Швецію та Фінляндію – це стане кардинальним переформатуванням безпекової ситуації в Європі й дуже поганими новинами для Росії. Ба більше, за результатами фінальної заяви саміту, НАТО визнало нинішній режим в РФ "найбільш значною та прямою загрозою для безпеки союзників і для миру й стабільності на євроатлантичному просторі".
Підсумки саміту стали закономірним наслідком дій Росії та її багаторічної необґрунтованої агресії в Україні. Повномасштабне вторгнення РФ у лютому 2022 року надало Альянсу нового сенсу для існування.
Очільник РФ Владімір Путін понад десятиліття звинувачував НАТО в зазіханнях на російську міць і виправдовував свою зухвалу поведінку вдаваними загрозами для РФ з боку Альянсу. І це попри те, що впродовж 1990–2000-х років Росія була одним з найважливіших і найближчих партнерів для північноатлантичних країн. Росіяни здійснювали з натівцями спільні навчання, допомагали логістикою та обладнанням під час війни в Афганістані. Водночас НАТО відверто закривало очі на тривожні вияви російської агресії щодо сусідніх країн (кібератака на Естонію, "газові війни" з Україною, вторгнення до Грузії тощо) та й узагалі намагалося бути всіляко дружнім до РФ.
Червоною рискою для цих відносин стала окупація Криму Росією у 2014 році й подальше вторгнення росіян на український Донбас. Альянс одностайно підтримав Україну та наклав вето на будь-які види практичної співпраці з агресорами. Але попри це НАТО все ж намагалося зберігати миролюбну та відкриту риторику й постійно наголошувало на необхідності політичного діалогу між Росією та країнами-членами Альянсу. Відповідь російського режиму була, як завжди, гібридною. Російська дипломатія почала мляво зображувати готовність до діалогу з НАТО, а російські пропагандисти здобули повний карт-бланш на продукування фейків і розпалювання ненависті до країн умовного Заходу.
Який вигляд має словесна агресія РФ
Ми проаналізували нашу базу маніпулятивних новин і дослідили, як у російських ЗМІ розкручували антизахідну пропаганду впродовж останніх півтора року. Як видно на графіку, впродовж 2021-го російські пропагандисти щодня згадували НАТО чи "Запад" заледве не в кожній десятій новині.
Кількість агресивних новин почала зростати у грудні 2021 року. Саме тоді РФ вирішила звернутися до мови ультиматумів у своєму діалозі з НАТО. Росіяни зажадали від Альянсу повернутися до меж 1997-го, а також вимагали "припинити розгортання новітніх озброєнь" в Україні. Вочевидь, під "новітніми озброєннями" вони мали на увазі ті кілька десятків Джавелінів, які українська дипломатія чи не зубами вигризала в американських партнерів упродовж 2016–2018 років.
На початку 2022-го, за два місяці до російського вторгнення, кількість новин про НАТО та "Запад" істотно зросла та зафіксувалась на рівні 13–15% від інформаційного простору. Вона залишається такою самою досі.
Ми виокремили емоційно забарвлені слова з масиву текстів про НАТО та західні країни й порахували частоту їх уживання. Майже 70% емоційно забарвленої лексики, яку вживають російські автори, є негативною: "убийство", "блокада", "фашизм", "гадить" тощо.
Але навіть умовно позитивні слова російська пропаганда використовує для того, щоб маніпулювати своєю авдиторією, залякувати її й тримати в напрузі. Характерним прикладом цього є слово "безопасность", що стало найуживанішим в словнику російських пропагандистів. Упродовж 2021 року "безопасностью" виправдовували стягування російських військ до українського кордону, а зараз росіяни хвилюються, що США руйнують "безопасность" у Європі та світі.
"Война" – друге найуживаніше слово з лексикону росіян. І ні, про російсько-українську війну останніх років не йдеться (для цього використовують слово "конфликт").
Про "войну" майже завжди говорять у майбутньому часі, згадують "угрозу войны в Европе", "возможную войну", "перерастание в горячую войну Запада с Россией" тощо. Торік це, знову ж таки, слугувало прикриттям для маневрів російських військ поблизу України, а нині слово "война" дедалі більше починають використовувати для того, щоб підкріпити наратив про "Росію в оточенні ворогів", або країну, на яку несправедливо нападається весь світ.
Цікавим є вживання позитивних слів "поддержка" та "помощь". Їх використовують, щоб демонізувати НАТО й насамперед США. Говорять про "военную помощь киевскому режиму", "поддержку националистов" – тобто про нібито нацьковування України на РФ західними країнами.
Що говорять про приєднання Швеції та Фінляндії до НАТО
Росія на диво спокійно сприйняла бажання Швеції та Фінляндії приєднатися до НАТО. Звісно, російська пропаганда не могла проігнорувати радикальну зміну геополітичного курсу цих традиційно нейтральних країн. Проте словесна відповідь пропагандистів виявилася на диво беззубою в порівнянні з тим, що РФ дозволяє собі щодо інших "недружніх" країн, наприклад Британії, Польщі, Японії.
Попервах росіяни спробували пригрозити Швеції та Фінляндії якимись абстрактними "военно-техническими мероприятиями". Далі російське керівництво пообіцяло уважно стежити за процесом приєднання й назвало рішення двох країн "ошибкой". Наразі ми бачимо, що росіяни намагаються утримуватися від агресії, коментуючи вступ Швеції та Фінляндії до НАТО.
Вочевидь, виснажена війною Москва не готова зброєю підкріплювати погрози доволі потужним північноєвропейським країнам, з однією з яких вона має понад 1000 км спільного кордону. Катастрофічні втрати змушують перекидати до України арктичні бригади й, отже, оголяти північні кордони РФ. Це є ще однією підставою не дратувати майбутніх натівських сусідів.
Загалом шведсько-фінський кейс показує, що вся агресивна російська риторика стосовно НАТО й умовного "Запада" лише гола пропагнада. Її основна мета – мобілізувати населення на війну з Україною, залякати його та консолідувати навколо російської влади. До того ж інформаційна агресія щодо НАТО є спробою утримати нейтральне чи співчутливе ставлення серед країн Глобального Півдня. Пропагандисти хочуть зобразити РФ потужною силою, котра протистоїть "західним колоніалістам" (а саме так сприймають Захід у багатьох бідніших регіонах світу). Жертвою такого антинатівського наративу став навіть чинний Папа Римський. Але як свідчить сьогодення, коли виникає реальна загроза зіткнутися з Північноатлантичним альянсом, російські пропагандисти замовкають, адже добре усвідомлюють справжній військовий потенціал своєї країни.
