"Я бачив пекло". Доба на Донбасі в листі рідним

01:03 – починається обстріл з міномета

Після захоплення Маріуполя росіяни тиснуть на Бахмут – крізь місто пролягає важлива "дорога життя" для Лисичанська та Сєвєродонецька. За 7 км від міста – відома річка Сіверський Донець, яку загарбники безуспішно намагаються перейти впродовж кількох тижнів.

02:05 – доєднується ще один

Росіяни йдуть по власних трупах, але йдуть. Зараз там знову намагаються зводити понтонні мости. Тож під Бахмутом гаряче. Дуже гаряче!

02:45 – накривають фосфором, усе починає горіти

– Не хвилюйся, все добре, – Олександр намагається хоча б раз на день надсилати повідомлення дружині. Старлінк у цьому дуже допомагає. Сім'я Олександра залишилася в Івано-Франківську. – Не хвилюйся, якщо я не зможу говорити певний час, – заспокоює дружину. Чоловік ніколи не дзвонить, коли чутно вибухи – навіщо хвилювати рідних.

03:15 – по наших позиціях працюють з 120-мм мінометів, підключається "Васільок"

– Можливо, добре, що ми про них не все знаємо, – каже дружина Олександра Галина. — Це війна, я розумію. Наше спокійне життя за мить розлетілося. Уже вдруге.

04:10 – накривають "Градом". Так триває до 06:00

Жінка говорить рівним голосом і запевняє, що за останні вісім років жодного разу не плакала.

У 2014-му Олександр також пішов на війну. У молодості чоловік мав мрію – потрапити до Іноземного легіону.

06:05 – доєднується ствольна арта

Потрапив: пройшов відбір, усі формальності – і передумав. Не міг зрозуміти, за що насправді воюватиме й у кого стрілятиме. Повернувся до рідного міста, відкрив невелику автомайстерню, любить ремонтувати.

08:03 – доєднується танчик

На початку російсько-української війни Олександр Єремягін пішов у 80-ту десантно-штурмову бригаду у Львові. Це високомобільні десантні сили, які утримують першу лінію оборони. Дружині сказав, що їде на кілька днів.

08:35 – ворожа піхота намагається прорватися – відбили

— А я наївно повірила, – Галина сміється. Чоловік провів на війні 2014-2015 роки, брав участь у важких боях під Луганськом.

– Ми не знали, якою буде війна. Я не розуміла, що може статися. Він пішов добровольцем. Ми знайшли для нього залізний шолом, який згодом слугував солдатам як казанок.

08:55 – працює наша арта – москалі відступають, перегруповуються й знову атакують

Зараз усе інакше: інформації багато, навіть надто багато. Страшної інформації. А чоловік так само каже: «Не хвилюйся». І я знову йому вірю.

52-річний Олександр не дуже романтичний, він більше людина діла, ніж слова. Не дарує дружині букетів, віддає перевагу живим квітам у полях. Та кожен день починає зі слів «Доброго ранку, кохана» й не забуває сказати «Добраніч». Зараз, коли присилає хоча б смайлик, – уже свято.

9:45 – по "зельонці" працює наш танк і "беха". Обстріл москалів не стихає

Олександр знав, що війна повернеться, був у постійній готовності. 24 лютого їх з дружиною розбудив плач доньки: Росія обстріляла всю Україну, війна. Олександр зірвався на ноги. Тоді його хвилювало єдине: чи не затісною буде стара форма. Два роки тому в Олександра досить випадково виявили цукровий діабет. Чоловік був на ліках, набрав трохи ваги. Утішився, що форма сіла як треба. Наплічник стояв спакованим віддавна.

Близько 11:00 виповзають три москальські танчики, "беха" й чудо москальської бронетехніки – БМПТ (бойова машина підтримки танків). Наша арта накриває, кидають дими – відступають

– Для мене найкраща реабілітація – це онуки та моя робота, – каже Олександр. Чоловік має двох онуків. Віктор народився перед тим, як Олександр уперше пішов на війну. Свіжоспечений дід устиг забрати малюка з пологового, а повернувся до вже чималого хлопчика. Улюбленій принцесі Поліні нещодавно мало виповнитися чотири роки. Дідусь був з нею постійно, має особливе почуття до внучки.

Близько 12:00 привіз БК – обстріл триває

– Який діабет? Який вік? А хто піде воювати? Чи далі залишимо цю війну нашим дітям і онукам?

Олександр вийшов з дому через годину після повномасштабного вторгнення Росії.

13:24 – обстріл стає дуже жорстким. Загинув офіцер-зв’язківець

Після повернення з війни у ​​2015 році було, що замкнувся в собі. Утікав у власні думки, ні з ким ними не ділився. Його справді розраджували тільки онуки та праця. Дружині казав, що «краще тобі цього не знати», а тепер – «усе добре».

2,5 год не дають підвести голову. Стріляє все, що тільки може стріляти

– Дружина підтримує як може. Робимо маскувальні сітки, варимо, печемо, збираємо ліки, транспортуємо це все на фронт. Ми, волонтери, проживаємо війну разом з солдатами. Нізащо не можемо показати, що боїмося за них. Не можемо зізнатися, що ми слабкі. Звісно, ми дуже хвилюємося, але все одно нам легше. Тому хочемо, щоб вони відчували, що не самі там. А тут ми з ними.

19:15 – обстріл стихає

Психологи радять плакати, але Галина не плаче. Максимум може попросити залишити на самоті на якийсь час. І часом п’є валеріянку.

20:00 повна тиша або ми оглухли

Нещодавно Олександр подзвонив і сказав: «Я знаю, що таке пекло. Я ще ніколи не тулився так до землі, ніколи так за неї не тримався».

23:25 починає працювати міномет…

Дежавю...

Вибачався, що забув про День народження внучки й не привітав її.

– Та не забув, – переконана Галина, – він надто її любить. Не міг говорити. А через кілька днів написав листа своїй Принцесі.

З днем народження, внучко.

Листа внучці не надіслав. Дружині написав, як завжди: "Доброго ранку, кохана. Усе добре".

війна обстріли донбас