В

Вогонь і сталь. Хронологія війни в Маріуполі

ТЕКСТИ здійснили спробу відновити послідовність подій у Маріуполі й зібрали дані з різних джерел: зведень Генерального штабу ЗСУ, щоденних звітів Інституту вивчення війни, порталу Military Land, а також зі звітів австрійського аналітика Тома Купера, звернень представників полку "Азов" та відкритих джерел.

Події в Маріуполі вже ввійшли не лише в українську, а й у світову історію — як і сирійське Алеппо. Захисники міста стали героями, хоча поки що ми не знаємо їх усіх поіменно.

Зараз у місті тривають важкі бої й невідомо, як складеться його подальша доля. Маріуполь без перебільшення став сакральним містом у сучасній російській міфології, що й спричинило його стратегічну важливість для росіян.

Від середини квітня до середини травня 2014 року місто контролювали терористи "ДНР", потім його відбили ЗСУ та добровольчі підрозділи. За вісім років Маріуполь фактично перетворився на культурний та економічний центр Донецької області, який підтримували численними міжнародними грантами та проєктами.

Водночас Маріуполь був зручною ціллю — від міста до “лінії розмежування” лише 10-15 км. До того ж Маріуполь — це форпост, який не дає змоги організувати “сухопутний коридор” від окупованих територій Донецької та Луганської областей до Криму.

Саме тому місто піддали нищівним атакам у перші години повномасштабного вторгнення вночі 24 лютого. Атаку проти нього було сплановано: в Маріуполі діяли раніше “сплячі” диверсійні групи. Російська артилерія дуже влучно та цілеспрямовано виводила з ладу всю інфраструктуру.

Буквально з перших годин проти міста розпочалась потужна дезінформаційна кампанія, розповсюджувались фейки, що війська т.зв. ДНР контролюють місто.

Буквально з перших годин проти міста було розпочато потужну дезінформаційну кампанію — насамперед поширювали фейки, що війська "ДНР" контролюють Маріуполь.

Також із перших годин повідомляли, наче в місті висадився або планує висадитися морський десант.

24 лютого. Перші обстріли та бої в Піщовику

Російські війська в перший же день почали атакувати передмістя Маріуполя зі сходу

У перші дні війни російські війська могли підійти до міста тільки зі Сходу — від “лінії розмежування”. Зокрема запеклі бої точилися в населеному пункті Піщовик (пункті пропуску “Гнутово”), а також росіяни наступали з північного сходу зі сторони Павлополя.

Паралельно з нападами на передмістя Маріуполя зі сходу російська армія просувалася до міста з заходу.

25 лютого. Бої за Мелітополь

25 лютого російські війська зайняли половину Мелітополя, пізніше — все місто, були контратаковані та вибиті, але остаточно зайняли місто 27 лютого.

25 лютого російські війська зайняли половину Мелітополя, пізніше — все місто. Їх було контратаковано й вибито, але 27 лютого вони остаточно зайняли місто.

26 лютого. Захоплення Бердянська, Піщовика й Павлополя

Російські війська зайняли Бердянськ, що створило плацдарм для оточення Маріуполя — шлях до міста був “вільним”.

У цей час ворог зменшив атаки на Херсонсько-Миколаївському напрямку й зосередився на створенні вузького сухопутного коридору між окупованим Кримом та окупованими територіями Донецької й Луганської областей.

26 лютого Росія заявила про захоплення Піщовика та Павлополя, а також почала рішучий наступ на Маріуполь з північного напрямку — з боку Волновахи.

Батальйон "Азов" знешкодив у місті кілька диверсійних груп, які мали підбурювати місцеве населення, а також спричиняти безлад і хаос.

Увесь цей час місто постійно обстрілювали зі ствольної артилерії, але після захоплення населених пунктів у передмісті обстріли посилилися. Першим серйозно постраждало передмістя Сартана.

27 лютого. Висадка російського десанту

27 лютого між Бердянськом і Маріуполем висадився російський морський десант — десь до 2 тис. осіб, які планували оточити місто з заходу. Але росіяни ще збирали своє ударне угруповання в Бердянську. На Схід від Маріуполя в цей час перекидали важку артилерію та системи залпового вогню для посилення обстрілів міста.

Російські війська, найімовірніше, збиралися оточити українські на "лінії розмежування", зокрема на Маріупольському та Волноваському напрямках.

1 березня. Початок блокади Маріуполя

Протягом доби росіяни перекинули війська з Бердянська до околиць Маріуполя, а за добу до цього захопили Гранітне на півночі й перекрили дорогу на Волноваху.

Навколо міста ще було багато неконтрольованої росіянами території, що давало нашим військам змогу здійснювати контратаки й розвідки, але основні артерії, які живили місто, вже було перекрито.

Саме з 1 березня почався відлік оточення та блокади міста. Хоча у своїх зведеннях Генеральний штаб України зазначав, що ворогам не вдалося завершити повне блокування Маріуполя.

Спроби росіян штурмувати саме місто було успішно відбито.

Щодня посилювалися обстріли, зокрема й міської інфраструктури, хоча в перші дні війни в місті ще навіть працював громадський транспорт.

Представники "Азову" заявили, що 1 березня житлові квартали міста обстріляли ракетою “Точка-У” з касетною боєголовкою. Ця боєголовка спрямована знищувати живу силу противника. Тобто цілеспрямовано знищувати цивільне населення.

Паралельно в соціальних мережах почалися “вкиди”, наче російські війська дозволять евакуювати з міста мирне населення. Ми не змогли знайти підтвердження того, що значній кількості людей у перші дні окупації вдалось евакуюватися з міста. Міська влада та Збройні сили України застерігали містян, що такі "зелені коридори" можуть бути провокацією.

Російські війська цілеспрямовано знищували критичну інфраструктуру міста, щоб змусити до капітуляції. Маріуполь опинився на межі гуманітарної катастрофи.

2 березня. 15 годин бомбардувань і зникнення зв’язку

Найімовірніше, метою росіян було швидко захопити Маріуполь задля перекидання на інші напрямки сил, зосереджених навколо. А коли це не вдалося, вони почали його руйнувати.

Армія РФ зупинилася на підступах до міста, ЗСУ здійснювали вдалі контратаки.

За свідченнями австрійського аналітика Тома Купера, у місті перебувало близько трьох бригад ЗСУ та частина батальйону "Азов".

Через посилення обстрілів та авіабомбардування комунальні служби не могли оперативно відновлювати постачання електроенергії, газо-, водо- й теплопостачання, тому містяни почали відчувати брак продуктів харчування.

Від 2 березня в місті повністю зник мобільний зв'язок та інтернет. Лікарні перейшли на автономне забезпечення, а комунальники почали доставляти в цистернах питну воду в різні райони. За водою всюди стояли черги: і до цистерн, і до колодязів. Росіяни їх обстрілювали, як і черги за їжею до поодиноких магазинів, які ще працювали.

На початку березня в місті почалися заморозки й на тлі відсутнього тепло- та електропостачання люди почали помирати від переохолодження. Готувати їжу доводилося на вогнищах біля будинків, щоб у разі обстрілу можна було швидко сховатися в під’їзді або підвалі.

У місті почався натуральний обмін. Вода стала найбільшою цінністю. Люди пили воду навіть із батарей та збирали дощову.

4-8 березня. Холод, голод і зрив евакуації

Сніг, що випав 8 березня, став справжнім подарунком для містян, адже його можна було топити й отримувати питну воду.

Через перебої з їжею деяким власникам доводилося їсти власних домашніх тварин або полювати на голубів.

У пошуках дров для обігріву та приготування їжі люди збирали залишки меблів у розбомблених будинках.

Від 4-5 березня по Маріуполю відновились авіаудари й мешканці навіть заводили будильники на четверту ранку, щоб перейти в укриття або хоча б переміститись у коридор чи підвал.

У цей час ні швидкі, ні пожежники не встигали надавати допомогу пораненим і гасити всі пожежі: 9-поверхові будинки згорали вщент після влучань артилерії та важких бомб.

Мешканці міста, яким пощастило вирватися через гуманітарні коридори (які з перебоями почали діяти у другій половині березня), розповідали, що на початку місяця містом прокотилася хвиля самогубств — зневірені люди просто вистрибували з вікон.

З кожним днем українським військовим, які перебували на півночі від Маріуполя, доводилося відступати щоразу далі від міста. Із заходу на схід лінія фронту почала отримувати сучасні обриси (на 8 травня), зокрема через тиск росіян на інших ділянках фронту.

6 березня мала відбутися друга спроба евакуації з міста. Керівництву Маріуполя вдалося організувати 30 автобусів, щоб евакуювати 5 тис. цивільних і поранених, проте росіяни почали обстріл і пошкодили 21 автобус — евакуацію було зірвано.

Наступного дня захисники Маріуполя змогли здійснити успішну контратаку й навіть відкинути частину російської армії від міста. Найжорсткіші бої точилися на північному напрямку зі сторони селища Старий Крим.

Армія РФ розпочала атаку саме під час “зеленого коридору", до того ж з того самого напрямку — і так створила реальну загрозу життям цивільних, які намагалися залишити оточений Маріуполь. Також армія РФ обстріляла артилерією Міжнародний Комітет Червоного Хреста та український філіал Червоного Хреста, які працювали в Маріуполі.

8 березня. Захоплення Мангуша й вихід до моря

Російські війська почали “обхід” міста з південного заходу — 8 березня вони захопили Мангуш і вийшли до узбережжя Азовського моря, чим створили загрозу штурму з півдня — з боку Маріупольського аеропорту.

З Маріуполя за цей час ще не відбулося жодної масової евакуації населення, і 400 тис. цивільних виявилися затиснутими між морем і російськими військами, а найближчі українські підрозділи вели бої більше ніж за 15 км на північ і відступали, щоб не опинитись у котлі.

У цей час ЗСУ відбили Волноваху, що за 50 км на північ від міста, але деблокувати Маріуполь не вдалося, до того ж росіяни здійснили обхідний маневр — штурмували село Розівку, що на північному заході від міста, й так скували дії 56-ї мотострілецької та 54-ї механізованої бригад, які були вимушені одночасно “прикривати лінію розмежування” та свій правий фланг від загрози зі сторони Розівки. Подальше просування українських військ до міста могло призвести до котла, що обернулося б утратою двох великих боєздатних підрозділів.

“Сьогодні вже 14-й день оборони Маріуполя від московських окупантів. З 1 березня місто в повному оточенні. Російські війська артилерійськими та авіаційними обстрілами нещадно нищать і саме місто, і його мешканців. Через обстріли в Маріуполі немає електрики, води та газу. Відсутній зв’язок. Окупанти не пропускають у місто гуманітарні конвої, а з міста не випускають цивільних по «зеленому коридору». Маріуполь на межі гуманітарної катастрофи. Люди збирають дощову воду для пиття, їсти готують на вогнищі на вулиці, а загиблих сусідів ховають у дворах. Ті, кого нікому поховати, лежать на вулицях міста, доки їх заберуть комунальники й поховають у братських могилах. Величезну кількість будинків зруйновано, люди знаходять прихисток у бомбосховищах та релігійних спорудах, але ворог і їх обстрілює. Якщо найближчим часом українські війська не деблокують місто, то в Маріуполі розпочнеться голод і геноцид українців, який задумали росіяни, буде завершено”, — зі звернення полку "Азов".

10 березня. Захоплення Найденівки, Ляпіна, Виноградаря, Сартани

Армія РФ, підсилена російськими військами з "ДНР", узяла під контроль кілька населених пунктів поблизу Маріуполя: Найденівку, Ляпіно, Виноградар і мікрорайон Сартану — й фактично наблизилася до малого кільця зовнішньої оборони міста.

У цей самий час почали з'являтися перші повідомлення про те, що ворожі ДРГ прориваються в саме місто, але захисники їх локалізують і ліквідовують.

12 березня. Захоплення Волновахи та східних околиць Маріуполя

12 березня українські війська залишили Волноваху, що значно зменшило шанси на деблокаду Маріуполя. До того ж росіяни, розуміючи, що їхні плани “взяти” місто руйнуються, почали перекидати до Маріуполя ще більше військ.

На нестачу живої сили в росіян вказує той факт, що командування 49-ї армії передислокувало 810-ту бригаду морської піхоти від Енергодара до Маріуполя, щоб допомогти 19-й мотострілецькій дивізії наступати на місто з півночі. Морська піхота — легко озброєні підрозділи, слабко підготовлені для боїв у щільній міській забудові. Їх основне призначення — спеціальні короткострокові операції з захоплення плацдармів, на які вже підходять регулярні війська.

Український Генштаб підтвердив, що 12 березня російські війська захопили "східні околиці" Маріуполя. Українська армія здійснила дві контратаки на Красну Поляну та Ольгинку – два міста на північ від Маріуполя, які захопили росіяни.

Рух російських військ автодорогами через населені пункти було сповільнено через барикади на більшості доріг на околицях. Командування веліло танкам просуватися вузькими вулицями без підтримки піхоти.

У захоплених містах і селах ФСБ заарештовувало представників органів місцевого самоврядування. Декого згодом відпустили, інших вивезли в невідомому напрямку або вбили.

15 березня. Перший “зелений коридор”

14-15 березня. Маріуполь у вогні. Початок евакуації

До 15 березня російські війська просунулися зі сходу, намагаючись оточити українську оборону в Орджонікідзевському районі, на півночі якого пройшли вздовж лівого берега Кальміусу через приватний сектор до проспекту 1 травня, а на півдні — до вулиці Українського Козацтва й закріпитись на південно-західних околицях міста — між морським узбережжям та аеропортом. Армія РФ планувала просуватися далі на північний схід, до центру міста.

Найбільше тоді постраждав Приморський район: там росіяни обстріляли мечеть султана Сулеймана Пишного (і його дружини Роксолани), де переховувалися 70-80 турецьких студентів.

З заходу росіяни захопили обласну лікарню інтенсивного лікування й узяли в заручники медперсонал. За свідченнями полку "Азов", також у лікарню “зганяли” цивільне населення з навколишніх районів — для прикриття.

Батальйон "Азов" знищив російського генерал-майора, командувача 150-ї дивізії 8-ї загальновійськової армії Олега Мітяєва.

Упродовж 15 березня “коридором” з Маріуполя врятувалося близько 20 тис. людей. З міста в напрямку Запоріжжя через Бердянськ і Мангуш виїхало понад 4 тис. приватних авто, 570 з яких надвечір уже прибули до Запоріжжя. Решта залишилася на нічліг у Бердянську й інших населених пунктах.

Ірина Верещук зазначала, що пропагандисти вимагали від місцевих мешканців на камеру розповідати, як полк "Азов" не випускав їх з міста та знущався з них.

"Покинути Маріуполь люди можуть лише власними автомобілями або пішки, – пояснила посадовиця. – Виїзд своїм транспортом ускладнює відсутність пального. 80 км до Бердянська люди долають переважно самотужки. На них там чекають автобуси й бензовоз. Ми намагаємося врятувати людей».

За три дні до 18 березня з облоги вирвалося близько 40 тис. маріупольців.

Третій тиждень у місті не було води, світла, тепла, продуктів і медикаментів. Росіяни загнали людей у підвали, тримали в заручниках і не давали українській владі можливості доставити їм гуманітарний вантаж.

У Докучаєвську Донецької області окупанти створили “фільтраційний табір” для перевірки цивільних, які намагалися виїхати з Маріуполя.

Коли 15 березня російську 150-у мотострілецьку дивізію розбили на сході міста, настала черга 810-ї бригади морської піхоти, посиленої танками Т-64 під орудою російських військ з ОРДЛО.

Колона стрімко сунула з західного краю Маріуполя проспектом Миру до центру й досягла Площі Свободи, проте морпіхи відстали: самотні танки потрапили в засідку, де їх розбили.

16 березня. Авіаудар по драмтеатру

У будівлі обласного драмтеатру в центрі Маріуполя знайшли укриття майже 1 тис. цивільних мешканців міста, зокрема родини з дітьми й породіллі з малюками з місцевого пологового. Армія РФ скинула на будівлю театру авіабомбу. Пізніше стало відомо, що під завалами загинуло понад 300 осіб. Точна кількість жертв досі невідома. Рятувальники, військові й поліцейські намагалися рятувати людей під постійними обстрілами росіян.

Російські війська розстріляли з "Градів" евакуаційну колону автівок, що рухалася з Маріуполя до Запоріжжя. Серед загиблих і поранених були діти.

Армія РФ прорвалася зі східної частини міста — досягла східних околиць заводу "Азовсталь" і просувалася вулицею Таганрозькою, оточуючи захисників міста на лівому березі Кальміусу.

19 березня. Знищення російського командного пункту та ліквідація генерала

Тривали бої за центральну частину міста, було вбито командувача 8-ї армії РФ, генерал-лейтенанта Андрєя Мордвічьова, російська 810-ма бригада морської піхоти, 150-та мотострілецька дивізія та частини сепаратистів зазнали істотних утрат. Тому командування Західного військового округу перекинуло під Маріуполь кадировців — їх передали в розпорядження Південного ВО (чеченські підрозділи дуже постраждали, намагаючись прорватися в Київ упродовж перших двох днів війни, тому тепер думали трохи "відпочити й розслабитися").

За даними Тома Купера, значна частина поліцейських у Маріуполі ще на початку війни переметнулася на бік росіян. Про джерела такої інформації Купер не повідомляє. Саме вони, як він стверджує, допомагали росіянам швидко просунутись у місто. Також зрадники-поліцейські разом з російськими військовими евакуйовували маріупольців у Росію. Упродовж 16-17 березня туди вивезли майже 43 тис. осіб.

19 березня бійці "Азову" атакували ворожий командний пункт, знищили техніку, командирів і склади з боєприпасами — росіяни втратили до 500 осіб піхоти.

Окупанти тим часом розпочали роздавати мешканцям окупованих районів білі пов’язки: щоб заплутати українських військових. Адже вони носили такі самі. Пересуватися без них в окупованих районах міста було заборонено — під загрозою розстрілу. Цього дня армія РФ посилено обстрілювала місто, зокрема й з кораблів. Бомби падали кожні 10 хв.

19 березня росіяни розбомбили ще одну будівлю з великим сховищем у Маріуполі — школу мистецтв, де перебувало близько 400 мирних мешканців. Рятувальники не могли туди потрапити через постійні авіаудари й артилерійські обстріли.

Зафіксоване використання термобаричних снарядів у Маріуполі

На південному сході захисники Маріуполя — а це морська піхота, Нацгвардія та частини полку "Азов" — не тільки відхилили чергову пропозицію Росії капітулювати, а й відновили всі свої початкові лінії оборони, окрім однієї в Лівобережному районі на сході: його центр тримали українські захисники, а північ і південь — росіяни. Позиції в Маріупольському аеропорту українцям довелося залишити.

23-28 березня. Важкі бої за кожен дім і квартал

Протягом п’яти днів, від 23 до 28 березня, в Маріуполі точилися важкі та кровопролитні бої й за окремі будівлі, і за цілі квартали.

Близько 80% міста непоправно пошкоджено. Маріуполь — це руїни з тисячами мертвих і тих, хто вмирає всередині. Загиблих уцілілі ховали в місцевих парках і дворах.

Захисники, тобто піхота й танковий батальйон полку "Азов", 56-та мотострілецька й 36-та бригада морської піхоти, поліція, тероборона, добровольці контролювали центр міста, проспект Миру, частину Приморського та Кальміуського районів, тобто приблизно 16 з 23 мікрорайонів міста, в яких залишалося понад 100 тис. мирних жителів.

Російські підрозділи досягли руїн драмтеатру в центрі міста та районної адміністрації Кальміуського району, захопили порожню базу батальону "Азов" у лівобережному районі.

Попри розгром російської 810-ї бригади морської піхоти в центрі Маріуполя (та загибель її командира), 20 і 21 березня чеченці й росгвардія потужно атакували центр з півдня.

Окупанти захопили храм Покрови Божої матері та здійснювали звідти обстріли. Там намагалися з’єднатися з підрозділами чеченців і росгвардії, які насувалися з боку "Азовсталі" на сході, щоб розділити оборонців міста на дві частини — це стандартна тактика для таких операцій.

Депортація до Росії

Окупованими районами міста пересувались агітаційні бригади й оголошували, що Запоріжжя вже не приймає біженців, а Одесу захопила Росія, тому єдиний спосіб евакуюватися — до Ростова, бо, мовляв, Україна покинула місто напризволяще.

В особливій небезпеці опинилися 15 тис. мешканців Лівобережного району Маріуполя, яких російські окупанти змушували виїжджати на російську територію й забирали в них документи та мобільні телефони.

Також з міста силоміць вивезли лікарів і пацієнтів першої клінічної лікарні та містян, які ховалися від обстрілів у підвалах медзакладу.

Відомо, що на території лікарні перебувало приблизно 700 людей. Скільки маріупольців було депортовано, точно невідомо.

Російські війська вивозили цивільне населення до фільтраційних таборів, де перевіряли й агітували їхати на Сахалін та до інших депресивних регіонів Росії.

"Як кінцевий пункт призначення називають низку північних областей, зокрема Сахалін. Українцям "пропонують" офіційне працевлаштування через центри зайнятості. Ті, хто погоджується, отримують документи, які забороняють виїзд з російських регіонів протягом двох років", — ідеться в повідомленні Головного управління розвідки Міноборони України.

Радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомив, що люди відмовлялися їхати з Таганрога на Далекий Схід і масово втікали з точки посадки на потяг.

Водночас Збройні сили Росії обстрілювали евакуаційні колони, які намагалися виїхати з Маріуполя в напрямку Запоріжжя на підконтрольну територію України.

На виїзді з Маріуполя в приміщенні торговельного центру “Метро” окупанти відкрили штаб російської партії "Единая россия”, який назвали “гуманітарним”.

У штабі роздавали партійні агітки й видавали сім-карти мобільного оператора "Фенікс", який від 2014 року працює в окупованому Донецьку.

29 березня — 7 квітня. Захоплення порожніх баз "Азову"

Росіяни захопили дві військові бази в Маріуполі: штаб 36-ї бригади морської піхоти і штаб батальйону "Азов". Обидві були порожніми.

Підрозділи кадировців і росгвардії сунули зі сходу в район “Азовсталі”.

У ті самі дні понад 70 людей силоміць вивезли до Росії з пологового будинку №2 у Лівобережному районі – насамперед медперсонал і пацієнтів. Загалом уже було відомо про понад 20 тис. депортованих маріупольців.

"Те, що сьогодні робить Росія, – порушує всі можливі міжнародні права людини. Це можна порівняти з діями фашистських військ у час Другої світової війни. Але ми не залишимо жодного маріупольця, якого проти сили вивезли на територію Росії. Ми створюємо базу депортованих жителів міста й розробляємо дієвий механізм, як повернути земляків», — заявив мер Маріуполя Вадим Бойченко.

6 квітня. Мобільні крематорії знищують сліди злочинів

Після широкого міжнародного розголосу геноциду в Бучі керівництво Росії почало знищувати свідчення злочинів своєї армії в Маріуполі. На початку березня, згідно з обережними оцінками, йшлося про 5 тис. загиблих цивільних. Але зважаючи на розміри міста, катастрофічні руйнування, тривалість блокади та жорсткий спротив, жертвами окупантів могли стати десятки тисяч цивільних маріупольців. Саме тому Росія не поспішає давати зелене світло Туреччині та іншим державам на порятунок і повну евакуацію мешканців Маріуполя. До того ж усіх потенційних свідків своїх звірств окупанти намагаються ідентифікувати через фільтраційні табори та знищити.

Російські окупанти примусово вивозять медичний персонал і пацієнтів міської лікарні №4

Росіяни обстріляли оборонний периметр за допомогою ТОС-1 й спробували прорватися на трьох напрямках: від Кальміуської райради на півночі, заводу "Азовсталь" на сході та драмтеатру на заході. Їхня мета — розбити оборонний периметр на три ізольовані частини.

Оборонці міста втретє відхилили пропозицію скласти зброю. Цього разу захисникам її озвучив Рамзан Кадиров, який за кілька днів до того заявив, що 90% Маріуполя вже "звільнено".

Насправді центр міста й далі контролювали захисники, хоча 80% будівель там було знищено. Оскільки заклик Кадирова залишився без відповіді, на публіку вийшов представник “ДНР” Едуард Басуров і заявив, що "екстремістів і націоналістів, які залишилися живими", більше "не вважатимуть учасниками бойових дій", а лише "воєнними злочинцями".

Попри брак води, їжі та набоїв, "Азов" та інші підрозділи й далі оборонялися, але на меншому оборонному периметрі.

Зокрема 2 квітня росіяни дісталися порожнього управління СБУ в місті — про це з’явилося безліч пропагандистських відео.

Своїми відчайдушними діями оборонці Маріуполя не давали вивільнити підрозділи 8-ї загальновійськової армії, яка могла б посилити тиск на “лінію розмежування”. Росіяни не змогли вибити захисників міста зі своїх позицій, а тому засипали їх термобаричними снарядами з систем ТОС-1.

Місцева влада закликала маріупольців евакуюватися, але це було складно.

2 квітня близько 500 людей самотужки змогли виїхати через російські блокпости в бік Запоріжжя. Ще 469 мешканців виїхали цим шляхом на день раніше.

Росіяни й далі повідомляли у своїх медіа про оточення українських військових у різних частинах міста, але істотних успіхів не мали.

З лінії зіткнення в місті забрали 810-ту окрему бригаду морської піхоти РФ (разом з 382-м та 557-м окремими батальйонами морської піхоти, а також 542-м окремим десантно-штурмовим батальйоном): було вбито командира підрозділу (полковника Алєксєя Шарова, 22 березня), потім його наступника (полковника Владіміра Кріволапова, 27 березня), а також убито й поранено до 300 одиниць особового складу.

8 квітня радник мера Маріуполя Петро Андрющенко спростував заяви Росії про захоплення центру Маріуполя — російські війська контролювали чверть міста, зокрема драмтеатр і приміщення СБУ, але це не весь "центр міста".

Андрющенко наголосив, що більшість відео російських військ геолоковано на околицях Маріуполя, і сказав, що українські війська контролюють Приморський район (південний захід Маріуполя), частину східного берега району "Азовсталь" (центр Маріуполя) й узбережжя на південний захід від міста аж до "Азова".

8 квітня — 13 квітня

У соцмережах публікували фото й відео, як 7-8 квітня російські війська штурмують "Азовсталь", а проросійські джерела стверджували, наче на об'єкті залишаються 3 тис. українських військових, що підтверджує — українські сили зберігали плацдарм у східному Маріуполі, хоча російські війська заявляли про нього раніше.

Український гарнізон відмовився від чергової – вже четвертої – пропозиції росіян скласти зброю. У російських медіа це пояснили тим, що "азовська орда сподівається на евакуацію гелікоптерами".

За свідченнями Тома Купера з його джерел, повітряні сили ЗСУ й далі підтримували повітряний міст з Маріуполем: працюючи на високих швидкостях і вкрай низьких висотах (буквально між деревами та будівлями), гелікоптери Мі-8 організовували постачання (боєкомплектів, їжі, води, а ще NLAW) та евакуюювали поранених.

8-му армію замінили розбитою 150-ю мотострілецькою дивізією, російськими військами "ДНР" і новими підрозділами росгвардії.

Росіяни встановили вогневий контроль над проспектом Металургів і так "з’єднали" цей район із Кальміуською райадміністрацією, розташованою на півночі, та роз’єднали український гарнізон навпіл (36-та бригада морської піхоти утримує північну частину міста, а "Азов", 56-та мотопіхотна бригада й 12-та бригада оперативного призначення Національної гвардії України — решту міста).

10 квітня за підтримки 810-ї бригади морської піхоти (58-ма армія) та 177-го полку морської піхоти російські війська "ДНР" захопили частину Приморського району, Рибний порт і південний берег у районі заводу "Азовсталь". Тепер український гарнізон захищав не один суцільний периметр оборони, а три окремі дуги.

Російські війська захопили Маріупольську міськраду, розташовану за два квартали від зруйнованого драмтеатру, територію якого захопили значно раніше. Це свідчення того, що Росія просувалась у Маріуполі повільно, хоча російська пропаганда стверджувала протилежне.

Увечері 11 квітня українські захисники заявили, що російські війська застосували проти українських військових у Маріуполі хімічну зброю, яку доставили безпілотниками.

Потерпілі повідомляли про задишку й атаксію.

Але продемонструвати світові докази цього злочину поки що не вдалося — через окупацію міста Росією та неможливість здійснити незалежне розслідування.

Однак 11 квітня представник “ДНР” Едуард Басурін сказав, що російські війська мають використати "хімічні війська" проти українських захисників металургійного заводу "Азовсталь", щоб "викурювати кротів із їхніх нір" через складність штурмувати об’єкт. Кремлівські ЗМІ поширили заяву Басуріна раніше, ніж з’явилися повідомлення з Маріуполя про хімічну атаку.

Міноборони Росії заявило, що 13 квітня на металургійному заводі імені Ілліча (на півночі Маріуполя) капітулювали 1026 військовослужбовців 36-ої бригади морської піхоти України (це підтвердив командир "Азова" Денис Прокопенко в інтерв’ю “Українській правді” 9 травня). Російські військові також поширили відео близько 30 українських військових, яких, за їхніми словами, було захоплено під час спроби прорватися з комбінату Ілліча на північ (про дискординацію дій 36-ї бригади також заявив у своєму інтерв’ю Денис Прокопенко. Зокрема він зазначив, що частину підрозділу, яка проривалась “у невідомому напрямку”, захопили в полон).

Фактично росіяни зайняли вже порожні приміщення заводу.

14 квітня — 19 квітня

14 квітня радник мера Маріуполя Петро Андрющенко розповів, що російські сили було зосереджено на захопленні маріупольського порту на південному заході за підтримки потужної авіації та артилерії, що суперечило заявам Росії про те, що вони захопили порт раніше:

“У Лівобережному районі від парку «Веселка» починається зона небезпеки. У районі площі Перемоги та бульвару Меотиди — зона прямих бойових зіткнень, до того ж працюють снайпери. Приморський район неподалік порту залишається найгарячішою зоною боїв. Від пляжу Піщаного до Стрілки знов обстріли реактивною артилерією та бомбардування з літаків. Центральний район безпечний лише в зоні 23-17 мікрорайонів, усе інше — зона перманентних вуличних боїв.

Площа Перемоги й Меотиди. Тривають бої, які навіть не дають окупантам змоги здійснити «зачистку» від тіл убитих маріупольців. Жахлива картина. Саме тут у цьому році мав бути побудований новий розважальний центр «Мультіплекс» — на правах муніципального партнерства.”

Росіяни тим часом розповідали про підготовку до "фінального етапу" битви за Маріуполь, у якій вони готувалися використовувати ФАБ-3000, “Смерчі” та "Джмелі" з термобаричними зарядами й БМО-Т — бойові машини вогнеметників.

Також російські війська розпочали процес ексгумації похованих у дворах житлових будинків, заборонили місцевим мешканцям самостійно ховати вбитих і вивозили тіла в невідомому напрямку.

Водночас українська розвідка зафіксувала в місті 13 мобільних крематоріїв, призначених для спалення тіл цивільних і військових.

Російська армія захопила покинуту базу 12-ї бригади Нацгвардії в західній частині Маріуполя. Металургійний завод імені Ілліча, з якого кілька днів тому вийшла 36-та бригада морської піхоти, було захоплено російськими військами, що наступали з півночі.

16 квітня російські війська продовжили повільно просуватися через Маріуполь. З півночі до центрального маріупольського пляжу підійшли сили "ДНР". У самому центрі Маріуполя тривали бої. Російські війська ввійшли на базу 12-ї бригади Національної гвардії України, а сили "ДНР" захопили поліцейський відділок у центрі Маріуполя неподалік пляжу.

Росія також почала частково відводити свої війська від міста в напрямок Токмака й Мелітополя.

Приморський район і район гавані захопили російські війська. Решта українських військ відійшла до заводу "Азовсталь".

16 квітня російські медіа оприлюднили кадри, що підтверджували присутність армії РФ у кількох ключових місцях на південному заході Маріуполя, зокрема центру управління рухом порту, будівлю прокуратури та Головного управління Національної поліції в Донецькій області і, ймовірно, ще зменшили центр української оборони на південному заході міста.

Російські війська, ймовірно, прагнули змусити капітулювати захисників заводу "Азовсталь" за допомогою переважної вогневої потужності, щоб уникнути дорогих операцій із зачистки, але українські захисники вочевидь не мали наміру здаватися.

16 квітня російські війська завдали потужних авіаударів по Маріуполю, зокрема зі стратегічних бомбардувальників Ту-22М3. Українські війська на заводі "Азовсталь" відмовилися від ультиматуму Росії про капітуляцію 17 квітня до 13:00 за місцевим часом.

Міноборони Росії стверджує, що Київ відмовив українським силам у капітуляції та наказав військам полку "Азов" розстрілювати український персонал, що здавався. Це був елемент поточної інформаційної операції Кремля, щоб представити українських військових як меншість "націоналістів", які нібито змушують воювати решту військових.

Речник Міноборони України Олександр Мотузяник 18 квітня заявив, що українські війська в Маріуполі успішно стримують російські війська й дають можливість українського наступу в інших місцях. Українські військові джерела поділилися кадрами обмежених контратак поблизу заводу "Азовсталь" 18 квітня.

Звернення від людей, які живуть у бункерах "Азовсталі" в блокованому Маріуполі.

Глава "ДНР" Денис Пушилін заявив, що захоплення "Азовсталі" є пріоритетом "ДНР", а "речник міліції" Едуард Басурін повідомив, що 19 квітня почався штурм російських військ.

Радник мера Маріуполя Петро Андрющенко повідомив, що російські війська зібрали важке озброєння й танки в Лівобережному районі міста поблизу заводу, але й далі обстрілювали житлові вулиці неподалік. Російські війська завдали авіаудару по північній частині заводу ще 18 квітня.

Міноборони Росії висунуло чергову вимогу здатися бійцям українського полку "Азов", але захисники Маріуполя вкотре відмовилися. Українські війська зберегли свої позиції на заводі та продовжили обмежені вуличні бої в центрі міста.

Знищення доказів злочинів

Маріупольський міський голова оприлюднив інформацію про масові поховання в передмістях: Мангуші, Виноградному, Старому Криму.

У селищі Мангуш окупанти могли поховати від 3 до 9 тис. маріупольців. На це вказує зіставлення з супутниковими фото поховання в Бучі, де було виявлено 70 людей. На знімках Maxar від 9 квітня сектор масових поховань у Мангуші у 20 разів більший. Нові траншеї окупанти копали й заповнювали трупами щодня впродовж усього квітня. Наші джерела повідомляють, що в таких могилах тіла вкладали в кілька шарів.

На супутникових знімках Planet від 20 квітня розмір масового поховання у Виноградному становить 45 м на 25 м. Тут може бути захоронено не менш ніж 1 тис. вбитих російською армією маріупольців.

Супутник зафіксував викопані траншеї також на території Старокримського кладовища. Вони з’явилися 24 березня – після того, як селище окупували росіяни. На супутниковому знімку Planet можна побачити, що їхня довжина становить 60-70 м.

Через два тижні, на знімку від 7 квітня, місце поховання збільшилося. Частину траншей закопано.

24 квітня було зафіксовано нові траншеї. Протяжність місця масового поховання збільшилася до понад 200 м.

"Таких поховань ми бачитимемо дедалі більше. На жаль. Їх територія розширюватиметься. Бо рахунок убитих іде на десятки тисяч. Це найбільший геноцид у Європі від часів Голокосту. Ще не менш ніж 15 тис. маріупольців похилого віку та з хронічними захворюваннями можуть померти. Адже в заблокованому місті катастрофічна нестача питної води, продовольства й ліків. Окупантам байдуже на маріупольців. Тому ми молимо світ про порятунок наших людей. Місто треба врешті-решт евакуювати. Негайно», – заявив мер Маріуполя Вадим Бойченко.

До середини березня в різних частинах Маріуполя та передмість комунальні служби захоронили близько 5 тис. осіб. За обережними оцінками, загальна кількість убитих російською армією в Маріуполі становить 22 тис. осіб, окупанти ексгумували тіла та знищували їх у мобільних крематоріях або вивозили в передмістя. Тіла вивозили тими самими вантажівками, якими до цього завозили “гуманітарну допомогу”.

Попри це та всі заборони люди й далі ховали померлих у дворах.

"Зараз у Маріуполі середньовічні умови життя. Інфраструктуру повністю знищено. Поки що ми не бачимо жодного поступу в налагодженні людських умов для населення. Через повну відсутність медичної допомоги в людей з онкологією та хронічними захворюваннями майже не залишається шансів. Кількість жертв російської агресії невпинно зростає. Тому зараз тільки евакуація допоможе врятувати людей", – наголошує мер Маріуполя Вадим Бойченко.

20 квітня — 5 травня

Станом на 20 квітня частину українських прикордонників і бійців Національної гвардії було оточено в районі порту, потім групу з понад 500 військових вдалося визволити з оточення та перемістити на "Азовсталь".

Водночас російські посадовці заявляли, що захопили 98% Маріуполя і що бої нібито "де-факто завершилися".

Значно посилились обстріли заводу, який став єдиним центром спротиву в місті. Захисники не лише утримували більшість периметру "Азовсталі", а й здійснювали рейдові атаки в околицях.

Також батальйон полку "Азов" станом на 20 квітня утримував принаймні вузьку смугу вздовж моря в північній частині Приморського району й порт на обох берегах річки Кальміус.

21 квітня Кремль оголосив про перемогу в битві під Маріуполем, хоча більшість українських військ залишалася на заводі "Азовсталь".

Президент Росії Путін здійснив телевізійну зустріч з міністром оборони Шойгу (після його першої публічної появи 11 березня), під час якої Шойгу заявив, що "весь Маріуполь перебуває під контролем російської армії" і що російські сили "надійно заблокували" завод "Азовсталь".

Шойгу стверджував, що російським силам знадобиться 3-4 дні, щоб завершити зачистку заводу "Азовсталь", після чого Путін заявив, що остаточний штурм не потрібний і віддав розпорядження про повну блокаду об'єкта.
"Зустріч" була спробою Кремля повідомити про перемогу в битві за Маріуполь, щоб мати можливість заявити про великий успіх без імовірно дорогих операцій, необхідних для знищення або взяття в полон тих українських захисників, які залишилися.

Українські офіційні особи закликали до локального припинення вогню, щоб дозволити українським захисникам і мирним жителям залишити місто, але російські сили, найімовірніше, намагатимуться заморити голодом захисників, які там залишилися. Міський голова Маріуполя Вадим Бойченко закликав припинити вогонь та 21 квітня евакуювати з "Азовсталі" мирних жителів. Віцепрем’єр-міністр України Ірина Верещук розширила цей заклик і заявила, що на заводі залишаються близько 1 тис. мирних жителів, а також значна кількість поранених.

У цей час до Маріуполя почали перекидати ворожу військову техніку, зокрема російські танки з позначкою "V" — це підрозділи окупантів, які чинили звірства в Бучі: вбивали, гвалтували й катували цивільне населення.

20 квітня росіяни оголосили про припинення вогню та евакуацію цивільних; також вони запропонували "евакуюватися" захисникам Маріуполя, але, як завжди, не дотрималися обіцянки. Водночас у місто зайшов російський батальон з "ДНР" "Сомалі".

22 квітня російські війська припинили прямі атаки на "Азовсталь", але й далі обстрілювали завод, відмовляючи у проханні України відкрити гуманітарні коридори, щоб евакуювати мирне населення. Російські війська прагнули заморити голодом захисників і мирних жителів "Азовсталі", які там залишилися.

До 5 травня тривали постійні авіаційні та артилерійські удари по заводу. Фактично окупанти досі застосовують тактику випаленої землі — просто рівняють весь завод і не залишають захисникам жодних приміщень та укріплень.

Оборонці поступово зменшували периметр оборони для оптимізації власних зусиль.

Протягом ночі з 25 на 26 квітня, захисники "Азовсталі" нарахували 35 повітряних ударів. Частину цивільних, які переховувались у підземеллях заводу, завалило уламками, тож українські військові розпочали рятувальну операцію. Інша критична проблема — становище сотень (кажуть, понад 500) поранених: вони вимушено розміщені у великих групах і перебувають в антисанітарних умовах. Навіть доступ до чистої води є великою проблемою (її взагалі немає). Зазначимо, що "Азовсталь" — це, по суті, багатоповерхове підземне місто, яке будували в радянський час на випадок ядерної війни.

У ніч з 27 на 28 квітня комплекс зазнав до 50 повітряних ударів (разом із запалювальними снарядами). Виявляється, напередодні росіяни (як завжди, зумисне) бомбардували головний госпіталь, що призвело до обвалення частини будівлі. Понад 500 поранених і медиків, які дбали про них, опинились у пастці.

Завалилася операційна, що унеможливило надавати нашим воїнам допомогу навіть у тих скромних умовах, що були раніше.

Російські сили завдавали морських артилерійських і повітряних ударів по Маріуполю, а 1 та 2 травня тривала евакуація цивільного населення з металургійного комбінату «Азовсталь».

Російські сили відновили повітряні, артилерійські та наземні атаки на металургійний завод "Азовсталь" 3 травня після завершення попередніх зусиль з евакуації. Заступник командира полку "Азов" Святослав Паламар заявив, що російські війська здійснили наземний штурм, щоб спробувати проникнути на "Азовсталь" під прикриттям авіаударів, під час яких на заводі загинули двоє мирних жителів.

Евакуація цивільних з Азовсталі

1 травня за сприяння ООН і Червоного Хреста з комплексу "Азовсталь" було евакуйовано близько 100 мирних жителів. Обидві організації заявили про намір евакуювати цивільних із трьох інших пунктів міста 2 травня.

Одразу після завершення евакуації 1 травня російська армія відновила обстріли.

2 травня евакуаційні автобуси вирушили з Маріуполя, підібрали людей у Мангуші й потім у Бердянську. До цієї колони також дозволили долучатися власними автівками.

Армія РФ обстрілювала завод "Азовсталь" майже до моменту відкриття евакуації.

"Сподіваємося, що тисячі маріупольців, які застрягли дорогою з Маріуполя до Запоріжжя — оскільки їх не пропускали окупанти — сьогодні ввечері або завтра зранку потраплять до Запоріжжя", — заявив того дня Андрющенко.

2 травня росіяни змусили захисників відійти з північної частини комплексу "Азовсталь", хоча пізніше зупинилися, але таки дозволили евакуювати більше мирних жителів.

Політичні провокації

22 квітня Міноборони Росії заявило, що гуманітарну паузу в Маріуполі розпочне лише тоді, коли українські війська "підіймуть білі прапори", очікуючи, що протягом двох тижнів у них закінчаться їжа й запаси.

Андрущенко також повідомив, що окупанти взялися створювати місцеву адміністрацію та інвентаризацію житлових будинків у Маріуполі — щоб націоналізувати майно.

Він також заявляв, що покинуті будинки в Старокримському районі Маріуполя заселяють за дозволами, виданими "ДНР", і що Кремль планує повернути додому маріупольців, яких раніше депортували до Росії, коли російські сили зміцнять контроль над містом.

Денис Пушилін 30 квітня оголосив про "Велике будівництво" Маріуполя: нібито сили "ДНР" за підтримки Кремля відновлять інфраструктуру міста, щойно буде знищено українські позиції на "Азовсталі". Російські війська та війська "ДНР", найімовірніше, просуватимуть операції з відновлення та переселення, щоб зміцнити адміністративний контроль над Маріуполем і підтвердити заяву Кремля про повне захоплення міста.

Головне розвідувальне управління України (ГУР) повідомило, що приватні підприємства в Ростові отримали замовлення виготовити офіційні печатки та штампи для державних установ Маріуполя з написом: "Росія, Республіка Донбас, Маріуполь”.

Звіт ГУР узгоджується із заявою радника мера Маріуполя Петра Андрющенка про те, що діти в Мангуському районі під Маріуполем підписують свої шкільні зошити Ростовською областю, і вказує на зусилля Росії з подальшої інституціоналізації контролю над окупованими територіями в очікуванні можливого приєднання до Росії.

Однак усі ці повідомлення разом указують на можливу плутанину в Кремлі щодо статусу Маріуполя та інших окупованих територій. Окупаційній владі, ймовірно, неясно, чи мають вони намір приєднати Маріуполь до "адміністрації Донецької Народної Республіки (ДНР)", а потім у її складі приєднати до Росії, чи включити Маріуполь у Ростовську область Росії. Ба більше, Росія формально не анексувала "ДНР", а "визнала незалежність", що поставило формулювання "Росія, Республіка Донбас" у суперечність із нинішньою формальною позицією РФ. Така плутанина може вказувати на невідповідність у планах або реалізації професійних рамок, які, ймовірно, можуть виявитися на окупованих територіях за межами Маріуполя.

Поступово із впровадженням окупаційної адміністрації в місті більшість російських військ було передислоковано на інші ділянки фронту: Попасну, Токмак, Авдіївку, Торецьк.


5-12 травня. Блокада й виснаження захисників

За тиждень від 5 до 12 травня з "Азовсталі" встигли евакуювати всіх цивільних (захисники про них не знали, бо через значні руйнування цивільні можуть залишатися десь заблокованими). Також представники "Азову" повідомили, що на території заводу перебуває не менш ніж 500 поранених бійців, деякі в дуже важкому стані. Наразі планів щодо деблокади міста воєнним шляхом немає, а перемовини не дають результатів.

Батальойн "Азов" у російській дезінформації є квінтесенцією “фашизму”, тому фізичне знищення захисників Маріуполя — “ідея фікс” для Росії.

Окупанти зазнають істотних утрат під час штурмів, а тому й далі фізично знищують завод — бомбардують його з літаків та артилерією, повністю заблокували небо над заводом. Особливу небезпеку становлять дрони, які дають змогу відстежувати окремих захисників.

Росія веде облогу та намагається виснажити українських військових.

хід війни азовсталь донбас маріуполь азов

Знак гривні
Знак гривні