9 травня росіяни можуть оголосити війну, а не «перемогу». І відкрити другий фронт. Головне з доповіді RUSI
Росіяни готуються до тривалої війни. Замість того, щоб згладжувати військові поразки та відсутність стратегічних успіхів, пропаганда «накачує» суспільство страхами про ймовірний напад України на територію РФ, а також проводить прямі паралелі з «великою вітчизняною війною». Це дозволяє виправдовувати жертви й відсутність результативних переговорів, активізувати мобілізацію та переведення економіки на військові рейки, шукати способи закуповувати воєнні технології, а також відкривати нові фронти, пишуть аналітики Джек Вотлінг і Нік Рейнолдс з Королівського інституту об’єднаних служб з питань оборони та безпеки (Royal United Services Institute for Defence and Security Studies).
«Тексти» вивчили їхню ґрунтовну доповідь про поточну ситуацію та перспективи її розвитку – і дуже стисло наводять головні тези. Документ базується на численних інтерв’ю, проведених авторами з українськими та західними військовими – учасниками описуваних подій.
Поразка під Києвом – передумови для більш затяжної війни
Після поразки під Києвом у Кремлі зрозуміли, що сил прорватися в столицю немає. Тому було прийнято рішення про відведення та перефокусування зусиль на Донбасі. Після призначення командувачем операції генерала Олександра Дворнікова і переходу керівництва від ФСБ до міноборони, російські військові, схоже, дійшли висновку, що їм потрібен час і що захоплення півдня у будь-якому разі потребуватиме більше військ. Тож 9 травня перестало бути кінцевою датою кампанії, а, швидше, стане відправною точкою, щоб активізувати ширшу мобілізацію.
На подальший хід подій впливає кілька факторів. Західна допомога Україні посилюється. Що довше росіяни зволікають із розгортанням наступу – то більше в Україну надходить зброї і тим більш підготовленою вона є для відсічі. Крім того, поступово точковими ударами Україна відбиває позиції, завойовані росіянами навколо Харкова. Ракетні удари загарбників по українських містах – це намагання погасити системи ППО і відвернути увагу від головної лінії фронту, на якій Росія все ще не готова наступати.
Операцію на Донбасі не можна назвати вирішальною для цієї війни. Росія може захопити Донбас, але Україна не погодиться на припинення вогню після цього. Бо це буде передумова для подальшої анексії українських територій шматок за шматком. Тому кінцевий підсумок кампанії на Донбасі полягає не в тому, де пролягатиме лінія фронту до кінця травня, а в тому, які це створює умови для наступних раундів операцій протягом літа.
Для українців стоїть питання відновлення та запобігання подальшому виснаженню своїх бойових частин. У росіян є проблема забезпечення достатніх обсягів резервів. Тому зараз обидві країни готуються до більш затяжного бою.
Гостомель після відступу "руського міра". Фото: Армія Інформ
Інформаційний фронт: як росіян готують до війни
Тоді як на фронті цілі ставали дедалі меншими, риторика пропаганди почала радикалізуватися. Попри відсутність загрози вторгнення з боку України, у регіонах почали проводити інструктажі для учнів шкіл щодо дій на випадок обстрілів і бомбардувань, обговорювати створення загонів територіальної оборони, а підприємствам також було доручено виготовляти протитанкові їжаки. Людей «обробляли», щоб виправдати подальшу ескалацію.
Війна з Україною в російському інфополі дістала пряму паралель із "великою вітчизняною війною". До цього відбулось «підвищення градусу» із просто боротьби за Донбас до протистояння Росії з НАТО, в руках якого Україна є просто інструментом. Губернатори на місцях закликають «повторювати подвиги героїв ВВВ», патріарх Кіріл на проповіді говорить про «зламали хребет фашизму колись – зробимо це знов», у підконтрольних уряду ЗМІ пишуть про те, що «денацифікація є неминуче деукраїнізацією». Поступово в інфополе повертається слово «війна», офіційно заборонене для опису подій в Україні, проте дозволене в контексті «священної війни» добра зі злом (у російському розумінні). Ба більше, літера Z уже трактується як 77 років ВВВ.
Такий підхід дозволяє виправдовувати відсутність результативних переговорів (адже «велика вітчизняна» не закінчилась внаслідок переговорів), величезні втрати російської армії в Україні, а також підготувати населення до подальших жертв.
Досі резервом сил Росії був тиск на строковиків, щоб вони підписували контракти навіть без додаткових навчань. «Накачування» росіянами паралелей з ВВВ перед 9 травня може бути якраз-таки додатковим стимулом для проведення ширшої мобілізації. Все більш ймовірно, що замість того, щоб оголосити про перемогу, російський уряд використовуватиме 9 травня як день, коли офіційно запланована «спеціальна військова операція» буде перейменована на «війну».
Діти у формі часів "вєлікой отєчєствєнной" – традиційна розвага на 9 травня в Росії
Поповнення запасів зброї: Економічний фронт Росії
Мабуть, найкращою демонстрацією того, що Росія готується до довгого протистояння, є те, що паралельно з переходом у риториці на розмови про війну російський уряд розпочав процес переходу своєї економіки на військові рейки для забезпечення довгострокового постачання критично важливого озброєння.
Високоточна зброя має тенденцію закінчуватися (її ще треба лишити для захисту інших кордонів, а не вистрілювати в Україні «в нуль» – див. лонгрід «Текстів» про російські ракети), тому поступово Росія переходить на більш старі ракети і системи залпового вогню.
Щоб продовжувати виготовляти високоточні ракети, потрібні іноземні компоненти, зокрема електроніка. Росія розраховувала на коротку війну, тому була готова до економічних санкцій – але не до військових, які призведуть до неможливості виготовляти зброю. Крім того, вони були впевнені, що за рахунок газового і нафтового шантажу зможуть регулювати економічний тиск на Росію. Однак зараз виглядає, що тут вони прорахувалися.
У березні Росія створила спеціальну комісію, яка має провести аналіз того, яка військова техніка потребує імпортозаміщення або можливості ввозити обладнання з «дружніх» країн, які готові ігнорувати санкції. Далі було ухвалено рішення перенести всі ризики підрядників, що постачають військові компоненти, на уряд. Крім того, було вирішено приймати паралельний імпорт (фактично ввезення за сірими схемами), коли технології купуються без повідомлення правовласника.
Західні ЗМІ повідомляють про запити Росії на китайське озброєння, передусім боєприпаси, і – що більш важливо – мікроелектронні компоненти, необхідні для продовження виробництва складної зброї.
Автори відзначають, що Владімір Путін свого часу працював саме в тому підрозділі КДБ СРСР, який курував напрямок доступу до західних технологій – це була частина його завдань у Дрездені. Зараз відновити тіньові постачання також намагаються через спецслужби.
Одним зі способів обходження санкцій може бути закуповування технологій та обладнання нібито для цивільних цілей через Роскосмос. Приміром, компоненти російських крилатих і балістичних ракет закуповуються нібито для цивільного використання у космічних програмах. Крім того, безліч компаній по всьому світу, зокрема в Чехії, Сербії, Вірменії, Казахстані, Туреччині, Індії та Китаї готові піти на значні ризики, щоб задовольнити потреби Росії в постачанні зброї.
Індія і Китай можуть стати альтернативними постачальниками зброї Росії. Фото: Банкі
Розширення фронту: ФСБ у Молдові
Репутація російських спецслужб сильно постраждала у війні з Україною.
Через те, що ФСБ провалила операцію в Україні, зараз вона прагне продемонструвати хоч якісь успіхи. Погіршення економічної ситуації в Молдові восени 2021 року створило «вікно можливостей» для того, щоб висунути альтернативу чинній владі руками Кремля. Відповідне планування розпочалось під керівництвом Дмитра Козака.
Приводом для активізації роботи в цьому напрямку під час війни в Україні стала заборона використання георгіївської стрічки в Молдові. Один з планів ФСБ – організувати масові протести з використанням цієї символіки, щоб спровокувати штрафи проти бідних протестувальників, а також створити підстави для розмов про придушення свободи слова.
Кульмінація цих протестів запланована також на 9 травня, з підтекстом, що Санду заважає країні відзначати власну роль у «великій вітчизняній війни». Впевненості в тому, що план спрацює – немає. Проте така діяльність ще раз показує, що імперські амбіції російського уряду геть не зменшилися, що розвіює надії на швидку перемогу в Україні. І навіть якщо Росія програє наступ на Донбасі, то вона уже активно шукає шляхи дестабілізації та розширення фронту, щоб збільшити економічні та політичні витрати на Заході.
Вибухи у будівлі комітету нацбезпеки невизнаного Придністров'я можуть бути частиною провокацій ФСБ. Фото: novostivl
Висновки
Первісна ейфорія щодо того, що Україна зможе швидко подолати російську армію, у деяких країнах Європи призвела до того, що хтось повірив у швидку перемогу України, або принаймні в те, що виснажена Росія готова сідати за стіл переговорів. Українська перемога можлива, але для цього треба буде багато чого зробити.
Росія вирішила посилити войовничу риторику та ідеологічно мобілізувати суспільство. Через заборону інакомислення та примушування місцевих посадовців до організації патріотичної мобілізації російський уряд поступово радикалізує суспільство.
Навіть попри те, що вартість проживання в Росії зростає, наміром Москви є продовження бойових дій. У короткостроковій перспективі це означає великий наступ на Донбасі. У середньостроковій перспективі це літній наступ, щоб добити Україну. Згортання імперських амбіцій – і це показує приклад Молдови – ніхто не планує. Тому критично важливо, щоб НАТО залишилося твердо налаштованим не просто підтримати Україну для утримання Донбасу, а й підготуватися до нового наступу після цієї битви.
Водночас затяжний конфлікт становить небезпеку для Заходу. Поки Європа входить у період літа, між підвищенням цін на електроенергію (які зашкодять бізнесу) і втратою робочих місць пройде певний час. До осені існує ризик того, що економічний спад збіжиться із похолоданням, коли громадяни будуть намагатися опалювати свої будинки. У цьому контексті підтримка України може згаснути, розповсюдження російської дезінформації може зрости, і дипломатичні зусилля Росії для ухилення від санкцій можуть мати успіх через західну роз’єднаність.
Забезпечити обмеження можливості Росії затягувати бойові дії після літа можна було б, зменшивши їй доступ до сучасного озброєння. Щоб цього досягти, західні країни повинні провести ретельну оцінку того, які з їхніх компаній свідомо або ненавмисно постачають Росію, і перекривати ці канали. Розрив цих каналів не змінить обсяги боєприпасів, які фізично зберігає Росія для операцій влітку. Але очікування майбутнього виробництва залежать від того, скільки запасів можна буде витратити в Україні. І впевненість Кремля в довгострокових наслідках (або їхньої відсутності) продовження війни.
Зменшення залежності від російського газу також має бути середньостроковою метою європейської політики, навіть якщо це не дасть негайного ефекту.
Хоча Росія явно була ослаблена невдачами на полі бою в Україні, поєднання її імперських амбіцій та значної сили примусу ризикують дестабілізувати ситуацію в світі і далі. Молдова є найяскравішим прикладом цього, але оскільки конфлікт затягується, російські операції можуть становити також загрозу в Сербії та інших країнах. Скоординовані зусилля щодо згортання російського шкідливого впливу на ці та інші держави будуть мати вирішальне значення у разі, якщо кризу в Україні буде стримано. Подальші кризи буде політично важко витримати, особливо враховуючи ризики подальших економічних руйнувань.
Нарешті, російське рішення йти на нове загострення — це азартна гра з високими ставками. Якщо Росія проведе мобілізацію і зрештою подолає український опір, тоді НАТО стикнеться із агресивним, ізольованим і мілітаризованим ворогом. Якщо ж Путін програє, це матиме серйозні наслідки для нього. Адже йдеться про програш «екзистенційної битви», а це ставить питання про придатність лідера серед політичних еліт Росії.
Тому країни НАТО мають подумати про свій план дій на випадок, коли Росія влітку не лише зазнає поразки на Донбасі, а й опиниться [роздратованою] з мобілізованими та погано навченими військами, з невеликим запасом високоточних боєприпасів, не в змозі здобути перемогу. Смерть політичного проєкту Путіна дуже ймовірна, проте вона вже завдала величезної шкоди на міжнародному рівні і ризикує зробити значно більше.
