«Дайте нам F-15 – і ми надеремо росіянам дупи». Легендарний пілот МіГ-29 Джус розповідає про внутрішню кухню ВПС

Про роль АТО і США підготовці пілотів

Важливу роль у сьогоднішній вправності військових пілотів відіграла наявність досвіду бойових вильотів під час проведення активної фази АТО у Донецькій і Луганській областях в 2014 році, а згодом і під час Операції об’єднаних сил. Це досвід польотів на низьких висотах, використання альтернативних аеродромів, а також тактика оперативної гнучкості і перебування в повітрі якомога довший час, щоб знизити ризики знищення техніки ворогом під час спроб вогневого придушення.

Під час низки навчань з американськими ВПС, як-от «Чисте небо», українці змогли політати пліч-о-пліч із F-15С із каліфорнійського бойового льотного загону, а також із польськими колегами. F-15 виконували «роль» російських винищувачів Су-30 і Су-35С Flanker для бою проти українських МіГ-29 і Су-27. На озброєння також взяли обов’язковий короткий розбір результатів після кожної місії, що є нормою для сучасних ВПС, проте для українців було новим.

Джус біля свого літака. Фото: JUICE/UKRAINIAN AIR FORCE

На чому ми зараз літаємо

У цій війні Україна використовує два типи винищувачів – МіГ-29 і Су-27. МіГи використовуються також для виконання завдань «повітря-земля» і збиття ракет і дронів. Хоча Су-27 також здатні доставляти некеровані бомби та ракети, зберігають для підбиття літаків і гелікоптерів

МіГ-29 також використовуються для виконання завдань супроводу, забезпечуючи захист штурмовиків Су-25 Frogfoot, проте їх флот зменшується.

Міг-29. Фото: Rich Cooper

Іншим ударним активом ВПС України і, теоретично, найбільш боєздатним є Су-24 Fencer. За словами Джуса, хоч у них і багато роботи, «на жаль, їх не дуже багато». Су-24 виявилися набагато дорожчими та трудомісткими для ремонту, ніж інші літаки, що, ймовірно, пояснює, чому їх досі не бачили в бою. Проблеми посилюються через брак запчастин, більшість з яких виробляються лише в Росії, на відміну від МіГ-29 і Су-27, деталі для яких можна знайти в Україні.

Су-27. Фото: Rich Cooper

Удари по Львівському державному авіаремонтному заводу, який відповідає за глибоке технічне обслуговування літаків, і по об’єкту в Луцьку, що відповідає за ремонт двигунів RD-33, спрямовані на погіршення ситуації з технічною підготовкою МіГ-29. Однак, на щастя, ВПС мають багато добре навчених інженерів, а сам літак вважається дуже простим в обслуговуванні.

Як виглядає типова місія

«Я патрулюю місцевість і намагаюся знайти якусь ціль, це «вільне полювання». Або іноді маю задачу витіснити ворога зі свого району. Якщо росіяни бачать нас на своєму екрані, особливо якщо нас кілька тих, хто патрулює територію, вони не хочуть мати з нами справи. Отже, ми можемо виштовхати їх звідти».

«Усі мої місії дуже схожі, але іноді наші наземні підрозділи перехоплення направляють нас ближче до лінії фронту, і ти маєш справу з дуже потужними сигналами радіоелектронної боротьби та ворожими ракетами «земля-повітря», радарами противника. Потрібно спробувати знайти повітряні цілі і маневрувати, щоб не бути обстріляним наземними засобами ППО. Це досить складно, і іноді ти можеш приземлитися на зовсім іншому аеродромі, в іншому регіоні».

Попри часті зміни аеропортів базування, ВПС поки не використовували для зльоту чи посадки автомобільні дорогі. Хоча в минулому такі операції практикувалися, нині існує достатньо альтернативних авіабаз, щоб цього не робити

У разі, якщо МіГ-29 буде збитий над контрольованою Росією територією, або де йдуть бойові дії, існує мережа бойових пошуково-рятувальних команд (БПРК), які можуть доставити пілота у безпечне місце. Пошуково-рятувальні підрозділи розташовані в різних регіонах, деякі з них мають спеціальні навички, наприклад стрибків з парашютом, але забирати катапультованих льотчиків також можуть інші підрозділи, які опиняються в потрібному районі в цей час.

Замість радянського комплекту для виживання в екстремальних умовах, українські пілоти давно беруть сучасні набори, куди входять сучасні бронежилети, де можна помістити пістолет, аптечку першої допомоги, навігаційні засоби і навіть гранати. Оригінальний набір для виживання включав під сидінням компактну штурмову гвинтівку АКС-74У, але на практиці рідко вистачає часу, щоб взяти її з собою, оскільки збитий пілот намагається залишити місце катастрофи якомога швидше. Тому кожен сам вирішує, чи брати її з собою і в якій частині кабіни розміщувати. Як і весь набір – його можна збирати самостійно під свої потреби і вподобання

Захисники на землі

Концепція спільної оборони передбачає розділення секторів на різні зони бойових дій між літаками і ППО. Це допомагає уникнути перебування у повітряному просторі, захищеному своїми військами. У той же час, винищувачі можуть спробувати заганяти російські літаки в ці зони ураження ППО, де потім можна буде «відстрілювати дурнів по одному».

Серед систем ППО, які використовуються українцями, як «дуже боєздатну» Джус оцінив зенітно-ракетну систему великої дальності С-300, але вона застаріває і не дуже мобільна, що збільшує ризик авіаударів по ній. З іншого боку, зенітно-ракетний комплекс «Бук» середньої дальності «дуже мобільний і його дуже легко приховати… вони цього бояться, і це для них велика небезпека». Особливо значні втрати «Бук» завдав російським ударним літакам Су-34 та Су-30, які їх супроводжували.

C-300. Фото: VOIDWANDERER/WIKIMEDIA COMMONS

Далі є системи нижчого рівня, як-от «Оса» та різні переносні системи протиповітряної оборони (ПЗРК), які «також досить ефективні». Хоча система «Оса» не дуже сучасна, цивільні волонтери допомогли модернізувати її, додавши комп’ютерні технології та більш сучасні засоби зв’язку. «Оса» і ПЗРК «Стінгер» американського виробництва вважаються досить ефективними проти російських Су-25, вертольотів, а іноді і проти Су-34, що низько летять.

На чому літають загарбники

Майже всі завдання у повітряному просторі росіяни виконують на літаках Су-30 та Су-35С. Су-30 використовується для прикриття атакуючих сил ВКС, а також іноді для завдань переваги в повітрі. Су-35С використовується як для здобуття переваги в повітрі, так і для протирадарних завдань, озброєний надзвуковими ракетами Х-31П. Цей літак Джус вважає найнебезпечнішою загрозою через поєднання потужного радара з великою ефективною дальністю дії, а також із ракетами класу «повітря-повітря» Р-77-1. Їх можна використовувати в режимі «стріляй і забудь», чого немає в українців. Крім того, наші радари не завжди покривають відстань, на яку можна випускати ці ракети.

Використання Росією літаків раннього попередження та управління А-50 також є серйозним викликом. Ці літаки можуть контролювати значні ділянки повітряного простору зі своєї станції над Білоруссю, надаючи росіянам оповіщення про запуск українських літаків і стежачи за ними, коли вони підлетять. Інші патрулі А-50 були помічені на сході та на півдні, можливо, над Азовським морем. А-50 можуть помічати низьколітаючі цілі, які наземні радари зазвичай не бачать. Україна не має еквівалентних потужностей раннього виявлення, хоча залишається можливим, що деякі дані з літаків НАТО E-3 (AWACS), які здійснюють патрулювання в регіоні, будуть передані українській владі.

Іноді ПКС РФ відправляють літаки в український повітряний простір на заході країни, у тому числі із розвідувальними польотами з Білорусі. Іноді це просто виснаження ресурсів, щоб українські літаки постійно були напоготові, іноді навмисне відволікання, бо через невелику чисельність наші літаки не можуть закривати всі ділянки одразу.

На думку Джуса, єдина причина, з якої Росія може мати перевагу в повітрі, це кількісний тиск. «Іноді це один наш літак проти 12 їхніх, або два проти 12. Одного разу ми бачили 24 літака біля кордону, які намагалися відстрілювати один наш. У вас є перевага ситуаційної обізнаності, радіолокаційної дальності, дальності ракети, [наведення] ракет та радіоелектронної боротьби – і ви все ще надсилаєте так багато реактивних літаків проти одного МіГа? Давайте, хлопці! Це не справжня бійка, це якась дурня».

«Нам потрібні F-15, щоб надерти їм дупи, і багато ракет класу «повітря-повітря», у нас просто занадто багато цілей для них!» – каже Джус

Страх в Україні пов’язаний не стільки з технологічною перевагою, якою користуються росіяни, скільки з їхньою здатністю продовжувати наступ відносно довго після того, як українські запаси будуть вичерпані. На прикладі протирадіолокаційної ракети Х-31П він додає: «У них не такий якісний рівень озброєння, як у НАТО, але кількість є великою проблемою для нас і навіть для НАТО. Росія — тупий, але небезпечний ворог».

Джус зазначив, що однією з найбільших проблем для ВПС України зараз є те, що російські ППО дуже наближаються до українських аеродромів. «Наприклад, моя домашня база, можливо, не в найближчому колі, але точно на середньому радіусі досяжності російських ЗРК. Щойно ти злітаєш і одразу знаходишся «на мушці» на деяких аеродромах».

Серед передового російського обладнання ППО, яке Джус виділив як предмет особливого занепокоєння, — «Бук-М2» середньої дальності, остання версія «Бук-М3», і ​​далекобійні С-400, які розміщуються поблизу кордону Росії з Україною, а деякі навіть перетнули кордон.

«Це справжня проблема і для нас, і для наших винищувачів. [Як протидія] ми намагаємося літати низько і використовувати деякі типи електронних контрзаходів і різного роду маневри. Проте, на жаль, ЗРК все ще дуже ефективні».

Що потрібно для переваги?

«На цей момент, на мою думку, у нас є майже все, що нам потрібно для обслуговування наших МіГів», – каже Джус. «Але, на жаль, через втрати нам потрібні ще літаки, щоб просто поповнити наші ескадрильї. Щотижня, майже щодня ми втрачаємо винищувачі, бомбардувальники та вертольоти, і наноситься багато авіаударів, багато ракетних ударів — ми нічого не можемо з цим вдіяти, маючи МіГи».

Можливість постачати МіГ-29 від членів НАТО, схоже, поки що відкладена, але, на думку Джуса, колишні польські Fulcrum (кодова назва МіГ-29 за класифікацією НАТО) не найкраще з того, чим можна компенсувати українські втрати. «Вони допомогли б нам забезпечити повітряне патрулювання, полювання на маловисотні цілі і деякі вертольоти, але це не домінування в повітрі, не для повітряної переваги», – каже Джус. «У цих МіГів майже такі ж радари, трохи модернізовані. МіГ дуже боєздатний, це чудовий винищувач, але головна проблема в його ракетах, а поляки використовують такі ж ракети, як і ми. Тому нам потрібно отримати щось нове, із боєздатною зброєю».

Джус хотів би, щоб в Україну доставили західні винищувачі четвертого покоління, ймовірно, F-16, але потенційно також F-15 або F/A-18. На відміну від МіГів або навіть більше Су-27, такі реактивні літаки насправді мали б шанс встановити перевагу в повітрі, навіть якщо тільки в окремих районах.

Він вважає, що за умови появи в Україні чотирьох F-16, його колеги могли б навчитися керувати літаками за «кілька днів». Це були б лише ознайомлювальні польоти. А якщо використовувати всю тактичну систему – навчання може зайняти «кілька тижнів». Протягом цього часу пілоти, наземний екіпаж і оператори радарів повинні були б пройти прискорений курс, який зосереджений на абсолютно нових системах, таких як західні навігаційні засоби та мережа обміну даними Link 16. Якщо зараз пілоти змушені покладатися на інформацію із землі, яку вони отримують по радіозв’язку, то тут система дозволяє бачити поле бою одразу на панелі пристроїв.

Окрім пілотованої авіації, Україні потрібно більше «Байрактарів», частина з яких також стали жертвами ефективної наземної ППО Росії. «Нам також потрібно щось проти ракет «земля-повітря», — додав Джус. «Наша мрія мати протирадіолокаційні ракети чи, можливо, керовані бомби, щоб знищити їхні ЗРК і забезпечити безпеку наших пілотованих і безпілотних засобів».

Система ППО NASAMS. Фото: Dutch Ministry of Defence

«Я сподіваюся, що ми отримаємо кілька С-300», – каже Джус. «Хоча у Словаччини немає великої кількості таких систем чи ракет, вони все одно були б дуже корисними. Я також думаю, що нам потрібні «Буки», можливо «Тори», якісь системи «Оса», щоб заповнити наші втрати». Ситуація з ППО аналогічна ситуації літаками: є оператори, але їм немає на чому працювати.

Проте краще, звісно, було б одразу отримувати новітні системи ППО, як норвезька NASAMS (Норвезька передова ракетна система земля-повітря), яка наразі захищає столицю США Вашингтон, але має відносно обмежену максимальну дальність дії, близько 20 миль.

Наразі в Україні немає нестачі високомотивованих і добре навчених солдатів. Але, можливо, закінчується час, щоб закріпити чудові успіхи, яких вони уже досягли в цій війні, резюмує видання.

війна ППО літаки Джус ВПС зброя