Протитанкова зброя, децентралізована армія і мотивація. Морпіх пояснює, чому українці переважають росіян на полі бою
Під час війни Росії проти України спостерігачі із військовим досвідом все більше захоплюються не лише абстрактними «мужністю» і «патріотизмом», а й цілком реальними стратегічними й тактичними перевагами українських воїнів над загарбниками на полі бою. Колишній морський піхотинець Еліот Акерман, який відслужив в Іраку та Афганістані, вважає, що, крім високої мотивації, українцям допомагає й ефект проведених в армії реформ. «Тексти» переказують головні фрагменти з його колонки у The Atlantic.
Акерман наводить свої спостереження щодо української армії і її дій на полі бою з розповіді іншого морпіха, якого він зустрів в одному зі львівських готелів. Втім, слова його нового знайомого Джеда, який три тижні провів у боях під Києвом у складі іноземного легіону, цілком резонують із досвідом самого автора.
Фото: АрміяInform
Javelin та NLAW
Спочатку Джед хотів обговорити протитанкове озброєння, зокрема американські Javelin та британські NLAW. Адже тепер не танки, а протитанкові системи стали основним джерелом небезпеки на полі бою. Навіть найсучасніший російський базовий танк серії Т-90 виявився вразливим для них.
Коли я нагадав Джеду, що воював у Фалуджі [Ірак] у 2004 році, він сказав, що тактика, яку Корпус морської піхоти використовував у цьому місті, не спрацює сьогодні в Україні. У Фалуджі американська піхота працювала в тісній координації з танком M1A2 Abrams. Кілька разів я спостерігав, як по наших танках завдають прямих ударів з гранатометів (як правило, RPG-7 старшого покоління) – а вони навіть не пригальмовують. Сьогодні ж українець, озброєний Javelin чи NLAW, легко знищить танк такого самого рівня потужності.
Фактично сучасне протитанкове озброєння перевернуло хід подій для армій, які кількісно поступаються силам супротивника. Так само менший кількісно флот у майбутньому зможе перемагати завдяки сучасним протикорабельним ракетам.
Ініціатива знизу
Друга тема, яку хотів обговорити Джед – російська тактика і військова доктрина. Він сказав, що більшу частину останніх тижнів провів в окопах на північний захід від Києва.
«У росіян немає уяви», – каже він. «Вони обстрілювали наші позиції, атакували великими формуваннями, а коли їхні штурми не вдавалися, робили все знову і знову. Тим часом українці робили набіги на росіян невеликими групами ніч за ніччю, поступово виснажуючи й знекровлюючи їх».
Спостереження Джеда перегукувалось з розмовою, яку я мав напередодні з колишнім міністром оборони Андрієм Загороднюком.
Російська доктрина спирається на централізоване командування та управління, натомість українська армія (як і армії НАТО) працює в стилі місії. Як випливає з назви — такий підхід спирається на індивідуальну ініціативу кожного солдата, від рядового до генерала. Його задача не лише зрозуміти місію, а й використати свою ініціативу, щоб пристосуватися до вимог хаотичного й постійно мінливого поля бою, щоб в результаті виконати цю місію.
Попри те, що за правління Путіна в Росії також проходила реформа армії, вони ніколи не брали на озброєння децентралізовану командно-адміністративну структуру в стилі місії, яка є відмінною рисою збройних сил НАТО і яку відтоді прийняли українці.
«Росіяни не дають повноважень своїм солдатам», – пояснив Загороднюк. «Вони кажуть своїм солдатам йти з точки А в точку Б, і лише коли ті дістаються точки Б, їм скажуть, куди йти далі. А молодшим солдатам взагалі рідко кажуть, чому вони виконують те чи інше завдання. Це централізоване управління може працювати, але тільки тоді, коли події йдуть за планом. Коли план не тримається купи, їхній централізований метод руйнується. Ніхто не може адаптуватися, і ви отримуєте такі речі, як 40-мильні затори техніки на підступах до Києва».
Це нагадало мені про історію, яку розповів Джед. Під час однієї з операцій виявилось, що група російських солдатів заблукала в сусідньому лісі. «Зрештою вони почали кликати на допомогу», – сказав він. «Я ледве стримувався; мені аж стало погано. Вони поняття не мали, куди йти». Коли я запитав, що з ними сталося, він відповів похмурим поглядом.
Замість того, щоб переказати цю частину історії, він описав переваги, які надають українцям технології нічного бачення. В їхньому розпорядженні не так багато окулярів. «Але у нас є Javelin’и. Усі говорять про них як про протитанкову зброю, але люди забувають, що них також є CLU (command launch unit, командний пусковий блок)».
Це високоточна теплова оптика, яка може працювати незалежно від ракетної системи. В Іраку та Афганістані ми часто мали принаймні один Javelin на місіях не тому, що очікували зіткнутися з танками Аль-Каїди, а тому, що CLU був таким ефективним інструментом. Ми використовували його, щоб спостерігати за перехрестями доріг і переконуватися, що ніхто не кладе на них саморобні вибухові пристрої. Дальність дії Javelin перевищує милю, а CLU може «бачити» ще далі.
Моральний дух
Подальша розмова відходила від технічних змін військової спроможності України в сторону психології українських військових.
Наполеон, який провів багато битв у цій частині світу, зауважував, що «моральний дух співвідноситься із фізичною формою, як три до одного». Я думав про цей вираз, коли ми з Джедом допивали чай.
В Україні — принаймні під час першої частини війни — слова Наполеона виявилися правдивими, багато в чому вирішальними.
У моїй попередній розмові із Загороднюком, коли ми з ним обговорювали через багато реформ і технологій, які дали перевагу українським військовим, він швидко вказав на одну змінну, яка, на його думку, що перевершує всі інші.
«Наша мотивація — це найважливіший фактор, важливіший за все. Ми боремося за життя наших сімей, за наших людей і за наші домівки. У росіян нічого цього немає, і їм нікуди піти, щоб це отримати».
