Стратегічний погляд Богомолова: вступ України до НАТО спричинить кризу в Росії. Офіційна відмова Альянсу Україні – кризу в нас

На ці та інші запитання відповідає директор Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Богомолов в інтерв’ю керівнику Центру близькосхідних досліджень Ігорю Семиволосу.

Read this article in English

І.С. Газета El País оприлюднила офіційну відповідь США і НАТО на вимоги Росії. Відбувся витік інформації, найпевніше, зусиллями росіян. Москва зараз продовжує ескалацію і демонструє, що вона готова до агресивних дій. Чи продовжує Росія блефувати або ж вона готова до реальної ескалації конфлікту?

О.Б. Те, що зараз відбувається, я називаю “Російською агресією 2.0”. Перший варіант виник у 2014-му році і тривав до недавнього часу. Тепер Росія використовує новий підхід. Частиною цієї агресії є ескалація або ж імітація того, що вона відбувається. Але це лише один з інструментів тиску з боку Росії.

Цей якісно новий етап складніший і, очевидно, набагато більше продуманий, ніж агресія в 2014 році. Росія витратила час на вивчення помилок та програмування нового підходу, деякі елементи якого ми вже зараз спостерігаємо. Але треба чекати на продовження.

Треба розраховувати, що ця військово-політична операція триватиме. Позиція України і наших партнерів така: “Зараз виникла проблема, ми з нею щось зробимо і розв’яжемо її”. Але російський план, я думаю, зовсім інший. Адже як і військова операція, яка триває з 2014-го, так і сьогоднішня стратегія Росії спрямовані на виснаження.

Росія атакує Україну на кількох різних рівнях, західні союзники цього не бачать

Росія проводить заходи на кількох різних рівнях. Найпомітніше вона використовує дипломатичний і військовий компоненти, але також й інші наявні засоби, наприклад, кібератаку та інцидент навколо російського консульства у Львові. Росія використовує такі ситуації для так званих операцій під фальшивим прапором. Подібні провокації РФ застосовувала і раніше в зоні ООС, але зараз вона демонструє, що може виконувати ці операції в значно ширшому масштабі.

До прикладу, за нашими спостереженнями, кібератака на понад 20 українських ресурсів зачепила лише інтерфейс, а не дані, які там були збережені. Тож цією атакою Росія тільки показує, на що вона здатна.

Серйозні кібератаки – це зовсім інший масштаб. Більш небезпечними є атаки на ключові об’єкти інфраструктури. У Росії також є “енергетична зброя”, але до цього часу вона навіть не демонструвала цей важіль. Хоча РФ може вплинути на постачання електрики, наприклад, у Білорусі. Для нас це небезпечно, адже ми імпортуємо електрику з цієї країни.

Ще один цікавий момент. Є різниця між тим, що росіяни говорять, а що насправді мають на увазі. І це абсолютно різні речі. Адже Росія вже навчилася використовувати правдоподібні наративи, що вписуються в загальноприйняті дипломатичні протоколи.

РФ наполягає на двох ідеях. Перша: вони відчувають загрозу розширення НАТО на Схід. А друга теза полягає в тому, що Росія насправді не хоче нападати на Україну. В тому, що вони говорять, є певна частка правди. Але диявол криється в деталях. Зупинимося на цьому детальніше.

Перша теза: вони вбачають у просуванні НАТО на Схід загрозу. Вони, як і усі, розуміють, що НАТО приєднувало країни Варшавського пакту саме за ініціативою цих країн. Це навіть зустрічало спротив з боку західних країн. Але процес приєднання відбувався паралельно зі скороченням військових бюджетів усіх країн-членів НАТО, зокрема новоприєднаних.

Олександр Богомолов, директор Національного інститут стратегічних досліджень.

І зараз у дипломатичній дискусії йдеться про відновлення так званих мір довіри – міжнародних інструментів, які обмежують накопичення озброєння за класичною лінією “Схід – Захід”. Росія прекрасно розуміє, що вона сама зробила помітні наступальні кроки в бік Заходу. Наприклад, вона розмістила “Іскандери” в своєму анклаві, оточеному європейськими державами, які є членами НАТО. Саме Росія помістила в цьому регіоні наступальну зброю, яка ще й за певних умов є засобом доставки ядерного заряду.

При цьому, коли Росія говорить про загрозу від НАТО, то вона здебільшого каже це щиро. Але йдеться не про військову, а про політичну загрозу. РФ чудово розуміє, що НАТО тільки за неймовірного сценарію готовий вступити в безпосередній збройний конфлікт з Росією. А от приєднання до НАТО такої важливої країни, як Україна, означає кінець всім сподіванням Росії далі просувати свій вплив і продовжувати долати наслідки “найбільшої катастрофи XX століття”, тобто розвалу СРСР.

Для росіян і китайців дуже важливою є віра в занепад Заходу

У документах РФ щодо зовнішньої політики я помітив одну конкретну річ, яка турбує росіян найбільше – їхній статус великої держави. Збереження, відтворення і, якщо є змога, посилення цього статусу. І вони не уявляють відновлення цього статусу без збору всіх ресурсів колишнього Радянського Союзу під своїм контролем.

Україна в НАТО – загроза російському режиму

- Тобто проєкт “Радянський союз 2.0” – це не вигадка, а реальність, з якою ми маємо справу?

Так, я думаю, що так. Йдеться про те, що Росія заточена на ідею збереження цього статусу великої держави. Дві великі потуги, які протистоять Росії в середньо- і довгостроковій перспективах, – це Сполучені Штати і Китай. В розрахунках РФ Китай стає сильнішим, а США – слабкішими, і російська влада переконує себе, що все саме так і відбудеться. Для них дуже важливою є віра в занепад Заходу.

-Здається, що ця віра триває щонайменше 150 років.

Так, і вони в це разом з китайцями продовжують щиро вірити. Росія розраховує, що може стати третім кутом у цьому трикутнику. Вони намагаються влізти в кожну конфліктну ситуацію, хоч якось прописатися як альтернатива до західних країн. От, наприклад, нещодавно на теренах Малі відбувся переворот. І російські сили там на боці малійської хунти борються з французькими силами, які мали в цій країні великий вплив.

Тобто проблема, яку вони бачать у просуванні НАТО на Схід, полягає не в тому, що в Україні з’являться військові бази, а в самому факті політичного приєднання до Альянсу.

Якби на червневому саміті в Мадриді або зараз сказали, що Україна приєднується до НАТО, було б дуже цікаво подивитися, що відбулося б. Це абсолютно теоретична ситуація, але внаслідок неї в Росії почалась би глибока політична криза з далеко непередбачуваними наслідками для керівництва цієї країни.

Певний елемент ризику в такій теоретичній ситуації все одно існує. Ми б зустрілися з відчайдушною і негативною військовою реакцією з боку Росії. Це б набагато швидше розкрутилося, ніж зараз, але і дуже швидко розчинилося б. Звісно, що з непередбачуваною кількістю жертв, але не такою великою, як у Сирійському конфлікті.

Якщо раптом Україну приймуть у НАТО, то у Росії почнеться глибока політична криза з непередбачуваними наслідками для керівництва

Хоча в ідеальному світі можна було б і агресії уникнути. Тоді потрібно було б рішення про прийняття України в НАТО підсилювати військовим компонентом, таки ставити військові бази на кордоні, до того ж абсолютно демонстраційні, не обов’язково дуже потужні. Але цього не буде.

Такий ідеальний сюжет означав би “кінець всім сподіванням” російської влади, адже вся політична конструкція в РФ наразі заточена під ідею великої держави.

Що собою являє Росія і чому вона насправді є великою державою? Останнім часом у західних аналітичних матеріалах я бачу одну і ту саму тезу про те, що економіка Росії дорівнює іспанській. В Росії ВВП трохи більший за іспанський , але різниця не значна. З іншого боку, Росія має арсенал ядерної зброї, унікальну географію, потужну армію і рештки дипломатичних інструментів, залишені в спадок від Радянського Союзу, як-от привілейований статус члена Ради Безпеки. Ось, що робить її великою державою. Але економіка – все ж таки ключова річ, коли йдеться про витривалість і здатність на довгі роки продовжувати свою політику.

Тож Росія має карликову для обсягів великої держави економічну потугу, яка тим паче не диверсифікована, тримається на обмеженій низці природних ресурсів, а її модернізація виявилась невдалою. Також у країні є внутрішній дисбаланс, який породжує політичні проблеми.

Якщо Україна приєднається до НАТО, це означатиме, що й ідея Росії – великої держави розвалюється, як картковий будинок

Тож чому Росії так важливо отримати офіційну відмову щодо прийняття України до НАТО з боку Заходу? Якщо Україна приєднається до НАТО, це означатиме, що ця країна безповоротно покидає російську сферу впливів і ідея Росії як великої держави розвалюється, як картковий будинок. А вся ієрархія російської влади заточена на цій ідеї. Якщо лідер чи керівництво країни програє на цьому фронті, це означає, що вони втрачають легітимність і повагу. І так руйнується вся конструкція влади.

Згадаймо знову про Іспанію, економіка якої дорівнює російській, – саме в цій країні живуть родини російських олігархів. Сім’ї російської еліти живуть на Заході, а не в Китаї. Тож є дуже багато розбіжностей між публічною поведінкою російської влади і тим, що відбувається на приватному рівні.

-Так само, як і в Радянському Союзі – на партійних зборах говорили одне, а за столом стверджували зовсім інше.

Так. Проблема сучасної світової геополітики – це те, що прихильники реалізму в теорії міжнародних відносин не бачать за політиком конкретної людини з особистими інтересами. Ось, наприклад, є російська еліта, що сидить за столом перемовин і яка заявляє, що наш найбільший партнер – Китай, а Захід загинається. А потім завіса падає, і ці політики сідають на літак і летять до Лондона розважатися, спілкуватися з родиною, ходити в казино тощо.

-Не до Китаю?

До Китаю точно не їдуть.

Політики у РФ бідкаються через те, що росіяни досі не розуміють китайську культуру і не цікавляться нею. Тож на російському телебаченні почали крутити китайські серіали. Це дуже штучне нав’язування культури. Адже російська культурна ідентичність виникла на європейському підґрунті, тому їй абсолютно неприйнятні чужі азійські ідеї. Душа росіян туди не лежить, навіть тих, хто живе з Китаєм зовсім поряд.

-Ти згадував про російську стратегічну культуру, а також другу тезу про те, що Росія не хоче нападати на Україну. Можеш аргументувати цю думку?

Читайте також: Цікавезна лекція: «Стратегічна культура Росії. Висновки для України».

Коротка відповідь така: тільки за фантастичних умов, про які я згадував, Росія здатна зважитися на повномасштабний конфлікт. Вона б хотіла зруйнувати державу, але зберегти країну. Бо її цікавить Україна не як якийсь політичний символ, а абсолютно практично. В Росії вважають, що їхній ринок неповний без України і без природних українських ресурсів, а також людських ресурсів, яких бракує через погану демографічну ситуацію.

Україна цікавить Росію не як політичний символ, а абсолютно практично – як ресурс

Російська влада хотіла б, щоб її прихід в Україну був легітимним. Для цього треба підірвати не тільки українську державність, а й віру в можливість її відтворення.

Відмова Україні у членстві в НАТО

-У 2014 році вони не змогли цього зробити.

Так, вони не змогли тоді, але думають, що зараз вдасться. Припустимо, план такий: Захід де-факто відмовляється від України – так, як вони хочуть. Це означатиме політичну кризу всередині України, таку саму, як я змальовував всередині Росії. Адже відмова Заходу зруйнує нашу зовнішньополітичну концепцію євроатлантичної інтеграції. Це та ідея, за яку вже 30 років виступають найактивніші українці.

Це підриває саму ідею проєкту незалежної України і відповідно підриває легітимність української влади. Це був би культурний шок насправді.

Росія, змусивши Захід відмовитися від прийняття України в НАТО, хоче підбити таким чином під нами табуретку. Але за іншого теоретичного сценарію, якби нас прийняли, це б підбило табуретку під ними.

-Тобто Захід розуміє цю гру?

Я не абсолютно впевнений, що вони розглядають цю ситуацію так само, як я зараз пропоную. Думаю, що вони реагують на неї за схемою "холодної війни" – так, як вони звикли реагувати на подібні ситуації. Хоч те, що відбувається зараз, є безпрецедентним випадком для Європи.

Росія веде гру, щоб розхитати консенсус між членами НАТО, якого і без того складно досягти. І вони поставили ставку на довгу гру, і ця проблема не буде так швидко розв’язана, як хотілося б.

Нове поняття агресії

-Вони ще довго стоятимуть на кордоні?

Не думаю, що вони там стоятимуть. Я не буду вдавати з себе військового фахівця. Так, вони створили інфраструктуру військових баз у Криму і в Білорусі. Але за свою довгу гру вони можуть робити багато інших речей. В них наскільки глибока дружба з Китаєм, що вони можуть перевезти війська з китайського кордону до українського і залишити їх тут назавжди. Можуть продовжувати, здійснювати кібератаки чи фізичні провокації на нашій території. Їхній ввесь арсенал ще не задіяний.

Зараз змінюються природи конфліктів у всьому світі – з’являються нові сили, засоби, технічні можливості. Росіяни є реалізаторами цих новацій і привертають цим до себе увагу.

Конфлікти стають більш гібридними – військова складова стає тільки допоміжним засобом. Вона дозволяє називати те, що відбувається, “війною” або ж “військовою загрозою”. Але потужним невоєнним арсеналом за деяких обставин можна досягти набагато більшого руйнівного ефекту, ніж власне воєнними діями.

Коли йдеться про застосування невійськових засобів, то дуже важко довести, чи вписуються вони в дефініцію агресії. Тому важливо переглянути деякі оборонні документи і запропонувати нове визначення “агресії”.

Зараз всі решта загроз, крім військових, це – питання, які вирішуються у суді. От, наприклад, збиття Малайзійського боїнга – визнано, що саме це стало тригером для введення Заходом санкцій проти Росії. Якби цього не було, реакція на російську агресію могла б бути слабкішою. Але цю справу досі розглядає суд і доводить причетність Росії.

Уявіть собі: ви з кимось побилися. Але на кожен удар ви не можете дати здачу, адже вам треба довести, що те, що зробив ваш опонент, було ударом, а не випадковим помахуванням руки чи спробою передати привіт. І треба це ще в третій інстанції доводити, у суді.

-І це затягнеться на роки.

Так, і поки ви будете все це доводити, одна сторона залишатиметься “хорошим хлопцем”, а інша буде “лиходієм”. Ось Росія в цій ситуації і є лиходієм: вона свідомо порушує міжнародні правові акти, але офіційно заявляє, що всі інші країни порушують ці договори. І вона прекрасно розуміє, що поки ви через суд будете доводити, що вам пику набили, вас і надалі битимуть.

Це цивілізаційний виклик. Демократичним країнам зараз загрожує нечесний гравець, який, втім, має всі елементи впливу і ознаки пристойності. Це такий собі шляхтич, якого запрошують на усі бали, але знають, що коли випаде нагода, він обов’язково поцупить срібні виделки.

майданчиком гри стала Україна, від чого нам трохи незручно

Уся конструкція сучасного світу сформувалась після Другої світової війни, але тогочасні поняття агресії зараз руйнуються. І всі сучасні дипломатичні і міжнародно-правові інструменти, очевидно, не пристосовані, щоб ефективно та швидко реагувати на таку ситуацію, яка зараз склалася.

Мені недавно натрапив на очі один текст, в якому автор розмірковує про теорію ігор. Отже, є “фінітна” гра і “нефінітна”. Шахи є фінітною грою, ви робите певну кількість кроків, і все. Більшість спортивних ігор є фінітними. А є нефінітні ігри, в яких можна продовжувати гратися нескінченно, поки є ресурси й інші гравці. Зараз ми маємо справу зі спробою розкрутити таку нефінітну гру між Росією і Заходом, яка сама по собі буде підтримувати статус РФ як міжнародного гравця. Росію влаштує, навіть якщо вона не виграватиме в цій грі, а отримуватиме тільки проміжні бонуси.

-Є стратегічні ігри, в яких важливо лише втриматися на своєму місці.

Так, Росія грає саме в такий спосіб. Раніше вона паралельно грала в двох світах. Коли почалася криза в Україні в 2014 році, Росія дістала відсіч, у тому числі від західних країн. Але вона відігралася на іншому майданчику – на Близькому Сході. І завдяки своїй перемозі в Сирії РФ знову піднялася, стала важливим міжнародним гравцем і повернула свої втрачені дипломатичні позиції.

Природа російської операції в Україні полягає в тому, що вона сконцентрувала свій набутий на Сході військовий і дипломатичний досвід і спрямувала його на ту задачу, яка більше пасує до їхньої політичної концепції світу. Єдина неприємність полягає в тому, що майданчиком для цієї гри стала Україна, від чого нам трохи незручно. Хоча, якщо нам пощастить, ми можемо мати позитивні наслідки з цієї ситуації. Ми привернули до себе увагу світу, і до нас щодня приїжджають світові лідери.

Колись були часи за Леоніда Даниловича (Кучми – ред.), коли всі думали: “Ось, а чи знають про Україну інші країни?” А зараз хто ж не знає, що Україна існує, що ця країна відрізняється від колишніх радянських республік, особливо від Росії. Це дозволяє нам прописатися на світовій мапі, і цим треба користуватися.

Росія із загроз зробила знаряддя і товар. Вона компенсує свою економічну недостатність, створюючи людям проблеми, які коштують набагато дорожче, ніж уся російська економіка. Те, що вже сталося, коштує натівським країнам мільярди.

Утім, усі західні країни досягли певного консенсусу щодо Росії: вони погодилися на тому, що є така проблема. Навіть "розумітелі" Путіна розуміють, що є російська проблема. Вони лише заявляють, що знають інший, мирний спосіб її розв'язати.

нас вважають частиною проблеми Путіна. А ми є частиною рішення

Проблемою України є те, що нас вважають частиною проблеми. А ми є частиною рішення, і нам треба над цим працювати. І деякі країни це бачать. Держави, які ставляться до нас більш прихильно, наприклад, Сполучене Королівство і Туреччина, якщо і не бачать у нас повноцінне рішення, то бачать нас частиною розв'язання проблеми з Росією.

Точніше проблеми сучасного способу існування Росії. Тобто розв'язанням цієї проблеми не є знищення Росії чи щось подібне, а вирішення проблеми її агресивної політики.

-Власне, успішна Україна – це проблема для тієї Росії, яка існує зараз.

Я думаю, що нам важко стати успішними, якщо ми не вирішимо російську проблему. Треба бути реалістами. Дуже важко зробити країну успішною, коли ти перебуваєш у стані постійного стресу.

Але навіть за сьогоднішніх обставин Україна є частиною розв'язання цієї регіональної проблеми Східної Європи. І це допоможе їй стати кращою й успішнішою.

Відео розмови:

богомолов росія концепція