Інформаційна підготовка до стягування військ на кордон з Україною почалася з 1 лютого 2021 року

18 березня Байден назвав Путіна вбивцею, а 20 березня на сайті міноборони Росії почали з'являтися повідомлення про перекидання військ поблизу кордонів України. Перші фотографії колон, які прямують до України, з'явилися приблизно 30 березня. Але інформаційна підготовка до можливої війни з Україною почалася раніше. Заява Байдена жодним чином не вплинула на цю динаміку, яка, можемо припустити, розгорталася за заздалегідь підготовленим планом.

Початок нагнітання 1 лютого 2021 року

Новини щодо «загострення» на окупованих територіях майже завжди присутні серед дезінформації, яку ми моніторимо. Але саме 1 лютого 2021 року їхня кількість зросла, а весною вони досягли рівня у 10% від загальної кількості публікацій на російських сайтах, орієнтованих на Україну. Показово, що мейнстримні російські ресурси у зазначений час почали частіше писати про «обстріли», хоча майже не згадували їх раніше. Ось який графік ми бачимо на нашому дашборді, який моніторить російську дезінформацію.

Різниця особливо добре помітна, якщо порівняти російські сайти (мейнстримні й орієнтовані на українську тематику) та провідні українські інтернет-ресурси (на графіку чорним). На українських сайтах постійно присутня тема обстрілів (йдеться про те, що стріляють російські гібридні війська), і вона завжди доволі суттєва. Російські сайти почали згадувати обстріли з боку ЗСУ у лютому 2021 року. А вже на початку березня інтернет-ресурси російських гібридних військ на Донбасі оповістили, що останні відкриватимуть вогонь першими. Хоча вони, за твердженнями МО України та українських ЗМІ, це робили й раніше.

Якщо аналізувати зміст дезінформаційних публікацій, то в лютому російські сайти зазвичай просто звинувачували ЗСУ в обстрілах. А вже у березні почали з’являтися згадки про «наступление» України: «Ультиматум Москве и провокация в Крыму: Киев нашёл повод для возобновления войны в Донбассе». У більшості публікацій Україну звинувачують у намірах реалізувати «силовий сценарій». І не тільки в донбаському напрямку, а й в кримському (ось, наприклад, заголовок на мейнстримному російському сайті: «Украина планирует наступление не только на Донбасс, но и на Крым»).

Тобто ми бачимо, як спочатку аудиторія “підігрівалася” більш інтенсивними, ніж зазвичай, повідомленнями про начебто обстріли з боку ЗСУ, а потім почали підвищувати градус напруги.

«Удары по Банковой»

При цьому, описуючи спроби України повернути Крим, російські мейнстримні сайти, з одного боку, висміюють будь-які дипломатичні та несилові спроби та рішення («Вся их работа по “возвращению” Крыма в состав Украины заключается в написании документов, множестве различных заявлений президента, администрации президента и других политиков»), з іншого — дезінформатори постійно натякають, що якщо «украинское наступление все же начнется и приведет к вмешательству в конфликт российской армии», то вони скористаються цим приводом, щоб прокласти «сухопутный путь в Крым».

Ніхто з вагомих українських політиків чи чиновників не згадував про можливість наступу на окуповані території. Навпаки, публічна комунікація української влади залишається дуже миролюбною. Навіть опозиція не висувала ідей силою відібрати втрачені території.

Натомість дезінформатори пишуть про можливий розвиток подій так: «подавление военной и командной инфраструктуры украинской армии с нанесением ударов по улице Банковой (Офис президента), узлам связи, аэродромам, железнодорожным развязкам и крупным промышленным предприятиям». Тобто про військові удари по густонаселених районах України, зокрема столиці.

Хоча українська влада і не робить войовничих заяв, проте переговори у Тимчасовій контактній групі зайшли в глухий кут, і українська делегація робила дедалі чіткіші заяви про те, що вимоги Росії (які зводяться до того, щоб включити контрольований Росією Донбас до складу України) неприйнятні. Як розповів віцепрем'єр-міністр — міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков у інтерв'ю Текстам, переговорний процес фактично зупинився у липні 2020 року.

Аргументи прикриття: слова Байдена, санкції проти Медведчука, досвід Азербайджану

У публікаціях щодо загострення на провідних російських сайтах часто згадують нового президента США Джозефа Байдена — головного «винуватця загострення». Його слова про те, що «Путін вбивця» дезінформатори називають «гавканьем» і «истерикой» та звинувачують президента США у страху перед Путіним. Але водночас вони пишуть, що «Байден значительно больше Трампа заинтересован в уничтожении России. И та часть России, которая называется Украиной (виділення Тексти), — самый удобный инструмент для такого уничтожения».

На сайтах, орієнтованих на українську тематику, просування «загострення» починалося з критики санкцій проти Медведчука, серед яких найбільш помітні – це закриття його трьох телеканалів, які вели жорстку пропаганду на користь Росії (деталі тут): «Эксперт: Зеленский, нанеся удар по Медведчуку, пошел на обострение отношений с РФ и ситуации на Донбассе».

Інша «причина», яку часто просувають дезінформатори – це досвід Азербайджану в Карабаху: «Очарование Карабахской операцией в Киеве накладывается на хорватский опыт операции „Олуja“. И хоть ВСУ к войне в целом не то, чтобы готовы, это мало кого беспокоит».

Окрім публікацій, безпосередньо пов’язаних з воєнною загрозою, в період із лютого до сьогодні зросла кількість матеріалів, де згадують «Північний потік-2». Передовсім у контексті можливих американських санкцій щодо недобудованого газопроводу. В цих публікаціях дезінформатори часто апелювали до «інтересів» Німеччини, відмінних від американських. Іншою поширеною тезою є «обґрунтування» нібито агресивних намірів України тим, що «Российского вмешательства ждать не нужно из-за «Северного потока-2», который находится на финальной стадии строительства».

Підсумок

Разом із загостренням на фронті та на кордоні, яке почалося в кінці березня, російські пропагандисти намагаються нав’язати образ України, яка «готується до війни», тоді як саме Росія підтягує війська з усієї країни. Бажання проводити воєнну операцію на Сході заперечує керівництво України, тому дезінформаторам доводиться шукати екзотичних «пояснень». Для цієї функції використовують ледь не всі зовнішньополітичні події та заяви нового президента США, а на додаток війну в Карабасі, українські ініціативи з деокупації та навіть багатостраждальний «Північний потік-2».

росія дезінформація війна