Як у Раді міністрів призначали: три призначення, один провал і один скандал
17 грудня у Верховній Раді відбувалося голосування за трьох міністрів – аграрної політики та продовольства, енергетики, освіти й науки. А 18 грудня Рада голосувала за призначення міністерки у справах ветеранів. Підсумки цих голосувань виявилися різними.
Двох кандидатів депутати призначили без особливих проблем, одного провалили, ще один – обраний мінімальною кількістю голосів і складав присягу під крики «Ганьба!»
Юрій Вітренко – НЕ міністр енергетики. 186 голосів «за»
Керівна партія внесла кандидатуру Юрія Вітренка одразу на дві посади, які він мав суміщати – міністра енергетики і першого віцепрем’єр-міністра.
Тобто, по суті, він мав стати другою людиною в уряді, що виглядало доволі несподівано, зважаючи на критичні висловлювання Вітренка на адресу нинішньої влади і на той факт, що саме з приходом Зеленського Вітренка усунули з посади виконавчого директора «Нафтогазу України».
Невідомо, чому Зеленський раптом вирішив висунути кандидатуру Вітренка на таку важливу посаду. Не виключено, що президент і його офіс і справді усвідомлюють глибину економічної прірви, до межі якої вони привели Україну.
З іменем Юрія Вітренка асоціюються реформи в Нафтогазі, які перетворили компанію з пожирача десятків мільярдів бюджетних коштів на найбільшого платника податків, а також відмова від імпорту російського газу і перемога в Стокгольмському арбітражі над Газпромом, що був змушений виплатити Україні майже $3 млрд боргу.
Досвід і управлінські здібності Вітренка і справді могли б стати в пригоді, але далеко не всі групи впливу в українському політикумі зраділи перспективі такого призначення. У кожної з олігархічних груп, вочевидь, є бажання поставити на цю посаду свою людину. До того ж багатьох депутатів обурили астрономічна премія Вітренка у Нафтогазі сумою 170 млн грн.
У підсумку за Юрія Вітренка проголосувало тільки 186 депутатів.
Лише 153 голоси дала монобільшість, 18 голосів – група «За майбутнє», 12 голосів – група «Довіра» і три голоси – позафракційні.
Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія вже заявив, що у січні Рада спробує повторно призначити Вітренка.
Якщо, звісно, сам кандидат погодиться. Поки що він подякував у фейсбуці за «корисний досвід» і побажав депутатам «знайти кращого кандидата, який зможе зробити нашу країну сильнішою»
Сергій Шкарлет – міністр освіти і науки. 226 голосів «за» і кнопкодавство
Найбільш драматично відбувався розгляд кандидатури Сергія Шкарлета на посаду міністра освіти і науки, і це не дивно. Адже ще у червні, коли Зеленський домігся призначення Шкарлета в.о. міністра, це рішення викликало хвилю обурення.
Колишнього ректора Чернігівського технологічного університету Шкарлета звинувачують у неодноразовому плагіаті, членстві в «Партії регіонів», підтримці Януковича й Табачника, використанні бюджетних коштів для закупівлі VIP-авто, а також у спробах згортання освітніх реформ.
За кілька місяців керівництва міністерством Шкарлет відзначився повзучими спробами нівелювання ЗНО та реформи шкільної освіти, а також намаганнями знищити в міністерстві систему фахових директоратів, що викликало офіційні протести представників Єврокомісії.
Представники фракцій демократичної опозиції, які в силу свого опозиційного статусу не голосували за жодного кандидата в міністри, у випадку зі Шкарлетом активно виступали проти, пригадавши йому і плагіат, і корупцію, і любов до Януковича.
Але і серед «слуг народу», попри наполегливий тиск Зеленського і його офісу, десятки депутатів відмовилися підтримувати Шкарлета. Профільний комітет з питань освіти й науки також – уже вдруге в цьому році – не підтримав його кандидатуру.
Із відкритими зверненнями проти кандидата виступили Києво-Могилянська академія і велика група українських учених.
У підсумку Шкарлет отримав рівно 226 голосів, мінімально необхідних для призначення міністром.
171 голос дала «Слуга народу», 12 – група «За майбутнє!», 16 – група «Довіра» і 7 – позафракційні. Але вирішальну роль у призначенні Шкарлета відіграли 20 голосів фракції ОПЗЖ.
Утім, у цій ситуації вирішальним був без перебільшення кожен голос.
До того ж, як виявилося, під час призначення Шкарлета голосували картки відсутніх депутатів. Щонайменше Григорія Суркіса, якого, як стверджують депутати «ЄС» і «Голосу», не було в сесійній залі в момент голосування. Боротьба з кнопкодавством була однією з центральних тему передвиборчих обіцянках Зеленського, і Рада навіть запровадила кримінальну відповідальність за це.
Ці фракції заявили, що за таких обставин Шкарлета не можна вважати легітимним міністром, і 18 грудня вранці домоглися перерви в засіданні, щоб разом зі спікером, прем’єром і представниками всіх фракцій обговорити цю ситуацію.
У підсумку Разумков, який сам, до речі, при голосуванні за Шкарлета утримався, доручив регламентному комітету розібратися з кнопкодавством і запропонувати рішення проблеми.
Утім, Шкарлет ще у четвер склав присягу, хоч і під скандування «Ганьба!», а отже вважається повноцінним міністром, а прем’єр Шмигаль радить усім незгодним іти до суду.
Роман Лещенко – міністр аграрної політики і продовольства. 242 голоси «за»
Роман Лещенко – 32-річний правник. У жовтні 2019-го став уповноваженим президента з земельних питань, а у червні 2020 року – головою Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Лещенко став міністром без проблем.
Щоправда, за його кандидатуру віддали голоси лише 193 з 246 членів фракції «Слуга народу». До речі, монобільшість не дала необхідних 226 голосів за жодного з чотирьох кандидатів, тобто по суті, партія влади втратила здатність призначати урядовців без допомоги інших фракцій.
У випадку з Лещенком нестачу голосів перекрили групи «За майбутнє» (20 голосів із 24 членів групи) і «Довіра» (15 із 20). Крім того, за Лещенка голосували шість депутатів ОПЗЖ, шестеро позафракційних і два представники «Батьківщини».
Юлія Лапутіна – міністр у справах ветеранів. 248 голосів «за».
У п’ятницю Рада розглянула ще одне кадрове призначення. На посаду міністра у справах ветеранів «слуги народу» рекомендували Юлію Лапутіну – військову контррозвідницю, генерал-майора СБУ, яка з весни 2014 року брала участь у бойових діях на Донбасі та протидії російській інформаційній війні проти України.
Її кандидатуру підтримали 248 депутатів. Цього разу монобільшість була майже одностайною і дала 215 голосів. За Лапутіну також проголосували 16 депутатів із групи «Довіра», дев'ять – із групи «За майбутнє» і вісім позафракційних.
