Бутафорія для Хомчака. Чому вкладати гроші в українсько-турецький корвет зараз – погана ідея
Майже два роки тому десятирічна епопея з корветом для українських ВМС, коли великі, дорогі і вразливі кораблі подавалися як базова потреба, здавалося б, добігла кінця. Тоді була оприлюднена Стратегія ВМС України-2035, яка передбачала орієнтацію на так званий москітний флот і говорила про перспективу появи корветів десь після 2025 року. І ось несподівана заява головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака в інтерв’ю, де він назвав «москітний флот» «катерами-камікадзе» та заявив, що йому якомога швидше потрібні для флоту чотири корвети.
Потім з’явилася інформація про підписання міністром оборони відповідної угоди з турецькими виробниками. Що знаменно, якраз у день, коли США наклали санкції на Туреччину за придбання російських ракетних комплексів С-400, які ставлять під сумнів можливість повноцінного виконання контракту.
Схоже, що заява головнокомандувача була «обґрунтуванням» рішення про придбання кораблів, прийнятого на політичному рівні.
Цивільний демократичний контроль якраз і полягає у тому, що стратегічні рішення приймають політики, а не генерали. Втім, «демократичним» цей контроль стає, якщо таким рішенням передує суспільна дискусія, у якій має лунати і голос професійних військових.
Без такої дискусії, м’яко кажучи, сумнівне рішення може легко пройти під фанфари «посилення обороноздатності». Адже, виходячи з «побутової логіки», купівля нової техніки робить армію, у цьому разі флот, сильнішими. Однак реальність, як завжди, має значно більше нюансів.
Лінійна реакція на виклик противника – шлях до поразки
Формування спроможностей збройних сил – це насамперед питання вибору стратегії.
Військові бюджети України та Росії співвідносяться приблизно як 1 до 10. Війна на морі – чи не найдорожчий варіант бойових дій. Відповідь «великими кораблями» на «великі кораблі» – фактично згода грати на полі, де противник має засадничу перевагу. Заздалегідь зрозуміло, що великих кораблів буде більше у противника.
Понад те, у приреченій на поразку гонитві озброєнь ми ризикуємо збанкрутувати з усіма наслідками для забезпечення власної обороноздатності і, не виключено, внутрішньої стабільності.
Заплановані чотири корвети – це одразу менше за великі надводні кораблі Чорноморського флоту РФ. Нагадаємо, що у його складі старий, але недавно відремонтований ракетний крейсер «Москва», нові три фрегати (клас кораблів, що зазвичай має більші за корвети розміри та потенціал) і три «малих ракетних кораблі» (по суті ті самі корвети).
Годі й казати про шість також потенційно небезпечних для українських кораблів нових російських підводних човнів на Чорному морі. Про патрульні кораблі ЧФ, які можна додатково оснастити протикорабельними ракетами у разі потреби.
Агресор має стратегічну перевагу й у тому, що може обирати момент атаки. Він спроможний додатково посилити власне корабельне угруповання, доповнивши його кораблями з інших флотів і насамперед Каспійської флотилії.
Завдяки Волго-Донському каналу малі ракетні кораблі з Каспію можуть безперешкодно потрапити в Азовське, а отже і Чорне море. Росіяни нещодавно провели навчання, в яких ракетні кораблі на Чорному морі і Каспійської флотилії діяли у межах єдиної операції.
Ідея побудови дорогого корвета не нова: майже 10 років тому міністр оборони Єжель закликав українців скинутися на побудову такого корабля. На ілюстрації концепт тодішнього корвета.
Питання пріоритетів – ключове для «бідняків»
Якщо нам бракує ресурсів, критично важливо їх правильно розподілити. Головнокомандувач ЗСУ говорить про флот як про «критичну потребу», а не «важливу».
Але цей погляд нагадує, якщо використати аналогію з лицарем, спробу надіти обладунки на ноги, коли залишаються відкритими тулуб і голова. І СРСР, і сучасна Росія більше відомі не морськими блокадами чи десантами, а ударами танкових і механізованих колон у напрямку столиці противника.
Сценарій збройного протистояння на суходолі бачиться значно більш ймовірним. А застосувати корвети для оборони Києва навряд чи вдасться.
Як визнає головнокомандувач ЗСУ в іншому недавньому інтерв’ю, поки що не закрита навіть така дуже базова потреба, як оснащення механізованих підрозділів бронетехнікою.
На тлі точних цифр інтерв’ю щодо ракетних комплексів «Нептун», корветів та катерів, видається дивною відсутність побажань головнокомандувача щодо кількості бойових літаків, які, до речі, можуть діяти і над суходолом, і над морем.
Говорячи про гроші, варто розуміти порядок цифр. Тут на допомогу приходить сусідка – Румунія, яка щойно уклала угоду на будівництво чотирьох корветів приблизно за 1,6 млрд євро з французами.
Хіба ми гірші за румунів? На жаль, так. ВВП Румунії приблизно у півтора рази більший за наш. Кораблі румуни купують після вирішення на певному рівні питання з бойовими літаками. Ну і зрештою, вони не утримують потужне армійське угруповання вздовж 400 кілометрової лінії зіткнення.
Ціна чотирьох корветів – це близько 40 % оборонного бюджету України
Названа ціна чотирьох корветів – це близько 40 % оборонного бюджету України. Можна сказати, що не обов’язково купувати їх одразу. Але навіть 10 % – це трохи забагато, адже крім корветів, є інші кораблі і катери флоту, армія й авіація. І скрізь купа недофінансованих потреб. А кожна з них має неприємну тенденцію ставати проблемою.
І це ми поки говоримо лише про вартість кораблів. А є ще немаленькі суми на їхнє утримання, підготовку, інфраструктуру для базування й обслуговування.
Використовуємо «румунські цифри», бо не знаємо «турецьких». Їх суттєве «зниження» може означати, що «начинка» корабля (озброєння і сенсори) стає дешевшою, а отже (дива трапляються рідко) – менш ефективною.
Додаткова інтрига у тому, що чимало систем корабля турки імпортують. А якраз у день підписання угоди між Міністерством оборони України на Директоратом оборонної промисловості Турецької Республіки, керівник якого саме перебував у нашій державі, були накладені санкції США за купівлю у Росії зенітно-ракетних комплексів С-400.
Вони, зокрема, передбачають скасування низки експортних ліцензій. Тобто дозволів перепродавати «високотехнологічну» американську начинку у складі турецької військової техніки. На американське рішення, вочевидь, орієнтуватимуться й інші держави НАТО.
Тому цілком можливо, що кораблі не отримають частину обладнання. Вони можуть стати більш доступними та не «з’їдатимуть» стільки ресурсів. Але це все одно великі гроші, яких так потребує українське військо, що будуть витрачені на умовно боєздатну і дорогу платформу.
Основний захист військової техніки – її правильне застосування
Варто також розібратися з твердженням про «москітний флот» як «камікадзе». З одного боку, доведеться погодитися, що катери – це не «диво-зброя», а лише доступна опція.
З іншого боку, якщо сказати дуже спрощено, корвет – це «великий ударний катер із системою протиповітряної оборони», складнішою за переносний зенітно-ракетний комплекс у руках в одного з членів екіпажу.
Найбільша «ахілесова п’ята» ударних катерів – загроза від ворожих літаків і бойових вертольотів. Тож посилати їх у місії без прикриття авіації або принаймні не під парасолькою берегових зенітно-ракетних комплексів – справді дуже ризиковано.
Хоча дорожча військова техніка зазвичай має вищий рівень захисту, він далеко не абсолютний і дуже залежить від умов застосування. Екіпаж танка захищений значно краще за спецпризначенців у відкритому автомобільчику-баггі (які, втім, придбав аж ніяк не схильний до авантюр німецький Бундесвер). Але у конкретних бойових умовах реальний ризик для других може бути істотно нижчим.
Якщо спецпризначенці рухаються в глибині ворожого тилу після розвалу фронту противника, то цілком можуть почуватися безпечніше за танкістів, які «проламують» насичену протитанковими засобами ворожу оборону або ведуть міський бій.
Тож корвет теоретично може самостійно захищатися від ворожих авіаційних і ракетних ударів. Але навряд чи довго протримається, якщо ворожа перевага буде надто значною.
Тим паче, що нині турецькі корвети типу «Ада» мають зенітні ракети радіусом дії лише 10 км. Фактично це зброя самозахисту, до того ж «останнього шансу».
На корветах, поставлених Пакистану, їх замінили китайським варіантом «Бука», радіус дії якого становить 40 км, що суттєво краще. Але з політичних причин у КНР ми це точно не куплятимемо.
Якими зенітними ракетами оснастять корвети для України – невідомо. Як, утім, і щодо решти параметрів озброєння
Якими зенітними ракетами оснастять корвети для України – невідомо. Як, утім, і щодо решти параметрів озброєння.
Не забуваймо про те, що росіяни не мали намірів вести морські бої для забезпечення контролю над Чорним морем. Натомість вони розмістили у окупованому Криму мобільні протикорабельні ракетні комплекси, які повністю прострілюють «наш» куток моря. До того же готуються вони не до «українського контрудару», а боротьби з кораблями НАТО.
На обстріл мобільних ракетних комплексів наші корвети не зможуть відповісти у принципі, бо не матимуть ракет, щоб завдавати ударів по наземних цілях. Результат такої «односторонньої дуелі» дещо передбачуваний. Так хто за таких умов «камікадзе»?
Є трохи і «за»
Утім, основні проблеми корветів виникають у разі реалізації сценарію повномасштабної війни. За умов «обмеженого силового тиску» з боку російських ВМС, без намірів розпочати повномасштабний збройний конфлікт, приміром спроб незаконно обмежити доступ торгових суден до чорноморських портів України, корвети можуть виявитися ефективнішими за катери у більшою мірою психологічному протистоянні.
Певна користь може виявитися і у підтримці «на плаву» вітчизняної суднобудівної промисловості (хоч наразі ступінь локалізації продукту також невідомий).
Дружба – це добре, але дружба, яка приносить вигоду, краще. Для Туреччини формується певний матеріальний стимул підтримки України.
Водночас маємо усвідомлювати, що у росіян таких стимулів більше. А головне, про що думатимуть у Анкарі, приймаючи рішення, які стосуються України – про власні інтереси. І це цілком природно.
Поява нових великих кораблів під українським прапором матиме помітний політичний ефект, як і їхні можливі далекі походи.
Але ці маленькі «за», не всі цілком однозначні, перевищує одне ключове «проти». Боєздатна армія потрібна насамперед для того, щоб відохотити Росію від військових авантюр.
Маємо неприємні перспективи неминучого завершення періоду експлуатації ще радянських високотехнологічних озброєнь та дефіциту ресурсів на їх заміну. За таких умов для України керуватися іншими критеріями у оборонних закупівлях, ніж якнайшвидша максимізація власної спроможності завдати неприйнятних втрат агресору, означає ризикувати власним існуванням як незалежної держави.
Шукати доступну за ресурсами технічну відповідь
Відповідь, яку запропонували на російський виклик на морі українські ВМС (протикорабельні ракети), аналогічна російській реакції на перевагу на морі НАТО. Ракетні комплекси «Нептун», доповнені відповідними засобами цілевказання, дадуть нам змогу зробити використання моря росіянами для атаки вкрай ризикованим.
Це гірше ніж власний контроль над морем. Але краще ніж залишити цей контроль у руках противника.
До аналогічної стратегії у протистоянні з Китаєм переходять, хоч звісно, на зовсім іншому технічному рівні, американці. Вони визнають, що їхні кораблі, попри всі досягнення оборонних технологій США, найпевніше, не виживуть під градом китайських ракет. З іншого боку, заздалегідь розміщені наземні мобільні ракетні комплекси обмежать використання кораблів китайського флоту для атаки союзників США.
Іншою складовою відповіді США є безпілотні апарати, не лише літаючі, а й надводні та підводні. Фактично зараз відбувається революція у військово-морській сфері. І лише відсутність військових зіткнень на морі, зіставних із недавньою війною між Азербайджаном та Вірменією, не дозволяє усвідомити її масштаби.
Це додатковий аргумент проти квапливого придбання корветів. Можемо опинитися у ситуації, коли отримаємо дорогі та водночас морально застарілі платформи.
Підсумовуючи. У перспективі для України справді будуть не зайвими відносно великі кораблі для далеких походів у межах місій НАТО та ЄС. Але лише після того як розберемося зі значно нагальнішими потребами для нашого війська.
