ЗНО під ударом, ручний розподіл коштів у вишах. Ексзаступник міністра освіти про ліквідацію новою владою попередніх досягнень

- Які шанси, що освітня реформа буде продовжена за нового міністра освіти?

- Я знаю, що сьогодні в Міносвіти намагаються знайти якийсь шлях, аби впровадити елемент ручного розподілу коштів. Взяти, наприклад, формульне фінансування – це такий математичний алгоритм, який точно не містить ручного розподілу. А дехто з керівництва міністерства сьогодні намагається знайти, як би його внести елемент якогось ручного розподілу, коли все це залежатиме від волі МОН.

Загалом сьогодні вся реформа системи державного фінансування закладів вищої освіти під великим ризиком. І це дуже важливо. Якщо ми будемо повертатися до непрозорого розподілення державних коштів, а це кошти платників податків, ми ризикуємо втратити будь-яку довіру до цієї системи. Адже рано чи пізно постане питання – чому ми розподіляємо і витрачаємо стільки коштів, якщо цей розподіл не дає ефекту. Ефект настає тоді, коли гроші йдуть туди, де найкраща вища освіта.

А якщо повернуть ручне управління та непрозору систему, то очевидно, що кошти надходитимуть не тим, хто кращий, а тим, хто більш лояльний. І тут постає цілком логічне питання: чому ми маємо фінансувати тих, хто лояльний? Тому всі ці ігри, в які бавляться у МОН із довірою людей до освіти – це ігри з вогнем. Це питання не просто про зміну фінансування, а про відродження довіри до всієї системи вищої освіти.

під ударом ЗНО

Ще одна річ, яка може негативно вплинути на вищу освіту – це те, що під ударом сьогодні опинилося ЗНО. У нас такої небезпеки для ЗНО не було від часів Дмитра Табачника. Я знаю, що плани зі зменшення ваги ЗНО у конкурсному балі під час вступної кампанії і підвищення ваги балів атестату – це не просто слова. Міністерство всіляко намагається знайти шляхи для реалізації цього. Зокрема, хочуть внести зміни до Закону України «Про вищу освіту». Вони намагалися це записати навіть в умови прийому на 2021 рік, але зрозуміли, що поки не буде змінено закон, вони не зможуть цього зробити.

І йдеться не лише про вступ на бакалаврат. Під великим ризиком також ЗНО з іноземної мови під час вступу на магістратуру. Я просто не уявляю останню без володіння іноземною мовою. Здається, опанування всіх спеціальностей сьогодні напряму залежить від того, наскільки ви володієте іноземною мовою, передусім англійською. Але це сьогодні теж наражається на ризик, бо в міністерстві вважають, що треба скасувати цей іспит.

Під ударом Нацагенство з якості освіти, котре запустило незалежну від МОН акредитацію освітніх програм

Під ударом сьогодні також опинилося Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти (Нацагентство). І причини цього дуже прості. Саме воно офіційно підтвердило наявність плагіату в роботах нинішнього тимчасово виконуючого обов’язки міністра. До того ж Нацагентство запустило справді незалежну від МОН акредитацію освітніх програм. Нагадаю, що акредитація – це право видавати диплом. Не відповідаєш вимогам, не дістав акредитації – не маєш права їх видавати. Якщо ви проходите акредитацію, ви отримуєте право протягом п’яти років видавати дипломи на цій освітній програмі.

Але за останній рік Нацагентство видало чимало умовних акредитацій. Йдеться не про повноцінну акредитацію, а ту, що лише на один рік. Для того, щоб подивитися, чи щось змінилося за цей час. А як інакше? Всі кажуть, що у нас дуже низький рівень вищої освіти у деяких закладах. А вони всі ці роки отримували акредитації у Міністерстві освіти. Так от, коли акредитація стала незалежною від МОН і нею почало опікуватися Нацагентство – все стало на свої місця. Чимало університетів не змогли її пройти і дістали лише умовну. Звісно, зчинився страшенний галас. І от знайшли привід абсолютно в стилі українського суспільства – що процедура акредитації тепер задорого коштує.

- Акредитація справді дорого коштує?

- Так, це справді платна послуга. На сьогодні за акредитацію освітньої програми треба заплатити 60 тис. грн. Оскільки Нацагентство працює прозоро та професійно, тому, логічно, щоб за цю роботу була нормальна оплата. Я вже мовчу, що експертами залучають працівників вищої освіти. І більшість тих грошей, яких сплачують за акредитацію, повертаються в кишені працівників вищої освіти, які є експертами. Ну і, відверто кажучи, розмір цієї акредитації – це річна платня двох контрактників у київських університетах. До того ж можна було б розглянути питання бюджетного фінансування якоїсь частини цієї послуги для тих, хто її пройшов і має, наголошу, зразкову акредитацію. Це можна зробити.

Але річ не в сумі акредитації. Просто був великий потік видачі неякісних дипломів. Коли за справу взялося Нацагентство, почався великий спротив, під ударом опинилося і Нацагентство, і незалежна акредитація. Але це принципове питання. Чи ми, як споживачі вищої освіти, отримаємо нормальну систему забезпечення її якості. Чи ми повернемося до часів, коли все це було в МОН.

Ще одна величезна проблема – зупинився хід реформ. На місцях у людей вже залишилося обмаль терпіння. Йдеться про гарних викладачів. Вони махають рукою і звільняються з університетів. Бо та система координат, яка є в багатьох вишах десятиліттями, просто виживає таких людей із ВНЗ. Якщо людина чудовий фахівець, вона може знайти собі роботу в іншому місці.

Сьогодні до влади в міністерстві прийшли люди, які є носіями найконсервативніших поглядів у сфері вищої освіти. Вони дуже мало зацікавлені у змінах.

- Чи можна сказати, що сьогодні до влади прийшла «ректорська партія», яка лобіює свої інтереси?

- Все зводити до питання лобіювання інтересів ректорів – це дуже спрощена картинка. Немає ніяких інтересів ректорів, по суті. Як і такого явища, як «ректорська мафія». Є кілька очільників вишів, які є впливовими бенефіціарами призначення нинішнього т. в. о. міністра освіти. Це не всі 200 ректорів. Це лише кілька людей, але вони створюють негативний образ ректорів. З-поміж останніх я особисто знаю чимало фахових, прогресивних людей, які не боялися робити болісні зміни, непопулярні кроки всередині своїх університетів, вказувати на двері викладачам, які практикували хабарництво.

Але проблема у тому, що якраз ректори, які здійснюють позитивні зміни – вони не мають публічної позиції. Вони не виходять на широкий загал. А натомість публічно виступають бенефіціари призначення нинішнього керівництва МОН, кілька ректорів, яким треба згорнути всі ці реформи, оскільки в попередній системі вони були вигодоотримувачами. Фактично кілька людей монополізували бренд ректора і використовують його. Тож суспільство накладає на всіх ректорів оцей образ «ректора-феодала».

- А ви можете назвати, хто є бенефіціарами призначення нинішнього міністра освіти?

- Я поки ще утримаюсь. Але, здається, це вже ні для кого не секрет, хто найбільше підтримував призначення нинішнього т. в. о. міністра. І хто проштовхує всі ці зміни. Це буквально кілька людей, не більш ніж п’ять осіб.

- У світлі всіх цих планів міністерства, чи можуть також спробувати якимось чином зменшити роль Нацагентства?

- Вони будуть протискати свій законопроєкт, який розробили в Міністерстві освіти, і він зараз пішов на погодження до інших органів влади. Цей документ забирає частину повноважень у Нацагентства і робить його повністю залежним від міністерства. Хоча я все ж маю сподівання, що у Верховній Раді за нього не проголосують.

- Як би ви прокоментували історію з плагіатом у наукових працях т. в. о. міністра? Я так розумію, що Шкарлет зараз планує звернутися до суду.

- Зараз відбувається маніпуляція, нам починають розповідати щось про інтелектуальну власність. Чому це робиться? Якщо немає заявника, чиї інтелектуальні права були порушені, отже, немає шкоди інтелектуальній власності і нема відповідальності.

Т.в.о. міністра освіти і науки Сергій Шкарлет

Але в ситуації зі Шкарлетом це не питання про авторські права чи інтелектуальну власність. Це проблема академічного плагіату. Тут все дуже просто – беремо два тексти: опублікований раніше і пізніше, та порівнюємо. Якщо опублікований пізніше текст ідентичний опублікованому раніше і у ньому немає посилань на те, що було оприлюднено раніше – все, це академічний плагіат. І тут не треба вдаватися до якоїсь казуїстики про інтелектуальну власність. І саме Нацагентство, згідно з законом «Про вищу освіту», а не суд вирішує – плагіат це чи ні. Тому що саме Нацагентство є єдиним в Україні органом, який визначає, чи є академічний плагіат, чи його немає.

- Але ми бачимо ситуацію, коли рішення Нацагентства жодним чином не впливають на поведінку керівництва МОН. Яку взагалі вагу має подібне рішення?

- Єдиний, відповідно до законодавства, орган, що визначає є плагіат чи немає, заявив, що він там є. Це було зроблено з залученням міжнародних експертів, яких не можна запідозрити в якійсь заанґажованості.

Це означає «нерукотисність» для члена Кабінету Міністрів. Для західної спільноти з’являтися на спільних подіях із керівництвом МОН, підтримувати таке міністерство – це великий репутаційний удар. Фактично – це і зниження рейтингу самого Зеленського, оскільки він несе пряму відповідальність за призначення Шкарлета. Ми ж всі прекрасно розуміємо, що саме в Офісі Президента відбувається відбір кандидатів на такі посади.

- А у чому, на вашу думку, полягає привабливість для Зеленського саме Шкарлета? Чому, попри репутаційні втрати, він таки зупинив свій вибір саме на цій людині?

- Мені здається, перемогли лояльність і зручність. Ця людина не приходить до президента з поганими новинами. І не говорить про проблеми і про важкі рішення для їх подолання. Зараз вже немає популярних рішень, що покращуватимуть ситуацію. Все, прості популярні реформи в сфері освіти справді закінчилися. Залишилися лише непопулярні. А до цього, очевидно, Офіс Президента не готовий. І коли є людина, яка не пропонує непопулярних рішень – вона ідеальна для ОП.

прості популярні реформи в сфері освіти закінчилися. Залишилися лише непопулярні

- Розкажіть трохи про таку цікаву ініціативу, як формульне фінансування вишів: наскільки воно виправдало себе і що з ним відбувається зараз?

- Якщо ми порівняємо, що існувало в попередні десятиліття, то це було фінансування пропорційної кількості студентів-бюджетників у виші. Очевидно, університети в таких умовах заплющують очі на те, кого вони приймають на навчання.

Але ми не можемо звинувачувати саме університети, що вони хочуть набирати вступників не лише з високими балами, а й з низькими. Їх просто десятиліттями фінансували суто за такою системою. Жоден інший параметр не враховувався. Формульне фінансування передбачає покрокове зменшення ваги кількості студентів в обсязі фінансування. Звісно, ми ніколи не дійдемо до нуля, ми все одно маємо зважати, скільки навчається людей. Тому тут треба доходити до певної золотої середини.

Ще одна проблема попередньої системи – вона була непрозорою. Так, був норматив – скількись студентів на ставку викладача. Останні роки ми жили з нормативами за спеціальностями, які вже не існували. У 2015 році змінили перелік спеціальностей, і почався набір за новими. Ці старі нормативи всі ці роки продовжували функціонувати, попри те, що діяв новий перелік спеціальностей. І поле для маніпуляцій щодо того, як ці старі нормативи співвідносити з новими спеціальностями, було чимале.

Формульне фінансування передбачає зменшення у ньому ваги кількості за рахунок того, що додаються нові критерії. Один із таких критеріїв – це участь у міжнародних рейтингах університетів. Ще один – обсяг коштів, залучених від бізнесу на дослідження. Це знак для держави, що у цьому університеті є фахівці, і він заслуговує на більше коштів платників податків. Ще один критерій, який мав би бути запроваджений з наступного року – це показник працевлаштування випускників. Ми планували додати його до формули: у кого більше працевлаштованих відносно пересічного показника серед усіх закладів вищої освіти в регіоні – ті заслуговують на більше коштів платників податків.

І таким чином, завдяки всім цим критеріям зменшується вага кількості студентів. За моєю оцінкою, ефекту формульне фінансування мало досягти через три-п’ять років. Із 2021-го на нього мали б перейти не лише заклади освіти МОН, а й МОЗ, МВС тощо. Всі міністерства мали б розподіляти кошти за формулою.

- Я знаю, ви розробляли рекомендації для вищої освіти щодо дистанційного навчання. Що вдалося з цього реалізувати?

- Ми не прикривалися ширмою, що університети самостійні, і тому хай самі вирішать, як це робити. Ми розробили методичні поради, а університети нехай вибирають – застосовувати їх чи ні. На щастя, у вищій освіті завдяки деяким ректорам у нас є дуже гарні зразки дистанційного чи змішаного навчання. І коли я працював у міністерстві, ми зібрали команду цих людей, що є носіями таких практик, із різних українських університетів, аби вони поділилися своїм досвідом. І уклали такі методичні рекомендації. До слова, нещодавно Міносвіти видало друком ці рекомендації і викреслило згадку про їхніх авторів. Тобто плагіат та подібні ганебні практики поступово вже поглинають і саме відомство.

Екс заступник міністра освіти і науки Єгор Стадний. Фото з його fb-сторінки

А невдовзі буде презентовано повноцінний онлайн-курс про те, як запускати змішане навчання в університетах. Звісно, це вже буде ініціатива не Міносвіти, а небайдужих людей, які готові просувати найкращі практики та досвід. Це, до речі, можна буде застосовувати і після COVID-19. Уже зрозуміло, що після закінчення пандемії весь цивілізований світ матиме випробувані технології і дистанційного, і змішаного навчання. І якщо ми не будемо в авангарді цього, то програємо. Зараз багато хто переймається виїздом студентів за кордон. Так от, після завершення пандемії студентам вже і не треба буде особливо кудись виїжджати.

Фізично вони перебуватимуть в Україні, але зможуть вступати та навчатися на дистанційних чи змішаних програмах у закордонних університетах. І це може спричинити ще більший відтік студентів, ніж до цього. І якщо ми не запропонуємо якусь свою адекватну пропозицію від українських університетів – буде ще гірше.

Шкарлет освіта реванш внз плагіат мон