10 млрд грн втратили держпідприємства після заміни урядом Зеленського їхніх керівників

Спільний проєкт з аналітиками системи YouControl

Якщо відкинути суперприбутковий Нафтогаз, то сумарні збитки всіх компаній у 2019 році становили 13.2 млрд порівняно з 2018 роком. Із них 10 млрд припадають на підприємства, де ЗЕвлада замінила керівників.

23 жовтня ми направили запити до топ-5 збиткових підприємств, щоб уточнити їхні дані щодо прибутку за 2018 та 2019 рр. Станом на день публікації матеріалу відповідь отримали лише від ПАТ «Центренерго».

Як ми рахували? Наприклад, подивімося на ПАТ «Аграрний фонд» (найбільш збитковий на графіку вище). Його прибуток у 2018 році дорівнював 147 млн, а в 2019-му пішов у мінуси на 3269.1 млн. Зрештою маємо мінус 3416.1 млн різниці між прибутком 2018 року та 2019-го. Саме цю різницю демонструє графік.

Інший приклад – вугільна компанія «Краснолиманська». У 2018 році вона спрацювала в -37.7 млн грн, у 2019-му цей мінус поглибився ще більше: до -279.9 млн грн. Тож різниця між прибутками становила -234.2 млн.

Українська державна власність – це часто чорна діра та корупційне болото. З одного боку, там не бюджетні гроші, а отже, слабший контроль, а з іншого – власність «колгоспна, а отже – моя». Олігархічні групи, сміливці-аферисти, представники неформальних мереж чиновників і злочинного світу – це та публіка, яка роками огиналася в керівництві державних підприємств.

Звісно, є протилежні приклади ефективного управління, але ми зараз не про них. Після Майдану під тиском громадянського суспільства і міжнародних кредиторів корупційне болото потроху в цих краях почало сохнути, а звична фауна поступово змінювати ареал проживання. А що ж там відбувається за нинішньої влади? Найкраще про це розкажуть фінанси. Ми порівнювали дані 2018-го і докарантинного 2019-го, щоб відкинути вплив пандемії.

Також ми стисло описали ситуацію, що призвела до збитків у пʼяти підприємствах, де ці збитки вражаючі, і двох, які отримали прибуток.

ТОП-5 збиткових

ПАТ «Аграрний фонд». Махінації з зерном та добривами, спотворені бухгалтерські бази

ПАТ «Аграрний фонд» (АФ) був створений Міністерством аграрної політики у 2013 році для підтримання стабільності на ринку зернових. Компанія щорічно проводила форвардні закупки розміром до 20% обсягу аграрного ринку України, тобто на початку року пропонувала придбати зерно за фіксованою ціною та сплачувала аванс у розмірі 50% вартості майбутнього врожаю, і протягом п’яти років зі свого заснування вважалася однією з найприбутковіших сільськогосподарських компаній країни. Але лише до першого серйозного аудиту.

Ще на початку 2019 року з обшуками до «Аграрного фонду» прийшли слідчі Національного антикорупційного бюро (НАБУ), які підозрювали менеджерів фонду у розтраті 240 млн грн під час операцій з добривами, купівлею-продажем яких менеджери АФ почали займатися на додаток до форварду.

Подальший внутрішній аудит виявив викривлення фінансової звітності компанії за 2018-ий. Витрати на 170 млн грн були перенесені на наступний рік. Це дало змогу керівникові АФ Андрію Радченку відобразити прибуткову діяльність за 2018-ий сумою 140 млн грн.

У жовтні 2019 року Радченка, який керував АФ із лютого 2015-го, а до того працював заступником голови правління, звільнили. Після нього обов’язки голови до травня 2020 року виконував Іван Баришев. Зараз підприємство також має керівника з приставкою в.о. – Богдана Банчука.

Згідно з офіційною версією, фінансова звітність ПАТ «Аграрний фонд» за 2019 рік, яка показала 3,27 млрд грн збитку за виручки 6,14 млрд грн, є відображенням періоду діяльності АФ щонайменше з 2015 року. Але перевірити все досконально аудитори не змогли, оскільки бухгалтерські бази 1С за 2015–2018 роки почасти спотворені, частково видалені з серверів держкомпанії.

бухгалтерські бази 1С за 2015–2018 роки почасти спотворені, частково видалені з серверів держкомпанії.

За даними пресслужби АФ, рекордно збитковий баланс за 2019 рік вмістив у себе запаси, придбані за завищеною вартістю (на 744 млн грн), – запаси, над якими товариство не мало фактичного контролю, тобто фактично вкрадене зерно (406 млн грн), непокриті витрати на обслуговування кредитів (388 млн грн) та адміністративних витрат (329 млн грн). Окрім цього, лише у 2019 році списали борги, які ПАТ «Брокбізнесбанк» і ПАТ «Радикал банк» не повернули АФ після своєї ліквідації.

Нині ПАТ «Аграрний фонд» вже не займається добривами, а повернувся до звичних для себе форвардних закупівель зерна, заради яких він і був створений. Але у серпні Богдан Банчук повідомив, що деякі аграрії не поспішають виконувати умови укладених контрактів і везти врожаї до складів АФ, натомість сподіваються продати зерно на вільному ринку якнайдорожче. На той період АФ отримав менш ніж третину зерна, законтрактованого у 2019–2020 маркетинговому році.

ПАТ «Центренерго». Купувало вугілля дорожче за ринок, а продавало електроенергію дешевше

До складу ПАТ «Центренерго» входять Трипільська, Зміївська та Вуглегірська теплові електростанції, які разом мають близько 14% загальної потужності електростанцій країни.

Фонд держмайна володіє 78% акцій ПАТ «Центренерго» і займається підготовкою його до приватизації. Але впродовж останніх років компанію контролюють неофіційні «наглядачі», пов’язані з вищим керівництвом країни. За Порошенка це був так званий куратор вугільної галузі – Віталій Кропачов. Його компанія «Укрдонінвест-Трейд» була головним постачальником вугілля на «Центренерго». Влітку 2019 року, після приходу до влади Володимира Зеленського, його змінили фірми, пов’язані зі скандально відомим дніпровським олігархом Ігорем Коломойським.

Рентабельність діяльності «Центренерго» головним чином залежить від вартості придбаного вугілля і ціни проданої електроенергії. Але якщо у 2018-му компанія виробила продукції на 14,5 млрд грн і одержала прибуток у 499 млн грн, то вже наступного року вона, хоч і наростила виручку до 15,1 млрд грн, але отримала величезний збиток (більш ніж 1,9 млрд грн).

Це спричинили зміна кураторів від керівництва держави та нова модель енергоринку, що передбачає багаторівневі відносини, зокрема двосторонні угоди між виробником і покупцем замість продажу електрики до ДП «Енергоринок». Це підприємство раніше було гуртовим покупцем усієї виробленої у країні електроенергії, а потім продавало її енергопостачальним компаніям.

Влітку 2019 року замість Олега Коземка новим керівником «Центренерго» призначили Володимира Потапенка. Разом із ним на орбіті підприємства з’явилися постачальники вугілля, яких пов’язують із Коломойським. Лише з липня 2019-го по квітень 2020 року компанії «Синтез Ойл», «Нафта форс», «Рекорд Систем» та «Азонекс» продали «Центренерго» близько 1,5 млн т вугілля, імпортованого з РФ. Серед якого, як кажуть, було чимало палива з окупованих районів Донбасу.

Вугілля купували за завищеними цінами, а майже 90% виробленої електрики продали заводам Коломойського дешевше, ніж на ринку

Постачання вугілля велося за цінами, значно вищими за ринкові. Водночас майже 90% виробленої електрики «Центренерго» продало заводам Коломойського – Нікопольському феросплавному, «Дніпроазоту» та іншим дешевше, ніж на ринку.

Частину збитків керівництво енергокомпанії мотивувало неякісним вугіллям, яке у першій половині 2019-го постачали компанії Віталія Кропачова. А ще частину віднесло до неправомірних дій оператора енергоринку – держкомпанії «Укренерго», яка змушувала вимикати енергоблоки від мережі з метою «забезпечення операційної безпеки Об’єднаної енергомережі України та відновлення оперативного резерву ТЕС та АЕС». Збитки з цих причин у 2019–2020 рр. «Центренерго» оцінила майже у 566 млн грн.

Цю ситуацію уряд хотів змінити ще на початку 2020-го, призначивши нового в.о. голови правління Олександра Корчинського, але це призначення до кінця травня блокувалося судовими рішеннями і навіть «мінуванням» будівлі Фонду держмайна, де відбувалося засідання наглядової ради «Центренерго», яке мало розглянути зміну керівника цієї компанії. Зараз Корчинський таки керує «Центренерго», але з приставкою в.о.

Натомість уряд планує створити енергохолдинг, об’єднавши «Центренерго» з кількома державними шахтами. Таким чином у Дениса Шмигаля хочуть підвищити інвестиційну привабливість виробника енергії, гарантувавши збут вугільним шахтам. Згідно з угодою з Міжнародним валютним фондом, держава має продати належні акції ПАТ «Центренерго» вже у першій половині 2021 року.

«Украерорух». Удар від МАУ

Ця компанія заробляє на тому, що надає послуги літакам, які пролітають у небі над Україною. Транзитним і тим, які вирушають із наших аеропортів.

У 2014 році закриття польотів над Кримом принесло ДП Обслуговування повітряного руху України («Украерорух») сукупні збитки у 19 млрд грн.

Якщо у 2013-му загальний обсяг польотів над Україною сягав 530 тис., то в 2018 році – менш ніж 300 тис. За словами голови «Украероруху» Андрія Ярмака, за цей період транзитні перельоти зменшилися майже втричі. Певною мірою цьому сприяла трагедія малайзійського літака над Донбасом.

Але головний удар «Украерорухові» торік завдав український авіаперевізник – «Міжнародні авіалінії України» (МАУ). Ця приватна компанія на початку 2019 року відмовилася підписувати угоду про аеронавігаційне обслуговування на загальних засадах, називаючи їх дискримінаційними.

Ситуація, звісно, пов’язана з фінансовою платоспроможністю самої МАУ, яка станом на 2018 рік мала близько мільярда гривень зобов’язань, з яких 650 грн становили банківські кредити, а ще 300 млн грн – борг перед аеропортом «Бориспіль».

Станом на листопад 2019 року борг МАУ перед «Украерорухом» сягнув вже 1 млрд грн, з урахуванням штрафних санкцій

Станом на листопад 2019 року борг МАУ перед «Украерорухом» сягнув вже 1 млрд грн, з урахуванням штрафних санкцій. Але законодавство зобов’язує «Украерорух» продовжувати обслуговування боржників до врегулювання ситуації. Таким чином у звіті держпідприємства з обслуговування повітряного руху за 2019 рік з’явилася збиткова діра у 993 млн грн за доходу у 3,5 млрд грн. Для порівняння: у 2018-му підприємство отримало чистий дохід у 3,7 млрд грн, а збиток становив 165 млн грн.

Зараз цей конфлікт наблизився до врегулювання. Наприкінці вересня 2020 року Господарський суд міста Києва задовольнив у повному обсязі позов «Украероруху» до МАУ, зобов’язав її укласти договір про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування на 2020 рік.

Це рішення підтвердило відповідність положень договору нормам чинного законодавства України і позбавило МАУ змоги блокувати сплату боргу за 2018–2020 рр. Але подальші дії боржника залишаються непередбаченими, бо МАУ близька до банкрутства і, можливо, шукатиме подальші способи уникати виплат.

«Завод імені В.О. Малишева». Застаріле обладнання, кадровий хаос

У радянські часи підприємства оборонно-промислового комплексу України були здатні задовольнити потреби багатомільйонної радянської армії та країн-сателітів. Україна до початку подій на Донбасі розвитком війська не займалася, а підприємства-гіганти ВПК животіли за рахунок іноземних контрактів.

Для харківського ДП «Завод імені В.О. Малишева» такими були «контракт століття» на постачання для Пакистану 320 танків Т-80УД у 1994–1997 роках.

На початку 2000-х підприємство продовжило співпрацю з Пакистаном, створивши там базу капітального ремонту бронетанкової техніки.

В останні роки завод Малишева брав участь у кооперації з виробництва 400 БТР-4 для Іраку, яким займалося ХКБМ імені Морозова, а також був головним підрядником виробництва техніки для Таїланду, згідно з яким, у 2011–2018 роках військові королівства отримали 49 танків «Оплот-Т» і дві ремонтні евакуаційні машини «Атлет».

Однак і тайський і, особливо, іракський контракти довели, що головне бронетанкове підприємство України має застарілу технічну базу, погану організацію праці. Завод неодноразово зривав терміни постачання техніки й комплектуючих до неї. У деяких випадках експортні українські танки й двигуни виявилися дорожчими за іноземних конкурентів. Іракський контракт узагалі став катастрофічним для репутації української промисловості, оскільки численні вади відвантажених БТР змусили покупця у кілька разів зменшити обсяг закупівель.

2019 рік став найбільш критичним для ДП «Завод імені В.О. Малишева». У травні Укроборонпром змінив директора підприємства Олександра Хланя на Олександра Чурсіна, який до того працював керівником бронетанкового підрозділу концерну. Але трудовий колектив не прийняв керівника. І вже у жовтні його замінив корінний харків’янин Василь Крилас.

Відсутність великих іноземних замовлень, кадровий хаос і проблеми з організацією виконання контрактних робіт стали головною причиною торішньої кризи.

У підсумку завод Малишева зменшив чистий дохід більш ніж учетверо, отримавши виручку 587 млн грн, і різко пішов у мінус. Збитки за 2019 рік сягнули 421 млн грн, тоді як ще за рік до того підприємство мало прибуток сумою у 495 млн грн.

У 2020 році підприємство має виробити експортної продукції на $58 млн, тобто більш ніж на 1,6 млрд грн. Виконання цього плану означає поступове зменшення збитковості. Можливо, заводу знайдеться що запропонувати й рідній українській армії. У листопаді минулого року Володимир Зеленський під час візиту на підприємство був шокований тим, що з 2009 року завод Малишева виробив для ЗСУ лише один танк. Більшість робіт для української армії – це модернізація старих танків, адже на нові в бюджеті бракує грошей. Замість новітнього озброєння наші військові використовують застарілі зразки кількадесятирічної давнини.

Шахта «Краснолиманська»: оригінальне приватно-державне партнерство

Минулорічний імпорт російського вугілля для генерації ПАТ «Центренерго» негативно вплинув на українських шахтарів. Ледве не найбільш постраждалою виявилася державна вугільна компанія «Краснолиманська» (м. Родинське, Донецька область), яка колись вважалась однією з найкращих у галузі.

Проблеми тут почалися давно, ще у 2003 році, коли на базі державної вугільної компанії було створено орендне ТОВ «Краснолиманське», яке орендувало у ДП «Краснолиманська» вугільні шари із загальними запасами 64,5 млн тонн. Власником ТОВ був впливовий донецький бізнесмен, засновник компанії «АРС» Ігор Гуменюк, тісно пов'язаний із сім'єю Віктора Януковича.

Приватно-державне партнерство ДП і ТОВ «Краснолиманських» вже давно виглядає дещо оригінально. ДП передало ТОВ в експлуатацію найкращі шари, а саме займається обслуговуванням штреків, які залишилися держвласністю, піднімає видобуте вугілля на поверхню й опікується його збагаченням. А от реалізація вугілля – це вже справа ТОВ.

ДП передало ТОВ в експлуатацію найкращі шари, а саме займається обслуговуванням штреків

Відтоді ТОВ неодноразово змінювало власників, але сутність відносин державного й орендного підприємств залишилась незмінною. Державна компанія не може видобувати великої кількості власного вугілля, але займається видобутком і його обслуговуванням для орендаря, навіть якщо працює собі у збиток.

У 2017 році ТОВ «Краснолиманське» перейшло до Віталія Кропачова, який тоді вважався куратором вугільної галузі від найближчого помічника і партнера президента Петра Порошенка – Ігоря Кононенка. І цей період діяльності «Краснолиманської» можна вважати більш-менш успішним. У 2018-му держпідприємство отримало виручку 1,07 млрд грн, головним чином за рахунок послуг приватному «дзеркалу», й закінчило рік зі збитком лише 38 млн грн.

Але влітку 2019 року компанії Кропачова усунули від постачання вугілля на «Центренерго», і це автоматично вплинуло на результат діяльності і ДП, і ТОВ «Краснолиманське». Вже наприкінці року ДП мало борги перед шахтарями й збільшило заборгованість перед бюджетом до 406,5 млн грн. У річному вимірі збуток ДП ВК «Краснолиманська» зріс більш ніж усемеро, сягнувши 272 млн грн. Таким чином шахта опинилася серед найбільш збиткових підприємств України.

Два прибуткові

«Зоря-Машпроект». Експорт судових турбін і модернізація газотранспортної системи

Миколаївський науково-виробничий комплекс газотурбобудування НВКГ «Зоря-Машпроект» є одним із провідних підприємств світу зі створення турбінних агрегатів для військового флоту. Як стверджує Defence Express, станом на 1990 рік до 65% надводних кораблів ВМФ СРСР було оснащено енергетичними газотурбінними установками миколаївського виробництва. Загалом це становило 33% потужності і 29% кількості кораблів світового газотурбінного флоту.

Зараз створені на НВКГ агрегати експлуатуються на кораблях ВМС Індії (есмінці типу Delhi, Kolkata і Rajput; фрегати типу Shivalik і Talwar; корвети типу Veer), Росії (ракетні крейсери типу «Атлант»; великі протичовнові кораблі типу «Беркут-Б», «Фрегат»; сторожові кораблі типу «Буревестник», «Гепард»; десантні кораблі на повітряній подушці типу «Зубр»; ракетні катери типу «Молния»; ракетні корвети типу «Сивуч»), України (фрегат «Гетьман Сагайдачний»), Китаю (есмінці типу Lanzhou; десантні кораблі на повітряній подушці типу «Бізон»), а також Польщі, Болгарії, Греції, Румунії, В’єтнаму та США.

Головним партнером «Зоря-Машпроект» є ВМС Індії, флот якої має близько 150 діючих агрегатів українського виробництва. Після анексії Криму і розриву відносин між Україною і РФ, остання змушена була продати Індії недобудовані фрегати проєкту 11356. Надалі вони також будуть оснащені газотурбінами з Миколаєва.

У вересні минулого року підприємство «Зоря-Машпроект» підписало кілька контрактів на постачання великої кількості газотурбінної техніки для ВМС Індії. Окремі з них передбачають навчання індійського персоналу з експлуатації газотурбінних установок і надання інженерної підтримки. Перші турбіни поїхали до замовника вже у грудні 2019 року.

Ще одним важливим партнером підприємства є Китай. Піднебесна планує побудувати 10–15 десантних кораблів на повітряній подушці. Агрегати для них постачатиме миколаївське підприємство.

Окрім військових контрактів, «Зоря-Машпроект» бере участь у модернізації газотранспортної системи України і за останні роки підписала кілька контрактів із ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», компаніями «Укртрансгаз», «Укргазвидобування» та іншими.

Усі ці проєкти дозволяють підприємству мати певний запас міцності. І якщо у 2018 році НВКГ «Зоря-Машпроект» отримала чистий дохід у 2 млрд і прибуток – 21 млн грн, то у 2019-му виручка зросла до 3,4 млрд грн, а прибуток – до 284 млн грн.

«Херсонська ТЕЦ». Менше боргів – більше тепла

Одне з найбільш проблемних держпідприємств півдня України – ДП «Херсонська ТЕЦ» торік майже учетверо зменшило збитки, які у підсумку сягнули 27,5 млн грн, отримавши дохід 345,5 млн грн.

Підприємство постачає тепло у 60% осель Херсона. І головна проблема, з якою стикаються подібні підприємства, – це низький рівень комунальних платежів. Він безпосередньо відбивається на можливості закупівлі природного газу для виробництва теплоресурсів і не дає своєчасно модернізувати власні мережі, які втрачають багато тепла.

У більшості міст України виробники тепла й мережі належать місцевим радам. У випадку Херсона власником теплоелектроцентралі є Фонд держмайна, який ще кілька років тому планував виставити Херсонську ТЕЦ на приватизацію, але у січні 2019-го підприємство вилучили з переліку об’єктів на роздержавлення. Приводом стало звернення депутатів Херсонської міськради, які були готові взяти ТЕЦ у комунальну власність. Але без боргів. Тож підприємство має пройти певний період оздоровлення, і перші кроки для цього були зроблені торік.

Саме тоді адміністрація ТЕЦ розпочала активну обробку боржників, пропонуючи їм підписати угоди реструктуризації боргу терміном до 60 місяців, подавала численні позови до суду і не заперечувала проти переходу охочих на автономне опалення.

Також підприємство уклало у лютому 2019-го договір із НАК «Нафтогаз України» щодо реструктуризації власного боргу сумою 85 млн грн, що також дало змогу без проблем пройти опалювальний сезон-2019/2020. Зараз підприємство готується до нового сезону.

Що з цим робити?

Сприйняття держпідприємств протягом майже всієї нашої незалежності проходило за лінією «стратегічне/нестратегічне»: все життєво важливе для існування держави має залишитися у неї, інше – можна приватизувати. Але останніми роками ця парадигма зазнала краху. Усе державне вважається синонімом неефективного, корумпованого, безвідповідального. Натомість приватне – це сучасне, гнучке та продуктивне. І керуючись цим новим для України віянням, влада вже кілька років декларує бажання залишити собі якнайменше промислової власності.

Насправді реальність складніша. Є чимало прикладів, коли сильні держави рятували від кризи й викуповували у приватних власників топові підприємства, вважаючи їх локомотивами своєї економіки. Наприклад, уряд США врятував від банкрутства General Motors, викупивши 60% акцій.

Франція і досі є найбільшим акціонером компанії Groupe Renault (15,1%) і має право вирішального голосу. А 11% акцій німецького автомобільного гіганта Volkswagen належать землі Нижня Саксонія, але вона має 20% голосу. І сьогодні Макрон та Меркель не втомлюються повторювати, що Євросоюзу потрібні свої «компанії-чемпіони» з держпідтримкою, які будуть здатні конкурувати з американськими і китайськими гігантами на світових ринках.

Яка частка акцій держави у Huawei – сувора таємниця компартії Китаю, але ця корпорація тіснить суто приватних конкурентів на багатьох ринках.

Водночас навіть стратегічні для армії США компанії — повністю приватні.

Проблема з нашою держвласністю полягає не в наявності державних підприємств як таких, а у тому, що у них і досі стара радянська структура управління, що створена так, ніби манить менеджера вкрасти. Аби її зламати, і народилася ідея незалежних наглядових рад із іноземцями у складі, яку зараз критикує Зеленський.

Першочерговим завданням адекватної та раціональної влади є не продати працюючі підприємства якнайшвидше (бо є такі, що не працюють, і їх справді треба продавати), а налагодити ефективну роботу, щоб управління здійснювалося за сучасними принципами, які мінімізують корупційні ризики. А далі треба дивитися, що продавати, а що залишити державі повністю або частково.

Прибуток підприємств у 2018 та 2019 рр.

гроші зевлада економіка політика Держпідприємства