Штучне дихання для річки. Як добровольці рятують Рось від загибелі

Знайомство з Россю у мене починається з Корсуня. На мій превеликий подив, тут майже в центрі міста є кілька гранітних каньйонів, цілий стиснений високими урвищами острів, на якому розташований маєток Лопухіних-Давидових та розбитий парк. Пейзажі гранітних скель кардинально суперечать моїм уявленням про лісостепову природу колишнього українського порубіжжя. У цієї річки є лише одна невелика відмінність від гірської — по кам’яних брилах тече не бурхливий потік, а малопотужний потічок зеленавої води.

Рось у каньйоні, так це виглядає у Корсуні

Після цього якось одразу починаєш розуміти, що у цієї річки є проблеми.

Попри те, що Рось вважається рівниною річкою, частину свого шляху до Дніпра вона долає через кристалічні породи, утворюючи каньйони і справжні пороги. Басейн Росі належить до найбільш зарегульованих в Україні. Тут аж 66 дамб і, відповідно, водосховищ.

По течії Росі аж 66 дамб і, відповідно, водосховищ

Біля будівлі маєтку мене чекає виконавчий директор благодійного фонду Save Ros Олег Собченко. Атовець, який пішов на війну добровольцем, зараз активно займається проблемами Росі. Він болісно реагує на слово «активіст»: на його думку, це слово багато в чому знецінилося. «Краще просто доброволець», — каже він.

«Чому я зайнявся цим? Тому що мені болить Рось, я на ній виріс, я на ній рибалив, загалом, я не можу без води. І зараз я бачу її занепад», — розповідає Олег, поки ми сідаємо в машину.

За його словами, активно проблемами річки він почав займатися з 2018 року. Саме тоді на річці стався масовий замор риби. Один, мабуть, із найбільших за всю історію. За фактом мору риби відкрили кримінальне провадження, нарахували збиток на десятки мільйонів гривень. Проте, за словами Собченка, цей мор викликав ще більші проблеми. «З Росі бере воду для своїх потреб низка населених пунктів — зокрема, той самий Корсунь. І от уся ця вода з трупним запахом потрапляє у корсунський водогін. Звичайно, її якось очищують, але за своїми характеристиками вода щоліта перестає відповідати нормативам — фактично, це технічна вода», — розповідає він.

Далі на Олега Собченка чекала справжня детективна історія з розслідуванням причин загибелі риби. «Коли я почав дошукуватися причин цього замору, я дійшов висновку, що жодна організація чи державна служба не дають якоїсь вичерпної відповіді щодо причин цієї катастрофи. Єдиним помічником у мене тоді був Google. Саме з Інтернету я дізнався про таке явище, як нічна задуха риби влітку. Це типово для серпня - вересня на рівнинних річках України. У зв’язку з відмиранням одноклітинних водоростей, які розповсюджені в річках, через хімічні реакції окислення цих решток відбувається споживання кисню, і він буквально за одну ніч може зникнути з води. Що й призводить до заморів риби більшої чи меншої інтенсивності», — розповідає Олег. За його словами, подібне явище він спостерігав не лише на Росі, але й на інших річках регіону, зокрема Тясмині, Гірському Тікичу. У Дніпрі ситуація буває трохи кращою, але там теж трапляються зони з нестачею кисню.

Серед чиновників побутує думка, що якщо риба загинула, то це не могло відбутися через якісь там водорості

«Але державним службовцям пояснити подібні речі дуже важко, — розводить руками Олег. — У нас в цілому побутує думка, що якщо риба загинула, то це не могло статися через якісь там водорості. Немає значного громадського тиску через те, що люди загалом в це дуже слабо вірять. Все відбувається за стандартною схемою — десь гине риба, по факту загибелі викликають екоінспекцію. Вона приїжджає, робить якісь заміри, зрештою виходить, що екологічного забруднення, яке б приводило до загибелі риби — немає. І питання підвисає через нез’ясовані причини. А причини от саме такі».

Старший науковий співробітник Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена, кандидат біологічних наук Юлія Куцоконь пояснює:

Якщо в гірських річках зі швидкою проточною водою загибель риби справді найчастіше трапляється через отруєння, то в рівнинах річках замори трапляються переважно саме через нестачу кисню. До річок зараз потрапляє більше органіки, а це можуть бути й комунальні стоки, і добрива з полів — відповідно, активніше розвиваються водорості, в першу чергу, синьо-зелені. Спочатку водорості ніби продукують кисень, але коли вони відмирають і розкладаються – йде активне споживання його з води. На це накладаються ійаномально високі температури через глобальну зміну клімату. Чим вища температура, тим менша розчинність кисню у воді. Стояча вода ще більше поглиблює ці процеси. У водосховищах накопичуються різні біогенні елементи, які спричиняють розвиток синьо-зелених водоростей, вода стояча і не насичується киснем. Все це між собою пов’язане.

У подальшій перспективі, звичайно, треба зменшувати кількість водосховищ і розвивати більшу проточність річок. Але це проблема, яку не можна вирішити одним махом, вона потребує комплексного рішення.

"Мало того, — продовжує Собченко, — у нас державні екологічні служби просто не можуть провести адекватне вимірювання кисню. У назві явища — “нічна задуха риби влітку” — недарма згадується слово “ніч”. Це явище виникає саме вночі. І тому заміри кисню треба здійснювати з самого ранку — о 4 чи 5 годині. Удень ті самі одноклітинні водорості активно виробляють кисень. А вночі цього не відбувається, тому що немає світла, немає фотосинтезу. І все це робиться в нижніх шарах води, які ніхто не досліджує. Якщо ви викликаєте екоінспектора, він приїде удень і візьме пробу на кисень з верхнього шару води. І там кисень буде в нормі. Але це не значить, що вночі водорості не вижеруть весь кисень з води».

Ми їдемо машиною далі вгору за течією Росі, де розташована Корсунська ГЕС. Вона була зведена ще в 30-х роках минулого століття, за переказами, зводили її селяни з навколишніх сіл. Сьогодні у неї новий власник – «Новосвіт». І електроенергія, вироблена на цій ГЕС, реалізується по високому «зеленому» тарифу. Колір води тут такий самий, як і в Корсуні – зеленавого «тархуну». Потік нижче від греблі петляє серед широкого моря очерету, яке плавно переходить у густі прибережні зарості.

Густі зарості на кам'яних берегах Росі. Вода "цвіте"

«Раніше у руслі річки не було нічого подібного, — розповідає Собченко. – Рослинність тут просто не могла втриматися після щорічних льодоходів. Все це навесні просто було би змито. Висота води була такою, що в Корсуні вода доходила до самого верху мосту. Але з 80-х років минулого століття у нас не було жодного нормального льодоставу».

Так виглядала Рось та її береги в районі Корсунської ГЕС в 60-роках минулого століття. Впадає у вічі майже повна відсутність рослинності на березі та у воді

«Факти свідчать, що з кожним роком води в Росі стає все менше. Минулий рік був рекордно маловодним. Цього року взагалі не було зими в звичному розумінні. Відповідно, немає накопичення води після танення снігу і немає накопичення ґрунтових вод. Люди скаржаться на проблеми з пересиханням джерел, вода в криницях на низькому рівні. Притоки, які впадають до Росі, на сьогодні сухі», — підсумовує Олег.

Згідно з даними Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA), в регіоні, до якого належить і Україна, одні з найвищих темпів зростання температури в світі за останні тридцять років. Середня за рік температура зростала в 3,5 рази швидше, ніж у середньому по планеті.

Підвищення температури призвело до зміни тривалості сезонів – холодний період і зима стали значно коротшими і теплішими, а теплий період та літо більш тривалими й спекотними. Суттєво зросла кількість спекотних днів та тривалість спекотного періоду. Змінився й режим опадів. Взимку при високих температурах все частіше випадає дощ, а не сніг. Відповідно, льодостави на українських річках все більше стають згадкою з минулого.

Від Корсунської ГЕС ми їдемо далі вгору за течією до Стеблівської ГЕС, за якою простирається одне з найбільших водосховищ на річці. Вода у водосховищі приблизно такого самого кольору, як і в усіх попередніх місцях. Ми проходимо по верху греблі, й Олег показує мені на щось подібне до трансформаторної коробки. Насправді це аератор, від якого тягнеться сітка гумових шлангів, що зникають у воді. На поверхню від них підіймаються бульбашки кисню.

Штучне дихання для річки. Аератор, який заганяє кисень у воду, аби риба виживала. Його поставив місцевий бізнесмен

А навколо зон із бульбашками у воді рясніють тисячі невеликих тіней – це спинки рибок, що зібралися навколо місць, де відбувається аерація води.

Жага життя. Риба збирається навколо штучно поданого кисню

За словами Собченка, аератор поставив місцевий бізнесмен. Він купив його за власні кошти, аби якось поліпшити ситуацію для риби у водосховищі. Хоча з огляду на обсяги самого водосховища зрозуміло, що це — лише крапля в морі.

«Риба починає гинути при вмісті кисню, меншому від 1 міліграма на літр (мг/л). Для наших водойм нормою вважається 4 мл/л, — розповідає Собченко. — Але при цій нормі не всі наші риби почуваються добре. Деякі риби потребують більшого рівня кисню. Озерні види риб більш стійкі для цього, річкові — менше. Першим від браку кисню страждає хижак, оскільки йому треба більше кисню, йому треба активніше рухатися. Тому першими гинуть судак, щука, окунь. Але загибель риби — це лише вершина айсберга. Якщо загинула риба — це означає, що кисню вже немає не лише в нижніх шарах, але й у поверхневих. Це вже все».

Начальник Черкаського рибоохоронного патруля Віктор Іванько:

На сьогодні низка факторів все більше впливає на екологічну ситуацію річки Рось. Зокрема, це зарегульованість стоку гідроелектростанціями, спрацювання рівня води, маловодність та розорення прибережної смуги (в деяких місцях залишилось 6-8 метрів до води).

Всі ці фактори провокують виникнення явища «цвітіння води». Причина цвітіння – зниження швидкості або відсутність течії , підвищення температури води та вмісту біогенних речовин – азоту, фосфору, калію тощо (внаслідок удобрювання полів, стоки з яких підживлюють воду біогенними речовинами).

Цвітіння води викликає масовий розвиток фітопланктону, переважно синьо-зелених водоростей або, за сучасною класифікацією – ціанобактерій. Які, в свою чергу, за відсутності фотосинтезу (в темну пору доби) інтенсивно споживають розчинений у воді кисень. Тому коли рівень розчиненого кисню зменшується до критичного показника 0,2-0,4 мг/л, виникає замор риби внаслідок задухи.

Боротися з наявним у водоймі фітопланктоном можна шляхом штучного вселення рослиноїдних видів, а саме — білого товстолоба, в об’ємах, визначених науковою організацією.

Ми перелазимо через паркан, яким огороджено територію ГЕС, і спускаємося до підніжжя греблі. Знизу вона виглядає справді великою, і водночас зі стану стін стає зрозуміло, наскільки стара ця гребля.

Причина цвітіння – зниження швидкості або відсутність течії . Власники міні-ГЕС, прагнучи заробити, не спускають необхідну кількість води, аби течія хоча б приблизно нагадувала природну.

Але на нас чекає неприємна несподіванка. Ще до того, як спуститися до самої води, ми відчуваємо неприємний запах затхлості т гнилі, наче ми десь на болоті. Виявляється, що сморід йде від води, яку спускають із ГЕС.

«Коли ГЕС починає накопичувати воду, там у пригреблевій зоні збирається біомаса. Якість води там стрімко погіршується. У стоячій воді також утворюється явище термоклину — розшаровування води за різними температурними ознаками.

Потім саме воду з нижніх шарів, де найменше кисню, багато різних відмерлих решток — фактично, це “мертва” вода — от саме її скидають нижче греблі, і вже внизу починається замор риби», — розповідає Собченко.

«Звичайно, власникам ГЕС краще у літній період не витрачати воду на екологічний скид, а накопичувати її і потім направляти на турбіни. Тобто, в літні місяці, коли спостерігаються відчутні проблеми з водністю, стік води може бути на якийсь час загалом перекритий, поки водосховище не наповниться водою настільки, аби можна було запустити турбіни», — зауважує Собченко.

За його словами, у нього з менеджментом ГЕС довгі й складні стосунки. «У 2019 році подібних заморів вже не було, і це стало можливим завдяки нашій активності. Ми почали цю проблему піднімати в медіа, зверталися до профільних організацій. Зрештою ми домоглися зупинки турбін Стеблівської ГЕС і спрацювання всіх наявних обсягів води, які тоді були, в режимі екологічного скиду, який забезпечував би аерацію цієї води», — розповідає Олег.

Проте, як зазначає захисник річки, поліпшити ситуацію не дають і застарілі норми екологічного скиду води, які вже не відповідають сьогоднішнім реаліям змін клімату й браку води в річці. «Чиновники сьогодні наполягають на режимах та нормам, які були виписані десятки років тому. Згідно з ними, постійний скид води в обсязі 2,5 кубічних метри на секунду в Стеблівському та Корсунському водосховищах дозволяє уникнути проблем із нестачею кисню. Але я вважаю, що цього замало. Плюс — ніхто не несе жодної відповідальності за те, скільки реально води буде відведено».

«Сьогодні можна говорити вже про якийсь компромісний варіант. Це знесення основної кількості водосховищ вгорі по течії і залишення кількох маневрових, які б забезпечували штучний проток у разі виникнення посухи. Думаю, дану модель можна було б використати на багатьох річках України. Концепція знести всі дамби сьогодні може бути застосована лише до річок, які не страждають на маловоддя. Якщо ми хочемо, щоб річка існувала, думаю, оця проміжна концепція найбільше підійде», — зазначає Собченко.

Ми плануємо повертатися до Корсуня, де має закінчитися моя мандрівка, але перед тим заїжджаємо на територію турбази, розташованої на мальовничому березі Стеблівського водосховища.

Каламутно-зеленава вода на пляжі. В такій уже не побовтаєшся в своє задоволення

На пляжі біля води велелюдно, хтось смажить шашлики, у воді борсається чимало дітей. Проте, коли підходимо ближче до води, стає зрозуміло, що її колір тут практично такий самий, як і всюди – каламутно-зелений.

«Я звертався до людей, до тих же власників відпочинкових зон біля водосховища – давайте щось робити. Але бізнес у нас важкий на підйом, і ніхто особливо нічого робити не хоче, — нарікає Олег. – Загалом, зараз на нашу підтримку виходить чоловік тридцять — не більше. Людям ще, певно, важко зрозуміти всі нюанси цієї проблеми. Вони хочуть простих і швидких рішень. Колись у нас теж було таке рішення. Ми вирішили розвести в річці одну з водоростей — хлорелу. Ми розраховували, що ця зелена водорість активно продукуватиме кисень. Але виявилось, що вона більш придатна для водойм зі стоячою водою, а не для річок, де її зносить течією. Тому бажаного ефекту це не дало. Ця ідея була чимось на кшталт “чарівної таблетки”, яку б хворий приймав — і одразу виліковувався. Але якраз цю ідею люди справді підтримали, вона їх зацікавила. Людям подобаються прості рішення, після яких має все налагодиться. А в дійсності отримання будь-якого результату потребує зусиль, часу й відповідальності».

бізнес у нас важкий на підйом, і ніхто особливо нічого робити не хоче

На цьому моя мандрівка закінчується. Ми з'ясовуємо складові, які призводять до екологічної катастрофи в рівнинних річках України. Це складне поєднання природних чинників та людської діяльності. З одного боку це кліматичні зміни, які завдають шкоди всій річковій системі України. З іншого – це господарювання на річках. Таке враження, що люди не хочуть помічати тих змін, які відбуваються сьогодні з природою. І природа їм, вочевидь, цього не пробачить.

*- Тексти також звернулися по коментар до «Новосвіту», але на час розміщення матеріалу відповідь так і не надійшла.

Читайте також: Гнилоцвіт. Дамби, потепління та фосфати перетворюють Дніпро на застояну канаву

річки клімат рось екологія