"Щоб різати комуністів так, як у Чехословаччині": доповідні КҐБ про настрої щодо інтервенції у 1968 році

"Інформаційні повідомлення" надходили з Володимирської в Центральний Комітет Компартії України (ЦК КПУ) майже щоденно, під стандартною шапкою КДБ Української РСР.

Теми цих повідомлень доволі різноманітні: від чекістської статистики і соціології до всіляких надзвичайних подій.

Зазвичай в одному дайджесті йдеться про кілька подій, кожній присвячено абзац, максимум - два.

Ось, наприклад, кілька речень, за якими ховається неабияка драма. Липень-1968, до введення військ залишається місяць - і турист Зінченко має останній шанс придбати в Чехословаччині та Східній Німеччині товари, які є дефіцитом у Радянському Союзі.

Для цього він бере з собою 460 карбованців — сума чимала, три місячних зарплати шофера. Зінченко зашиває гроші у труси, але на кордоні радянські митники знаходять їх (цікаво, як?) і вилучають. А потім спецслужба вирішує повідомити про цю резонансну подію республіканському керівництву:

Отак "влада робітників та селян" відібрала старанно накопичені гроші у "пролетаря" — представника офіційно панівного в СРСР класу

Зате кандидат у члени КПРС Зінченко не встиг стати справжнім злочинцем. Бо купівля й перепродаж товарів - спекуляція - в СРСР карається за кримінальним кодексом, до двох років позбавлення волі. Після такого в партію навряд чи приймуть.

"Програв у карти директора комбінату ім. Ілліча.." Як це працювало

Ще один зразок короткого повідомлення з КДБ УРСР в ЦК КПУ: кримінальник із Магадану посеред ночі шукає в Маріуполі директора металургійного заводу, чиє життя [?] він програв у карти.

Кілька речень, а скільки саспенсу! Невипадково номенклатурний синій олівець позначив це повідомлення двома жирними рисками:

Жданов - офіційна назва Маріуполя в 1948-88 рр.

Злочинців (чи жартівників?) так і не знайдуть, а директор Куликов проживе ще 32 роки.

Іноді про подію складався окремий звіт. Ось як тут, де спецслужба інформує офіс керівника УРСР про поведінку чехословацького консула в Києві (Україна тоді не була суверенною державою, тож посольств не мала).

18 лютого 1968 року Йозеф Горак їхав додому експресом "Москва-Прага". Перехиливши чарчину, в дорожній розмові дипломат висловився про наболіле. Спершу розкритикував гру хокейної збірної СРСР, а там уже дісталося і совітам загалом — про що провідники радянського поїзда й повідомили куда следует.

Спортивний прогноз генерального консула виявиться точним: на чемпіонаті світу-1969 з хокею збірна ЧССР двічі розгромить радянську команду

Логічно припустити, що штат міжнародних поїздів в СРСР масово й регулярно співпрацював із КДБ.

З огляду на українську прописку потяга, яким їхав консул Горак (№7 - це фірмовий "Дукла", що формувався у вагонному депо "Київ-Пасажирський"), залізничників курировали саме київські чекісти.

Кілька деталей щодо загальної структури цих документів. "Галочки" синім олівцем - очевидно, бюрократична позначка про те, що документ розглянуто в ЦК, озвучено партійному керівництву тощо

З реєстраційного штампу видно, що про антирадянські випади головного чехословацького дипломата в Україні кадебісти повідомлять ЦК КПУ тільки через 10 днів — 1 березня 1968-го. А до першого секретаря ця інфа дійде ще майже на три тижні пізніше — "доложено тов. Шелесту П.Ю. 19.03.1968".

Як влаштовано документ КГБ. "Доложено тов. Ляшко 4.03.68..." - йдеться про другого секретаря ЦК КПУ (тобто заступника Шелеста) Олександра Ляшка. В 1972-му він стане головою уряду Української РСР і проведе на прем'єрській посаді 15 років поспіль

Ще одна подібна історія. Червень 1968 року, Кримська область Української РСР. В Ялті зібралися делегати Ради економічної взаємодопомоги - була така міжнародна організація країн соцтабору.

На прощальній вечері в ресторані "Ореанда" представник Чехословаччини "шість разів" (хтось же рахував!) поривався влаштувати антирадянський мітинг. Колег із соціалістичних Польщі та Німеччини, які намагалися врегулювати ситуацію, чехословак назвав "фашистами".

Мовознавче спостереження: тут ініціали першого секретаря КПУ вказані "П.Е.", а не "П.Ю.", як у попередньому документі (по-батькові Петра Шелеста - Юхимович)

Подібні скандали (хай навіть спричинені алкоголем) свідчать про скоріше світоглядний масштаб протиріч між громадянами ЧССР та іншими тогочасними соціалістичними суспільствами.

Наступне повідомлення: інформатори КДБ в Чехословаччині дізнавалися, чому ж громадяни ЧССР симпатизують ініціативам свого Дубчека. Причини - економічні, не суто ідейні. Чехословаки сподіваються, що ліберальні реформи потягнуть за собою матеріальне благополуччя і відкриють кордони.

Працівник ЦК КПУ, який готував цю інформацію для доповіді керівництву, окремо виділив фразу "...щоб [у фіналі] кожен міг мати власний будинок, авто і закордонний паспорт".

Вместо колективной борьбы за дело мировой революции - мелкособственнический буржуазный комфорт, товарищ Берия!

Власний дім, авто і закордонний паспорт: ці дуже нерадянські цінності водночас були (в рамках характерного для СРСР двоємислія) малодосяжною вершиною мрій пересічного homo sovieticus брежнєвських часів.

"Українців на чехословацькій війні не побачать". Як в УРСР реагували на мобілізацію резервістів

У 2014 році українці хотіли того ж, що й чехи зі словаками в 1968-му - жити вільно і заможно. У відповідь Кремль теж розпочав військову операцію (хоча масштаби значно дрібніші, та й ідеологія кульгає).

Такий розвиток подій іще у травні 1968-го передбачив антисоветски настроенный львів'янин Семко: "СРСР розпадеться, Росія стане меншою, комуністичну зірку змінять на двоголового орла. Буде війна".

Пан Семко - прогнозист 80-го левела

До військового вторгнення в ЧССР (операція "Дунай") залишалося ще кілька місяців, але коліщата армійської машини вже закрутилися. Радянський Союз розпочав велику мобілізацію резервістів.

Щойно військові комісаріати Української РСР надіслали першу тисячу повісток, як Комітет держбезпеки почав фіксувати і доводити до відома партійного керівництва реакцію громадян.

У повоєнні роки служба в радянській армії була престижною - доки не сталася "Празька весна". Військовозобов'язані українці відчували, що моральна правда у цьому конфлікті аж ніяк не на боці СРСР. І почали косити від мобілізації.

У звітах каґебістів ряснішають факти ухилу резервістів від отримання повістки. Ба більше: частина тих, хто отримав мобілізаційний документ, до армії все одно не дісталася - хоч це вже тягнуло на кримінальну статтю, з роками тюрми.

Ось три поспіль приклади в одному з липневих "інформповідомлень" КДБ УРСР:

32-річний викладач львівського технікуму, офіцер запасу Панкратов: "Хай син Брежнєва воює, на*уй!"

Ще один документ - теж за липень. Йдеться вже не просто про небажання служити в радянській армії:

"Інша армія" по ходу базується в лісі... Повстанська?

А дехто з мобілізованих резервістів задоволений, особливо рівнем алкогольного забезпечення.

Навесні 1968 року відбулися спільні військові навчання у Польщі - остаточне тренування армій країн соцтабору перед вторгненням до ЧССР. У травні на стіл Шелеста лягає оптимістична "соціологія" про це бойове злагодження:

КҐБ вочевидь моніторив пошту Єваня та інших мобілізованих військовослужбовців

Глибше в тилу тривожні мілітарні очікування могли спричинити навіть паніку.

Не довіряючи державі, навчені гірким минулим досвідом, мешканці УРСР змітали з магазинних полиць суворі радянські товары первой необходимости - сірники, сіль, консерви.

Зате туалетний папір, як в останні роки СРСР, мешканці республіки не скуповували - бо його виробництво радянська промисловість тоді ще не освоїла. Перші рулони випустять на закупленому в Англії обладнанні лиш наприкінці 1969-го

В Єнакієвому доброзичливий анонім поширював (що вже загрожувало тюрмою) саморобні листівки, в яких наполегливо радив землякам протягом доби "закупитися сіллю та милом".

І зловісне "Вжито заходів до розшуку автора..." наприкінці

Щодо іншого відомого єнакієвця, то "Празька весна" пройшла геть повз Віктора Януковича. Наприкінці 1967-го той саме розпочав свою першу ходку, провівши весь 1968 рік у кременчуцькій колонії для малолітніх.

Стосунки між Москвою і Прагою загострювались - і нехіть до мобілізації в суспільстві зростала, особливо з початком активної військової фази (21 серпня 1968). Із визволителя радянський солдат перетворився на окупанта, що слабо мотивувало ставати до лав.

Це відчуття у розмові з інформатором КДБ добре передав 37-річний військовослужбовець запасу Бєсєдін із Краматорська: "Я не буду воювати, якщо мене мобілізують. Я негайно здамся в полон. Мені нема чого захищати".

З дайджесту КДБ УРСР для ЦК КПУ за 5 вересня 1968 року. Жирно підкреслено синім: як так, советский человек хоче здатися в полон ворогу?

Судячи із кдбшної аналітики багато мешканців УРСР підписалися би під словами буковинського селянина Дарія Гильчука: "Якщо почнеться війна проти Чехословаччини, нас, українців, там не побачать".

32-річний Гильчук сказав це в перші години після вторгнення 21 серпня. Певно, обговорював із односельцями останні новини:

Гильчук говорив і за себе. Його вік чудово підходить для мобілізації з резерву

Хтось із співрозмовників колгоспника був інформатором КДБ. За добу-другу слова Дарія з’явилися в кагебешному звіті для ЦК. Ще за кілька годин хтось на Орджонікідзе (тодішня назва Банкової і там знаходилося ЦК КПУ) виділив коротку фразу буковинця двома енергійними синіми рисками.

В тому ж дайджесті (23 серпня 1968) є ще одне повідомлення, виділене так. Тільки колір олівця не синій, а червоний, яким позначали найважливіше - "звернути особливу увагу!"

Йдеться про вияви націоналістичних настроїв серед резервістів, мобілізованих військкоматами УРСР. Сформовані з українців підрозділи - ненадійні, особовий склад хоче додому, це не наша війна. І

Незадоволені мобілізацією резервісти з УРСР виступили солідарним фронтом - і в них вийшло (ще й нічого їм за це не було). Як і казав вище Дарій Гильчук, "цих українців на чехословацькій війні не побачили"

І декому вдалося! Влада вирішила не зв'язуватися з масовим незадоволенням мобілізованих українців - і цих резервістів достроково відправили на дембель. Спасибі секретній зброї - українським пісням у радянських казармах і на плацу.

Звичайно, були й такі, хто висловлював рішучу готовність воювати за радянські ідеали - як от товариш Лисенко з-під Броварів:

"Ми визволили їх у 1945-му, тому тепер маємо право їх пригноблювати" - типова для кремлівської пропаганди гібридна логіка

Документи КДБ інформують і про зворотні настрої - як от у слюсаря Дацишина з Канева, який сказав у компанії (очевидно, колективі працівників ГЕС) про готовність піти навіть не в лісову армію, а добровольцем до бунтівних чехословаків:

Літера "Д" синім олівцем, мабуть, означає "Доложено". Заклики слюсаря не виконувати виробничий план теж могли потягнути на кримінал. Скажімо, статтю 58 - "економічна контрреволюція, вона ж шкідництво"

Серед співрозмовників 26-річного Дацишина навіть знайшлося двоє однодумців. І один стукач.

21 серпня 1968 року війська СРСР і братніх соціалістичних країн розпочали операцію "Дунай", масово увійшовши на територію ЧССР з різних напрямків. І одразу ж різко зростає кількість кагебешних повідомлень про реакцію громадян УРСР на чехословацькі події.

Ось, наприклад, лист від "чернівецьких матерів", відправлений на адресу керівника місцевого обкому ще в день вторгнення. Анонімні автори, до розшуків яких уже приняты меры, порівнюють дії Брежнєва з окупацією Чехословаччини нацистами в 1938 (в тексті помилково "1937") році:

Історичні паралелі від буковинських матерів

Особливо чернівчанок обурив той факт, що "втручання в чужі справи" може потягнути за собою велику війну (як і сталося у випадку Гітлера), коли за помилки політиків платитиме життям молодь призовного віку.

Долею молоді стурбована й будівнича київського метро:

Киянка солідарна з буковинськими матерями: замість дорогих міжнародних авантюр радянські чиновники мали би турбуватися про добробут власного народу

Натомість 55-річний житомирянин Василь Бєлих вважає, що загрозливу кризу у стосунках із Чехословаччиною спричинили не кремлівські політики, а всіляка інтелігенція.

Ну й, звісно, винна "патлата молодь". Якби не вони, чехословацькі робітники вже простягнули би руку дружби солдату-визволителю.

"Та й в СРСР молодь не така..." - типове пенсіонерське бурчання. А комусь у КДБ УРСР воно, схоже, здалося нетривіальним

"Комуністи самі стали фашистами і б'ють усіх, хто хоче волі"

Технічна інтелігенція Харківщини висловила своє незадоволення гаслами на стінах будинків Фізико-технічного інституту Академії наук УРСР ще в перші дні радянського вторгнення:

"Руки геть від Чехословаччини!" - коротко і по суті

В Києві хтось залишив подібні гасла у вельми людному місці - головній міській ощадкасі (так в СРСР називалися філії єдиного держбанку для фізичних осіб).

"Антирадянську агітацію" написали на картонних упаковках від електричних лампочок. Картонки виявила бдительная відвідувачка ощадкаси, котра побажала залишитися невідомою (і правильно, а то ще посадять під гарячу руку).

Александер Дубчек - перший секретар ЦК Компартії ЧССР, чільне обличчя "Празької весни"

КДБ УРСР зауважив і незадоволення "окремих осіб" в особі Сергія Параджанова.

На той момент кінорежисер вже понад два роки не мешкав в Україні, вимушено працюючи в Єревані. Але лаконічну фразу Параджанова про "жандармські методи" почули i доповіли на Банкову Орджонікідзе, де її теж помітили - он скільки синіх позначок на марґінесі:

"Жандармські методи" - дуже неполіткоректний для радянської влади термін. Жандармерією називалася політична поліція Російської імперії, вона ж "царська охранка" - головний ворог партії більшовиків до 1917 року

Вражає, як багато серед "окремих незадоволених громадян" робітників - головної опори радянської однопартійної влади. Та що там, крамольних думок не соромляться навіть робітники-комуністи!

Ось 56-річний залізничник Євген Микитенко із Волновахи - давно в КПРС, значна керівна посада, а як відверто описує ситуацію. Особливо зухвала цитата старого більшовика: за влади більшовиків покращення життя настало хіба що в більшовицькій пресі.

50 лет советской власти - а лучше-веселее жить не стало

До того ж невтішного висновку прийшов і безпартійний шахтар Богомолов із донецької Макіївки. Він казав, що в СРСР уже збудувано обіцяний комунізм - але тільки для начальства і номенклатури.

Пролетарям у цій країні нічого не світить. Начальство ж на додачу вперто "лізе до чехів", руйнуючи життя сусідів замість наводити лад у власному домі:

Партійна номенклатура - ось справжній привілейований клас у "пролетарській державі"

Не минуло й доби з початку операції "Дунай", а колишній член КПРС Володимир Шерепа із Краснодону [нині Сорокине на Луганщині] публічно запропонував простий вихід із кризи - "вішати комуністів нещадно і всіх поспіль, як скажених псів".

Альтернативою партійній владі кріпильник шахти Шерепа бачить... євреїв. Бо ті дають трудящим можливість заробити (на відміну від комуністичного трудового рабства):

Нещадно, поспіль вішати комуністів? Червоний олівець не згоден!

А в іншому кінці країни сподівалися на іншу націю. Працівниця Ужгородського хлібозаводу сказала колегам-пролетарям, що краще вже німці (ФРН - Західна Німеччина): "ті хоча б землю дадуть, а росіяни все забирають". Хтось із колег не полінувався і переказав її слова органам.

• Если бы не операция "Дунай", Мария, в Братиславе стояли бы солдаты НАТО!
• А теперка стоять москалі...

А що думали про чехословацьку кризу самі євреї? Відповідей вистачає в тих же "інформповідомленнях" КДБ.

Ось чекісти направляють у ЦК КПУ дві єврейські цитати поспіль. Совпадєніє чи врахували особливості адресата? (тодішній керівник УРСР Петро Шелест до лиц еврейской национальности іноді дихав нерівно)

Двоє луганчан - лікар Лев Шварцман і вчитель, комуніст Адольф Цейтлін:

Судячи з олівцевих позначок, в ЦК КПУ образилися на фразу Шварцмана про "купку авантюристів, що дісталися влади"

Тими ж серпневими днями завмаг (престижна посада в тогочасному СРСР) із Одещини Юхим Фукс нагадав співрозмовнику, що Кремль зовсім нещодавно називав ізраїльську владу "окупаційною" - за території, здобуті Тель-Авівом у арабів в результаті Шестиденної війни.

"Тепер СРСР учинив так само, хіба ні?" - запитав Фукс співрозмовника. А той виявився сотрудником, зафіксувавши слова ізмаїльського завмага для історії:

Історичні паралелі від одеських працівників торгівлі

Готельний перукар із Дніпропетровська Шапіро ("єврей", зауважено в документі КДБ одразу після характерного прізвища) побажав Кремлю зазнати в Чехословаччині поразки. Бо радянська влада "переродилася" на фашистську і тепер "б’є всіх, хто хоче волі".

"Та нічого: й Ізраїль наб’є пику [арабам], й у чехів наші отримають по зубах", - оптимістично завершує Шапіро. Характерно, що біля цієї геть непатріотичної цитати нема жодної позначки олівцем - певно, в ЦК нічого іншого від "сіоністів" і не чекали:

"Дали б нашим по пиці..."

Короткостроковий прогноз дніпровського перукаря справдився наполовину. Ізраїльтяни відстояли здобуті території, хоча й довелося повоювати.

Чехословаки ж обрали переважно ненасильницький спротив. І після завершення операції "Дунай" в ЧССР залишиться радянський окупаційний контингент - Центральна група військ. Її чималі гарнізони стоятимуть по всій країні до 1990 року, коли ненасильство таки переможе.

Більш точним політичним експертом виявиться інженер Вайнер "з одного львівського заводу". У його короткій цитаті - вся мудрість древнього народу:

"Повірте моєму життєвому досвіду - щойно покінчать із Чехословаччиною, почнуть затягувати гайки у нас".

Так і станеться. Розправа над "Празькою весною" остаточно завершить нетривалий період політичної "відлиги" в СРСР.

"ОУНівські авторитети..." Моніторинг буржуазних націоналістів

КДБ УРСР не забував моніторити і таку категорию населения, як "українські буржуазні націоналісти".

Приміром, ветеран визвольних змагань Кукулка пропонує використати чехословацький досвід для боротьби з комуністами і в Україні. Міцний галицький стариган і зброю може дістати (собі), і провести майстер-клас для національно свідомої молоді:

"Як доведеться, для себе зброю дістану і допоможу вам"

Мешканець карпатського передгір'я Рибчак натомість був обережнішим у висловах. А може (не дарма ж "ОУНівський авторитет"!) він вирахував інформатора КҐБ і уникав відвертих розмов із ним.:

Чого ж чекає мудрий і мовчазний націоналіст Рибчак?

На Херсонщині тим часом з’являються невстановлені націоналісти. Вони вітають мешканців Нової Каховки із головним святом СРСР (День Жовтневої революції, відзначався 7 листопада) листівками "Геть комуністів, геть росіян!":

"Хай живе самостійна Україна над вільним Дніпром!" У Новій Каховці починається Північно-Кримський канал, який понад півстоліття (1963-2014) ніс дніпровську воду на український півострів

Через місяць КДБ фіксує сигнал із Дніпропетровщини. Там погрожують оунівською розправою, щоб... вплинути на кадрову політику КПРС?

"Запеклі бандерівці" обіцяють першому секретареві Софіївського райкому КПУ - це як нині голова РДА - смертний вирок, якщо він не "замінить того спекулянта" (схоже, йдеться про директора місцевого маслозаводу).

"Нам, західнякам, нема чого втрачати і не страшно" - ось такий аргумент.

Приклад вище — скоріше курйоз, однак показовий. Щоб ефективно залякати крупного партійного чиновника, автор погрозливого листа підписався найбільшим ворогом радянської влади. В центральній частині Української РСР ним теж були "бандерівці".

Але повернемося до конкретних, известных органам громадян - як от Яків Дмитрук. "Колишній націоналіст" висміяв офіційну кремлівську версію, згідно з якою радянські війська увійшли до сусідньої держави не як окупанти, а на запрошення "здорових сил" у владі ЧССР:

"Яка холера їх запрошувала?"

А запросила їх меншість із ЦК Компартії ЧССР. Відповідний лист Януковича один із кількох його підписантів (Василь Біляк, зі словацьких українців-русинів) конспіративно передав радянському представникові... в туалетній кабінці конференцзалу в Братиславі.

Цим представником був теж українець - перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. Той самий, що для нього і готувалися всі оприлюднені тут документи КДБ.

"От топора не сховаешся!" Як погрожували комуністам

63-річний дончанин Погорєлов ненавидів більшовицьку владу за те, що позбавила його і дітей заможного життя. З розвитком чехословацьких подій пенсіонер зізнався, що готовий власноруч убивати комуністів.

Переживши сталінські репресії як куркуль (заможний селянин), про цю свою готовність Погорєлов казав тільки в колі родини. Але хтось із родичів усе одно пішов і доніс:

"Якби не совіти, мій син Федір був би капіталістом"

Подібні погрози з Київщини й Тернопільщини:

Із Запоріжжя повідомляють:

"Зробимо їм другу Чехословаччину!"

Робітник Тромбак на заводі в Ужгороді (за кілька км до кордону з ЧССР) замість державних приладів виготовляв приватного ножа. Його запитали, навіщо:

Насправді в Чехословаччині-1968 не переслідували комуністів (на відміну від Угорщини-1956). Навіть насильство проти армади вторгнення не набуло значних розмірів.

В Бахмуті, який за совітів звався Артемівськом - гасло "Бий комуністів!" Написано заводським робітником (найімовірніше), ще й на украинском языке:

"Бий комуністів, комуністів бий!"

Працівники агробуду незадоволені директором (керівна посада - отже, член Компартії): "Як будеш із робітниками так поводитися звіряче, то ми тебе зарубаєм... Від сокири не сховаєшся":

"Не думай, що ти шишка, ти - пішак проти громади..."

Тим же словосполученням ("камбала одноока") обзиваються і в Донецьку. Совпадєніє? Скоріше так, бо авторами цієї погрози вочевидь є не ображені трудящі, а підлітки. Ну хто б іще підпільно боровся з дитячею кімнатою міліції - органом МВС для роботи з неповнолітніми правопорушниками?

"...ми хочемо зробити як у Чехословаччині в нас уже є автомат і два пістолети ми будем вас убивати". Прямо Фантомас розбушувався :)

А от ті, хто погрожував - знов напередодні Великого Жовтня! - міністру торгівлі УРСР, вочевидь були людьми повнолітніми. Їх обурювало "систематичне підвищення цін".

Навівши ряд прикладів, автори листа до міністра підсумовують: "Ми вирішили на знак протесту убити Вас". І - не позбавлений тонкого гумору підпис: "Спілка трудящих з оплатою праці нижче 200 карбованців":

"Цибуля була 30 коп., тепер 45 коп..." Зрада?

Реакція іноземців: "Хайль радянський капіталізм!"

КДБ УРСР відстежував і реакцію іноземців, які перебували на території республіки.

Громадяни ЧССР, шоковані найбільше, все ж знаходили спосіб заявити про незгоду з вторгненням:

Чехословацькі ветеринари за словом до кишені не лізуть

Французький студент, який гостював у серпні 1968 року в Слов’янську, висловив думку більшості лівих європейців, колишніх симпатиків СРСР:

"Тепер я ненавиджу Росію за те, що вона задушила свободу Чехословаччини. Вам лишилось тільки кричати: "Хайль радянський капіталізм!"

Хто ж "документує ворожі дії" юного француза? Може, та ж згадана радянська громадянка

Що вже казати про інших європейців. Мер французького Сент-Етьєна написав у Луганську міськраду про розрив побратимських стосунків між містами:

"Коли ми укладали побратимство з Луганськом, то сподівалися на мирну співпрацю людей доброї волі. І не знали, що дехто готував агресивну війну"

На офіційному сайті Луганської міськради Сент-Етьєн і зараз вказаний побратимом обласного центру

Матеріал підготовлено у рамках проєкту «Архіви КҐБ для медіа», що втілювався Центром досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ (2018)