Підкоп під ЗНО. Чому незалежне оцінювання знань не можна ні скасовувати, ні змінювати

Безлад некомпетентних чи реванш корупціонерів?

17 червня президент Зеленський вніс до Верховної ради терміновий законопроект про зміну процедури підсумкового оцінювання знань учнів, які цьогоріч закінчують школу. Документ зводиться до двох норм. Перша скасовує обов’язкову державну підсумкову атестацію учнів, які завершують здобуття повної загальної середньої освіти у 2019/2020 навчальному році. А друга ставить першу з ніг на голову: ДПА не буде, але учні за власним бажанням можуть пройти ДПА. У тому числі й у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

Проблема державної підсумкової атестації для випускників в умовах дії карантину дійсно існує, і вона однозначно потребувала втручання з верхніх ешелонів влади. Загальна ідея полягала в тому, щоб на атестацію, яка мала відбутися під час ЗНО, ішли не всі випускники, а лише ті, хто планує вступати до закладів вищої освіти – а отже, без ЗНО їм не обійтися. Це дало б змогу зменшити кількість учасників тестування і знизити пов’язані з цим епідемічні ризики. Але запропонований Зеленським «компроміс» проблеми не вирішує. Навпаки, він лише додасть клопотів освітянам, учням та їхнім батькам. Що робити школі, якщо, наприклад, п’ятеро з тридцяти учнів вирішили отримати ДПА? Чому одним випускникам обов’язково треба було складати атестацію, а зараз це стало факультативним? Як ще, крім ЗНО, можна пройти атестацію? Ситуація стала ще більш заплутаною.

І це не перша подібна плутанина, і не єдине метання зі сторони в сторону. Можна згадати, як головний санітарний лікар Віктор Ляшко заявляв про можливість скасування ЗНО в 2020 році – а виконувачка обов’язків міністра освіти Любомира Мандзій відповідала, що це неприпустимо. Чи як міський голова Києва Віталій Кличко скасовував ДПА для старшокласників у Києві, а в міносвіти його розпорядження назвали нечинним. А ще був організаційний безлад під час пробного ЗНО: його чи то скасували, чи то не скасували, а гроші батькам спочатку повертати не хотіли, потім все ж вирішили повернути.

І з кожним черговим проявом хаосу і невизначеності посилюється відчуття, що всі ці заходи – не просто наслідок некерованості освітньої галузі (нагадаємо, в уряді Шмигаля протягом понад ста днів так і не призначили міністра освіти), а, навпаки, цілком прагматичні дії, спрямовані на умисне заплутування ситуації. Тобто, спочатку скаламутити воду – а потім половити в ній рибку.

Якої породи ця рибка – відомо. Йдеться про скасування, принаймні, тимчасове, зовнішнього незалежного оцінювання. Тієї самої процедури конкурсу абітурієнтів до вищих навчальних закладів, яка на 99% знищила, здавалося б, непоборну і глибоко вкорінену систему корупції під час вступних компаній.

Те, що подібна версія аж ніяк не є безпідставною конспірологією, доводить заява освітнього омбудсмена Сергія Горбачова:«Протягом години я отримав інформацію відразу з трьох незалежних джерел, що у високих владних структурах готуються документи про скасування ЗНО взагалі. Інформація надійшла від людей, яких я давно знаю і яким довіряю, хоча поки що не підтверджена офіційно».

Народний депутат, екс-заступниця міністра освіти Інна Совсун додала: рішення про скасування ЗНО активно лобіюють ректори вишів, а також велика група депутатів – зокрема, з фракції "Слуга народу". Аби протидіяти цим намірам, активісти розпочали в інтернеті акцію під хештегом #Руки геть від ЗНО.

Зовнішнє незалежне оцінювання сприймається в Україні як даність. Це зрозуміло: ЗНО є обов’язковим для вступу у вищі навчальні заклади з 2008 року. За ці 12 років люди призабули, що таке корупція в приймальних комісіях. І звикли до протилежного: що круглих відмінників та відмінниць із провінції, які отримали найвищі бали під час оцінювання, без жодних проблем зараховують до престижних українських університетів.

Втім, до корисних і правильних речей ми звикли ставитися як до чогось такого, що постало само собою і залишатиметься таким завжди. І коли через епідемію виникли об’єктивні труднощі з проведенням масового тестування в закритих приміщеннях, до голосів прихованих ненависників ЗНО та інтернетних полемістів-«противсіхів» приєдналися, здавалося б, адекватні люди. Наприклад, екс-міністр закордонних справ Павло Клімкін написав у Твіттері: «Чесно не розумію, для чого робити ЗНО, яке схоже на профанацію. Якщо "нормальність" неможлива, то для чого її симулювати?»

Небезпеку подібних заяв можна порівняти хіба що з ідеєю скасувати асоціацію з ЄС на час епідемії. Ну дійсно, навіщо вона потрібна, якщо безвіз із країнами Євросоюзу зараз схожий на профанацію – кордони ж все одно закриті, то для чого його симулювати?

Але перш ніж пояснювати, чим загрожує освітній системі навіть тимчасова відмова від ЗНО, варто нагадати, якою ця система була до запровадження незалежного оцінювання абітурієнтів.

Історія перша: наприкінці 1990-х українська мова стає обов’язковою для складання на всі спеціальності вишів, екзаменаторів не вистачає, і «на амбразуру» приймання вступних іспитів вперше і, здається, востаннє, кидають аспірантів кафедр мови – у тому числі й автора статті. Один із екзаменів – на юридичному факультеті університету Шевченка. Нас двоє, у старшої колеги лежить маленький папірчик з прізвищами, який їй дали в деканаті. Цим абітурієнтам треба поставити відмінно. Як правило, це не проблема – «натягнути» п’ятірку з четвірки не складно. Та ось перед екзаменаційним столом сідає хлопчина зі знаннями, які прямують до нуля. Я скоса поглядаю на колегу – як вона вийде з ситуації? А та, несхвально киваючи головою у сторону абітурієнта-двієчника, одночасно з цим ставить у відомість «відмінно». Ніяких рефлексій, ніяких тонкощів – а на факультеті новий студент.

Історія друга: через кілька років після першої історії я заходжу на кафедру української мови, де раніше вчився і працював асистентом. Мамина колега попросила допомогти: її донька хоче вступати на філологічний, ретельно готується і просить знайти зразки «справжніх» білетів за попередні роки. Запитую про ці білети, і чую у відповідь: «А вона з кимось домовлялася про вступ? Ні? Білети бери, нема питань, але знай,що вона все одно не вступить». І це говорили не якісь корупціонери, а прекрасні викладачі і чесні люди. Але вони точно так само бігали до керівництва домовлятися, щоб на вступі не завалили їхніх дітей.

ЗНО викреслило з освітньої галузі всю цю ганьбу. Нова система зарахування абітурієнтів забезпечила як мінімум чотири фундаментальні переваги.

1. Захищеність від корупції. Це, без сумніву, найбільше досягнення ЗНО. Відокремлення власне іспиту від навчального закладу, куди вступають за результатами цього іспиту, в принципі ліквідувало як «монетарну», так і «кумівську» корупцію при зарахуванні.
2. Усунення суб’єктивізму. Ця проблема не настільки виразна, але про її існування знають усі, хто приймав іспити чи перевіряв контрольні. Доводиться докладати зусиль, щоб, наприклад, після шести-семи годин оцінювання робіт творчого конкурсу дотримуватися ідентичних критеріїв. Окрема історія – це зовнішність. У зашифрованій тестовій роботі ніяк не вказано, хто її писав – чемний хлопчик у піджачку з краваткою чи неформал із пірсингом і зеленим волоссям.
3. Зручність логістики. Це важливо для абітурієнтів із віддалених регіонів чи небагатих родин. Раніше їм доводилося добиратися до університетів заздалегідь перед днем іспитів, десь поселятися, витрачати нерви і гроші. ЗНО ж відбувається поблизу від помешкань, а приїхати до приймальної комісії можна в будь-який день її роботи.
4. Протидія торгівлі дипломами. Не секрет, що контрактна освіта породила бізнес із торгівлі дипломами: студент зараховувався по суті автоматично і після чотирьох років «інвестування» отримував свій диплом. Наявність мінімального балу ЗНО хоча б частково перешкоджає цьому бізнесу. Не дивно, що академічне лобі в медуніверситетах так обурилося, коли очільниця МОЗ Супрун запровадила для абітурієнтів високий пороговий бал.

Заради справедливості слід назвати й мінуси ЗНО. В умовах епідемії найбільшою проблемою стала організація тестування. Дистанційне оцінювання тут виключається, а перебування в замкненому приміщенні створює суттєві ризики. Втім, їх можна мінімізувати, якщо виділити абітурієнтам більше приміщень і передбачити додаткові дні складання ЗНО. Є й системна проблема – не найкраща якість тестів, де в певних завданнях можлива неоднозначна відповідь. Цю проблему вирішує максимально велика база даних, складена із максимально верифікованих тестів. Якщо ретельно і послідовно усувати сумнівні питання, така тестова база створюється природним шляхом.

А як щодо корупції? Адже ж був скандал з колишнім керівником Центру оцінювання якості освіти, екс-керівник якого Ігор Лікарчук був у 2016 році затриманий і згодом потрапив під суд за звинуваченням у підробці результатів тестів? Це темна історія, у якій вину Лікарчука так і не було встановлено. І в будь-якому разі, мова йшла про кількасот втручань за кілька років – на противагу мільйонам складених тестів, а після скандалу була посилена процедура контролю за доступом до бази даних.

Втім, часто до зовнішнього незалежного оцінювання висувають претензії, спрямовані на одне: «покращити» ЗНО так, щоб воно втратило сенс. Наприклад, додати творчий конкурс чи співбесіду – нібито для того, щоб абітурієнти проявили талант, а не просто здатність до механічного зазубрювання тестових відповідей. Або скасувати ЗНО для контрактників – вони ж все одно платять, то яка різниця, який у них початковий рівень знань. Або взагалі для всіх – мовляв, обставини змінилися, охочих здобувати вищу освіту значно менше, конкурс практично відсутній – візьмемо всіх абітурієнтів і без ЗНО.

І тут слід чітко усвідомлювати: будь-які подібні ініціативи мають на меті лише одне – відновлення колишніх корумпованих схем. Інших варіантів нема. Як тільки під час прийому до вишів з’явиться можливість застосовувати суб’єктивні критерії замість анонімного незалежного тестування – тут же з’явиться можливість монетизувати цей суб’єктивізм у вигляді хабарів (саме цього, схоже, прагне кандидат на посаду міністра освіти). Відповідно, не повинно бути жодного толерування не те що спроб прибрати ЗНО, а навіть натяків на можливість таких спроб. ЗНО – занадто цінний здобуток, щоб ризикувати його втратити.

освіта