“Вільха” під загрозою. Гроші на ракети з бюджету передбачені, а на виготовлення компоненти палива — ні

Суперечності і скандали навколо воєнного будівництва продовжують переслідувати адміністрацію Володимира Зеленського. Наприкінці лютого 2020 виникло побоювання, що фінансування ракетної програми може ускладнитися. Йшлося про те, чи будуть гроші йти напряму з бюджету – чи підприємства працюватимуть під кредитні гарантії, що склідніше і не так надійно. Здавалося б, відповідний указ президента від 27 лютого мав поставити всі крапки над і – ракетна програма має продовжуватися і фінансуватися з основних фондів.

Проте вже 11 квітня директор ДП «НВО Павлоградський хімічний завод» (ДП НВО ПХЗ) Леонід Шиман повідомив про те, що держава в 2020 році не фінансує роботу підприємства. В тому числі під питанням ракетна система «Вільха», серійне виробництво боєприпасів якої почали в 2019 році. ПХЗ виготовляє тверде пальне для ракет та корпуси ракетних двигунів.

Масові звільнення – в чому причина?

В своїй сенсаційній заяві Шиман повідомив про те, що підприємство змушене скоротити 687 працівників. Під загрозою скорочення іще 190 осіб. Та, як ми з'ясували, скорочення почалися ще на початку цього року, і їхній зв'язок із ракетною програмою опосередкований.

В лютому 2020 року очільник ДП НВО ПХЗ повідомив про звільнення 562 осіб. Адже заводу перестали платити за утилізацію ракетного пального радянських міжконтинентальних балістичних ракет РС-22 (SS-24 по класифікації НАТО).

Павлоградський хімзавод займався цим із 2003 року. Мова йшла про 163 ракет, або 4092 тони пального. На початок 2020 року на заводі залишається 38 перших ступенів ракет, із яких треба витягти і переробити іще 1800 тон пального.

За рахунок цих робіт ПХЗ переважно й виживав до початку російсько-української війни. Зберігалися кадри, працівники отримували зарплати. Ракетне паливо частково використовували для виробництва вибухівки, яку продавали підприємствам видобувної галузі України.

В 2011-18 роках США платили за ці роботи, проте в кінці 2018 року вийшли з проекту. Тепер за утилізацію небезпечного радянського спадку має платити виключно Україна. І у 2020 році, якщо вірити Леоніду Шиману, держбюджет виділив лише 30 млн. грн на утилізацію ракетного пального.

Звідси і скорочення персоналу. Ці скорочення провели таким чином, щоб гарантувати безпеку зберігання ступенів балістичних ракет, термін придатності пального в яких завершився 20 років тому. Українські видання в листопаді 2019 і в січні 2020 року активно писали про всі ризики, пов’язані з несвоєчасною утилізацією ракетного пального радянських стратегічних ракет. Мова йде про попередження страшної техногенної катастрофи.

Масові звільнення не стосуються напряму нинішньої ракетної програми України. Але є одне але. Із радянського ракетного пального завод теоретично може отримувти 25-30% гексогену маси переробленого пального. І його можна повторно використовувати при виробництві вже нового ракетного пального. Судячи з публічних заяв, так і відбувається.

Власне, і сам директор Павлогадського хімзаводу, й окремі експерти говорили про те, що утилізація пального ракет РС-22 дає компоненти, які можна буде використовувати для ракетної програми України. Леонід Шиман в відео до 90-річчя ДП НВО ПХЗ неодноразово натякав на проблеми з отриманням компонентів ракетного пального з-за кордону.

І справді – хто захоче, щоб Україна мала ракетну зброю стримування і була самодостатньою? Та й згадайте про те, як чиновники постійно розповідали про те, що виробництво компонентів до системи «Вільха» повністю зосереджене на українських підприємствах ОПК. Тому логічно, що окремі компоненти нового ракетного пального Україна намагатиметься отримати шляхом переробки продуктів утилізованого пального радянських ракет.

Ще один цікавий момент в цьому контексті. Влітку 2018 року уряд України вирішив виділити з державних запасів необхідні компоненти для ракетного пального, які потрібні для створення в тому числі ракет системи «Вільха». Мова йшла й про 40,6 тон гексогену. Двигун і пальне однієї ракети системи «Вільха» мають масу до 500 кг.

Тоді ракети серійно ще не вироблялися, але необхідно було виробляти тестові зразки, адже програма пусків була дуже активною – лише з березня 2016 по квітень 2018 було загалом випущено 32 ракети. Окрім того, ПХЗ здійснює обслуговування та продовження ресурсу старих ракет до системи Смерч. Цей процес в першу чергу означає перевірку надійності пального, яке з часом може втрачати свої властивості.

Сумарно ж за 2018-19 роки Павлоградський хімзавод встиг утилізувати не більше 447 тон ракетного пального, якщо орієнтуватися на статистику кінця 2017 року і початку цього року. А тому отриманого гексогену і правда могло не вистачали для виконання усіх робіт. І тому необхідним було втручання держави.

Павлоградський хімзавод і перспективні ракети

Не варто нехтувати заявами Леоніда Шимана. Фінансова статистика ДП НВО ПХЗ за останні роки показує, наскільки важливою для цього підприємства є робота саме над перспективними ракетними системами.

Якщо поглянути на повний фінансовий звіт підприємства за 2018 рік (за 2019 рік такого поки немає), то чітко видно, як в 2017-2018 роках справи в підприємства пішли вгору порівняно з 2016 роком. Так, в 2016 році чистий дохід підприємства склав лише 496 млн. грн, в 2017 – 1,098 млрд. грн, а в 2018 році вже 1,443 млрд. В уже згаданому відео до 90-річчя заводу Леонід Шиман називав цифру в 2 млрд. грн за результатами 2019 року – такою була його попередня оцінка. Тобто, за 3 останніх роки мова йде про збільшення обігів у 4 рази!

Вартість робіт за традиційними напрямками – утилізація боєприпасів і продаж вибухівки та супутні послуги – практично не змінилася. Мова йде про трохи більше 270 млн. грн. в 2016 році проти 288 млн. грн в 2018 році.

Значно зросли доходи по двох іншим напрямках – «науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи» та «інші послуги».

Саме в цей час Україна почала нарощувати темпи робіт по ракетній програмі, яка була запущена в січні 2016 року. Окрім того, в цей час у держави з’явилася можливість збільшити витрати на капітальний ремонт та обслуговування техніки – в 2014-15 роках практично всі ресурси з’їдали поточні бойові дії на Донбасі, й техніка ремонтувалася виходячи з поточних потреб.

За оцінками окремих експертів, на роботи по проекту «Вільха» Україна в 2015-19 роках витратила до 3 млрд. грн. Головним в цьому проекті є, звичайно ж, ДККБ ЛУЧ. Проте й Павлоградський хімзавод виконує значну номенклатуру робіт, як було сказано вище. А тому можна припустити, що не менше 20-25% від цієї суми отримали саме павлоградці. Адже мова йде не лише про масове виробництво пального. Спочатку нове пальне необхідно було розробити – відповідні роботи велися в науково-дослідному інституті, який працює при ДП НВО ПХЗ.

В 2019 році почалося серійне виробництво ракет системи «Вільха» з дальністю до 70 км. В листопаді минулого року були повідомлення, що війська отримали перші 100 ракет. Проте в звіті уряду за 2019 рік мова йшла поки лише про 48 ракет. Іще 28 ракет було передано в війська в березні 2020 року. Так чи інакше, але відео до 90-річчя заводу чітко фіксує активні роботи з виробництва ракет системи «Вільха» – можна бачити окремі частини корпусів і сопла двигунів. Неозброєним оком видно, що рахунок іде на десятки ракет.

Без гексогену ракета не полетить, а на його видобуток із старого палива гроші не передбачені

Щоб бути повністю точним, треба згадати про те, що ДП НВО ПХЗ виконував в останні роки й роботи по оперативно-тактичному ракетному комплексу Грім-2. В 2016 році була інформація, що Саудівська Аравія заплатила Павлоградському хімзаводу до 40 млн. доларів в рамках робіт по ньому. Саме на території заводу проводили вогневі стендові випробування маршового двигуна ракети. А на вересень 2019 року було створено до 12 двигунів ракет по проекту Грім-2. Тому логічно, що частково причиною збільшення доходів в 2017-19 роках є й робота по проекту для іноземного замовника.

Державне оборонне замовлення на 2020 рік

Павлоградський хімічний завод і справді опинився в скрутній ситуації. Оскільки це підприємсто державне, то отриммані прибутки за вирахуванням відсотку на розвиток перераховуються акціонеру – тобто, назад державі. Отже, фінансової подушки підприємство не має. А те, що ми маємо станом на сьогодні – роботи з утилізації ракетного пального систем РС-22 не фінансуються належним чином. Роботи над новими ракетними проектами фінансуються із перебоями: гроші виділені, але підприємство, схоже, ще їх не бачило. Виникає доволі скрутна ситуація для виробництва, яке відповідно до постанови уряду має стратегічне значення. Роботи для фахівців немає, і їх змушені звільняти.

Відповідно до інформації експерта Валентина Бадрака, на кінець березня докладний перелік робіт по державному оборонному замовлення (ДОЗ) іще не сформований. Проте вже в середині квітня експерт Сергій Згурець повідомив про те, що, за його даними, ДОЗ затверджений, але ще не набув чинності. Вкотре зсувається графік виконання робіт, адже в рамках державного оборонного замовлення уряд має підписати з окремими підприємствами договори на виконання робіт, які описують всі деталі й зобов’язання сторін.

Ситуація навколо ПХЗ є лакмусовим папірцем стану управління в нашій оборонці. Кожного року відбувається доволі тривале погодження державного оборонного замовлення, яке розтягується в часі й не дає підприємствам ОПК виконати роботи до кінця звітного періоду.

Особливо парадоксальною ситуація стає в випадку таких гігантів, як Павлоградський хімічний завод. Держава витратила до 800 млн. грн на створення потужностей для виробництва ракет системи «Вільха» на цьому підприємстві – мова йде про ті ж самі 3-D принтери, які створюють титанові корпуси для двигунів ракет, а також про потужності зі створення нового пального. Але при цьому держава не може ніяк налагодити процес затвердження державного оборонного замовлення таким чином, щоб максимального ефективно використовувати нові потужності.

вільха оборона ракети бюджет