З

Задихнутися на Великдень. Північ України охопило вогняне цунамі. Репортаж

Місцеві дітей ховали в холодній річці. Поряд горіли хати, вибухали балони з газом, машина теж вибухнула. Як врятувались — самі не знають. Усі розмови про підпали — це відволікання уваги від грандіозного провалу в запобіганні та гасінні лісових пожеж. Без різниці — умисно хтось підпалював чи ні, у нас мають чітко працювати служби. Виник дим — поїхали загасили. Цього немає.

Завтра Великдень, сьогодні 18 квітня, і я сідаю у своє авто і їду до епіцентру пожеж на північ Житомирщини — в Овруч та сусідні села.

Починаючи з Коростеня, вмикаю в авто режим рециркуляції повітря. Задимленість така, що не справляються жодні фільтри. На під’їздах до Овруча палає узбіччя дороги — мінімум у чотирьох місцях, однак лише в одному пожежна машина намагається збити полум’я.

uzbicchia.jpg

Узбіччя палають

Далі вмикаю «протитуманки» та максимальне освітлення, повільно в цілковитому диму минаю решту дороги до Овруча.

Районний центр оповитий густим димом, дихати дуже важко, постійно гірчить у роті. Люди кажуть — це ще мало диму, вчора взагалі задихалися, і так три дні поспіль. Що відбувається, що де горить — знають лише з чуток, що розповідають знайомі.

Під’їхав до пожежної частини Овруча, чекаю на активіста Віталія Юшкевича, який уже кілька днів майже цілодобово їздить по всьому району, знімає пожежі. Він у ці важкі дні, координатор для місцевих та немісцевих волонтерів, журналістів та рятувальників — його телефон не вщухає.

На таких людях, як Віталій (він місцевий фотограф і голова районної спілки ліквідаторів аварії на ЧАЕС), і тримається наш хиткий український світ. І робить він це — звісно — безкоштовно, бо не може інакше. Хоча сам має інвалідність.

Біля пожежної частини стоїть кілька пожежних авто, заправники готуються до наступного виїзду.

Розмовляю з начальником Овруцького районного відділу Управління ДСНС у Житомирській області — Юрієм Кушнарчуком. Пожежа розпочалася 16 квітня до обіду, близько 12-ї години. Перший виклик прийшов із села Першотравневе — загроза загоряння житлових будівель та лісу.

fire1.jpg

Вогонь у лісі наближається несподівано швидко

Юрій Кушнарчук: «Люди перед Пасхою прибирали на кладовищі і вирішили у таку спекотну погоду «добросовісно» спалити сміття. Туди виїхало два наші відділення. Наступне загоряння відбулося цього дня в селі Рудня, як я зрозумів зі слів сільського голови — аварія з силовими опорами, захлеснуло електричні дроти, загорілося від них. Далі пожежа розповсюдилася на село Виступовичі, і перейшла в лісову.

Це те, що ми і зараз ще гасимо. Далі пожежа зачепила Народницький район, і коли вона рухалася по цьому лісовому масиву, то там є такі лісові села, як Магдин, Личмани — горіли ці села. Там загалом проживало близько 70—80 людей. Ці люди самі рятувались, там була дуже велика задимленість. Вони вийшли до сусіднього села Гладковичі, там їх і розмістили на перший час — у клубі, знайшли матраци, забезпечили гарячим чаєм.

fire2.jpg

Горить ділянка лісу

Вони там переночували, а на другий день повернулися у будинки, що вціліли. А загалом пожежа пішла далі, аж до кордону з Білорусією і тепер все більше зміщується в бік Народицького району. З білорусами ми постійно на зв’язку, обмінюємось оперативною інформацією, пожежа, на щастя, по той бік кордону не пішла».

Люди: відчай та зневіра

Загалом тільки у Личманах та Магдині згоріло 37 будинків, рятувальники змогли врятувати 27. Це села старовірів — людей, які мають украй мало зв’язків з зовнішнім світом.

fire3.jpg

Мертвим пощастило. Кладовище майже вціліло

Зараз вони по кілька сімей живуть у вцілілих будинках. Допомоги не просять, бо ні на що й не сподіваються. Але голова сільради Гладковичів пообіцяла, що буде дізнаватись про їхні нагальні потреби та намагатись допомогти.

Від районної влади допомоги не було. Принаймні, про це нема офіційної інформації, це також говорять і мешканці згорілих сіл.

fire4.jpg

Згарище хати

Далі переїжджаю у село Острови. Тут згорів 21 будинок, врятовано від пожежі лише чотири. Багато будинків стояли покинуті, але ті, де люди жили — їх вже нема.

fire5.jpg

Вогонь наближається до села

На Великдень селяни залишились без даху над головою. Згоріло все: одяг, продукти, все що вони готували для посіву: пшениця, картопля, насіння овочів, господарський реманент.

Що сіяти навесні, чим будуть харчуватись — невідомо. Малий Артем, який чудом врятувався у пожежі, показує пшеницю, яка вигоріла майже вся, та погріб із картоплею, яка зварилася і запеклася від високої температури.

wheat2.jpg

Зерно на посів згоріло. А люди тут живуть із свого господарства. Хлопець Артем із зернами вигорілої пшениці. Фото автора

Так, на перший час людям допомогли місцеві волонтери. Погорільцям зараз є де ночувати, знайшли матраци, постіль, ковдри, трохи одягу, забезпечили хлібом та продуктами. Зараз з'ясовується, що ще треба з нагального.

Але як людям відбудувати згорілі будинки? Хто відшкодує збитки? Десятки помешкань перетворилися на попіл, згоріла техніка, пральні машини та різне устаткування, автомобілі....

У спілкуванні мешканці згорілих сіл не приховують емоцій.

Те, що сталось, називають карою, бо і самі визнають — вина у підпалах сухої трави лежить на простих людях. Не думали, не хотіли, але так сталось. Хоча, звісно, самі так не робили і не роблять, але — десь там хтось у тому й винний…

Рятувались як могли, дітей ховали у річці, у холодній воді. Поряд горіли хати, вибухали балони з газом, машина горіла й теж вибухнула. Як врятувались — самі не знають, Богу дякують, що живі залишились.

Ще велика проблема — згоріло сіно, чим годувати худобу, яка вижила? Де його тепер взяти?

Погоріли і запаси дров.

Масштаб трагедії важко уявити, допоки на власні очі не побачиш те, що там сталось. Згарища та дезорієнтовані, налякані люди. В їхніх очах — повна зневіра у те, що хтось їм допоможе.

Олена Адамівна з села Острови Овруцького району щаслива, що її домівка ціла — згорів лише сарай, обгоріло обійстя та багато господарського інструменту. Всього два метри відділяло полум'я від їхньої хати. Чоловік рятував своє господарство, а потім побіг гасити будинки сусідів і обгорів. А їхній візок (двоколісна тачка) згорів дотла. Для сільських пенсіонерів вона була як кінь — дуже добра допомога в кожному обійсті. Тепер нема й того…

Якщо знайдеться благодійник, який допоможе Олені Адамівні відновити візка або купить новий, — звертайтесь до мене, я маю її контакти, а нового візка доправлю сам.

Ще одна проблема, яка настане вже влітку — пожежі знищили чорничники, більшість лісових площ, де люди збирали ягоди та гриби. В місцевих селах це був єдиний легальний і стабільний заробіток.

За літній сезон тільки на чорницях сім’я могла заробити 20-25 тисяч гривень, тепер цього не буде. Як виживуть ці люди? За що вдягатимуть дітей, як підготують їх до школи?

Влада: безпорадність та організаційна неспроможність

Перше, що доволі помітно — місцева влада неспроможна ефективно організувати на місцях роботу по боротьбі з лихом, з ліквідацією наслідків.

Офіційний сайт районної ради Овруча стосовно ситуації з пожежами містить аж одне повідомлення від 16 квітня про пожежу лише в одному місці: «… на даний час горить лісовий масив від с. Словечне до селища Першотравневе. Районна рада звертається до підприємців, волонтерських організацій, усіх небайдужих громадян Овруччини допомогти у гасінні пожежі».

І відразу стрілки цього звернення переводяться на місцеве відділення ДСНС: «…телефонувати на номери чергової частини: (04148) 2-22-27; (248) 2-22-27 або 101». Більше інформації про масштабні пожежі, що робити у надзвичайній ситуації, як діяти населенню — нема.

Офіційний сайт райради спроможний привітати з Паскою або з 8 березня. Більше ніякої корисної інформації він не містить, але яка користь від цих вітань? І від такої влади? Офіційно саме голова районної ради є керівником оперативного штабу із ліквідації пожеж на території, за яку відповідає.

Мав би стати мотором у боротьбі з наслідками: організувати допомогу погорільцям, інформувати людей, що робити, якщо пожежа прийде до них, залучати волонтерів та допомогу з усієї України, інформувати населення про перебіг боротьби зі стихією, про отриману допомогу. Якщо вона буде...

Однак цієї роботи людям не видно і не чутно — так вони і кажуть у приватних розмовах.

Поїздка в Овруцький район показала знову ту ж саму проблему, що і в гасінні пожеж у Чорнобильській зоні: держава не може ні організувати ефективне гасіння пожеж, ані навіть прийняти допомогу від волонтерів та благодійників.

Місцевий очільник адміністрації на запит активіста Віталія Юшкевича з цього питання буквально відповів: «нехай несуть все в адміністрацію». Але якщо допомогти хочуть люди з інших міст та областей?

На відкриття благодійного рахунку не треба багато часу, призначити відповідального за прийом та розподілення допомоги теж. Елементарно домовитись з поліцією чи Укрпоштою про доставку допомоги погорільцям на конкретне відділення — це теж не складно і не забере багато часу.

Та цього ніхто не робить, тому поодинокі волонтери та громадські активісти самотужки везуть допомогу своїми автівками у зону лиха, намагаються дізнатися про нагальні потреби від місцевих мешканців, допомагають напряму.

Боротьба з вогнем: герої та антигерої

Далі виїжджаю у ліс відразу за селом, сподіваюсь побачити, як працюють рятувальники — там знову видніється дим.

Місцеві обкопали свої обійстя, поробили рови. Але захист цей — доволі символічний: сильний вітер може перекинути вогонь далі, рови неширокі, від 30—50 см до метра максимум. Люди живуть на пороховій діжці.

rovy2.JPG

Рови, прокладені мешканцями для захисту своїх обійсть. Фото автора

Ліс у цьому районі — сосновий і березовий. Після зимової посухи від маленької іскри спалахує та горить, як сірник — дуже швидко. До того ж, він дуже захаращений, підлісок ніхто не чистить. Багато сміття, скла і пластику, що теж може стає причиною пожежі.

Трохи углиб — і далі їхати неможливо, стоїть суцільна димова завіса. Горить лісова підстилка, ще трохи — і почнеться верхова пожежа. А до села лиш кілометра півтора. Зміниться вітер, і вогонь туди добереться за якусь годину, а то і швидше.

Мушу повертатись. В селі зустрічаю дві машини рятувальників (їздили заправляти машини водою та пальним) та автомобіль з головою місцевої сільради Миколою Стоцьким. Прошу рятувальників поїхати в ліс, розказую, де саме нове місце займання.

Вони — справжні герої. Хлопці викладаються на повну, працюють майже цілодобово, — ризикуючи щодня своїм життям та здоров’ям. На камеру говорити нічого не хочуть, керівництво заборонило.

Поза камерою кажуть — працювати важко, багато неузгодженості в діях, слабка комунікація та організація, не завжди вистачає і необхідного обладнання. Наприклад, маючи кілька квадрокоптерів, можна було би дуже чітко розуміти загальну картину пожежі, звідки вона йде і куди просувається.

Але не бачать загальної картини, кидаються з боку в бік — ледве отримують сигнал про нове місце. Це, звісно, не додає ефективності в діях.

riatuv.JPG

Рятувальники викладаються на повну, однак їм бракує розуміння загальної картини пожеж. Фото автора

З головою сільради перекинувся кількома словами. В принципі, переповідає те саме, що й селяни розказали — вогонь прийшов з лісу. Черговий на вежі побачив вогонь, а поки зліз додолу, пожежа вже була під селом. Дивом не постраждав ніхто з людей, а щодо погорілого — будинки, прибудови, майно — зібрали комісію, все описали.

Якби було застраховано, мали б якесь відшкодування. Але яка страховка в селі, хто про те думав? Голова сільради балакає зі мною без особливого бажання, і десь я його розумію. Говорити про ці неприємні речі не хоче ніхто.

Офіційні особи відмовляються коментувати ці пожежі. Це стосується і поліції, і ДСНС з ДАЗВ (вже більше тижня чекаю відповіді на свій запит). Видають на гора офіційні прес-релізи, в яких сухі цифри та жодних пояснень — ну й, мовляв, усе під контролем.

До пожеж ніхто не готовий

Щоб оцінити ситуацію більш широко, ми поговорили з керівником Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж Сергієм Зібцевим, одним з провідних експертів щодо лісових пожеж.

— Яка на сьогодні загальна площа пожеж?

— Останню оцінку ми робили на 13 квітня, оскільки після цього не було супутникових знімків з нормальною видимістю. Отже, станом на 13 квітня у Древлянському заповіднику (Народицький район Житомирської області) згоріло 6 тисяч гектарів, у західній частині Чорнобильської зони відчуження — 11,5 тисяч гектарів, у її центральній частині — 8 тисяч гектарів.

З того часу минув уже тиждень. Думаю, можна як мінімум додати ще 4 тисячі гектарів загорань. А оскільки ще триває горіння в зоні відчуження на кордоні з Білоруссю, а також на її півдні, то сумарно пожежами було охоплена площа десь близько у 40 тисяч гектарів, з них 30 тисяч — в зоні відчуження. І це ще ми не оцінювали Житомирську область, де багато невеликих пожеж.

1.jpg

Графіка: Надя Кельм

— Такі великі пожежі вже траплялися раніше?

— Ні, такого масштабу пожежі — вперше в історії України. Йдеться про весь період даних — як до незалежності, так і після.

Читайте також: Графік дня: цьогорічні весняні пожежі в Україні вдвічі гірші за будь-що за весь час спостережень

Це навіть більше за пожежу в Зоні відчуження 1992 року, коли загалом згоріло 17 тисяч гектарів лісу. Зараз, як ми бачимо, масштаби набагато більші.

— У чому причини таких пожеж?

— Основна причина — це зміна клімату. У нас склалися умови небаченої до того посухи, і як наслідок — надзвичайно високої пожежної небезпеки. Наші пожежники ніколи не бачили таких пожеж. Вони тепер нагадують пожежі в Португалії, Греції, Каліфорнії, Австралії.

Відповідно, наші лісові пожежні служби не брали участі в жодних навчальних програмах підготовки. У нас просто немає досвіду проведення операцій з гасіння 30—40 тисяч гектарів, з залученням 2—3 тисяч рятувальників, 500—600 автомобілів, авіації, тривалістю 2—3 тижні. Це безпрецедентна для нас за масштабами операція, її можна порівняти з військовою операцією.

Уявіть, скільки в ній має бути задіяно служб, яка між ними має бути координація, як усе має бути підготовлено, включаючи їх розгортання, ротацію, харчування. Зараз ми отримали перший досвід із проведення чогось подібного. Але треба розуміти, що мусимо готуватися до подібних масштабів.

— Як би ви оцінили дії рятувальників?

— Як завжди у нас: рядові, що сплять у наметах в лісі, гасячи ці пожежі — це герої. Особливо ті, що в зоні відчуження. Їм би, принаймні, премію видати, або хорошу медичну страховку.

Щодо загального керівництва — то, звичайно, до таких пожеж ніхто виявився не готовим. Перша пожежа трапилася 29 березня. Тоді горіло 700 гектарів. Це вже тоді можна було порівняти з цунамі. У нас зазвичай в цей час іще сніг лежить, а тут уже горіли сотні гектарів.

Потрібно було проводити мобілізацію всіх — пожежників, поліції, національної гвардії, сільськогосподарських підприємств. Не зараз, коли вже згоріло 40 тисяч, а ще 29 березня. Але, наприклад, в системі гасіння пожеж немає організації, яка надає супутникові знімки, точні площі.

А наш Гідрометцентр не надає прогнозну інформацію з пожежної небезпеки — йдеться про комплексний показник пожежної небезпеки погоди. Відповідно, вчасно не зрозуміли і не помітили, де велика проблема, не мобілізувалися. А коли вже почали боротися з цією пожежею, то виявилося, що у нас недостатньо досвіду та знань для боротьби з лихом такого масштабу.

Це можна порівняти з пандемією коронавірусу — ви вперше зустрічаєтеся з таким явищем, і ви навіть не розумієте, як з ним треба боротися. Для України пожежі такого масштабу були неочікуваними. Ось і маємо такі результати.

— Зараз багато говорять про те, що підпалювали спеціально, що це було сплановано…

— Мені здається, що всі ці розмови про підпали — це відволікання уваги від великих пробілів в організації упередження гасіння пожеж в природі. Без різниці — умисно хтось підпалював чи ні, у нас мають чітко працювати наші служби.

Для того, щоб загасити пожежу, не треба знати, умисний підпал це чи необережність. Виник дим — поїхали, загасили. Інакше для чого нам пожежні автомобілі, камери спостереження, лісові пожежні станції та багато іншого, що спеціально створене для вчасного гасіння пожеж. Має бути, звичайно, і чітка робота поліції щодо умисних підпалювачів, якщо такі є.

Ну і знову ж: давайте не забувати, що такої посухи у країні ще не було. В нас постійно виникає багато якихось невеликих пожеж — від недопалків, багать, просто десь якоїсь іскри — все це в умовах такої сухої погоди перетворюється на великі пожежі.

Маємо карту, на якій видно, що у зоні відчуження джерела вогню є повсюди. Джерелами можуть бути сталкери, потяги, вахтовики чи ті ж лісники. Причин для пожежі може бути мільйон. Але в умовах такої сухої погоди все це перетворюється на велике лихо. Плюс карантині заходи, підозрюю, вплинули і на нашу готовність, і відволікли увагу поліції.

— Що б ви порадили робити, аби у майбутньому убезпечитися від повторення подібного пекла?

— У наших пожежників загалом ще замало досвіду для гасіння пожеж подібного масштабу. Мабуть, їх треба відправляти на навчання, стажування кудись у Каліфорнію чи Іспанію, там такі пожежі зараз уже регулярні.

Плюс наші пожежники мають дотримуватися того регламенту, що в них є наразі, і своєчасно реагувати на небезпеку. Як це відбувається у сусідніх з нами країнах — Польщі, Білорусі, країнах Прибалтики. Виникло загорання — одразу відреагували. У суміжних з зонами лиха регіонах Білорусі ви не побачите таких пожеж.

Жодне з наших державних відомств — земле- та лісокористувачів — не використовує сьогодні дані дистанційного зондування землі. Зараз вже ж є програмні продукти, коли ти відкриваєш карту і бачиш всі пожежі — за добу, за сім днів… Але робота з цим даними не впроваджена у нас у державних установах. Немає зв’язку з Національним космічним агентством України, яке має всі ці дані, знає, як ними оперувати.

Не використовується також європейський механізм з надзвичайних ситуацій, який міг би нам допомогти, але українська сторона ще не активувала протокол по ньому. Загалом, ситуація з міжнародною співпрацею у нас поки незрозуміла. Скажімо, прилітає до нас на допомогу двадцять американських пожежників. З ким вони будуть взаємодіяти? Кому будуть підпорядковані? Якою мовою з ними спілкуватися? Який аеродром будуть використовувати?

Це складне питання, але ним потрібно займатися. Ми могли б цю допомогу отримати, але так і не отримали, тому що не просили. Хоча наші літаки літають гасити пожежі в Туреччину, Португалію, Іспанію.

— Який ваш прогноз надалі? Чи може щось подібне повторитися у майбутньому?

— Так, ці пожежі мають усі шанси повторитися. Це може статися і в кінці квітня, особливо ж велика небезпека — в липні. Наприклад, у 2015 році, коли в Києві теж фіксували задимлення, одна велика пожежа сталася у кінці квітня, інша — у серпні. Думаю, цьогоріч нам варто очікувати на щось подібне. Маємо зараз велику посуху, і ситуація з часом кардинально не покращиться. Тому нам треба зробити висновки і бути готовими до нових пожеж.

житомирщина катастрофа клімат пожежі

Знак гривні
Знак гривні