Прості історії Інґо Шульце
Сергій Демчук
Чи варто писати роман від імені багатьох героїв? Не кількох, як у Фолкнера, а ледве не всіх дійових осіб -- десять, двадцять, а може, й більше. Обмірковував це, поки не прочитав "Симпл сторіз -- Роман зі східнонімецької провінції" Інґо Шульце. Народився письменник у Дрездені 1962 року. Згадану книжку видав у 1998-му. Український переклад Ольги Сидор опублікували в серії "Колекція Перфецького". Зрозуміло з назви, ідеться про Східну Німеччину. Час -- невдовзі після падіння Берлінського муру. Більшість героїв -- такі собі аутсайдери, розгублені після руйнації старого світу й перед невизначеністю нового. У них проблеми з грошима, роботою й особистим життям (як це знайомо нам із побуту й літератури 1990-х). І от кожен персонаж розповідає свої історії - буденні драми. І часом вони настільки буденні, що видаються балаканиною невиразних героїв. Наприклад, 21 розділ "Глиця". Та й не тільки.
Роман приблизно такий. В одній главі двоє друзів ловлять коропів і, як це зазвичай буває на риболовлі, базікають про всяке. Наприклад, про "коханку". Чому в лапках, зараз з'ясуємо. Розділ закінчується тим, що один із них раптово помирає. Серцевий напад чи щось таке. У наступній главі ідеться про зустріч дружини померлого з тією "коханкою". Виявляється, він їй платив за побачення. Начебто не за секс, а за те, щоб просто полежати з нею нічку під ковдрою й погомоніти від душі. Принаймні так "коханка" розповідає про це . Може так і було, але раптом в оповіді з'являється її фраза "А ти, певно, сподівався, що я все розкажу? ". Отже, так і неясно, за що він їй платив. А цікаво ж. Як бачте, попри те, що деякі розділи нагадують "балаканину", почитати є що. Тут можна ще згадати, як самотній чолов'яга, у якого в автокатастрофі загинула дружина й син перестав після того розмовляти з дорослими, зустрічається зі своїм батьком. Той у дитинстві покинув його з матір'ю. Старий розповідає, як доля покарала його. Або ще розмова чоловіка з дружиною після втечі від хуліганів. Жінка вражена "сміливістю" коханого. Так бігли, що в неї злетів черевик, який наприкінці розділу хтось підкинув їй на ґанок. Отакі драми у персонажів. Серед них нема головних і другорядних. Так само, як у романі відсутня магістральна лінія й периферійні, що теж дещо уневиразнює твір.
Це роман дрібних історій на кшталт цих:
"В Австрії один із молодих парламентарів проковтнув за обідом свою коронку, зубну коронку. Потім він три дні не ходив у туалет, бо боявся, що доведеться порпатися в лайні через цю пломбу. А тоді його припекло десь в дорозі, коли довкола була лише червона земля і кілька кущиків трави. Він відіслав автобус. А коли вони повернулися по нього, він справді копирсався в своїй купі. Франк розповідає силу-силенну таких історій. Про вчителя, який перед різдвом обламував янголам крила, бо був матеріалістом і сприймав янголів як виклик здоровому глузду".
Важко скласти пазл із подібних історій у роман -- деталі занадто помережані. Можливо, не варто довіряти оповідь аж стільком персонажам. Власне тому й доводиться за порадою Юрія Андруховича в анотації "бути впевненим в авторові -- хто-хто, а він таки тримає під контролем цю схильну до порожнин та розривів дійсність".
