" Щось негаразд з демократією?!".*

« Від створення світу завжди правила, править і буде правити меншість, а не більшість» .
М. Бердяєв.

Існують різні форми правління, але по великому рахунку їх тільки дві.

Влада Бога – теократія.

Влада людини – різноманітні форми.

Серед різноманітних форм правління найбільш поширеною – є демократія.
Демократія ( з грец. демос+кратія=народ+влада=влада народу) — форма правління в державі, при якій єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, або безпосередньо, або опосередковано, через обраних представників. Виникнення демократії тісно пов’язане з розвитком полісу, афінського демократичного устрою. Його особливостями була пряма, а не представницька демократія, виборність влади, колективність прийняття рішень, звітність посадових осіб.

Видатний мислитель античності Платон, як відомо, з певних міркувань, був противником демократії. У праці «Держава», він з іронією
описував демократичну державу, в якій « немає жодної потреби брати участь в управлінні, навіть якщо ти і здатний до того; необов’язково й підкорятися, якщо ти не бажаєш того, чи воювати, якщо інші воюють, чи дотримуючись, як інші, умов миру, якщо ти миру не прагнеш». Демократія, вважав він, формує і певну « демократичну людину», що виростає в умовах, коли « … у державі з’явиться повна свобода і щирість, можливість робити все, що хочеш». Це дасть демократа, якому притаманні « нахабність, розгнузданість і розбещеність», у житті демократа « немає порядку, у ній не панує конечність; приємним, вільним і блаженним називає він це життя і так увесь час ним користується».

«Найдемократичнішою» із усіх демократій світу прийнято вважати американську. Але що ми бачимо? Бачимо, як керівна верхівка США відкрито втручається у внутрішні справи інших держав, намагаючись поставити себе вище норм міжнародного права, під приводом, «вищого пріорітету національних інтересів».

Фінансові олігархи, які «попрацювали» близько ста років, щоб фінансово підкорити Америку, позиціонують себе як надуряд супердержави, що домінує над усім світом, на власний розсуд, ділять держави на «добрих» і «злих». Держави що не підкоряються їх диктату, називають « віссю зла».

Екс-міністр юстиції США Р. Кларк в інтерв’ю у 2002 року сказав:
« Я перераховую країни, в яких політика США опісля закінчення другої Світової війни призвела до дестабілізації – Корея, В’єтнам, Колумбія, Нікарагуа, Домініканська республіка, Філіппіни, Ліберія, Куба, Гватемала, Палестина, Ліван, Іран, Сомалі, Судан, Гаїті, Сальвадор, Гондурас, Ангола, Хорватія, Югославія, Сьєрра-Леоне, Ірак, Індонезія, Афганістан. Хто наступний? ЗМІ обговорюють можливі кандидатури. Але чи є у нас хоч один факт, щоб звинуватити Ірак в якому-небудь злочині проти людства за останні десять років? Чи можемо ми висунути звинувачення за що-небудь, що хоча б віддалено нагадувало злочини США проти цієї країни?».
Красномовний коментар щодо зовнішньої політики демократичної держави, чи не так?

Генеральна ідея демократії - дати можливість кожному громадянину впливати на вирішення державних завдань, або самому спробувати стати державним діячем. Вам не здається така засада смішною, відколи це прості люди мають серйозний вплив на прийняття державних рішень. Це нагадує мильні бульбашки нездійсненних надій.

По своїй сутності демократія, це форма правління, що традиційно контролюється на самій верхівці панівною олігархією. В реальності завжди є невелике коло нагорі, що вирішує будь-що в повній мірі, тому прикриваючись шатами демократії, істинною формою правління є – олігархат, цебто влада меншості.

Демократична форма правління в дії виявляє ознаки облудності, ілюзорності, прогнилості, і раніше, чи пізніше, таки трансформується у псевдодемократичний олігархат. Невеликі групи олігархів посередництвом своїх найманців у владних структурах, створюють і переписують закони « під себе», бо інтереси громадянства і держави їм чужі і непотрібні.
Одним із механізмів демократії є вільні демократичні вобори. Але чи є це право вільного вибору насправді. Завдяки багаточисельним методам впливу на підсвідомість людини ( PR-ТЕХНОЛОГІЇ, МАНІПУЛЯЦІЇ І Т.п.), свідомість виборця затьмарюється, і розраховувати на адекватний тверезий вибір не доводиться. Виборці в своїй основі здійснюють вибір не за професійними якостями, а за принципом: подобається, не подобається. Згадаймо безглуздий слоган « Голосуй серцем!», знаменитий приклад «удару» по підсвідомості людини, так і хочеться додати « Голосуй розумом».

Всі демократичні вибори мали зміст у минулому, а зараз всенародно обрана влада мало що вирішує. Центр прийняття рішень неухильно, але переходить від органів державної влади до фінансово-олігархічних груп.
Політичні партії і органи влади поступово перетворюються у філії олігархічних корпорацій. Зрозуміло, влада завжди була тісно зв’язана з грошима і власністю, але давніше будь-яка державна влада була сильніша фінансової.

І коли в минулі часі громадяни, намагалися поставити під контроль суспільства саме державну владу, то вони прагнули контролювати ті структури, які реально керували державою. Нині все інакше. Завдяки перш за все, тій же демократії, державна влада не контролює фінансову.

В країнах панує олігархічний « беспредел» - позбавити волі згідно законодавства будь-якого олігарха, практично неможливо, тому що закони не працюють, а виконавці цих законів працюють на користь тих самих олігархів.

Таким чином можна стверджувати:
• реальна влада переходить до олігархічних угруповань;
• ідея впровадження місцевого самоуправління – порожнє гасло;
• громадянські права існують лише на папері. Чого ж хоче переважна більшість людей? Тільки не шукати нового, мабуть, легше вдосконалювати зламані пристрої демократичних механізмів, хіба це вихід?
• порушення конституційних норм і законів найвищими посадовими особами;
• тотальна корупція – як результат кривосуддя судової гілки влади.
•
В Україні демократія має спотворену форму. Олігархи відкрито фінансують політичні проекти, роблять ставки на різноманітних політичних лідерів, і успіх тієї чи іншої сили залежить від того, на кого впав вибір «Великого капіталу». Ті, хто потрапляє в обойму великої політики, повинні відпрацьовувати якомога швидше, вкладені в них кошти, шляхом лобіювання інтересів своїх господарів. А громадяни є лише потенційним електоратом, якому подають продукт різноманітної якості в залежності від актуальних потреб. І в результаті цієї «великої гри» постійно програють. Можливо, причина цієї поразки криється в тому, що демократія чужа і непридатна для застосування в Україні?

Андрій Будкевич – Буткевич, брендолог.

*Текст написаний близько 8 років тому і був опублікований в тижневику «Срібна Земля», позитивних змін за цей період відбулося дуже мало, це м’яко кажучи… А зміст матеріалу, став як на мене ще більш актуальним, у тексті не згадується Росія, бо демократія ні в які часи не була притаманна цій країні.