Бути здоровим по-європейськи. Що діється в системі громадського здоров'я

Україна в рамках імплементації Угоди про асоціацію з ЄС має виконати низку зобов’язань в сфері охорони здоров’я. Створення ефективної системи громадського здоров’я – один з пріоритетів. Але чи йде все по плану?

Автор: Любов Акуленко, Координатор Інформаційна кампанія “Сильніші разом!”

Рівень здоров'я – як у Сирії

Сказати, що ситуація із здоров’ям та благополуччям української нації не найкраща – все одно, що не сказати нічого. І результати усіх тематичних досліджень це підтверджують. Ось, до слова, свіженьке дослідження-рейтинг від медичного видання The Lancet на основі розроблених ООН у 2015 році Цілей сталого розвитку. Україна посіла 118 місце зі 188 в рейтингу за показниками здоров'я і благополуччя нації. Український середній показник - 54 зі 100 можливих. Поруч з Україною - Сирія (117), Росія (119) та Білорусь (120). Найближча європейська країна – Молдова, яка посідає 80 місце. Гірші показники мають лише африканські, центрально-азіатські та деякі близькосхідні країни. У лідерів рейтингу - Ісландії, Сингапуру і Швеції - по 85 балів.

Згідно з даними рейтингу, в Україні найгірші справи за такими показниками як смертність від військових дій (3), вживання алкоголю (8), ВІЛ-інфекція (31), самогубства (34) та насильство (38). За показником вживання алкоголю гірші справи, ніж в Україні, лише в Білорусії (0) та Росії (7). Не спостерігається загроз для здоров'я населенню в нашій державі лише від таких факторів як стихійні лиха, малярія та забуті тропічні хвороби ( і на тім дякуємо!). По цих пунктах ми отримали по 100 зі ста можливих балів.

Інші показники, за якими формували рейтинг, - показники дитячої смертності, материнська смертність, рівень вживання алкоголю та тютюнопаління, захворюваність на ВІЛ-інфекцію/СНІД, туберкульоз та гепатит В, смертність від насильницьких дій (у жінок і чоловіків, включаючи фізичне, сексуальне і психологічне насильство) тощо.

Громадське здоров’я: що це і як його реформувати

Виправити ситуацію може налагодження адекватної та дієвої системи громадського здоров’я. Громадське здоров’я – дуже широке поняття, яке охоплює і ситуацію із захворюваністю, і стан профілактики, і тенденції, і контроль та попередження захворюванням. В рамках євроінтеграції планується довести українські стандарти до європейських. Тоді буде змога працювати в рамках єдиної системи, бачити тенденції, успішно долати епідемії та припиняти наростання негативної статистики вже в зародку.
Передусім «громадське здоров’я» як категорія в рамках реформи охорони здоров’я пліч-о-пліч йде з категорією «профілактика і запобігання». І сама суть реформи громадського здоров’я полягає у запровадженні принципу «Здоров’я в усіх стратегіях».
«Коли ми спілкувались з експертами з Єврокомісії, які аналізували нашу систему охорони здоров’я, то поцікавились: «а який же вам резон, щоб у нас пройшли ці реформи?». А вони відповіли: «Нас цікавить, щоб ви нас не заражали, тому впорядкуйте, будь ласка, свою профілактику». Це цілком зрозуміла мотивація, адже ми на рубежі між Сходом і Заходом, і європейці хочуть, щоб ми були щитом, а не вогнищем», - пояснює Оксана Сивак, заступниця міністра охорони здоров’я.
Відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, Україна має наступні зобов’язання у сфері громадського здоров’я:
- зміцнення спроможності управління охороною здоров’я, зокрема у сфері громадського здоров’я;
- підготовка до впровадження в Україні acquis ЄС у сфері охорони здоров’я, зокрема тих, що передбачені у відповідних додатках до Угоди про асоціацію, включаючи ті, що стосуються тютюну, тканин та клітин крові, інфекційних захворювань;
- запобігання неінфекційним хворобам шляхом медичної освіти та пропагування здорового способу життя і шляхом заходів, прив'язаних до основних визначальних факторів охорони здоров'я та проблем, таких як здоров’я матері та дитини, психічне здоров’я, алко-, нарко- та тютюнозалежність, а також посилення залучення громадянського суспільства.

Є Концепція, нема законів

Перші два кроки реформи – затвердження концепції розвитку системи громадського здоров’я і утворення та запуск в дію Центру громадського здоров’я.
Концепція розвитку системи громадського здоров'я в Україні вже розроблена і зараз погоджена з органами місцевої влади та майже усіма центральними органами виконавчої влади. Після остаточного опрацювання та правової експертизи документ буде надісланий для затвердження Кабінетом Міністрів України.
Завдання Концепції:
- створення єдиної системи громадського здоров’я (зокрема, консолідація аналітичних, дослідних, лабораторних установ профільного міністерства та створення єдиного Центру громадського здоров’я МОЗ України (далі — Центр громадського здоров’я) шляхом об’єднання існуючих установ і закладів Міністерства та Державної санітарно-епідеміологічної служби України та ін.);
- вдосконалення законодавчої бази (визначення на законодавчому рівні засад державної політики у сфері громадського здоров’я та прийняття нового закону щодо громадського здоров’я тощо);
- розвиток можливостей Міністерства охорони здоров’я України та Центру громадського здоров’я (посилення інформаційно-аналітичної складової, у тому числі шляхом удосконалення та уніфікації підходів і практик до статистичної звітності та впровадження єдиних інформаційних систем і технологій тощо);
- проведення інформаційної та комунікаційної політики у сфері громадського здоров’я (організація загальнонаціональних інформаційно-просвітницьких кампаній щодо шляхів попередження захворювань та переваг здорового способу життя тощо);
- вдосконалення фінансування та консолідації державних ресурсів для системи громадського здоров’я (передбачення цільових видатків на виконання загальнодержавних і регіональних програм профілактичного спрямування із залученням коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством).
Концепцією закріплені й етапи її реалізації. Зокрема, в 2016 мають бути вирішені інституційні та нормативно-правові нюанси для запуску реформи. Це передбачає нормативно-правові підстави для передання лабораторних комплексів Державної санітарно-епідеміологічної служби України у сферу управління МОЗ України, розробку та прийняття закону щодо громадського здоров’я тощо.
У 2017 р. планується налагодити міжсекторальну співпрацю та запровадити сучасні методи роботи. Це передбачає забезпечення адаптації законодавства до його аналогів у ЄС у найбільш актуальних сферах, формування або перегляд програм у сфері громадського здоров’я, які мають першочергове значення (вакцинація, туберкульоз), а також створення мережі обласних центрів громадського здоров’я тощо.
У 2018–2019 рр. планується продовжувати адаптувати законодавство України до законодавства ЄС та удосконалювати фінансову й матеріальну бази, що включатиме покращення оснащення лабораторної мережі, створення референс-лабораторій (за напрямами, де вони наразі відсутні), запровадження новітніх технологій, практик та методик досліджень, розробку та впровадження нових механізмів фінансування системи громадського здоров’я.
Завершення 2016 року вже близько, і МОЗ офіційно заявляє, що для адекватного впровадження реформи в сфері громадського здоров’я досі бракує нормативно-правової бази: «В Україні відсутній закон, який регулює сферу громадського здоров’я. Зараз в Міністерстві йде підготовка відповідного законопроекту та стратегій за певними напрямками громадського здоров’я, а саме: біологічної безпеки, розвитку національної системи крові, контролю за неінфекційними хворобами, а також стримування стійкості до протимікробних засобів».
Крім того, очікується прийняття законопроекту № 5134 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у частині оптимізації системи центральних органів виконавчої влади у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення», який вже поданий на розгляд Верховної Ради України.

Ситуація з Центром громадського здоров'я: верхи обіцяють, низи вперше чують

Центр громадського здоров'я мав бути утворений ще восени минулого року. 2 вересня 2015 р. Уряд дозволив утворити Центр, реорганізувавши шляхом злиття державні підприємства, установи, організації, що визначені МОЗ України, а також ті, що будуть передані йому за переліком, визначеним Державною санітарно-епідеміологічною службою, для забезпечення здійснення функцій у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження). 18 вересня того ж року профільне міністерство наказом МОЗ України від 18.09.2015 р. № 604 затвердило статут установи та визначило перелік державних закладів, установ та підприємств, які реорганізуються та приєднуються до Центру. А 31 травня 2016 р. профільне міністерство зареєструвало Центр у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань.
Однак його утворення йшло важко, і керівника Національний Центр громадського здоров’я здобув лише в середині вересня 2016 року. Центр, коли нарешті запрацює, розроблятиме документацію для установ регіонального рівня; збиратиме статистичну інформацію, займатиметься біобезпекою, безпекою праці та дорожнього руху, вивченням особливо небезпечних вірусів типу Еболи, небіологічних чинників. шляхи та джерела фінансування діяльності закладу.
Основний конфлікт в питанні Центру громадського здоров’я – навіть не те, що він так і не розпочав роботу (адже для старту його діяльності має бути принаймні затверджений бюджет, штатний розпис, набраний штат). Принаймні іншого стверджувати не можемо, базуючись на відкриті дані. Справа у незрозумілому розподілі обов’язків, адже була ліквідована Санітарно-епідеміологічна служба, а її обов’язки розподілені між Міністерством охорони здоров’я і Міністерством аграрної політики та продовольства. При цьому функція епідеміологічного нагляду, як і майнові комплекси колишньої СЕС, включаючи лабораторії, перейшли у підпорядкування МОЗ.
«Так, плутанини щодо того, де чия сфера відповідальності, не бракує. Я отримую десятки звернень від громадян, підприємців, організацій зі скаргами – але це компетенція Мінагро. Вони теж отримують скарги, які в нашій компетенції. Вихід один – вести просвітницьку роботу, і тісно співпрацювати між собою, поки все не стане зрозумілішим. Так і робимо», - коментує Оксана Сивак.
Насправді для користувача є простий спосіб розмежувати зони відповідальності: все, що від землі і до столу – сфера Мінагро, а від столу і далі – сфера МОЗ і Центрів громздоров’я. Тобто неякісна продукція – це скарги в Держспоживслужбу, але якщо вже цими продуктами хтось отруїться, тобто захворювання людей – це до МОЗ.
Але Центр громадського здоров’я не лише перебере на себе частку функцій СЕС. Його обов’язки будуть значно ширшими.
«86% смертей в Україні спричинені неінфекційними захворюваннями, профілактикою яких якраз треба займатися на державному рівні. Самогубства, психічні захворювання, серцево-судинні – це все та сфера, яка не була у віданні СЕС”, – підкреслила Оксана Сивак, заступник міністра охорони здоров’я України.
Якщо непорозуміння та труднощі у запуску роботи Центру громадського здоров’я на всеукраїнському рівні є поки що звичним явищем, то годі й говорити про ситуацію в регіонах. У більшості областей про центри громадського здоров’я і не чули. СЕС ліквідована, нових структур не з’явилось. Про утворення нових центрів, які переберуть на себе частково функції СЕС, мови не ведеться. Тому наразі в регіонах ситуація застигла – стара система ліквідована, нова не запущена навіть на паперах. «Центри громадського здоров’я? У нашій області? Не знаю, не чув» - такі відповіді отримували в деяких департаментах охорони здоров’я у різних куточках України.
Тож щоб реформа запрацювала, бракує інформування та зв’язку між МОЗ та регіонами. Ще один момент – брак фахівців, які могли б працювати у новоутворених центрах громадського здоров’я. Адже в українських вузах відсутня така спеціальність, а медично-профілактичні факультети готують фахівців дещо іншого профілю. Щоправда тут МОЗ вже пропонує шляхи вирішення проблеми, запрошуючи бажаючих на навчання-підвищення кваліфікації у цій сфері.

Навряд чи в даній ситуації з реформою громадського здоров’я та виконанням євроінтеграційних зобов’язань варто говорити про #зраду, але і для #перемоги реформаторам треба ще дуже багато попрацювати і наверстати, бо дедлайни прострочені, і з’являються перші непорозуміння та труднощі впровадження.