«Вояж Анатолія Лавренка до країни Поля Сезанна, або, і знову про нього…».

Вступне слово перше.

«Життя подібне до театру, до його йдуть одні взяти участь у грі, інші – крамарювати, кращі – спостерігати. В житті звичайні люди женуться за славою і грішми, філософи – за правдою…», - цю думку приписують Піфагору.
А ось Я. Беме писав: «Діти Божі в цьому світі тільки мандрівники…». Анатолій Лавренко подорожувальник «у квадраті», бо постійний учасник пленерів у різних місцинах, а також мандрує віртуально, втілюючи в картини породження бурхливої уяви. Він невтомний збурювач мистецько – творчого неспокою у Полтаві. Нещодавно повернувся з Франції, ця країна для нього, це країна Поля Сезанна перш за все. Тому ніяк не можливо не розповісти про окремі враження і розмисли, породжені розповідями митця. Отже, і знову про нього, так, про Анатолія Лавренка, уродженця легендарної Миргородщини.

Вступне слово друге.

Анатолій із захопленням оповідав про пам’ятні моменти вояжу до Франції, вдалося відвідати – Ніццу, Марсель, князівство Монако, Екс – ан – Прованс. Це останнє містечко аж надто знакове, бо в ньому у 1839 році народився Поль Сезанн. Цей французький живописець, який не бажав підкорятися догмам академічного мистецтва, у житті Лавренка художника ( іншого життя нема), відіграв величезну роль. Миргородський полтавець добре знайомий з малярством кращих представників різних жанрів Європи і інших континентів. Творчістю багатьох митців глибинно цікавився, вивчав, являється поціновувачем живопису - від Піта Мондріана і Пауля Клеє до Анатолія Лимарєва. Але, Сезанн займає особливе місце посеред кращих живописців світу…Мимоволі, уважно слухаючи оповідальника, у моїй свідомості вибудувалося дві паралельні проекції тексту, не порівняльного характеру, а як дві різні дороги, кудись звісно спрямовані. Це дороги всесвіту мистецького, різних країн, та мають певні ознаки спорідненості… Що вийшло із цієї задумки, не мені робити висновки.

Серцевина тексту.

Художньої спеціальної освіти Сезанн не отримав, був автодидактом, але яким! Після невдалої спроби вступити до Паризької школи мистецтв, зробив невелику перерву, та й повернувся до столиці. Відвідував Академію Сюіса, ретельно відслідковував новини малярської Ойкумени. Частенько навідувався до каварні Гербуа, де збиралися митці. З допомогою свого приятеля Еміля Золя він познайомився з – Е. Мане. К. Піссарро, К. Моне, П.-О. Ренуаром. Приймав участь у різних виставках разом з імпресіоністами, але не поділяв окремі їхні підходи. Він більше схилявся до наслідування традицій старих Майстрів, зокрема, Н. Пуссен був його кумиром. У 1870-х роках під впливом Піссарро писав багато етюдів просто неба, оволодів технікою дрібного мазка. Від Густава Курбе запозичив пастозну щільність живопису, окремі ранні роботи виконані із застосуванням шпателя. Прагнучи передати об’єм, висловлює його посередництвом чималої ваговитості самого живопису.

У найбільшого прихильника пастозного, фактурного живопису в Україні – Анатолія Лавренка, життєві стежини тернистими були. Та одчайдушна любов до малярства, яка допомагала вистояти і здолати різні негаразди, вела і веде Лавра до ще чогось, не апробованого ним у мистецтві. Художня школа, три класи котрої завершив, відтак, Харківське художнє училище. Вертоліт, то був перший,ще дитячий, вдалий малюнок, вчитель відзначив! Той рисунок гвинтокрила, ніби дав поштовх до наступних здобутків. Він, справжній філософ – монохроміст, якому до вподоби афоризм Г. Сковороди: «Бери вершину, матимеш середину…». Він вміє передати іномовою фарб – рух, настрій, динаміку, коли потрібно – застиглість миттєвості. Кольори підвладні цьому митцеві, слухняно лягають на полотно так, як того прагне художник.

Сезанн яко митець конструював світ, передаючи його стійкі риси, непроминальні. У другій половині 1870 - х ,цього художника не цікавила динаміка довколишніх ландшафтів і зміни кольорів. Тодішній свій творчий принцип він назвав «втіленням». Загалом, живопис цього художника, зміст картин, досі викликає підвищений градус дискусій посеред мистецтвознавців, істориків мистецтва, представників сусідніх професій – філософів, психологів, естетистів.

Дослідниця творчості П. Сезанна – Н. Яворська проблему простору вивчала, починаючи з ранніх робіт художника. Вона зауважувала, що тоді митець частенько писав з уяви. А ось у пізніх творах відмічала,- що простір оформлений не предметами, а кольором, та сприймається: густим, насиченим, протяжним. Певно, існував таки вплив світлої манери імпресіоністів на його письмо, але були і відмінності. Та ж Н. Яворська писала: «Роздивляючись ранній пейзаж Сезанна ми бачимо, що він замкнений, ізольований. Це досягається чисто формальними засобами. Простір в пейзажі Сезанна на противагу імпресіоністам, являвся статичним. Митець часто вибирав вертикальний формат для своїх краєвидів». Натюрморти Поля Сезанна можна розглядати як напружені «драми кольорів».

Непросто «озброївшись» писемним словом дати в одному тексті власне бачення творів А. Лавренка, та й не слід цього робити. Ось вдесяте намагаюся поділитися із зацікавленим людом, сприйняттям «свого» Лавренка, але ще багатенько чого не зміг висловити… Є у автора цикли робіт, посеред яких, експерименти з кольором, цебто: білим по білому, жовтим по жовтому, зеленим по зеленому, колір граната. Інша серія робіт присвячена мистецькому тлумаченню художником високої, космічної поезії національного пророка – Тараса Шевченка. Велику частину доробку становлять пейзажі, вони свідчать, він віртуально «проникає» в природні оази, знаходиться там, мабуть, отримує дивовижні враження. Кожен акт написання картини – то непростий шлях, який проходить не тільки вглиб самого себе, а й у світ минулого і сучасного. В кожній роботі є образне ядро, яке дає ключ до розкриття змісту полотна. Буває приходить думка, що Анатолій захоплюється містикою буддизму і індуїзму, бо відчутний відгомін філософії цих релігій у окремих творах.

Агнешка Пивоварська у розмові з Валерієм Шевчуком дуже влучно висловилася щодо героїв його творів: «Ваші герої здебільшого люди самотні, роздвоєні між дорогою і домом…». Подібну думку породжують і ряд картин Лавра, на котрих зрідка побачиш людські фігури, зате у будинках світяться віконця, тим, хто там мешкає, можливо одиноко…
Велика самотність – одна з найбільших проблем людства 20 – 21 століття. Хоча, мудрий Валерій Шевчук каже: «Людина може вберегти свої благородні риси саме в самотності. Тому вона є водночас і прокляттям, і благом. Цей двоїстий погляд відбивається в символах дому й дороги…». Не випадково прозу В. Шевчука зачисляють до напрямку «химерного роману», якому притаманне щось від фантастики майбутнього і минулого. Картини миргородця у певному сенсі співзвучні цим творам.

І знову про Поля Сезанна… Період з кінця 1870 – х до 1895 року відзначається конструктивністю його малярства. Останнє ж десятиліття живопис художника став емоційно напруженішим, на зміну колишній врівноваженості прийшла динаміка, неспокій, прийшли нові теми, пов’язані з міркуванням про завершення життя земного...

… Персонам, що зображені на портретах автора притаманні – строгість, навіть суворість, абстрагованість від мирської метушні. Синій, золотаво – сонцегарячий, блакитний – це улюблені кольори художника, він віднаходив їх повсюдно – у забарвленні небокраю, мінливій грі морських хвиль, в горах; передавав переливи їх натюрмортам і навіть портретам.
Сезанн був цільною натурою, своє життя присвятив пізнанню рідних країв, в які був закорінений, та які по «сезанівськи» відобразив малярською мовою. Писав пагорби і будиночки, котрі «розбігаються» по схилам, далечінь морську… З часом перейшов до картин, у яких вибудовував замкнений простір, одним з улюблених мотивів був поворот дороги. Л. Геррі зазначав, - що ці пейзажі стали основою гіпотези про сферичність простору.

Розв’язка тексту.

Поль Сезанн… Його твори мають велике значення для сучасного мистецтва і для прийдешнього, матимуть не менше. До останніх днів життя він вважав себе подорожувальником на дорозі шукань, поволі просуваючись до цілі, а йти по дорозі, то вже і є ціль… Таке малярство не зістариться, ще чималенько залишилося питань, на які не знайдено відповідей. Різні дослідники намагалися причислити цього «невловимого» митця до – імпресіоністів, символістів, кубістів, постімпресіоністів.. Та його, як і нашого Г. Сковороду, світ ловив, та не спіймав… Окремі складові його малярства знайшли продовження, - у творчості Поля Гогена, в роботах фовістів і кубістів. Митець А. Озанфан визначив кубізм як «гіперсезанізм». Слава мистецька віднайшла Поля Сезанна наприкінці земного буття. Паломництво в Екс буде тривати…

Картини Анатолія Лавренка усе частіше викликають пожвавлену полеміку, вони сприймаються по різному, але ніколи не залишають глядача байдужим! Це дуже важливо. Бо найгірша реакція на будь – яке явище, це її відсутність… Останні виставки, де були представлені роботи Лавра, викликали сплеск емоцій: було і захоплення, і подив, і зачарування. Картини породили живий відгук в душах людей, вербальний і мовчазний, адже добрий усміх також вельми промовистий. Не один вечір буде розповідати Анатолій Лавренко своїм колегам по проекту «Арт місія»(Полтава), як він у похід «на Францію» ходив…
І насамкінець, ці прості, але такі правильні слово – думки:

«Багато слів, багато марноти,
І ти менше ніж коли – небудь здатен побачити дійсне.
Покінчи зі словами, поклади край марноті;
І нема такого місця, куди ти не проникнеш…».

Бікху Мангало «Входження в потік».

Андрій Будкевич, дослідник мистецтва.