Великдень на фронті
Вже вдруге день Світлого Христового Воскресіння Маріуполь зустрічає в умовах війни. Минулорічний Великдень взагалі був тривожним – місто було фактично здане без бою …взводу російського спецназу. На захопленій міськраді під російським триколором вивісили «дошку пошани ДНР» з даними українських активістів.
Але знайшлися небайдужі маріупольці (в тих умовах це герої), які не побоялись привітати наших військових, які знаходилися за Маріуполем. Роздали привезені з собою паски, разом співали гімн. Чому не було наказу військовим наступати на Маріуполь, де не було важкої бронетехніки ворога, питання не до волонтерів. І не до мене, фото якого разом з особистими даними красувалося на «дошці пошани ДНР».
З тих пір пройшов рік. Маріуполь вийшов на перші шпальти світових ЗМІ насамперед своєю українською відчайдушністю, коли лінія фронту стояла в 7 км від міста, а маріупольці прокидалися під гул артилерії. Про 24 січня пам’ятають усі. Зміцнився і волонтерський рух, до якого я прилучився відразу після повернення до Маріуполя. Бо знав практично усе.
Цього року громадські активісти з волонтерської організації «Новий Маріуполь» (членом якої є і автор статті) і представники Маріупольської самооборони поздоровили з святом українських військових, які стоять на першій лінії оборони від російської агресії.
Ще у передсвятковий вечір «Новий Маріуполь» отримав від Могилів-Подільської єпархії на Вінничині паски, крупи, печиво і книжки на релігійну тематику. Також допомогла літературою керівник благодійного фонду «Рідна країна» з Івано-Франківська Вікторія Семенович. Віка вже другий раз у Маріуполі, виступає в школах і ще примудряється не вилазити з передової.
Ввечері замість йти на всеночну Великодню службу, розподіляли допомогу по підрозділах, географія яких виявилася широкою – від самого Маріуполя до гарячих точок – Гнутового, Талаківки і Широкіного.
Вночі на підтримку заїхала волонтер Ольга Кобевко з Чернівців. Її волонтерський мікроавтобус здорово допоміг при доставці допомоги. Спати повалилися прямо в «Новому Маріуполі» - куди там додому!
Вранці волонтери завантажили в машини подарунки і вперед. Від добровольців (а їхали на передову все таки, а там ще стріляють) відбою не було.
Спочатку розташування 37-го мотострілецького батальйону. Особовий склад чекає нас на плацу. Роздали паски, о.Владислав прочитав привітання від Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Проспівали гімн. Потім розділилися по купкам, отримуючи подарунки.
- Скажіть, щоб діти на малюнках телефони писали. – просять бійці. – Поспілкуватися хчеться.
Потім їдемо до Широкіного. Дівчат – Віку і Ольгу втискаємо в бронежилети і каски. Протести не приймаються. Дорогою вітаємо бійців на блокпостах. Ті відмовляються від пасок, на наші домагання показують, що своїх забагато, а від освячення не відмовляються.
Перед Широкіним тихо. Зустрічаємось з хлопцями з «Азову», серед них є маріупольці і знайомі полтавці. «Христос воскрес!». «Воскресне Україна!» - відповідають.
«Ті мовчать?». «Так вони ж понапивалися і сплять. Як прокинуться, опохмелються, розговляться і вперед! Так що годин шість у нас є» - відповідають «азовці».
Їдемо назад, обминаючи БТРи і окопи. Далі – Талаківка і Гнутово, вже добре знайомі (саме як фронтові села, бо до війни бував тут часто).
Назустріч виходять два маріупольці, вже три місяці, як розвідники. «Мєх» не розстається з ПКМ. Вже і уявити його без кулемета неможливо. При своєму метр дев’яносто «Мєх» з ПКМ виглядає достатньо переконливо.
При передачі великодніх дарунків о.Владислав відбув невеличку службу і освячував паски. Після всі співали державний гімн України, заспівувачам була Вікторія Семенович, в минулому професійна співачка. Найбільше повезло військовим у Талаківці – їм Вікторія заспівала народну пісню «Ой верше, мій верше». Тільки особливо розслаблятися бійці не дали – москалі недалеко.
У Гнутовому деяким з волонтерів військові наказали пригнутися. На всяк випадок, бо інколи з того боку пострілюють. Незважаючи на близкість ворога, бійці спокійно смажать шашлики – свято є свято. Шашлики охороняє штатний сторож – чорний з рудими плямами собака Кулемет, який при нашій появі залився гавкотом, який дійсно нагадав чергу з кулемета. Бачучи, що прибульці до шашлика байдужі, Кулемет заспокоївся і… здійснив злочин – покинув пост, прибігши з нами знайомитись. За це бійці пообіцяли йому «губу» - посадити на ланцюг.
Всього за Великдень волонтери з Маріуполя, Івано-Франківська і Чернівців проїхали майже 200 км по приазовських дорогах. Відвідали і поздоровили 37-й окремий мотострілецький і 129-й розвідувальний батальйони, підрозділ полку «Азов», підрозділ спецпризначенців МВС «Сокіл», прикордонників, а також сводний загони міліції зі Львова та Івано-Франківська, підрозділ інженерних військ ЗСУ.
Поверталися додому під звуки канонади. «Ті» вже похмелились і зарядили по Широкіному з гармат. Ми повисли на телефонах. Слава Богу, все обійшлося. П’яні москалі стріляли погано.
Вадим Джувага
