Избиратель не выдержал двоих

Особливістю парламентських виборів-2014 стало те, що на кожну групу виборців, на кожну ідеологію або політичну нішу було по два-три сильних, рейтингових претенденти на перемогу.
Але на всіх голосів не вистачило.

Дострокова виборча кампанія до Верховної Ради розпочиналась сумбурно, й навіть її безпосередні учасники до останнього не знали в якому списку та під яким брендом вони будуть балотуватись.

Не поділившись місцями в спільному списку Порошенко та Яценюк розійшлись по різним політпроектам. І від цього виграла команда прем'єра. Саме від початкових 40% рейтингу президентського блоку Народний фронт відкусив собі 20%. Замість одної "партії влади" виборці отримали дві: "партію миру" та "партію рішучих дій".

Колишня партія влади та соратники Януковича також поділились на два блоки: "Опозиційний" та "Сильна Україна". В підсумку синій виборець обрав перевірені кадри Добкіна-Шуфрича й не спокусився на більш чужих для них гламурних Тігіпка й Хорошковського.
Взагалі, Хорошковський вже давно є "нефартовим" кандидатом. 2002 року він з "Командою озимого покоління" взяв 2%, 2006 - пов'язана з ним "Віче" всього 1,7%.

"Молоді партії" або т.з. "партії Майдану" були представлені також двома основними політичними блоками "Самопоміч"+"Воля" та "Громадянська позиція"+"Демократичний альянс", що мали на початок виборчих перегонів майже однакові шанси на проходження до парламенту. При цьому, особистий рейтинг Гриценка складав 7-8% (хоча ГП мала трохи інший, не такий "прореформаторський" електорат).
Слід відзначити, що на початку вересня йшли активні переговори між "Самопомічю", "Волею", "ДемАльянсом" та іншими новими партіями щодо об'єднання в один потужний реформаторський рух. Однак, такого, очікуваного багатьма виборцями, об'єднання не сталось. Тому люди були поставлені перед необхідністю обирати: хто з цих двох претендентів найбільше відповідає їх ідеалам.
Якщо врахувати, що, відповідно до соц.опитувань виборців нової якості політики є близько 15%, то був варіант, що вони проголосують по 6-7% кожній партії, тоді б обидва блоки пройшли. Однак люди зробили інший вибір.
На цьому ж електоральному полі намагалась закріпитись "Сила людей" та "Україна - єдина країна", однак ні часу, ні широко впізнаваних особистостей вони не мали.

На правому фланзі також було тіснувато. До "Свободи" та "Правого сектору" додалась ще й Радикальна партія. І не лише внесенням до першої п'ятірки легендарного Юрія Шухевича, але й націоналістичною риторикою щодо подій на Донбасі, в Криму, щодо статусу української мови й т.п. Тому 10-12% українського правого електорату поділились між цими трьома основними силами.

Впевнений, що нова Верховна Рада також не допрацює всі "положені" їй 5 років. Тому, конкуренція на кожному клаптику українського політичного життя буде тільки посилюватись, а нові тренди, які зараз підтримав виборець, активно почнуть декларувати і юзати всі інші політичні сили.

Однак, поступово (але впевнено) в українську політику приходять запити не на "крависі", "сильні", "професійні" особистості, а на програми, плани дій та їх реальне впровадження у життя.
І саме за партіями, які зможуть не лише декларувати модні гасла, але й послідовно впроваджувати їх особистим прикладом і є майбутнє.