Як Степан Бандера передбачив сьогодення
Про Бандеру зараз багато говорять, але, на жаль, мало читають. Зрозуміло ж – часу обмаль, а інформації навколо нас все більше і більше. А між тим в статтях Степана Бандери ми можемо знайти доволі вірні прогнози подій останніх двох десятиріч – розпад СРСР, «перебудова», відродження російського імперіалізму та тіні можливої війни.
Бандера про горбачовську «перебудову»
На початку 1950-х СРСР здавався потужним, як ніколи – повна перемога над суперником в обличчі гітлерівської Німеччини, захоплення усієї Східної Європи, успішне випробування атомної бомби. Між тим, це сяйво імперської величі не засліплює Степана Бандеру. Він прогнозує повалення більшовизму на теренах СРСР, але – що набагато важливіше, і що відрізняє його від численних західних політологів – він не дає себе обдурити зміною вивісок та за новою формою бачить той самий споконвічний зміст. Зміна комуністичного режиму на позірний демократичний жодним чином не змінить ставлення Москви до підкорених народів – ось головний меседж Бандери.
«Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні» - пише Бандера в 1950 році в статті Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанc.
Бандера пророче передбачає майбутню «перебудову», сама назва якої найкраще характеризує сутність цього явища – косметичний ремонт, а не розбудова принципово нового суспільства. Він прогнозує, що «у Московщині може прийти протибольшевицький революційний зрив після того, як підіймуться революційні повстання поневолених народів, як вони будуть успішно поширюватись, а большевизм вже не зможе їх здавити. Від цього революція може перекинутись і на московський народ. Там вона матиме характер суспільний і протирежимний — ліквідування большевицької системи, большевицького режиму». (Третя світова війна і визвольна боротьба)
Так і сталося – замість червоного прапору над Кремлем піднявся триколор, але кремлівська політика дуже швидко повернулася на звичні рейки агресивного колоніалізму тому, що «наново підійме голову московський імперіялізм, може, в кількох різних формах, напевно і в протибольшевицькій революції, та цілою силою звернеться проти визвольних революцій інших народів, насамперед проти України». (Третя світова війна і визвольна боротьба)
Бандера про путінську агресію
Причина агресивної політики Росії щодо України полягає не в якомусь специфічному ворожому керівникові (чи то Путін, чи то Петро І), а в самій сутності цієї держави, адже «Росія є тільки одна — імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розторощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха — жертв, терпінь і падіння» (Третя світова війна і визвольна боротьба)
Поки що, здається до вилікування російського народу так само далеко, як і до вилікування вітчизняних ідеалістів, які вперто твердять про «братній народ». Що ж, Каїн та Авель теж були братами…
Бандера прозорливо передбачає вразливе становище України після здобуття формальної незалежності. Бо, з одного боку, на Україну тиснутиме «послідовне, щораз сильніше, тотальне пов'язування народного господарства України з московським, поставлення такого принципу в основу цілої совєтської господарської системи. Вона керується не економічними, а більш політичними раціями, щоб з часом відділення України від Росії було з економічного боку неможливе, чи дуже трудне, щоб господарство України завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообіг у відповідних артеріях, чи коли б вони були перервані відділенням України від Москви» (Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс)
З іншого боку, політична ситуація на теренах колишнього СРСР не сприятиме міцному становищу України: «Коли б, наприклад, Україна державне відірвалась від російської імперії, а Казахстан чи нації Кавказу залишились в складі цієї імперії, то це було б рівнозначним з тим, що суревенність української нації і держави перебуває у величезній небезпеці від московського імперіалізму». (Фронт поневолених націй).
Тож Бандера застерігає від самогубного заспокоєння та марного сподівання на добросусідські відносини. «Росія, із своїм глибоко вкоріненим, а в сучасну добу найбільш розпаленим загарбницьким імперіялізмом у кожній ситуації, у кожному стані, всіми силами, з усією запеклістю буде кидатися на Україну, щоб утримати її в складі своєї імперії чи наново поневолити Як визволення, так і оборона самостійности України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовість до самооборони». (Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном).
Розрахунок на власні сили підкреслюється недаремно, а з огляду на хибну політику Заходу, в якій Бандера пророче – знов таки, пророче! – вбачає одну з причин посилення російського імперіалізму.
Бандера про «занепокоєння» Заходу
Не дуже розраховуйте на допомогу Заходу! – ось, напевно, яку пораду міг би дати нам сьогодні Бандера. Він цілком тверезо оцінює стан речей в країнах демократії: «Західні народи не мають справжнього уявлення й вірної оцінки дійсного стану на опанованих Москвою просторах. … На Заході бачать тільки Росію. Одні взагалі не знають, або знають дуже мало про те, що вона мілітарною аґресією підбила й насильством опановує багато народів, які не примирились і ніколи не примиряться з тим поневоленням. Інші, хоч знають дещо про многонаціональний склад сьогоднішнього СССР, то все ж таки мають на увазі майже виключно російський народ, як єдиний підметний чинник. Поневолені Росією народи, на Заході переважно трактують не як повноцінні й самосвідомі нації, що змагаються за своє самостійне життя, а як етнічні племена, що є тільки пасивним об'єктом у руках Москви». (Третя світова війна і визвольна боротьба)
Саме таке ставлення до українців як до одного з численних «етнічних племен» довгі роки панувало на Заході, втілюючись у знаменитому russians, яким нагороджували усіх мешканців колишнього СРСР, не питаючи, чи згодні вони самі називатися russians!
Це невігластво має цілком логічні причини. «Нехіть серед західніх народів до революційних змагань інших народів походить з того, що вони є ситі й задоволені, хотіли б, щоб у світі не було жодних головніших змін, які могли б спричинити переставлення міжнароднього укладу. Для них добре так, як є, і вони не хочуть знати про те, що інші народи знаходяться в нестерпному становищі, борються за свої права і за свобідне життя, що на світову арену виходять нові, ще давніше зіпхнені під лід, нації». (Проти ідейного роззброювання визвольної боротьби)
Бандера чітко окреслює ключову, фатальну помилку західної політики: «Це все було б неможливе, як би в західньому світі не прийнялась і не поширилась ілюзія, що російський народ і большевицький імперіялізм — це дві окремі речі, що російський народ не е носієм, а тільки жертвою останнього». (Третя світова війна і визвольна боротьба)
Лише зараз, після захоплення Криму, Захід поволі починає позбавлятись від омани, що сам собі створив. Адже досі по відношенню до Росії домінувало хибне ставлення як до демократичної держави, яка так-сяк позбавляється тоталітарного минулого. А якісь там закиди до Росії отих от «етнічних племен» - кого це обходить?
Яскрава ілюстрація такої політики – слова колишнього посла США в СРСР Джека Метлока про те, що твердження нібито «Росія висловлює імперські претензії на Севастополь» не відповідає дійсності! І це слова людини, що вважається експертом з «регіону»! Чи варто дивуватись «занепокоєнням» у відповідь на кулі та гранати?
Як зазначає Бандера «ця політика хоче засвідчити, що не має в пляні попирати самостійницькі змагання України й інших народів, тільки хоче бачити їх далі в російських “братніх обіймах”. Бо відомо, що росіян не легко переманити на свій бік, в тому нічого не вдіють самі словесні заяви, треба доказових фактів, — добре що є на кому показати». (Третя світова війна і визвольна боротьба)
І досі продовжують «показувати»! Адже як ще можна розцінити заяву Обами про те, що НАТО не збирається приймати Грузію та Україну? Лише як продовження отієї політики «є на кому показати», що Захід не втручатиметься в сферу «законних інтересів» Кремля.
Чого ж нам чекати?
Якщо вже почали говорити про Бандеру як про пророка, то звичайно ж неможливо оминути й питання, чого чекати у майбутньому? Відповідь може не сподобатись тим, хто сподівається на мирне й затишне майбутнє. Тривалого миру навряд чи можна очікувати, адже «…боротьба не припиниться аж до повного зреалізування нашої мети, якою є цілковий розрив між Україною і Москвою, відбудова Самостійної Соборної Української Держави, розвалення СССР і побудова самостійних, національних держав у підсоветській Европі й Азії, повний розгром російського імперіялізму та створення навколо Росії, замкненої в її власних кордонах, такої системи держав, щоб вона не могла більш виступати з імперіялістичною агресією». (Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс)
Поки що, як бачимо, до повного розгрому російського імперіалізму, здається, не так вже й близько. І ще одну дуже важливу річ хотілося б підкреслити – Степан Бандера наголошує на тому, щоб бути готовим сплатити повну ціну за свою свободу. «Багато “визволених” після першої світової війни націй, передусім чехи, мадяри, навіть поляки в ході й у висліді другої світової війни так швидко втратили свою державну суверенність передусім тому, що за своє “визволення” попереду вони не заплатили належної ціни — крови нації, або це “визволення” просто дістали з чужих рук, “безкровно”». (Фронт поневолених націй).
І тут постає питання – чи кров героїв Небесної Сотні вже є тією ціною чи наш народ повинен ще сплачувати своє кров’ю? Майбутнє покаже… У будь якому випадку у нас немає іншого шляху, адже «Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії.»
